Кременчуцький нелюд у погонах
Матеріали про беззахисність ромських сімей та їхніх дітей постійно друкуються на сторінках преси, ці питання порушуються і на нарадах ромських спілок, Євроради. А недавно стався ще один страшний випадок у Кременчуку на Полтавщині.
На затишній вулиці цього міста живе сім’я Григоренків: Микола, Антоніна, двоє діток. Батьки займаються підприємницькою діяльністю, здавна користуються повагою людей, діти займаються в школі. Сім’я порядна, забезпечена.
19 грудня минулого року після обіду дванадцятирічний Ян Григоренко вийшов покататися на велосипеді по вулиці, зустрів дівчинку, яка йому подобалася, але з якою не був знайомий. Підійшов до неї, смикнув за косичку, запитав, як її звати. Дівчинка не зрозуміла наміру Яна, образилася, сказала, що поскаржиться батькові-міліціонеру і побігла додому.
Тим часом Ян пішов до своєї тітки, яка жила поруч. Зайшов до будинку, роздягся, почав розмовляти з тіткою. І тут у кімнату стрімко забіг чоловік у міліцейській формі і без пояснень накинувся на хлопчика. Двічі з силою вдарив по обличчю, розбив ніс. Коли Ян від несподіванки й болю впав на підлогу, чолов’яга став бити його ногами, вхопив за одяг з наміром витягти на подвір’я. Тітка кинулася захищати племінника, і чоловік двічі вдарив жінку. В цей момент Ян вискочив з будинку і побіг додому. Розлючений міліціонер вхопив зі стола ніж і вибіг слідом. Побачивши, що вже не наздожене хлопчика, він порізав ножем шини на двох велосипедах: Янового і господарів цього будинку.
Коли заюшений кров’ю Ян забіг до батьківської хати, він був у шоковому стані, не міг нічого пояснити, хвилин 10 бігав по кімнаті з наміром кудись сховатися. Потім раптом знепритомнів.
Мати викликала швидку допомогу. Яна доставили в травматологічне відділення Кременчуцької міської дитячої лікарні зі струсом мозку, тяжкими тілесними ушкодженнями. 17 днів медики боролися за здоров’я дитини. Нині Ян перебуває вдома на амбулаторному лікуванні, ще протягом місяця йому заборонено займатися фізкультурою.
А тепер хочеться поставити кілька запитань майору райвідділу внутрішніх справ міста Кременчука Володимирові Синюкову, який вчинив самосуд над ромською дитиною. Згадайте себе у 12-13 років. Коли ви намагалися позагравати до дівчат, смикаючи їх за кіски, вас теж так само "виховували" їхні батьки? Хто дав вам право калічити беззахисну дитину лише за те, що вона звернула увагу на вашу доньку? Хто дав вам право піднімати руку на чужу жінку, яка кинулася на захист дитини? А що б ви зробили з хлопчиком, якби наздогнали його з ножем у руках? Те саме, що зробили з велосипедами? Можливо, це право вам дають ваші погони, ваше звання захисника порядку? Чому ви не спрямовуєте свої таланти на боротьбу зі справжніми злочинцями, бандитами, яких чимало в Кременчуці? Може, тому, що ті можуть відповісти силою на прояв сили, а ромське дитя можна і вбити, тому що за нього нікому заступитися?
Днями в Миргородському райвідділі міліції мені поставили запитання: "А що ви розумієте під виразом "дискримінація ромів з боку правоохоронних органів?" Хочеться відповісти: це те, що вчинив міліціонер у Кременчуці; це те, що вчинив представник захисту правопорядку, коли кілька років тому спалив ромську оселю разом з усіма мешканцями, разом із дітьми в тому ж таки місті; це те, що вчинили представники правоохоронних органів два роки тому, коли під час "розмови" зі мною зламали мені кілька ребер.
Два місяці тому відбулася нарада з правозахисту, на якій були присутні прокурор цього міста і начальник Кременчуцького РВВС. Вони дружно заявили, що в Кременчуці немає і не було жодного випадку дискримінації ромів. А як же вони називають ці кричущі факти, які мали місце протягом останніх років?!
В Україні існує 16 правозахисних ромських організацій, які пильно слідкуватимуть за ходом "кременчуцької справи". Я, як голова Миргородської правозахисної організації, голова ревізійної комісії ромських всеукраїнських організацій, буду особисто домагатися, щоб цей нелюд поніс заслужене покарання за вчинений самосуд над ромською дитиною.
(“Романі Яг”, м. Ужгород, №3, 23 лютого 2005 р.)