“Хорошим журналістам буде важко завжди”
Ще зовсім недавно представляти “опозиційну пресу” в шахтарському регіоні було вельми непросто, якщо не сказати — практично неможливо. До опозиційних прирівнювалися всі видання, які так чи інакше виступали з критикою та не бажали приховувати від читачів правду про владу, хоч якою б вона була. Дуже часто подібні “інакомислячі” газети й телеканали не витримували так званої “перевірки Донбасом” і з різних причин або надовго переставали виходити, або йшли в небуття. Інтернет-газета “Острів” і її беззмінний автор та керівник Сергій Гармаш — одні з небагатьох, кому вдалося не лише вистояти, а й підвищити свій рівень, не втратити шанованої читачами якості матеріалів. І навіть після змін у владних структурах конструктивна критика й об’єктивно-аналітичне висвітлення резонансних подій регіону, як і раніше, залишаються характерною рисою, своєрідною “візитною карткою” видання.
Революція в країні послугувала сигналом до перевороту і в засобах масової інформації Донецької області. У зв’язку з цим сьогодні багатьох цікавить питання, що ж далі буде з “Островом” на Донеччині, на що перетвориться видання в результаті — на провладну газету, що торжествує на уламках колишнього ладу, або, як і раніше, залишиться опозиційним сайтом, який, попри все, не бажає поступитися та піддатися чиємусь впливу? Про особливості існування преси в Донецькій області, специфіку та майбутнє опозиційних видань у Донбасі, а також про прийдешні зміни у сфері засобів масової інформації розповідає керівник “Острова” Сергій Гармаш.
— Почнімо із запитання, що дозволяє визначитися з загальними поглядами та відчуттями. Яке ваше враження від нової влади?
— Треба зазначити, що певний момент розчарування існує. Це стосується як влади загалом, так і влади в Донецькій області. Той самий Кремень, кілька нових голів облдержадміністрацій, заступники генерального прокурора, скандали в уряді… Що стосується Донецька й області, то тут поки що змін мало. Перше враження від нового губернатора вельми суперечливе. Людина нібито порядна, щира, але поки що не володіє ситуацією в регіоні та буває надто емоційною. Тобто поки що розчаровують не персоналії, а незбагненність логіки їх призначень. Наприклад, новий начальник УМВС у Донецькій області — Клюєв. Я нічого не маю проти нього, я його просто не знаю. Але оскільки я платник податків, і він отримуватиме зарплату з податків, я хочу знати, чому саме він? Якщо, попри тривалу роботу на керівних постах у міліції, він зберіг моральну чистоту — це одне. Але якщо це поступка соціаліста Луценка депутату та керівнику агропромислового холдингу “комбінат Ілліча” Володимиру Бойку в обмін на голоси для Соцпартії на виборах — це зовсім інше…
Проте загалом зміни можна вважати доцільними. Принаймні, я вважаю, що владу треба періодично змінювати, хоч би для того, щоб вона не почувалася безконтрольною.
— Ваше видання “Острів” раніше вважалося опозиційним або, принаймні, близьким саме до опозиційних настроїв. Наскільки це вірно? Ваш досвід: чи важко бути “опозиціонером” на Донеччині?
— У нашій країні, якщо ти не підспівуєш владі, то ти вже опозиціонер. Хоча ми себе такими не вважаємо. Просто колишня влада буквально виштовхувала нас в опозицію, коли не коментувала на наше прохання події, не давала запитуваної інформації, інтерв’ю. Ми критикували дії колишньої влади, але при цьому раді були б представляти і її думку. Проте нас записали в опозиціонери та не йшли на контакт із нами. На мій погляд, це просто нерозумно. Водночас опозиція на той час була зацікавлена в ЗМІ, а тому більш відкрита. Тому ми, так би мовити, вживу працювали з нею, а іншу думку представляли здебільшого передруками з інших джерел. Найцікавіше, що та влада, ставши сьогодні опозицією, так нічому і не навчилася. Вони кричать, що їх загнали в інформаційну блокаду, але на офіційні контакти, як і раніше, не йдуть. Неофіційно — будь ласка, але говорити для публіки чи то бояться, чи то не вміють. Щиро кажучи, це стає проблемою, бо нова влада втратила передвиборну зацікавленість у ЗМІ, а стара просто не розуміє важливості роботи з ними не під замовлення. Виникає дефіцит оригінальної інформації.
