MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Харків у вогні, викрадені діти, ‘вибори’ на окупованих територіях — підсумки тижняВолонтери: червона зона не вводиться у Харківській області через вибориЧи вплинули вибори 25 жовтня на поширення коронавірусу?Вибори карантинного періодуПоліція розслідує інформацію про колл-центри, які закликають не йти на вибори10 незручних питань кандидатам у Президенти: відповіді Руслана КошулинськогоДля військовослужбовців у зоні ООС відкриють 80 виборчих дільниць10 незручних питань кандидатам у Президенти: відповіді Анатолія ГриценкаДемократія доступна чи безпечна: українцям можуть дозволити голосувати поштою та в ІнтернетіГальмівний шлях чи прискорення? Дещо про програми кандидатів у президенти10 незручних питань кандидатам у Президенти: відповіді Романа БезсмертногоЦВК звернулася до СБУ та поліції через погрози праворадикалів10 незручних питань кандидатам у Президенти: відповіді Руслана РиговановаБез популізму: 10 незручних запитань кандидатам у ПрезидентиСБУ оприлюднила докази втручання Росії у вибори в Україні: затримано «Білу балаклаву» — виконавця потенційного держпереворотуДещо про чесні вибориЧи має Україна право не допустити російських спостерігачів до виборів Президента?Вибори без вибору: безальтернативність як основна технологія владиБажаєте вибори – будь ласка!«Граємо у вибори зараз, щоб під час справжніх виборів не «догратися»

Загальний огляд передвиборчих програм політичних партій і блоків крізь призму прав людини

17.03.2006   
Володимир Яворський
Аналіз передвиборчих програм політичних партій і блоків

 

Вступ

Програми політичних партій повинні відображати основні проблеми розвитку суспільства, зокрема, найголовніші проблеми реалізації прав людини та основоположних свобод. Проте констатація наявності проблеми є недостатньою. Програми повинні різнитися за моделями майбутнього розвитку країни та конкретними кроками для подолання тих чи інших проблем у сфері прав людини.

Тому аналіз передвиборчих програм політичних партій і блоків у загальному дає відповідь на два запитання:

-  чи розуміють політичні партії і блоки проблеми реалізації прав людини в країні,  а також причини значної кількості порушень прав людини та основоположних свобод?

-  чим відрізняються політичні партії і блоки у шляхах подолання цих проблем і наскільки вони є реалістичними?

Насправді, значною мірою друге питання залежить від першого, і тому, не поставивши правильно „діагноз”, певні політичні партії і блоки не змогли відповідно відобразити свої майбутні кроки щодо запобігання порушень прав людини.

 

Загальні тези

Для належної оцінки програм слід одразу зазначити, що виконання обіцянок покращити реалізацію соціальних та економічних прав, насправді, переважно не залежить від політичної волі політичних партій і блоків. Це пов’язано з тим, що ці права в основному реалізуються „по мірі можливості” та залежать від економічного розвитку країни. Не можна здійснити більше, ніж це закладено в надходженнях до бюджету.

Не зважаючи на це практично усі політичні партії та блоки у першу чергу обіцяють покращити реалізацію саме цих прав, забезпечення яких від них власне особливо не залежить. Такі обіцянки й називають відвертим популізмом, або іншими словами, вони обіцяють зробити те, чого не збираються виконувати і не можуть виконати в принципі.

Реалізація ж політичних і громадянських прав і свобод значною мірою залежить не від кількості грошей, а власне від політичної волі політиків й політичних партій і блоків. Тому саме цю категорію питань політичні партії і блоки насправді можуть обіцяти вирішити та справді багато зробити для реалізації таких обіцянок. Проте саме такої політичної волі в їхніх передвиборчих програмах не спостерігається.

Забезпечення ж права на безпечне довкілля вимагає як політичної волі, так і істотного фінансування.

Такий, зорієнтований переважно на гарантування соціально-економічних прав, підхід укорінився в українській політиці ще з радянських часів. Пролетарський, однаковий для всіх громадян, певною мірою примітивний підхід закладений у передвиборчих програмах усіх політичних партій і блоків.

