MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Міліцейський аргумент. Рокитнівські міліціонери змушували лікарів зізнатися у злочині

10.11.2005   
Володимир Попик

Із Рокитнівської центральної районної лікарні (РЦРЛ) 18 червня зник портативний УЗД-апарат вартістю понад 370 тисяч гривень. Розслідування, яке тривало два місяці, позитивного результату не дало. Винними у крадіжці “виявилися” двоє лікарів, які безпосередньо працювали з цією технікою. Аргументація доволі проста: вони мали ключ від кабінету.

Початок серпня став по-справжньому чорним у житті Василя Борищука та Сергія Мисника. Окрім переживань за вкрадений апарат, вони зневірилися у людях, які мають стояти на сторожі закону. Першим з “роботою” місцевих правоохоронців познайомився фельдшер Сергій Мисник.

Підкинули наркотики

— Мене затримали п’ятого серпня, — розповів він, — коли на велосипеді о восьмій ранку їхав у ліс по гриби. На залізничному переїзді міліцейський автомобіль загородив дорогу. Правоохоронці заявили, що виникло кілька запитань і потрібно поїхати в райвідділ. Посадили в машину, велосипед залишили на чужому подвір’ї, сказали, що потім заберу, й повернулися у Рокитне. Серед правоохоронців лише один мені знайомий, який двічі поспіль викликав для дачі пояснень у справі крадіжки. Хоча, зрештою, він мене тоді й не слухав зовсім. Через чорний вхід завели у приміщення відділку, навіть не зареєструвавши у чергового. У кабінеті відразу ж запропонували добровільно зізнатися у злочині. При затриманні мови про це не було, а тут сказали, що крав Борищук, а я йому допомагав. Нічого не говорив, не зізнавався, та й ні в чому було каятися, я ж не причетний до крадіжки. Мене обшукали. Потім сказали зняти чобіт, в якому я помітив паперовий згорток, а в ньому сім білих пігулок. Раніше їх не бачив. Склали протокол обшуку, записали, що підозрюють у переховуванні наркотичних речовин і повезуть у СІЗО Рівного. У результаті ж завезли в ізолятор тимчасового тримання Костопільського райвідділку міліції. Щоправда, ще перед цим, зважаючи на мою непоступливість, почали лякати. Начальник Рокитнівського райвідділку міліції Василь Савченко приніс наручники, наказав працівникам розсунути столи й пригрозив, що мене посадять на дибу. Однак лома для цього не знайшли. У Костополі продовжували залякувати. Мовляв, посадять до зеків і скажуть, що сиджу за зґвалтування, а вони “опустять” чи зроблять “темну”. Обіцяли, якщо зізнаюся, то й про пігулки забудуть. Адже за наркотики отримаю від трьох до п’яти років ув’язнення. Вже й не знав, що робити. Думав, якщо змогли підкинути пігулки, то чому б і не підкладуть справжні наркотики. Дуже злякався й написав заяву, визнав себе винним. Відразу казали, що у крадіжці моя роль маленька, головний винуватець — Борищук. Самі подібний сценарій розвитку подій запропонували. Навіть зазначили, де ми могли б апарат збути. Я звідки про таке міг знати? Наступного дня заява перестала подобатися правоохоронцям, вимагали деталі. У результаті викликали о третій годині ночі в камеру для допиту. В присутності пана Савченка заступник начальника Костопільського райвідділку міліції Сергій Рижий, який був у стані алкогольного сп’яніння, почав мене бити. Спочатку рукою по голові, по потилиці. Коли сидів на стільці, він підійшов ззаду й ударив коліном по нирках. Пізніше поставили мене до стіни: руками спирався, а ноги широко розставив й відступив назад. Знову Рижий кулаками бив по нирках, у живіт. Через три дні відпустили, вночі завезли додому. Я навіть не знав, куди відправляють. До того часу вже заспокоївся, зрозумів, що забрехався й не зможу дивитися в очі дружині, дітям, Борищуку. Сказав про це Савченку, а йому байдуже. У Рокитному ж повідомили, що у справі проходжу лише як свідок. Перед тим, як відпустити, дали підписати заяву, що претензій до дій міліції не маю. Згодом зустрів Борищука, вибачився, пояснив усе. Дуже вже злякався. Не лише за себе, а за дружину, дітей.

Лікарі констатують побиття

Не менш трагічна історія й Василя Борищука. Його викликали у райвідділок, повідомивши телефоном, що у Львові нібито знайшли викрадений апарат. Додому лікар повернувся теж через три дні. Весь цей час провів у Рівненському СІЗО без права побачитися з рідними. Благо, ініціативність та турбота його дружини не дозволили померти від голоду та високого тиску. Бити висококваліфікованого лікаря, якого знає чи не весь район, міліціонери не наважилися. Можливо, знали, що фізичним тиском не зламати його волю. Основний аргумент, який використовували правоохоронці, — заява Мисника про зізнання у злочині. Борищук цьому не повірив. На щастя. Після повернення додому обидва лікарі змушені були пройти стаціонарне лікування.