— Як зміниться позиція вашої газети у зв’язку зі змінами у владних структурах?
— Наша позиція не зміниться. Я не бачу підстав для змін. Звісно, ми живі люди, і ми мали свої політичні симпатії, але ніколи з жодним передвиборним штабом не працювали. Тому наші джерела фінансування не змінилися, і закінчення передвиборної кампанії не диктує нам нових правил життя. Крім того, наша ніша не перестає бути актуальною, а, отже, її просто невигідно змінювати. Я думаю, що проблеми виникнуть у тих небагатьох видань, які справді були рупорами опозиції, її пропагандистами. Ми ж, як і раніше, залишаємось запитаними. Принаймні, допоки на нашому форумі народ сперечається, кому я продався: “блакитним” чи “оранжевим”, ми будемо цікаві всім. Ми залишаємось відкритими і для старої, і для нової опозиції.
— Приблизно через тиждень після призначення нового губернатора Вадима Чупруна ваше видання опублікувало досить сміливу та різку статтю “Новий губернатор у старому інтер’єрі”. Це була спроба одразу поставити ваші взаємовідносини з обласною владою в певні рамки?
— Це не редакційна стаття і не моя. Це позиція конкретної людини, з якою я багато в чому погоджуюся, але не у всьому. Я поставив її на сайт, по-перше, тому, що така думка є і воно має право на існування. А по-друге, це можна назвати своєрідним тестом: чи вміє нова влада слухати, чи сприймає лише те, що їй хочеться чути? Я вважаю, що цією статтею ми допомогли Вадиму Чупруну, дали можливість коректувати лінію поведінки губернатора, наприклад, із журналістами.
— А не боїтеся, що влада відреагує не дуже лояльно? Почне тиснути на вас, “з’ясовувати відносини”? Як тоді захищатиметеся?
— Узагалі я вважаю, що тиснуть на тих, хто дозволяє на себе тиснути. Ми зможемо захистити себе, тому на нас тиснути марно. Частково завдяки специфіці інтернету та нашій структурі: ми — громадська організація, можемо працювати навіть із дому, ми не маємо особистого бізнесу, через який можна було б тиснути фіскальними органами. Як захищатимемось?.. Не знаю. Буде тиск, тоді й вирішуватимемо. Взагалі я думаю так: за тієї влади жили й за цієї проживемо! Я від нової влади жодних преференцій не чекаю, тому — тільки б гірше не було. Єдине, на що я розраховую з боку влади, — здоровий глузд і справедливість.
— Як ви вважаєте, чи фігуруватиме при новій владі таке явище, як темники?
— Темник — явище, зумовлене політичною волею вищого керівництва країни. Я не думаю, що в Ющенка може виникнути таке бажання. Або в Томенка. Ми з ним трохи спілкувалися, і я не вважаю, що в його голові може виникнути така нісенітниця. До того ж темники — це дуже груба робота. Вони принижують журналістів. Напевно, наше суспільство вже все-таки змінилося, щоб прийняти темники за належне, як це було півроку тому.
— Інше питання — питання української мови. Як відомо, зараз говорять про особливе положення, згідно з яким російськомовна преса повинна мати другий, український, тираж. Наскільки це актуально для вашого інтернет-видання?
— Думаю, це не може бути застосовне по відношенню до нас, адже в нас інтернет-газета. Та я й не вбачаю необхідності це робити. Такі речі повинен диктувати інформаційний ринок. Там, де це запитане, це обов’язково буде. А взагалі, я вважаю, що в Україні та в Донбасі проблема мови дуже надумана.
— Як, на ваш погляд, можна охарактеризувати самопочуття інших донецьких ЗМІ (особливо тих, які сповідали “офіційну” позицію) після змін? Чи стурбовані вони? Чи можливі “чистки”?
— Насамперед запитання: що таке “офіційна позиція”? Офіційна позиція — це насправді відсутність будь-якої позиції в журналіста. Напевно, багато донецьких ЗМІ зараз не дуже комфортно почуваються. Але це швидше моральний дискомфорт. Хоча якщо хтось явно порушував закон, то він повинен відповідати за це, і не треба прикриватися казками про політичне переслідування… Інше запитання, що ця передвиборна кампанія показала, наскільки непрофесійні та залежні журналісти, оскільки вони на замовлення своїх власників створювали міфи і самі в них вірили. Тепер, якщо змінять свою позицію господарі, то й ЗМІ доведеться змінити свою позицію, а це психологічно нелегко. А загалом, і в нової опозиції, і в опозиції взагалі повинні бути свої ЗМІ, тож донецькі видання, я думаю, не пропадуть. Головне, щоб вони не брехали. Журналіст за фахом — апріорі опозиціонер, він повинен бути опозиційним до влади, інакше втрачається його соціальна роль. Тож хочеш бути професіоналом — дивись на людей при владі, як на рівних. Не благоговій перед ними.