При цьому політичні партії та блоки готові написати у своїх програмах усе, що завгодно, аби тільки їх обрали. І це має свій сенс. Проте поряд з рекламою себе та своєї діяльності вони рекламують й певну ідеологію та певні вартості. На кожному кроці громадянам нав’язують ту чи іншу ідеологію. І цю відповідальність політики ще не усвідомили, оскільки й надалі використовують азійську модель демократії, де людське життя нічого не варте в порівнянні із добробутом суспільства. А тому вважається, що політичні права й громадянські права будуть забезпечені, коли буде розвинута економіка.

Усі без винятку програми зорієнтовані на малоосвічену людину, котра не може мислити концептуально, котрій байдужі політичні й громадянські права, і все, що її цікавить – це виживання кожного місяця на зарплатню, надія на її збільшення, очікування на пільги чи щось безкоштовне. Таким чином, програмами ігнорується середній та заможній клас людей. Якщо про це можна було сперечатися ще 5 років назад, то на тлі повільного економічного зростання та зростання доходів населення це є політикою минулого, а не майбутнього.

Існують політичні партії та блоки, що взагалі не звертають увагу на тематику прав людини та основоположних свобод. Відсутня будь-яка згадка про права людини в передвиборчих програмах Всеукраїнської партії „Нова сила”, Політичної партії „Третя сила” та Політичної партії України „Партія політики Путіна”.

Інші партії і блоки звертали увагу на ті чи інші проблеми, проте у жодній програмі не висвітлено навіть переліку існуючих головних проблем в сфері прав людини.

 Партії і блоки не пішли далі цього. За винятком одиничних випадків, жодна партія чи блок не запропонували навіть концептуального підходу щодо вирішення тих проблем, що вони назвали. Іншими словами, визначивши проблему реалізації того чи іншого права, партії і блоки виявилися безпорадними у визначенні кроків її подолання. Зазвичай, це закінчується демагогію на кшталт: стільки-то відсотків бюджету спрямувати на те-то, розробити нову чергову програму, ніби їх було мало, а про що буде йтися в цій програмі, очевидно, є загадкою навіть для самих політиків.

 

Політичні й громадянські права

Дана група прав є найбільш обділеною увагою з боку політичних партій та блоків, котрі ігнорують наявні суспільні проблеми, такі як:

-  катування та жорстоке поводження з боку правоохоронних органів;

-  свавільні арешти та затримання;

-  неналежне розслідування злочинів;

-  неефективність судової системи: спочатку судова справа розглядається роками, а пізніше рішення суду не можливо виконати (громадяни закидали сотнями скарг Європейський суд з прав людини з цього питання, а політики й надалі практично ігнорують це питання);

-  практично відсутній захист приватного життя: правоохоронні органи безкарно „підслуховують” усіх поспіль, захисту персональних даних практично не існує;

-  переслідування за політичні переконання, що відрізняються від загальноприйнятих;

-  зростання рівня дискримінації та нетерпимості.

І це лише перелік системних нагальних проблем. Проте жодне із цих питань навіть не виникло в якості постановки проблеми в жодної політичної партії чи блоку.

Без забезпечення цих прав і свобод суспільство розвивається нерівномірно: одні стають багатшими, інші - біднішими.

Політичні й громадянські права проігнорували у своїх програмах Блок Наталії Вітренко „Народна опозиція”, Соціалістична партія України, Політична партія "Партія екологічного порятунку "ЕКО+25%", Виборчий блок політичних партій "ЗА СОЮЗ", Ліберальна партія України, Українська партія "Зелена планета", Партія національно-економічного розвитку України, Партія Соціального Захисту.

Основними темами програм стали: судова реформа чи забезпечення справедливого судочинства, адміністративна реформа, реформа правоохоронних органів, участь громадян у вироблені рішень органами влади, доступ до інформації, дотримання релігійної свободи та нейтралітету держави в міжрелігійних стосунках, протидія дискримінації. Більшість положень програм лише констатують необхідність незалежної судової влади (Партія Регіонів), чесного та швидкого судочинства, тих чи інших реформ. Проте ні слова про зміст реформ: з огляду на досвід керування країною певних політичних сил виникають обґрунтовані сумніви в реальності таких заяв або що такі реформи будуть корисні громадянам.

