До питання про люстрації
Свіжий вітер перебудови кінця 80-х років пробудив свідомість радянських громадян приспану довгими десятиріччями тоталітаризму, дав надію на цивілізоване майбуття, яке безперечно не ототожнювалось з керівною роллю КПРС та її каральних органів.
Тому в кінці 80-х – початку 90-х років в суспільстві постійно обговорювалось питання про люстрації щодо номенклатури, зокрема, це тема неодноразово дискутувалась в демократичній пресі та на рухівських мітингах. Але, на жаль, всі розмови про цивілізовану європейську Україну, без монстрів КПРС та КДБ закінчились тим, що демократи підсадили в крісло Президента компартійного секретаря Л.Кравчука та все його оточення, а потім і Л.Кучму.
Незважаючи на ту обставину, що у Верховній Раді України першого та другого демократичного скликання були досить потужні фракції НРУ, УРП, ДемПУ, КУН вони не наважились виставити на обговорення закон про люстрації, що в кінцевому результаті дало можливість старій номенклатурі не тільки зміцнити свої позиції, але ще і підготували середню ланку державних керівників антиукраїнської орієнтації. Саме цей фактор зіграв вирішальну роль при організації Л.Кучмою неототалітарного режиму, за основу якого було взято схему З0-х років 20-го сторіччя, коли державне керівництво перетворювалось на «божествених» персон із необмеженими повноваженнями, а каральні органи – на меч богів, яким вбивають невірних.
За роки правління Л.Кучми спостерігалось фантастичне збагачення купки державних керівників на тлі масового зубожіння українського народу. Тоталітарний режим Л.Кучми обдаровував своїми щедротами велику армію силовиків, яким за вірну службу надавав пільги, квартири, санаторне обслуговування, безкоштовне навчання у ВУЗах тощо, за що вони називали його татом.
Тринадцять років злочинів і брехні породили велику кількість проблем, які потребують розв’язання, і тому тема закону про люстрації знову стає на чільне місце української політики.
Події кризового розвитку української держави останніх 13-ти років вимагають нових акцентів вищезгаданого закону на відміну від аналогічних законів в країнах Балтії, Польщі та інших – ми мусимо звільняти суспільство не тільки від політичних пенсіонерів, але й від нелюдей 90-х років, які розкрадали держмайно та віддавали накази на знищення чесних людей і тих, хто виконував ці накази. Тільки в такому вигляді цей закон буде ефективним для розбудови правової, економічно потужної, європейської України.