MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Меморандум Харківської правозахисної групи з приводу загрози політичної реформи в Україні

29.09.2005   
В «Меморандумі» ми намагаємося частково поглибити лаконічно викладені у відкритому листі аргументи. На відміну від попередніх публікацій ХПГ стосовно реформи, сьогодні ми пропонуємо подивитися на її задум і зусилля по реалізації в формально-юридичній, суто процесуальній площині.

(додаток до Відкритого листа ХПГ від 27.09.2005)

27 вересня 2005 р. ХПГ виступила з «Відкритим листом» з приводу загрози політичної реформи в Україні. Сьогодні в «Меморандумі» ми намагаємося частково поглибити лаконічно викладені у відкритому листі аргументи. На відміну від попередніх публікацій ХПГ стосовно реформи, сьогодні ми пропонуємо подивитися на її задум і зусилля по реалізації в формально-юридичній, суто процесуальній площині.

Відомо, що голосування за внесення поправок до Конституції України 1996 р. може здійснюватися виключно на основі передбаченого статтями 154-159 Конституції порядку. Такий порядок становить зміст розділу XIII Основного Закону й знаходиться під захистом всієї конституційно-правової системи. Досить послатися на те, що на основі статті 156 Конституції України будь-яка модифікація статей 154-159 вимагає наступного обов’язкового затвердження всеукраїнським референдумом. Такий порядок в суто юридичному сенсі свідчить про абсолютизм відповідної конституційної процедури, загальну непорушність юридичної процесуальної форми.

Слід також зазначити, що подібний порядок передбачений кращими існуючими в світі конституційними зразками. Конституція – це документ, який, крім свободи, забезпечує стабільність правової системи в цілому, а вона, в свою чергу, починається із принципу непорушності конституційної форми, матеріальних і процесуальних норм її тексту. Непорушність форми конституції є необхідною складовою частиною, умовою її правового змісту, а процесуальні норми Основного Закону – головними юридичними гарантіями цінностей, закладених в її основу. Усвідомлюючи це, ми наголошуємо на тому що «пакетне» голосування законопроекту про внесення змін до чинної Конституції України було і залишається юридично неприйнятним.

Про можливість голосування конституційних поправок в «пакеті», тобто разом із поправками до будь-яких інших фрагментів національного законодавства не згадується не тільки в Основному Законі, але й в українському законодавстві в цілому. І це не випадково, адже голосування в «пакеті» є класичним прикладом зв’язаного голосування або голосування під умовою (не випадково на референдумах забороняється поєднувати в одному пункті формули референдуму два запитання). Тобто волевиявлення з приводу одного нормативного акта в «пакетному» варіанті жорстко зв’язується з аналогічним (в сенсі вибору «за» чи «проти») голосуванням з приводу іншого нормативного акта. В психологічному сенсі це означає пряме втручання в мотивувальну частину (фазу) індивідуального вольового акту. Простіше кажучи, кожен голосуючий парламентарій, маючи обов’язок визначитись і думати про одне, повинен паралельно брати до уваги щось цілком відмінне, інше.

У випадку українського голосування конституційних поправок ситуація погіршувалась тим, що в «пакет» були поєднанні законопроекти різної юридичної сили, тобто акти, які належать до принципово різних правових регістрів. В результаті, зміна кількох норм поточного законодавства обумовлювалась зміною цілого конституційного нормативного масиву, а зміна значної групи норм конституційного рівня обумовлювалась зміною положень звичайного (ординарного) закону. Мусимо констатувати, що в даному випадку було здійснено процедурний акт, який підпадає під означення юридично забороненого реверсу: доля норм поточного законодавства визначає долю норм Конституції України. Тобто зміст норми нижчого юридичного рівня потенційно (перед актом голосування) й кінетично (під час акту голосування) оперував змістом норми значно вищого юридичного рівня.

