Доступ до інформації в органах прокуратури щодо законності дій правоохоронних органів

Катування та жорстоке поводження під час дізнання та слідства залишаються одним з найбільших порушень прав людини в Україні. Нагляд за законністю дій правоохоронних органів здійснюється органами прокуратури.  Для аналізу ефективності такого нагляду необхідний доступ до інформації в цій сфері, яка знаходиться у розпорядженні прокуратури. Тому один з авторів цієї статті звернувся 30 грудня 2003 року до Генеральної прокуратури України та прокуратур 27 регіонів України (прокуратури АРК, міст Києва та Севастополя та 24 областей) з таким інформаційним запитом (приклад надано для Черкаської області).

«30» грудня 2003  р.
№ 273 /03
Прокурору Черкаської обл
–––––––––––––––––––––––––-
18015, Черкаси
бульв. Шевченка, 286

Шановний пане прокурор!

Об’єднання громадян «Харківська правозахисна група» (ХПГ), співголовою якого я є, готує аналітичні випуски друкованого органу ХПГ – бюлетеня «Права людини» стосовно становища з правами людини в Україні, зокрема, проблеми законності дій працівників органів МВС та Державного департаменту з питань виконання покарань. У доповідях Держдепартаменту США про становище з правами людини в Україні за 2000, 2001 та 2002 роки стверджується, на мою думку, помилково, що «міліція й працівники пенітенціарної системи катували й били затриманих і ув’язнених» (переклад з англійської мій). За моїми спостереженнями, свідчення про побиття обвинувачених і засуджених працівниками СІЗО та установ виконання покарань доволі рідкі, а свідчення про побиття затриманих працівниками органів дізнання – доволі часті. Відповідно до ст. 40 Конституції України, ст. ст. 28, 29, 32, 33 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 34, 35 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» прошу надати письмово такі відомості.

1. Кількість працівників органів внутрішніх справ Вашої області, які були засуджені за статтями 365 та 373 Кримінального кодексу України в 2001 (ст. ст. 166 та 175 в редакції КК 1960 року), 2002  та першій половині 2003 року, якщо факти засудження мали місце – за роками і статтями окремо.

2. Кількість скарг на незаконні дії працівників органів внутрішніх справ Вашої області, яких було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неправомірні дії стосовно затриманих та про кількість скарг на працівників системи УВП, яких було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неправомірні дії стосовно засуджених, що відбувають покарання на території Вашої області, та утримуваних в СІЗО в 2001, 2002 р. та першій половині 2003 року.

3. Кількість скарг на неправомірні дії працівників органів внутрішніх справ Вашої області та установ Державного департаменту з питань виконання покарань у Вашій області, кількість задоволених скарг, кількість працівників, притягнутих до дисциплінарної та кримінальної відповідальності, кількість засуджених.

4. Кількість санкцій, що надані прокурорами відповідно до частини третьої ст. 263 КУАП на адміністративне затримання на строк понад три доби, а також кількість випадків адміністративного затримання, коли прокурору повідомлялось про затримання на строк понад три години. (Відповідно до ст. 263 КУАП «осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з’ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження – до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу».)

Відповідь на інформаційний запит прошу надіслати за адресою:

61002, Харків, вул. Іванова 27, кв.4,
Захарову Євгенію Юхимовичу.

Заздалегідь вдячний, з повагою

Є.Ю.Захаров,

співголова Харківської правозахисної групи, головний редактор бюлетеня «Права людини», член правління міжнародного товариства «Меморіал»

Згідно зі ст.ст.32-34 Закону «Про інформацію» інформаційні запити повинні вивчатися відомствами протягом 10 днів, і протягом цього терміну державний орган повинний письмово сповістити автора запиту про те, що запит буде вдоволений, або що запитувана інформація не підлягає передачі для ознайомлення. При цьому відмовлення повинне бути вмотивованим. Запити повинні задовольнятися протягом місяця. Якщо відповідь на запит не може бути підготовлена у місячний термін, то державний орган зобов’язаний повідомити про відстрочку задоволення запиту, вказати причини, з яких запит не може бути вдоволений у встановлений законом термін, і вказати дату задоволення запиту.

Наш запит залишили взагалі без відповіді, грубо порушивши ст.40 Конституції України, ст.ст. 28, 29, 32 Закону України «Про інформацію», ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», Генеральна прокуратура України,  прокуратури АРК та Севастополя, прокуратури 14 областей – Вінницької, Житомирської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Рівненської, Херсонської, Хмельницької й Чернівецької.

