Сесія міської ради – військова таємниця?
Характерний приклад з практики нашого «местного самоуправства.»
24 листопада 2004 року міський голова м. Чугуєва Харківської області Галина Мінаєва скликала позачергову сесію та призначила її проведення, всупереч ч. 9 ст. 46 закону «Про місцеве самоврядування в Україні», на той же день. На порядку денного стояло прийняття звернення проти «антиконституційних дій опозиції». Мабуть, міський голова та частина «народних обранців», які бажали висловити своє «фі» власному народу, не хотіли, щоб інформація про це розійшлася по місту, в якому далеко не всі шанували дона Януковича. Тому представникам ЗМІ, які прийшли на сесію, вказали на двері.
Міський голова поставила на голосування питання про присутність на пленарному засіданні Чугуївської міської ради журналістів Сергія Рогозіна та Романа Гноєвого (останній, до речі, на той час працював кореспондентом газети «Новини Чугуєва» – друкованого органу ради!). Набралося 13 голосів за те, щоб вони полишили приміщення. Хоча кількісний склад ради нараховує 32 депутати, а рішення, згідно з законом, приймається більшістю від складу згідно із списком (тобто, у нашому випадку, необхідно 17 «за») пані Мінаєва проявила творчий підхід і заявила, що «у даному випадку вистачить і 13, рішення прийняте.»
Це рішення тим більше незаконне, бо згідно зі статтями 4 та 46 вищезгаданого закону, робота органу місцевого самоврядування повинна проводитись на принципах гласності.
Із залу засідання також примусово, навіть без голосування, видаляли кореспондента газети «Точка зору» Юрія Чумака. Депутати Чугуївської міськради не дозволяли йому здійснювати відеозапис роботи сесії, образливо висловлювались на його адресу.
Пояснення журналістів про те, що вони мають право бути присутніми на ВІДКРИТОМУ засіданні ради для того, щоб донести до широкого загалу громадськості інформацію про «доленосні рішення» депутатів, міський голова та її посіпаки до уваги не взяли. Щоправда, частина депутатського корпусу, на знак протесту проти беззаконня, відмовилась приймати участь у цій виставі безглуздя та полишила приміщення...
Мінаєва та «підмінаєвці» таки не дали змоги журналістам здійснити свої професійні обов’язки, таки проголосували за свою «писульку». Її текст залишимо суду історії, але перешкоджання законній діяльності журналістів, повинно бути розглянуто судом, який надасть цим діям оцінку за ст. 171 Кримінального Кодексу України.
Але тут розпочинається вже 2-а серія. В той же день журналісти, чиї права були порушені, звернулися до Генерального прокурора України (вже колишнього) пана Васильєва з відповідною заявою. У грудні надійшов лист про те, що заява передана до Харківської обласної прокуратури і... І все. На дворі вже помаранчева «майже весна», середина лютого 2005 року, а з того часу – ані слуху, ані духу. Цікаво: прокуратура, до функцій якої належить здійснення нагляду за дотриманням законності, сама порушує закон «Про звернення громадян».
Можливо, новий (старий) Генеральний прокурор Святослав Піскун прочитає цього листа, йому стане соромно за своїх підлеглих та справа зрушить з мертвої точки.
А можливо, необхідно подавати позов до суду на бездіяльність прокуратури?