MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

‘Я пишаюся, що є частиною безстрашного кримськотатарського народу’‘Це було за Сталіна, це відбувається за Путіна’ — розмова з Євгеном Захаровим про геноцид українського народуСьогодні – День скорботи і пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу18 травня – День Національної Катастрофи кримськотатарського народу‘Законодавчу ініціативу народу’ визнано конституційноюЗаконодавча ініціатива народу: рефлексії на законопроект № 1015Слуги народу чи раби популізму?В долгах как в шелках. Кто должен оплачивать коммунальные услуги, фактически потребленные военными в зоне конфликта?«Ворог народу», розстріляний на підставі таємної інструкціїЧи буде земля – народу?Меджліс кримськотатарського народу подав на Росію скаргу в Європейський судПро хитрі комунальні схеми і гроші, вкрадені з кишені…Чи готові парламентарі почути біль свого народу? Необхідність запровадження процедури перегляду справ свавільно засуджених (ПРЕС-АНОНС)Напередодні роковин депортації кримськотатарського народу співачка Джамала перемогла на Євробаченні з піснею «1944»Прокурор Наталія Поклонська винесла рішення про призупинення діяльності Меджлісу кримськотатарського народуЛюстрація: чергова пастка для народу."Окупанти планують оголосити Меджліс і Курултай терористичними організаціями", - глава Комітету із захисту прав кримськотатарського народуМиколаївський суд всупереч законам України визнав припинення послуги у зв’язку з наявністю боргу в її оплатіМіж спокусою втечі, війною зі зброєю в руках проти власного народу і пеклом рабської неволіОбращение к народу Украины

Влада повинна діяти прозоро

04.11.2005   
Юрій Чумак
На думку автора, громадськість повинна бути більш свідомою та вимагати від своїх слуг, тобто, чиновників, працювати прозоро.

«Уряд без загальнодоступної інформації

 чи засобів її отримання є не чим іншим,

 ніж прологом до фарсу чи трагедії,

або ж, імовірно, того й іншого».

 

Цей вислів належить не сучасному українському «опозиціонерові», який тільки нещодавно, внаслідок революції, злетів з теплого чиновницького крісла і удає з себе захисника інтересів народу. Цю влучну фразу промовив ще у 1882 році Джеймс Медісон, колишній Президент США. Однак, і на сьогоднішній день вона не втратила своєї значущості, навпаки, з розвитком інформаційного суспільства стала ще більш актуальною.

Стрижнем справжньої, а не декларативної демократії, є повноцінна активна участь народу у процесі прийняття державних рішень. Голос громадськості повинен бути почутий не тільки під час виборів, коли всі кандидати, зазвичай, «пригадують» про свої зобов’язання перед народом, проводять зустрічі, гарячі лінії, організовують «громадські приймальні» та обіцяють, обіцяють, обіцяють… Жителі демократичної країні  мають право постійно впливати на слуг народу, щоби ті, приймаючі рішення, керувались не власними міркуваннями, а інтересами тих самих людей, які їх обрали.

Це можливо лише за умови, коли громадян долучають до обговорення важливих проблем та питань, коли це обговорення проводиться прозоро, публічно та гласно. У Сполучених Штатах цей принцип має назву «впустити промінь сонця», він закріплений у спеціальному законі та передбачає проведення відповідних зібрань (фактично – громадських слухань)  для спільного розв’язання урядових питань.

Але, задля того, щоб обговорювати будь-які питання, мати з них особисту думку, необхідне важливе підґрунтя – власне, інформація, на основі якої цю думку можна сформувати. У провідних демократичних країнах прийнято закони  про свободу інформації, завдяки яким їх мешканці мають змогу одержувати від різноманітних державних органів копії певних документів, домагаються оприлюднення важливих нормативних актів, отримують необхідну письмову інформацію у відповідь на свої запити. Існуючий в Україні закон «Про інформацію» не є досконалим, однак, і тими можливостями щодо доступу до інформації, що в ньому закладені, наші громадяни майже не користуються. Чиновники ж, яким  інколи все ж таки доводиться відповідати на інформаційні запити, як правило, вважають інформацію, що зберігається у державних органах, ледве не своєю власністю та намагаються її приховати частіше, ніж надати прохачеві, зазвичай вони мають невелику фахову підготовку з цього питання і ще менше бажання сумлінно його опрацьовувати (бо легше написати з десяток відписок, ніж одну досконалу повну відповідь).

Крім того, держслужбовці та посадові особи місцевого самоврядування повинні постійно інформувати про свою діяльність, звітувати про проведену роботу. Для цього в усьому світі створюються відповідні прес-служби, які доносять інформацію через інформаційні агентства, організовують для ЗМІ прес-конференції, розповсюджують прес-релізи тощо. В нашій країні всі демократичні новації накладаються на пострадянській менталітет, в результаті чого народжуються якісь дивовижні потвори. І в питанні з інформуванням громадян без цього не обійшлося. По-перше, було збережено збанкрутілу (і в моральному, і в економічному сенсі слова) систему «державних та комунальних ЗМІ», які, замість того, щоб об’єктивно надавати інформацію про новини в державі та регіонах, постійно перетворюються на рупори суцільної пропаганди та агітації (власна річ, на користь своїх «хазяїв»). До речі, нова влада обіцяла цю ситуацію докорінно змінити та ЗМІ роздержавити, однак, як видно, напередодні виборів вирішила не позбавляти себе гарантованого шматку медіа-ресурсу. Це видно на прикладі того, що ідею заснування, на базі УТ-1, громадського телебачення поки що просто заговорили. По-друге, створені скрізь і повсюди при держустановах прес-служби та відділи зв’язків з громадськістю, працюють у викривленому інформаційно-правовому полі: замість того, щоб вирішувати, як якісніше донести до громадян інформацію через різноманітні ЗМІ, фактично займаються посередництвом та дозуванням її передачі до кишенькових державних та комунальних. Решті газет та теле-радіо установ доводиться обходитись тими крихтами інформації, яку випадково вдається вхопити на нерегулярних «пресухах».

Проте, ситуація може змінитися на краще (і, поволі, дійсно вже змінюється). Але для докорінного її поліпшення чиновники повинні збагнути, що народ буде їм більше довіряти не тоді, коли вони приймають суспільно значущі рішення кулуарно, потайки, як самим на думку спаде, а тоді, коли порадяться з людьми, прозоро та виважено. Не тоді, коли «електорат» годуватимуть переможними реляціями та пропагандистськими гаслами, а тоді, коли надаватимуть правдиву інформацію з роз’ясненнями та подробицями. Не тоді, коли будь-який папірець, що народився у місцевій адміністрації чи то виконкомі, вважатиметься ледве не «державною таємницею», а тоді, коли документи будуть доступними для широкого загалу, щоб в народі не виникало підозр, що влада його дурить та займається сумнівними оборудками.

Але для цього й громадськість повинна бути більш свідомою та вимагати від своїх слуг, тобто, чиновників, працювати прозоро. Бо, як відомо ще зі шкільної парти, не є соромом не знати, соромно не хотіти мати знання.  

 Поділитися