Тільки прокуратура м.Києва та Чернігівська обласна прокуратура відповіли у 10-денний термін: перша переслала запит для відповіді в ГУ МВС України в м. Києві, а з Чернігова написали, що зазначені у запиті відомості стосуються поточної роботи і окремо не накопичуються. У місячний термін відповіли 9 органів прокуратури, жодна з них не надала запитуваної інформації. Прокуратури Волинської та Сумської областей повідомили, що встановленими формами статистичної звітності облік запитуваних даних не передбачений і порадили звернутися до Генеральної прокуратури України. Прокуратури Закарпатської та Чернігівської областей порекомендували звернутися до інших відомств, відповідно, до УМВС в Закарпатській області та Державного комітету статистики. Донецька обласна прокуратура відповіла, що запитувана інформація є службового характеру і громадянам не надається. Прокуратури Дніпропетровської, Полтавської, Тернопільської та Харківської областей повідомили, що дані, які нас цікавлять, є конфіденційними, охороняються державою і не надаються. При цьому Харківська обласна прокуратура порекомендувала звернутися до обласних управлінь судової адміністрації, статистики та Державного департаменту з питань виконання покарань, а Тернопільська обласна прокуратура послалася на наказ Генерального прокурора України №89 від 28.12.2002 «Перелік утворюваних у діяльності органів прокуратури України документів, що містять конфіденційну інформацію і яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування».

Другий запит до 17 органів прокуратури, що не відповіли, з тими ж запитаннями був направлений 17 березня 2004 року. Ми отримали 8 відповідей. Прокуратури Луганської та Миколаївської областей надали запитувану інформацію, Запорізької та Кіровоградської областей відповіли, що не мають такої статистики та звітних даних і що треба звертатися до органів статистики. Прокуратура Вінницької області лаконічно відповіла, що ведення таких статистичних даних не передбачене і що з цих питань «Ви маєте право звернутися у відповідні відомчі органи», Хмельницької області – ще більш лаконічно написала, що «ми не в змозі задоволити запити через відсутність звітності з цих питань». Прокуратура Херсонської області відмовила в наданні інформації на підставі ч.1 ст.37 Закону «Про інформацію», оскільки «інформація про оперативну та слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду і її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню». Прокуратура Чернівецької області, посилаючись на те, що органи прокуратури становлять єдину централізовану систему, підпорядковану Генеральній прокуратурі, написала, що необхідно звернутися до Генеральної прокуратури.

Відповіді від Генеральної прокуратури, а також від прокуратур АРК, Житомирської, Івано-Франківської, Київської, Львівської, Одеської, Рівненської областей та міста Севастополя ми так і не отримали.

Таким чином, ми отримали 19 відповідей, з них тільки дві – з запитуваними даними. Решта відповідей містять відмови з різних причин, що наведені вище. На нашу думку, ці відмови є прямим порушенням п.п. 3,4 статті 5 та п.5 статті 6 Закону України «Про прокуратуру».

Наказ Генерального прокурора України №89 від 28.12.2002 «Перелік утворюваних у діяльності органів прокуратури України документів, що містять конфіденційну інформацію і яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування» нас дуже зацікавив, і ми звернулися до Тернопільської обласної прокуратури з проханням надіслати нам цей документ, проте ніякої відповіді не отримали. З деякими труднощами нам таки вдалося розшукати цей наказ, і, оскільки він є малодоступним для громадськості, ми друкуємо його в цьому числі (див. нижче). Із цього наказу витікає, що на підставі п.4 будь-яка інформація аналітичного та узагальнюючого характеру, що якраз і становить суспільний інтерес, може бути засекречена «за пропозицією ініціатора». Хто мається на увазі як «ініціатор», наразі невідомо. Незрозуміло також, що таке «спецповідомлення про катастрофи, аварії та інші надзвичайні події», які можуть бути засекречені за п.6 цього Переліку. Все це веде до порушення насамперед п.5 статті 6 Закону України «Про прокуратуру» і загалом порушує принцип прозорості діяльності правоохоронних органів, який є одним з основних стандартів, в тому числі міжнародних, прав людини щодо діяльності правоохоронних органів. Тому ми звернулися з інформаційним запитом до Міністерства юстиції щодо реєстрації наказу №89. На нашу думку, цей наказ порушує права людини та основні свободи, і тому Міністерство мало відмовити на цій підставі в його реєстрації. Ми отримали відповідь, що відповідно до Указу Президента України №493 від 21.05.98 Генеральна прокуратура України не є органом, акти якого підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції.

Таким чином, Генеральна прокуратура зробила все, аби діяльність її органів була цілком закритою від суспільства, на захист громадян якого вона повинна працювати. Те, що сама Генеральна прокуратура не відповіла зовсім на інформаційні запити, свідчить не тільки про ігнорування нею законів про свою діяльність, про інформацію и про звернення громадян, а й про повну неповагу до самих громадян.

