Інформаційний простір Криму: чи не час перелому?

Інформаційне протиборство в Криму в пострадянській історії розпочалося в 1991-1993 роках з початком розподілу Чорноморського флоту. За ним стояли спецслужби Росії. А рупором був прес-центр Чорноморського флоту, газета "Флаг Родины" та інші проросійські засоби масової інформації.

Другий етап інформаційного протиборства у Криму пов’язаний з приходом до влади і обранням Президентом Криму лідера проросійських сил півострова Юрія Мєшкова. Головним намаганням цього горе-політика було приєднання Криму до Росії.

Третій етап інформаційної боротьби пов’язаний з конкуренцією кримського та сочинського курортів. Московські ЗМІ поширюють недостовірну інформацію про епідемії хвороб в Криму, відімкнення електроенергії, непостачання води, публікують листи про труднощі відпочинку в Криму.

Четвертий та п’ятий етапи інформаційних воєн пов’язані із святкуванням 1000-річчя поширення християнства на Русі та боротьбою екс-спікера парламенту Криму, лідера комуністів півострова Леоніда Грача проти уряду Криму, а персонально — проти Голови Ради міністрів Криму Сергія Куніцина.

Останній етап інформаційного протиборства (на думку автора) пов’язаний з президентською кампанією 2004 року. Про це свідчить і заява Комітету з моніторингу, свободи преси в Криму, опублікована в "Кримській Світлиці" 26 листопада 2004 року. Ось який висновок робиться в цій заяві: "Інформаційна політика (значною мірою державних ЗМІ) призвела до дезінформації значної частини кримських виборців, ускладнила їхній вільний та усвідомлений вибір й істотно вплинула на результат голосування в Криму".

Головною метою цього етапу була зміна громадської думки кримчан на користь провладного кандидата в Президенти України Віктора Януковича. Зрозуміло, що така офіційна інформаційно-психологічна обробка кримчан проти Віктора Ющенка велася тільки з санкції та за підтримки деяких вищих посадовців держави і автономії.

Щоб забезпечити підтримку населення півострова Віктора Януковича, засоби масової інформації, які контролюються тими чи іншими політичними угрупованнями та фінансово-промисловими групами, відповідним чином в образі "ворога Криму та кримчан" представляли Віктора Ющенка та його команду. В урядовій газеті Криму "Крымская газета" (18.11.2004 р.) була опублікована передвиборча програма Віктора Ющенка, в якій задекларовані такі пункти, як "закрити кордони з Росією", "Реалізувати проект кримськотатарської автономії на кримському півострові", "Зберегти стару політичну систему влади" та інші.

Зрозуміло, що сам редактор цю фальшивку ніколи б не поставив у номер.

Друкування цієї псевдопрограми (на тлі програми Віктора Януковича), імовірно, спричинило негативну реакцію деяких груп населення Криму стосовно кандидата в Президенти України Віктора Ющенка. Вона створила певне тло, яке сприяло відторгненню частиною населення Криму (особливо проросійського) кандидатури Віктора Ющенка. Робився акцент на особисте життя Ющенка, на його хворобу (хоча професіоналам, в тому числі і від журналістики, було зрозуміло, що його отруїли), на американське походження дружини Віктора Андрійовича і таке інше.

Ось тільки деякі заголовки матеріалів, опублікованих у газеті "Крымское время": "Фашизм Ющенко", "Лицо Украины повернулось к Чубарову задом", "Самозванец".

Друга стратегія інформаційної пропаганди застосовувалася стосовно оточення Віктора Ющенка. Робився акцент на тому, що його оточують олігархи, нечесні та невдалі політики, корумповані особи. Кожний день кримчани стикалися з брехнею про Віктора Ющенка. Деякі ЗМІ свідомо ставили акцент на негативі, використовували ефект замовчування позитивного в діяльності В. Ющенка та його команди (на посту голови Нацбанку України та Прем’єр-міністра України).

Система ЗМІ в автономії мінлива. У перші роки незалежності на півострові домінували російські видання. Сьогодні, особливо влітку, ринок друкованих ЗМІ ділиться порівну між кримськими та російськомовними українськими виданнями, і російськими виданнями з іншого боку.

Решту часу на ньому домінують кримські та українські російськомовні видання.

З московських видань — "Комсомольская правда", "Аргументы и Факты", "Московский комсомолец", "Независимая газета". Серед українських газет в Криму популярні "Факты", "Сегодня", "2000", "Столичные новости", "Голос України", "Урядовий кур’єр". Частина місцевих видань — "Крымское время", "Крымская правда", "Голос Крыма", "Кримська світлиця".