— Борищук потрапив до нас з гіпертонічним кризом і в пригніченому психологічному стані, — зазначив завідуючий терапевтичним відділенням РЦРЛ Володимир Пліскун. — У чоловіка дуже боліла голова. За його словами, сталося таке після перебування у СІЗО. Лікували Борищука близько трьох тижнів. Гіпертонічний криз міг призвести до інсульту чи інфаркту, а це, практично, повний параліч.

— При медогляді у Сергія Мисника виявили пошкодження середньої тяжкості, — додав заступник головного лікаря з лікувальної роботи РЦРЛ Віктор Моцьор. — У нього не стільки фізична травма, як психологічна. Хоча ми виявили гематоми у поперековій ділянці спини, на грудній клітці. Здається, навіть одне ребро було зламане. Він людина неговірка, а після такого став ще більш мовчазним. Це все наслідки психічного шоку. А фізично загрози життю не було. Окрім того, зафіксували й закриту черепно-мозкову травму з ознаками струсу головного мозку середньої важкості. Лікувався він упродовж місяця. Як лікар можу сказати, що отримати такі травми, впавши зі східців, неможливо. Особливо гематоми у поперековій ділянці. Пошкодження свідчать, що людину “виховували”. Думати, що чоловік упав, вдарився головою, зламав ребро, забився поперековою ділянкою, нереально. Це лише побиття.

Нічого не пояснюватиму

Свідчення постраждалих, лікуючих медиків все ж не змусили зробити причетних правоохоронців певні висновки. Справою нині зацікавилися обласне управління УМВС у Рівненській області та відділ внутрішніх розслідувань. Начальник Рокитнівського райвідділку міліції підполковник Василь Савченко нічого пояснювати не хоче.

— Я вам ще раз кажу, нічого не коментуватиму, — зазначив пан Савченко. — Це наша оперативна робота, яка інформація є, така і є. Всі матеріали по справі знаходяться в управлінні, там же й розписки лікарів, що нічого до них не застосовували. Звертайтеся в управління.

Утім, головний міліціонер області не поспішає робити висновки.

— Нещодавно правоохоронці порушили кримінальну справу стосовно зникнення з медзакладу апарату УЗД, — повідомив начальник обласного управління МВС України в Рівненській області Григорій Зарічнюк. — Нині факти перевіряють. За цією справою підозрюються двоє працівників медзакладу. Слідчі їх допитували. Проте медики невдовзі подали заяву на правоохоронців, нібито вони “вибивали” дізнання. Але не секрет, що якби їх били, лікарі б одразу зняли побої. Вони ж працюють у цій сфері. Проте на заяву зреагували належним чином. Її перевіряють. Отож, наразі коментувати будь-що з цього приводу не можу.

Рокитне — містечко невелике. Як тепер односельчани дивитимуться в очі своїм “сміливим і сильним” захисникам? Чи захочуть вітатися з ними на вулиці? Колеги Василя Борищука та Сергія Мисника в цьому сумніваються.

— Тривалий час працюю терапевтом, — розповіла виконуюча обов’язки завідувачки поліклінічним відділенням РЦРЛ Наталія Бричка. — Василя Борищука знаю як порядну людину, дуже пунктуальну, коректну. Працює він у нас давно, спочатку реаніматологом, зараз на УЗД. Коли дізналися, що його звинуватили, здивувалися. Важко уявити, що в нас можуть вдатися до таких дій, без розмови, зауваження. Ніхто навіть припустити не міг, що пана Василя можуть звинуватити.

— Це нісенітниця, звинуватити у крадіжці Борищука, — втрутилася у розмову лікар-терапевт Тетяна Небаба. — З ним ми працюємо вже близько року. Це прекрасна людина. Як кажуть, колишнього гартування. Це лікарі, які повністю віддані роботі, дуже совісні, порядні. Жодної хвилини не сумнівалася, що це неправда. Не вірила й ніколи не повірю.

Аби відстояти добре ім’я колег, друзів, колектив рокитнівської центральної районної лікарні написав лист, у якому детально виклав інформацію про поводження правоохоронців із затриманими. Адресатами відозви стали й голова рівненської облдержадміністрації Василь Червоній, обласний прокурор Леонід Ореховський, начальник обласного управління охорони здоров’я Мирослав Семанів, а також міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Слідство встановить винних і вирішить, чи варті такі правоохоронці носити мундир та високі звання.

(“Рівненська газета”, 3 жовтня 2005 р.)

 Поділитися