— Чи можлива сьогодні свобода слова, про яку говорив Віктор Ющенко, захист журналістів?
— Свобода слова — поняття не політичне, а етичне та психологічне. Ніхто не може заборонити тобі говорити те, що ти думаєш, крім тебе самого. Інше запитання — чи готовий ти за це платити благополуччям або навіть здоров’ям. Тому в те, що свободу слова забезпечить держава, я не вірю. Бо одразу виникає запитання: хто її охоронятиме? Міліція, яка сфальсифікувала справу Александрова? Прокуратура, яка чотири роки знищує справу Гонгадзе? Хорошим журналістам буде важко завжди. І кількістю законів про захист журналістів цієї проблеми не вирішити. Я взагалі думаю, що чим більше законів, тим гірше. Адже в нас дозволене все, що не заборонене законом, тому — чим більше законів, тим менше прав. Ось у Конституції США, якщо я не помиляюся, є одна поправка, що забороняє переслідування за професійну діяльність журналістів, і цього досить.
— Що таке журналістська діяльність у сучасних умовах? Хто такий журналіст? Якими повинні бути його відносини з владою?
— Насамперед журналіст повинен розділяти інформаційну діяльність та ідеологічну або політичну. Тобто, якщо ти просто інформуєш суспільство про якісь процеси в ньому, то емоції тут повинні бути вимкнені. Якщо ж ти даєш чомусь оцінку, загострюєш увагу суспільства на якійсь проблемі, то не маскуй це під останню істину. Це лише твоя думка. Мене, наприклад, дратує непрофесіоналізм, коли журналіст на прес-конференції встає і замість того, щоб ставити запитання, починає висловлювати свою думку. Він повинен пам’ятати, що він не гуру, а людина, яка ставить запитання. До речі, так само повинна сприймати журналістів і влада. Безглуздо ображатися на журналістів, бо це їхня робота — вказувати на недоліки та помилки влади. Ось наш новий губернатор цього не розуміє. Він дозволяє собі публічно ображатися на журналістів. Сподіваюся, в тому числі й із нашою допомогою, це скоро мине. Адже чиновники часто ображаються на те, що журналісти їх цитують. Вони сприймають цитування їхніх дурниць як агресію проти них. Вони не розуміють, що зараз усе визначає ринок. І якщо навіть я, керуючись своїми симпатіями до чиновника, не напишу чого-небудь, то про це напишуть інші мої колеги. І тоді виникає запитання: або я продався, або непрофесійний. Тому я просто не можу собі такого дозволити, навіть якби цей чиновник був мені батьком рідним. Загалом прес-служби повинні сьогодні засвоїти істину, що простіше навчити одного чиновника, що та як говорити, ніж “навчити” десяток журналістів, як про це писати.
— Тоді суміжне запитання: питання роботи прес-служб, прес-секретарів. Як змінилася їхня специфіка, зокрема в Донецьку? Які зміни необхідні в цій сфері?
— Прес-служби насамперед повинні відстоювати інтереси журналістів перед своїми шефами, а не навпаки. Якщо прес-служба лояльно ставитиметься до мене як до журналіста, якщо вона допомагатиме мені та відстоюватиме мій інтерес, то я вже сам подумаю, чи варто погано писати про того ж губернатора, щоб не образити цю прес-службу. А поки що наші прес— служби працюють у режимі санпропускників. У зв’язку з цим у нас у Донецькій області був інформаційний вакуум. Та й зараз мало що змінилося. Як можна говорити про відкритість влади, якщо про багато подій ми дізнавались постфактум. Наприклад, що в області новий прокурор…
— Коли здійснювалися зміни, в журналістській спільноті побутувала чутка, що вас можуть призначити прес-секретарем нового губернатора. Можливо, це пов’язане з уже згаданою “опозиційною” спрямованістю вашого видання…
(“День”, №34, 25 лютого 2005 р.)