 Незрозумілими залишаються положення передвиборчих програм про виборність суддів, оскільки вибори суддів можуть здійснюватися населенням, або ж парламентом (Блок „Наша Україна”, Блок Наталії Вітренко „Народна опозиція”, Опозиційний блок „Не так!”). Вибори суддів населенням містять у собі небезпеку перетворення посад суддів на політичні зі створенням відповідної залежності самих суддів від різноманітних політичних сил та бізнесових кіл, до яких необхідно буде звертатися для підтримки на цих суддівських виборах. А вибори суддів парламентом на певний строк (наприклад, 10 років) ставитиме їх при здійсненні судочинства в залежність від народних депутатів. У будь-якому разі з точки зору міжнародних стандартів виборність суддів не покращує судочинство, а збільшує його залежність і відповідно рішення виносяться не відповідно до закону.

З огляду на це можна зробити висновок, що практично в жодної партії не існує чіткого уявлення як про причини вказаних проблем так і про концептуальні шляхи їх вирішення.

Соціальні, економічні та культурні права

Дану групу прав проігнорували лише політичні партії і блоки, що взагалі оминули тему прав людини, про що згадувалося раніше.

Ця група прав є найпопулярнішою, що пов’язано з тим, що в них відображені найбільш приземлені й буденні потреби більшості українців.

Цікаво, що практично жодна партія чи блок вже не борються з бідністю, хоча проблема все ще залишається істотною для країни.

Найбільш популярними є формулювання щодо гідної зарплати, належних умов праці та окремого соціального захисту окремих верств населення (часто військових, менше інвалідів чи молоді). Практично усі політичні сили уникнули питання про реформування соціальної сфери та опису принципів таких реформ, залишаючись лише при певних гнучких обіцянках. Хоча певні політичні сили й виступили за монетизацію соціальної допомоги, проведення пенсійної реформи та системи соціальної допомоги.

Багато партій обіцяють належне фінансування культури й науки, проте без зазначення жодних критеріїв реформування цих систем.

Більшість програм звертає увагу на проблеми в медичному забезпеченні і більшість пропонує безкоштовно медицину. Іноді зустрічається альтернатива у вигляді страхової.

Окремо декілька партій і блоків звертають увагу на необхідність прийняття нової редакції Трудового кодексу. Незрозуміло в якій редакції. Якщо в тій, що зараз є в парламенті, то вона істотно зменшує права працівника й профспілок.

Також багато обіцяють всіляку підтримку профспілкам, надання їм додаткових прав та забезпечення їх створення на підприємствах.

Загалом партії і блоки достатньо обізнані із соціальними проблемами людей. Проте видається, що вони у своїх програмах зазначають те, що люди хочуть почути, але це ніколи не здійсниться. Зокрема, майже всі пропозиції залишаються без джерел покриття цих витрат. Не враховується, що й на сьогодні, бюджет на 25 відсотків складається з виконання соціальних програм. Тобто, істотне збільшення цих програм практично не можливе.

Надзвичайно популістським та явно необдуманим є пропозиції спрямовувати певний відсоток від доходів на ті чи інші витрати – це суперечить бюджетному законодавству та процедурі складання бюджету, оскільки фінансування відбувається за потребою на цільові програми, а не за певною квотою.

 

Право на безпечне довкілля

Право на безпечне довкілля в тих чи інших формах достатньо часто зустрічається в програмах партій і блоків. А деякі з партій фактично на цьому побудували свою передвиборну кампанію (Партія зелених України, Українська партія „Зелена планета”, Соціально-екологічна партія „Союз. Чорнобиль. Україна.”, Політична партія „Партія екологічного порятунку "ЕКО+25%”.

Не слід сподіватися на належну увагу до безпечного довкілля з боку певних рейтингових політичних сил: Комуністичної партії України, партії Регіонів, Опозиційного блоку „Не ТАК!”, Блоку Юлії Тимошенко, а також інших партій і блоків: Виборчий блок "Влада народу", Блок Юрія Кармазіна, Блок "Патріоти України", Партія патріотичних сил України, Партія Пенсіонерів України, "Виборчий блок "Євген Марчук - "Єдність", Українська Консервативна партія, Політична партія "Вперед, Україно!", Селянська партія України, Ліберальна партія України, Політична партія "Європейська столиця", Політична партія "Трудова Україна", Партія національно-економічного розвитку України. У згаданих політичних партій і блоків відсутні будь-які положення щодо забезпечення права на безпечне довкілля. Практично відсутня позиція з цього питання в Блока „Наша Україна”.