В автономії зареєстровано та перереєстровано 1032 періодичних видань, із них: 875 газет, 99 часописів, 25 бюлетенів, 12 альманахів, 15 збірників, 2 календарі та 1 дайджест.

Однак реально виходить лише половина видань. Більшість має локальний вплив та локальну читацьку аудиторію. Реально ж впливають на формування громадської думки і мають у своєму розпорядженні серйозну аудиторію понад 10 кримських видань. Газет, які зареєстровані з виданням українського мовою, 7. І це майже на 500 тисяч українців автономії. Реально виходять "Кримська Світлиця" та додаток до газети Верховної Ради Криму "Кримський діалог". Але ці видання не задовольняють інформаційного голоду кримських українців. Місцевій владі українські газети зовсім не були потрібні на півострові. Тому й тулиться редакційний колектив "Кримської Світлиці" в кількох кімнатах. Яка тут творча робота? Хоча ця глибоко державницька газета в доленосний для України історичний момент (Помаранчевої революції) не зрадила себе і своїх читачів. Вона була і лишається єдиною україномовною державницькою газетою в Криму.

А ось "Крымская правда", яка до 1991 року була органом Кримського обкому КПУ/КПРС, то інша річ. У часи незалежності партія передала редакції приміщення та кошти. Засновником газети є журналістський колектив редакції. На її шпальтах плюндрується все українське, неспроможність українців вибудувати свою державу і таке інше. Ось і останні газетні грудневі передвиборчі заголовки, сповнені ненависті до людей іншого світогляду:

"Крымчане, виберем Януковича! Скажем "нет" оранжевой чуме!..", "Оранжевая проказа перерастает в коричневую чуму", "Украине угрожает албанизация".

Напередодні Нового року редакція організувала круглий стіл "відомих кримських політологів" (Авт. — не зрозуміло, в яких політологічних колах). Результатом став матеріал у газеті "До оранжевой "революции" Украина была страной непуганных украинцев". "Відомий політолог" господін Никифоров зробив "науковий політологічний" висновок, що люди, які проживають в Західній Україні, це ті ж росіяни, але із "зіпсованою" російською мовою.

У газеті виходить сторінка "Русский мир". Це проект російської громади в Криму та редакції газети. Один із постійних авторів Павло Хрієнко на цій сторінці, оцінюючи політичну кризу в Україні, робить висновок, що "Наша страна (Авт. — Україна) не состоялась как государство", і редакція виносить цю "наукову" думку в заголовок. І це — доктор соціологічних наук, професор, член президії української академії політичних наук. Зауважте, не російської чи американської, а української!

Газета розміщується в Інтернеті. Наклад понад 50 тис. примірників. Не відрізняється також толерантністю до України і газета "Крымское время". Її замовник — благодійний фонд "Центр соціального захисту і допомоги". Тижневий наклад з п’ятничним випуском понад 35 тисяч примірників. Судячи із змісту, головна мета газети — захист інтересів російськомовного населення Криму. Свого часу газета опублікувала інтерв’ю свого кореспондента Олександра Мащенка з доцентом Таврійського національного університету Сергієм Кисельовим, під гучною назвою "Украина будет либо парадным крыльцом России, либо задним двором Европы". З шаманською впевненістю і безкарною зухвалістю доцент Національного університету держави, яка надала йому роботу і платню, пророкує: "Я не верю в то, что к концу столетия на политической карте мира останется независимое государство Украина". Перелицювавши вислів Бісмарка про місце Польщі в Російській імперії, господин Кисельов великодушно відводить Україні роль "парадного крильця Росії".

У передвиборчих баталіях газета посіла позицію провладного кандидата та публікувала на шпальтах такі матеріали, як "Оранжево-коричневий клещ", "Конгломерат зла, или Хунвейбиновская революция в Киеве" та інші.

Стосовно "Крымской правды" та "Крымского времени" до комісії з журналістської етики, яку очолює головний редактор "Дзеркала тижня" Володимир Мостовий, 2004 року надійшла заява Петра Вольвача, доктора філософії у галузі біології, голови Всекримського товариства вчених, в якій він акцентує увагу на тому, що публікації в цих газетах сприяють розпалюванню релігійної і міжнаціональної ворожнечі між жителями півострова. Проаналізувавши публікації в цих ЗМІ, комісія констатувала в своїй заяві, яку ухвалила на засіданні 19 липня 2004 року, що ці видання систематично порушують Етичний кодекс українського журналіста.