Слід зауважити, що доповнення до статті 30 Закону України «Про інформацію», прийняті Верховною Радою 11 травня 2004 року, заборонять віднесення до конфіденційної інформації, що є власністю держави, відомостей «про стихійні лиха, катастрофи» та «стосовно стану із правами людини і громадянина, а також фактів їх порушень, та про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб». Отже, наказ №89 від 28.12.2002 має бути переглянутий.

Порівнюючи відповіді органів прокуратури цього року з відповідями на аналогічні запити, надіслані у 2001 році, можна дійти висновку, що становище з прозорістю діяльності прокуратури погіршилось. У 2001 році ми отримали 8 відповідей із запитуваними даними, хоча б частково. 11 обласних прокуратур рекомендували звернутися до інших відомств (5 з них – до Генеральної прокуратури як до вищого органу системи органів прокуратури) і тільки дві прокуратури – АРК та Севастополя – віднесли запитувані дані до категорії з грифом ДСК. Зовсім не відповіли тоді 4 обласних прокуратури. Таким чином, втричі збільшилось віднесення запитуваної інформації до відомостей з грифом ДСК, вдвічі більше прокуратур не відповіли зовсім, сама Генеральна прокуратура також не відповіла зовсім і, насамкінець, в чотири рази зменшилась кількість обласних прокуратур, які задовольнили інформаційний запит.

Варто нагадати, що на наш подібний запит 2001 року Генеральна прокуратура відмовила в наданні інформації, оскільки «в статистичній звітності органів прокуратури такі дані не обліковуються» і рекомендувала звернутися до Міністерства юстиції України. На нашу скаргу до Генеральної прокуратури на підвідомчі їй регіональні органи прокуратури, які не відповідають взагалі на інформаційні запити або не надають інформацію, Генеральна прокуратура повідомила, що запитувані дані формуються не тільки в органах прокуратури, а й в МВС та Міністерстві юстиції, а потім надсилаються до Державного комітету статистики, а тому треба туди і звертатись. В свою чергу Державний комітет статистики повідомив, що «із загальної кількості осіб, засуджених за ст. 166, 175 КК України (за редакцією 1960 року) неможливо виділити кількість працівників внутрішніх справ та прокуратури». Таким чином, з одного боку ясно, що запитувані дані формуються в органах прокуратури, з другого боку органи прокуратури і насамперед Генеральна прокуратура  дуже не схильна до надання суспільству цієї інформації. А це в свою чергу може привести до ще більшого поширення порушень законності і з більш тяжкими наслідками для пересічних громадян.

Враховуючи все вищенаведене, один з авторів цього тексту звернувся до судів в порядку глави 31А ЦПК із скаргами на бездіяльність Генеральної прокуратури України, прокуратури АРК, прокуратури міста Севастополя, прокуратур Львівської та Одеської областей та із скаргою на незаконні дії прокуратури Дніпропетровської області. Про результати судового розгляду цих скарг ми повідомимо читачів СВіПу у майбутньому.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПРОКУРОР УКРАЇНИ

ПЕРЕЛІК

утворюваних у діяльності
органів прокуратури України документів,
що містять конфіденційну інформацію
і яким надається гриф обмеження доступу
«Для службового користування»

1. Організаційно-розпорядчі документи (накази, вказівки, розпорядження) керівництва Генеральної прокуратури України, прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військових прокуратур регіонів та Військово-Морських Сил України (за пропозицією ініціатора).

2. Документи з кадрових питань (матеріали особових справ працівників органів прокуратури України).

3. Доповідні записки, довідки, інформаційні листи, методичні рекомендації з питань здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності (якщо за своїм змістом не розкривають відомості, що становлять державну таємницю).

4. Узагальнення, аналізи, огляди (за пропозицією ініціатора).

5. Документи прокурорського реагування (за пропозицією ініціатора).

6. Спецповідомлення про катастрофи, аварії та інші надзвичайні події, що спричинили загибель людей чи завдали значних матеріальних збитків.

7. Облікова картка на особу про надання допуску до державної таємниці (після заповнення).

8. Листування з органами Служби безпеки України з питань оформлення працівникам прокуратури допусків до державної таємниці.

9. Накази про надання працівникам прокуратури допусків до державної таємниці.

10. Номенклатури посад працівників, які підлягають оформленню на допуск до державної таємниці (якщо за своїм змістом не розкривають відомості, що становлять державну таємницю).

11. Інші документи, для створення яких використовувалася конфіденційна інформація.

Секретаріат Генеральної
прокуратури України 

ЗАТВЕРДЖЕНО

наказом Генерального прокурора України

від 28 грудня 2002 р. N 89