MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Начальник Полтавського УБОЗу Плужник нарешті має піти у відставку!

14.04.2005    джерело: www.infb.net
Тамара Просяник

Скільки коштує життя закатованого до смерті чернігівчанина Володимира Цісельського у Полтавському УБОЗ , якщо його начальник за одне-єдине слово "хам" зажадав з газети та журналістки... 170000 гривень?

Таку суму моральної шкоди виставив у своєму позові до відомої полтавської журналістки-правозахисника Людмили Кучеренко та газети "Громадський контроль" начальник управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС у Полтавській області Олександр Плужник.

Офіційною мовою катування в міліцейському відомстві, що за Кучми набули небачених з часів ГПУ й НКВД системності й масштабів, іменуються "недозволеними методами ведення попереднього слідства та дізнання". За офіційною статистикою МВС, за кількістю скарг на тортури Полтавський УБОЗ торік впевнено вів першість в Україні.

Лише протягом минулого року Л. Кучеренко за скаргами громадян на тортури у Полтавському УБОЗі опублікувала вісім(!) статей, "героями" яких були начальник УБОЗу Олександр Плужник та його "орли". І це при тому, що хіба що за одним з кожного десятка звернень про захист від катувань була фізична можливість провести журналістське розслідування. Та й не вистачить площі всіх полтавських газет, щоб описати всі жахи місцевих міліцейських катівень!

Коли читаєш про методи вибивання "явки з повинною" часто зовсім невинних людей у полтавській "шістці", стає моторошно не лише від "багатого арсеналу" застосовуваних убозівцями тортур, а й від "творчого підходу" до знущання над беззахисними людьми. Мимоволі виникає думка: чи ці офіцери української міліції не є часом нащадками вертухаїв ГУЛАГу, звідки у них насолода від страждань інших, звідки така ненависть до співвітчизників, невже вони ніколи не чули про таке поняття, як людська гідність і права людини?

Коли на початку 2004 року до Полтави приїхав тодішній начальник ГоловУБОЗ МВС пан Манін, всі очікували, що полковник Плужник розпрощається зі своєю посадою.

Адже незадовго до цього в УБОЗі, що знаходиться у самому центрі Полтави, до смерті закатували 30-річного чернігівчанина Володимира Цісельського (не встигли "сплавити" "швидкій" допомозі, і тоді б ця смерть, як чимало інших, не числилася б за УБОЗом). Парубок писаної краси, генофонд української нації. Він був єдиним сином у батьків. Сам не встиг стати батьком. Володина дружина на час його мученицької, безглуздої смерті у розквіті сил третій місяць носила під серцем їхнього сина. Від стресу у неї стався викидень. Рід Цісельських обірвали назавжди не вороги-ноземці, не безжальна стихія, а свої  —- ще молодші полтавські кати у погонах захисників.

Втім, генерал Манін провів прес-конференцію, на якій поставив Плужника за приклад, подякував за роботу і поїхав собі до столиці. Полтавці подейкували, що збереження крісла обійшлося начальнику УБОЗу в мільйон гривень...

Прикметно, що жодну статтю Людмили Кучеренко з нестямними картинами катувань ні О.Плужник, ні його підлеглі не наважилися спростовувати через суд. Хоча можна уявити, як кортіло розправитися з журналісткою!

Довгоочікуваний привід подати позов про захист честі й гідності Плужник віднайшов у восьмій статті Людмили Кучеренко, надрукованій у всеукраїнському громадсько-політичному тижневику "Громадський контроль". Мова у ній йшла про те, як полтавські убозівці підкинули зброю молодому чоловікові з Оржиці, заарештували його, а по дорозі до Полтави завернули в ліс, де не лише побили, а підвісивши на дереві, обклали хмизом і ... підпалили. Чим не середньовічна інквізиція? Але не це спростовує головний полтавський борець з організованою злочинністю! Полковнику Плужнику не сподобалося, як журналістка зі стенографічною точністю описала їхню розмову, коли вона зателефонувала йому й повідомила про чергове беззаконня з боку його підлеглих. Але замість обурення діями своїх "оперів", О. Плужник почав відчитувати журналістку, мовляв, вона своїми статтями про УБОЗ ганьбить державу, і кинув трубку. Навряд чи подібне ставлення до журналістки можна назвати інакше, ніж хамським.

Саме на слово "хам" дуже образився пан Плужник і оцінив свої ображені честь, гідність і ділову репутацію у 170 тисяч гривень (певно, бере приклад з колишнього міністра внутрішніх справ Ю. Кравченка, котрий теж любив виставляти газетам суми морального відшкодування з шістьма нулями). Посилається позивач на ч.3 статті 277 Цивільного кодексу України, давно розкритиковану в пух і прах і правниками, і громадськістю, і пресою: "вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною".

Мабуть, Плужник вирішив створити в Україні прецедент щодо застосування на практиці ст.277 ЦК, яку давно називають такою, що "не дружить" зі здоровим глуздом. До позову він на повному серйозі додає список своїх заохочень та знаків відзнаки... Гадає, що вони переважать свідчення багатьох катованих і скалічених в УБОЗ людей?!

Але це ще не все. Пан Плужник скромно додав до позову квитанцію про сплату держмита на суму 8,5 грн., "забувши" сплатити 5% від суми моральної шкоди. Але "номер не пройшов". Відповідачі сказали, що не розпочнуть слухання справи по суті, доки суддя Ленінського райсуду Полтави Сергій Редько, до речі, колишній колега Плужника по міліції, не змусить головного УБОЗівця сплатити державне мито у повному розмірі, тобто, 8500 гривень.

Коли мама Володимира Цісельського дізналася про те, що за одне слово Плужник вимагає з журналістів 170 тисяч гривень, вона ледь не зомліла від такого цинізму. У полтавському УБОЗі закатовано сина, а начальник продовжує працювати, ніби смерть від тортур у міліцейських застінках — звичний випадок. Скільки ж мільярдів тоді коштує життя її сина? Й чи можна цю безмірну втрату виміряти грошима?

(“Інформаційний бюлетень”, 2001-02-03-04)

 Поділитися