У принципі така ситуація є логічною на тлі відсутності екологічної політики в країні. Жоден попередній уряд не приділяв цьому питанню належної уваги.

Тому не дивно в програмах бачити лише заклики щодо захисту довкілля без конкретизації хоча б напрямків дій майбутніх обраних депутатів.

Такі проблеми, як утилізація відходів, стан зелених міських зон та вирубка лісів, безпека продуктів харчування, чистота повітря, що найбільше цікавлять громадян, практично не зустрічаються в програмах. Подекуди піднімається питання екологічної освіти, енергозберігаючих технологій та якості питної води.

Більшість формулювань є популістським та не містять собі жодних практичних заходів до їх реалізації.

Наприклад, „Наша Україна” декларує лише захист довкілля, проте що вона під цим розуміє абсолютно не зрозуміло, оскільки це питання потонуло в обіцянках налагодити систему охорони здоров’я, що є соціальним правом. Логіка цієї політичної сили, що через гарну медицину можна нехтувати знищенню довкілля вражає своєю недалекоглядністю.

А Соціалістична партія декларує, що „охорона дозвілля (у тексті певно помилка та мало бути довкілля), чиста вода і повітря будуть державними пріоритетами”. Чи хтось задекларує, що ці цінності не можуть бути пріоритетами, а що далі можна для цього зробити?

Крім того, більшість вимог партій і блоків є явно відірваними від реалій України. Наприклад, Партія зелених України декларує, що вони „виступають проти накопичення радіоактивних відходів”, хоча при цьому не зрозуміло куди дівати відходи з уже працюючих АЕС, що навіть нарощують свої потужності з кожним роком.

Громадянський блок ПОРА-ПРП вказує на необхідність „прийняття закону, який гарантує громадянам вільний доступ до будь-якої інформації, яка стосується забруднення довкілля та стану здоров’я населення”, проте відповідно до Конституції та закону про інформацію таке право вже є, а ця інформація не може бути засекреченою. Але це в принципі не змінило ситуацію в Україні.

Позитивною, хоча й не дуже чіткою є пропозиція Блоку Наталії Вітренко „Народна опозиція” про прийняття „спеціальних програми для подолання екологічного лиха в Луганській, Запорізькій і Миколаївській областях”.

Можна зробити висновок, що абсолютна більшість політичних партій і блоків або ігнорують право на безпечне довкілля або включають подібні положення для формальності і без жодних власних зобов’язань.

Висновки

Політичні партії і блоки у своїх програмах в окремих випадках спромоглися чітко сформулювати декілька істотних проблем реалізації й дотримання прав і свобод в Україні. Особливу увагу було приділено соціально-економічним правам, хоча тему людей, що живуть за межею бідності практично проігноровано. Програми, переважно, містять беззмістовні гасла без опису ключових проблем.

Жодна політична партія не спромоглася на чітке формулювання кроків покращення ситуації в сфері прав людини та основних свобод.

Це свідчить про достатню відірваність політиків та їхніх політтехнологів від реалій українського життя та практичне не розуміння перспектив розвитку країни в сфері прав людини. Тому тема прав людини та основних свобод навряд чи стане домінуючою в державній політиці, особливо важко сподіватися на позитивні зрушення в сфері права не безпечне довкілля, політичних й громадянських прав.

При цьому серед найбільш рейтингових партій і блоків широко представили спектр прав людини лише половина. Зокрема, принаймні згадки про усі права існують в програмах: Народного блоку Литвина, Блоку „Наша Україна”, Громадянського блоку ПОРА-ПРП та Партії „Віче”.

Інші партії навіть у своїх передвиборчих програмах не обіцяють гармонійного багатостороннього розвитку країни, що може забезпечити сталий розвиток.

З іншої сторони, як можна побачити з рейтингів політичних партій і блоків, зміст їхніх програм не надто впливає на українського виборця.

Чи обирати політиків, котрі не розуміють проблем прав людини в українському суспільстві або не уявляють навіть як їх можна подолати? Це, звісно, справа виборця, але на цих виборах його залишили без вибору, оскільки принципово політика в сфері прав людини відсутня у всіх політичних партій і блоків. І виборцю доведеться знову обирати між інтуїтивним та чуттєвим сприйняттям тієї чи іншої п’ятірки партій чи блоків, а логіка та стратегії розвитку залишаються сподіванням на наступні вибори.

 Поділитися