Жереб кинуто
По-перше, тема прав людини буде постійно перебувати в основі політики вищого керівництва країни (з моменту приходу до влади). Президент й уряд України на ділі будуть прагнути до якнайшвидшого виконання раніше взятих зобов’язань перед Радою Європи. Нова влада не буде «робити гарну міну», давати тільки лише обіцянки, не вживаючи при цьому скільки-небудь рішучих дій. Виконуючи зобов’язання перед Радою Європи, влада мимоволі буде здійснювати дії, спрямовані на те, щоб принцип верховенства права, права й свободи людини перетворилися в головні й визначальні підвалини суспільного й державного устрою. Швидше за все, різко будуть ініційовані дії по зміні карного судочинства, буде почата спроба реально (а не номінально) вивести установи пенітенціарної системи з підпорядкування МВС, будуть вжиті заходи до зміни виборчого права. По суті, вища влада буде сприймати концепцію прав людини («стара» була до неї тупо й по-совітськи несприйнятлива).
По-друге, варто очікувати, що зміниться відношення вищих посадових осіб до правозахисних організацій (до руху в цілому). Причому, як до міжнародних, так і до вітчизняних. На початковому етапі до їхнього голосу (особливо до вже відомих своєю принциповістю й авторитетністю організаційй) влада буде прислухатися в більшій мірі, ніж до своїх власних радників. Але, швидше за все, тільки на початковому етапі ... .
Очікування більшого від нової влади, у найближчому майбутньому, було б навряд чи виправданим …
Яких-небудь кардинальних і миттєвих змін із ситуацією в області прав людини в Україні не відбудеться. Єдиним, мабуть, виключенням із цього буде рішуча зміна існуючого положення із правом на свободу вираження думки (свободу слова). У ситуації з політичними правами можна чекати поліпшення. В області основних громадянських прав ситуація не зміниться. Що стосується економічних і соціальних прав і гарантій, то на початковому етапі змін у владі варто очікувати навіть деяке погіршення існуючого положення . Не слід очікувати яких-небудь швидких (протягом п’ятирічного строку президентства) змін, пов’язаних з бідністю населення (навіть при відсутності її росту).
Існуюча система гарантій і захисту прав людини, як і раніше, буде не ефективною. У спадщину новій влади дістався громіздкий, неефективний, так званий правоохоронний апарат (тобто, суди, прокуратура, міліція), що є, по суті, складовою частиною й навіть придатком виконавчої вертикалі. Для відчутних і швидких змін в області забезпечення й захисту прав людини (хоча б міжнародно визнаних) у нової влади не вистачить ні фінансових, ні організаційних, ні кадрових ресурсів. Приміром, якщо раптом, швидко й оперативно, буде прийнятий новий Кримінально-процесуальний кодекс, то без зміни структури органів і чіткого, твердого поділу функцій (відділення розшуку від слідства, виділення в окреме відомство слідства (із МВС, прокуратури, СБУ) характер їхньої роботи й взаємин усередині системи залишиться не зміненим. При цьому існуюча система горезвісних «показників у роботі» здатна загальмувати будь-яку реформу. Якщо сюди ще додати байдуже ставлення органів (включаючи й суди) до процедури, як такій, то картина й зовсім виходить безрадісна.
Єдине, чого можна із упевненістю очікувати, так це те, що вища влада вже не буде так неприкрито й нагло замірятися на права, на свободу й достоїнство громадян (у відмінність від місцевої влади, де положення ще довго не зміниться).
НПО менше всього повинні очікувати від влади неможливого в ситуації із правами людини в Україні. Найбільше необхідна стратегія дій правозахисного руху, для того щоб зміни в системі захисту прав людини носили характер швидкого, системного й безповоротного прориву.