"Крымская газета" — орган уряду Криму. До президентських перегонів вона стояла на державних засадах. У передвиборчій риториці зайняла позицію провладного кандидата. Про фальшивки, які публікувалися в цій газеті, я писав на початку статті.

"Крымские известия" — орган Верховної Ради Криму. Значну частину площі займають публікації постанов Верховної Ради Криму та її президії, а також виступи, статті, звіти про діяльність голови парламенту. У передвиборчій гонці займала виважену політику. До речі, таку, як і голова Верховної Ради Криму Б.Д. Дейч. На півострові виходять ще такі російськомовні газети, які мають значний наклад, — "Республика Крым" та "1-я Крымская". До передвиборчої кампанії "Республика Крым" займала кримську проурядову політику. У ході виборів наклад її відчутно зріс. На шпальтах газети перевага була віддана провладному кандидатові. "1-я Крымская" — одне із небагатьох видань, яке об’єктивно висвітлювало події навколо президентських перегонів, чесно та правдиво розповідала про фальшування виборів владою.

У ході передвиборчої кампанії був зареєстрований та став виходити громадсько-політичний тижневик Кримського штабу В.А. Ющенка "Наш Крым". Газета доносила читачам чесні та об’єктивні матеріали про вибори і протиставила правду проти потоку інформаційного бруду, який лився на опозиційного кандидата в Президенти В.А.Ющенка.

Окремо стоїть орган Кримської республіканської організації компартії України, газета "Коммунист Крыма", яка обстоює позиції компартії та критикує Президента й уряд України і ратує за союз слов’янських народів. На виборах, особливо в другому і третьому етапах, підтримувала провладного кандидата.

У автономії видається кілька газет кримськотатарського народу. Усі вони публікують матеріали про життя кримськотатарського народу, обстоюють інтереси всіх політичних рухів кримських татар. Ці газети в передвиборчій кампанії зайняли позицію кандидата в Президенти України В.А. Ющенка.

У Криму зареєстровано майже 120 телерадіоорганізацій, з яких реальне теле- і радіомовлення ведуть понад 40 компаній. Усі ТРК доносять новини російською мовою, хоча останнім часом на ТРК "Крим" збільшується обсяг мовлення українською мовою та мовами депортованих — кримськотатарською, німецькою, болгарською, грецькою і вірменською.

Окремо хочеться сказати про інформаційні структури Чорноморського флоту Російської Федерації та Всеукраїнський інформаційно-культурний центр, розміщений у Сімферополі. Рік у рік інформаційний вплив ЗМІ Чорноморського флоту на кримчан (особливо на севастопольців) зростає. Основний постулат їхніх виступів: Чорноморський флот РФ — гарант стабільності в Криму та Чорноморському регіоні (1991-1995 рр. показали це навпаки). На флоті створено чітку організаційно та технічно забезпечену інформаційну структуру, яка охоплює прес-центр, телестудію та газету "Флаг Родины". Інформаційні структури Українського флоту технічно, кількісно та якісно гірше забезпечені, ніж їх російські колеги.

А ось що пише про Всеукраїнський культурно-інформаційний центр і її керівника Галину Хмільовську в "Кримській світлиці" від 17 грудня 2004 року Петро Вольвач:

"Перебуваючи у відпустці і завершуючи роботу над чотирма книгами, присвяченими творчій спадщині Л.П. Симиренка, я не часто навідувався до ВІКЦу. І завжди, коли там мова заходила про політичні процеси в Україні, складалося враження, що я потрапив на гамірне зібрання провладного кандидата на зашореній комуністичній площі Сімферополя. ...То чи можемо всі ми спокійно ставитися до того, що п. Хмільовська в цей доленосний для України час опинилася по той бік барикади, словом і ділом підтримала антиукраїнські сили? Нам всім брутально вона плюнула в очі та об нас всіх зухвало й свідомо витерла ноги".

Виходячи із політичної, соціально-економічної, етнічної та інформаційної ситуації, яка склалася в Криму за роки президентства Леоніда Кучми, новій владі потрібно фактично з нуля робити справді українську інформаційну політику, яка б слугувала інтересам не політичних угруповань та фінансово-промисловим групам і якійсь одній етнічній групі, а інтересам усього населення півострова. Стосується це і військової сфери. Це питання стоїть в Автономії дуже гостро і воно торкається національної безпеки України. То чи зможе Київ і нова влада переломити інформаційну політику на півострові на користь українському народові? Сьогодні поки що не відомо. А завтра може бути вже пізно.

P.S. Автор дякує упорядникам "Білої книги кримської журналістки" за надану

інформацію.

("Молодь України", 2005.02.01)