Касетний скандал: “нове видання”

Схоже, касетний скандал переживає нове “видання”. І тепер загрожує вже новій владі. Лідер Соцпартії Олександр Мороз збирається виступити з ініціативою про відставку керівництва Генеральної прокуратури в разі, якщо вона найближчими днями не вирішить питання про додання до “справи Гонгадзе” записів розмов у кабінеті Леоніда Кучми. Низку ультимативних заяв про це глава СПУ зробив днями в близькій до своєї партії газеті “Сільські вісті”. Мороз назвав плівки Мельниченка “скринею Пандори”, розкриття якої може “привести на лаву підсудних сотні українських політиків”. На думку лідера соціалістів, оприлюднення цієї більш ніж 700-годинної фонотеки побоюються чимало політиків, які входять до оточення Президента Віктора Ющенка. “Як фігурантів записів Мельниченка питання про міру відповідальності за сказане в кабінеті Кучми може торкатися: держсекретаря України Олександра Зінченка, міністра з надзвичайних ситуацій Давида Жванії, глави Верховної Ради Володимира Литвина, секретаря Ради національної безпеки та оборони Петра Порошенка, народних депутатів України”, — переконаний Олександр Мороз. При цьому, якщо плівки майора Держохорони не отримають юридичної оцінки, Мороз погрожує першим сказати, “що кучмізм повертається”. Налякав...

Хоч як це парадоксально, такою є позиція лідера партії, яка отримала вагому квоту в новому уряді. Кожен, хто хоч трохи знається на українських політичних реаліях, погодиться, що просто так “союзників” не критикують. Олександр Мороз узагалі останнім часом активно відособляється від діючої влади. Ще тиждень тому він виступив з публічними рекомендаціями: що, мовляв, має робити керівництво країни, щоб забезпечити стабільний розвиток держави. Тепер же — відвертий виклик президентській команді. Чи означає це, що в новій владі намітився розкол? Із цим питанням “День” звернувся до політологів. Експертам також було запропоновано оцінити вплив плівок Мельниченка в новій політичній ситуації.

Коментарi

Костянтин Матвієнко, корпорація “Гардарика”:

— Політична вага пана Мороза не така, щоб його позиція, його заяви серйозно впливали на ситуацію в уряді та парламенті. Думаю, його заява — спроба чергового тиску на Президента, уряд і парламентську більшість перед виборчою кампанією 2006 року. Причому цей тиск набуває персоніфікованого характеру. У м’яких висловах таку позицію пана Мороза можна назвати не дуже етичною. Крім того, внаслідок продовження зниження його суб’єктності, пан Мороз не може істотно впливати на ситуацію у владі. Навпаки, такою поведінкою він посилює своє й без того незавидне політичне становище.

Вадим Карасьов , директор Інституту глобальних стратегій:

— Про розкол влади поки говорити передчасно. Все-таки треба говорити про продовження гри між різними групами влади, її персонами, політичними та економічними силами, які стоять за ними. Позиція Мороза не може бути несподіваною. Оскільки він сам особисто не увійшов ні до складу уряду, ні до інших інституцій нової влади, то зберіг за собою можливість для “опозиційних набігів” на тих чи інших фігурантів нової влади. Мороз, безумовно, готується до виборів 2006 року й розуміє, що якщо він йтиме на вибори самостійно, то в нього буде сильна протидія в лівоцентристських електоральних і соціальних зонах. Тому вже зараз, не роздумуючи і не піддаючись поствиборній, постреволюційній ейфорії, він методично перебирає опозиційні бонуси в інших політичних сил. Причому його тактика багатоцентрична. З одного боку, він підписує угоду з Тимошенко та Ющенком, з другого — відкрито виступає проти ключових політиків нової влади. Таким чином мова може бути не про розкол влади, а про те, що спочатку сама влада не будувалася на єдиному підмурівку, а, скоріше, збиралася з різних політичних сил, частин, уламків виборів і революції. І сьогодні багато хто з них вступає в самостійну політичну гру. Отож, це свідчить, скоріш за все, не про розкол і не про відкол, а про мозаїчний характер нинішньої влади, її різні інтереси й вектори.

Олександр Литвиненко , політолог:

— Із боку Олександра Мороза очевидне прагнення позиціонувати себе як безкомпромісного борця за розкриття справи Гонгадзе, підвищити власний політичний рейтинг, а також поліпшити свої позиції для подальших політичних торгів. Я не думаю, що може йтися про розкол у владі. Поки що це скоріше розмови. Адже розкол мусить якимось чином оформлюватися. Поки владна коаліція, яка зовсім не є монолітною, й має у своїх рядах членів із доволі суперечливими інтересами, все ще залишається об’єднаною спільними завданнями, насамперед — перемоги на виборах 2006 року. Щодо небезпечності для діючих українських політиків плівок Мельниченка скажу так: я не є юридичним експертом, щоб оцінювати можливість долучення цих плівок до карної справи, але мені здається, треба не займатися політичними заявами, а здійснювати процесуальні кроки та доводити справу до суду. Поки справа не пройде розслідування й суду, вона залишатиметься “скринькою Пандори” для української політики.

(“День”, №35, 26 лютого 2005 р.)