Коментар до подій під час президентських виборів на Тернопільщині

“Чтоб тебя на земле не теряли –
постарайся…”
(з пісні-шлягера 70-х років)

У першому турі виборів Президента на Тернопільщині не обійшлося без проблем. Як відомо, частина з них набула резонансу – подекуди відверто тенденційного – у загальнонаціональних ЗМІ.

Проблеми почали виникати вже за кілька тижнів до виборів. Так, до Чортківської окружної виборчої комісії було завезено партію малих скриньок для голосування, у яких не було дна… У переддень виборів виявилося, що на декількох дільницях у Збаразькому та Зборівському районах  скриньки для голосування не було завезено взагалі і вибори на цих дільницях довелося рятувати у “пожежному порядку”. Через безпечність ряду дільничних комісій Шумського, Кременецького, Бережанського та Теребовлянського районів було внесено не погоджені з Центрвиборчкомом зміни до виборчих бюлетенів…

Але найбільше проблем, як і у інших регіонах, виникло у день голосування – навколо неякісно складених списків виборців. На окремих дільницях виявилися “загубленими” цілі багатоквартирні будинки, а подекуди – частини вулиць. Систематично зустрічалися перекручення прізвищ, імен, по-батькові та дат народження  виборців. І якщо на попередніх президентських та парламентських виборах правом усувати подібні непорозуміння були наділені дільничні комісії, то тепер, аби відстояти своє право на участь у виборах Президента, люди змушені були звертатися до суду або до територіальних виборчих комісій.

Я був свідком того, як до Чортківської окружної виборчої комісії приїхала літня подружня пара з села Залісся, розташованого за 30 км від районного центру. Ці люди усе своє життя – а обом йде восьмий десяток – прожили у тому Заліссі. Відтак їм важко було зрозуміти, чому їх обох не було внесено до виборчих списків, відмовлено у праві проголосувати та змушено їхати до міста, і все ж – вони зробили це. Але, зрозуміло, далеко не всі виборці були здатними у прямому значенні слова боротися за своє право голосу. Більшості із “загублених” у списках та неправильно вписаних до них – особливо у сільській місцевості – проголосувати так не вдалося. У містах ситуація була дещо кращою, хоча і тут далеко не кожний зміг вистояти багатолюдну чергу, аби подати заяву про внесення у списки… Показово – якщо Чортківською окружною виборчою комісією було задоволено 480 скарг виборців на невнесення їх у списки, то вже Тернопільською  міською  – близько 1500.

Окремим болісним питанням стала роль місцевих судів у захисті прав виборців. Якщо деякі судді – наприклад, Збаразького, Підволочиського, Лановецького, Борщівського, Гусятинського районних судів – напружено відпрацювали, розглянувши у день голосування десятки скарг виборців, то позицію інших не можна назвати інакше, як демонстративним саботажем. Так, суддя Чортківського районного суду Квятковська Л.Й. не розглянула за день голосування жодного звернення виборця. Перед кожним, хто звертався у той “судний день” за захистом свого виборчого права, ставилася однаково абсурдна та протизаконна умова: сплатити держмито та скласти позовну заяву у присутності адвоката…

Як з’ясувалося у ході підрахунку голосів неготовими до голосування виявилися не лише деякі виборчі комісії, але й багато виборців, які через незнання законодавства неправильно заповнили виборчі власні бюлетені. В результаті дільничним комісіями області було визнано недійсними 14 тисяч бюлетенів … Чим це не привід для роздумів тим, хто заполонив весь видимий простір фотопортретами одного кандидата і не подбав про елементарні роз’яснення порядку голосування ?

Чимало непорозумінь виникало довкола питань про включення до списків виборців громадян, які знаходяться на роботі за межами України – а таких у західному регіоні країни дуже багато. Дехто з них свідомо повернувся у день голосування додому – і отримав відмову у внесенні до списків. У цих випадках комісії посилалися на Закон “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, згідно якого “постійним місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої він проживає строком понад 6 місяців на рік”. А тому, якщо приміром, людина рік – два не жила у рідному селі, її ім’я не вносили до списків і пропонували голосувати у “своїй Польщі, або Італії”. В той же час, за законом “Про вибори Президента України” (ст. 2) : “Право голосу на виборах Президента України мають громадяни України,  яким на  день виборів виповнилося вісімнадцять років… Будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань,  статі,  етнічного та  соціального походження,  майнового  стану,  місця  проживання,  за мовними або іншими ознаками  забороняються.” Усім відомо, що більшість наших земляків працює за кордоном нелегально, а тому і уникає звертатися до будь-яких офіційних установ з питань захисту своїх прав та інтересів. В той же час, незаперечним пріоритетом у цій ситуації є те, що усі ці люди є громадянами України, а тому ніхто не повинен обмежувати їх у праві обирати главу держави отим самим “загальним, вільним і прямим” голосуванням.