В формально-логічному сенсі це означає, що ставлення парламентаріїв до норми нижчої юридичної сили не тільки факультативно впливало, але безпосередньо визначало їх ставлення до норми найвищої юридичної сили. Зворотна ситуація також мала місце, але оскільки вона була юридично більш прийнятною (коректною), ми її не коментуємо. В такий спосіб було здійснено неприпустиме в органічній правовій системі керування: норма поточного законодавства (поправка до виборчого закону) a priory визначала зміст конституційної норми. Тобто нормативність ординарного, тактично-оперативного рівня керувала нормативно-аксіоматичною системою права (Конституція – це зібрання правових аксіом), структурними пертурбаціями генерального значення й змісту. В кібернетичному сенсі це можна порівняти із штучним створенням інформаційного шуму при прийнятті доленосних управлінських рішень. В результаті «пакетне» голосування не прояснило, як цього вимагають засади конституційної процедури, а затьмарило свідомість народних депутатів при голосуванні питань справді загальнодержавного значення й змісту.

Одна з принципових рис української конституційно-правової системи полягає також в тому, що в Україні не визнається можливість дискреційних повноважень для органів державної влади й місцевого самоврядування. На підставі статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України». З цього автоматично випливає заборона для вищого органу законодавчої влади – Верховної Ради України – вдаватися до вільних модифікацій жорстких конституційних, а також інших правових процедур. На жаль, саме такою модифікацією (спонтанно вчиненою реконструкцією) конституційної процедури стало «пакетне» голосування.

Крім того, як зазначається в статті 157 Основного Закону, «Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану». Як показує телеологічне (за цільовим призначенням, функціональним покликанням) тлумачення даної норми, Конституція України не може бути змінена (навіть при дотриманні формальних процедур) за умов надмірно пристрасного, розбурханого, емоційно неврівноваженого громадського стану. Заборону вносити поправки до Конституції України в такий період жодним чином не слід розуміти формально. Дана заборона визначається не тільки літерою, але й духом Основного Закону, про що насамперед знають конституційні судді. Отже, для внесення конституційних змін потрібна відносна соціальна злагода, розважливість, громадський спокій. «Пакетне» ж голосування відбулося на пікові громадянського протистояння, в умовах хоча й безкровної, проте революції.

Все вищенаведене переконує нас в тому, що «пакетне» голосування про внесення змін до Основного Закону було відверто грубим порушенням Конституції України, насамперед її XIII-го розділу (статті 154-159). Органічні конституції – це звичайно «мудрі» правові документи, які наперед передбачають існування загрози політичних викликів, спокусливих для владної еліти. Як зазначив колись патріарх науки про управління Пітер Друкер, політичне честолюбство є безмежним і може зруйнувати чий завгодно характер. Виключення можливі, але вони лише підтверджують правило. Спокуса до зміни усталеного порядку речей є однією з типових рис людської натури. Саме цій спокусі має, за означенням, протистояти захищений гарантіями стабільності конституційний порядок. Думати інакше означало б зраджувати універсальні засади конституціоналізму.

Україна – молода демократія й тому особливо легко надається до порушення стану політичної рівноваги. Новообраний Президент України виголосив в якості політичної мети України вступ до об’єднаної Європи. Європейський вибір України підтримали в грудні 2004 р. люди на Майдані. Проте сучасна європейськість передбачає не просто добре розвинену, а кристалізовану правосвідомість. Все це краще усвідомити вдома самим, ніж прочитати між рядками чергового висновку Венеціанської комісії. На жаль, конституційна реформа, так само як і загальний стиль її запровадження в Україні, поки що не наближають, а суттєво віддаляють нас від Європи.

На наше переконання, ця обставина вимагає від Президента долучити до аналізу ситуації Конституційний Суд. Питання, яке нині перед ним стоїть, саме в юридичному сенсі нам здається цілком прозорим. Президентові України як гаранту національної Конституції необхідно звернутися до Конституційного Суду з поданням щодо тлумачення норм розділу XIII (статей 154-159) Основного Закону. Тобто спитати у Суду, чи витікає із конституційної процедури внесення змін до Основного Закону можливість недавно вчиненого «пакетного» голосування. Виглядає так, що дотримання канонів верховенства права робить відповідь на це питання однозначною.

 Поділитися