MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Закон про вибори і ... тортури?

26.05.2006   
Євген Кравець, м. Одеса
Чому день виборів є таким виснажливим для членів виборчів комісій? На думку автора, недосконале законодавство створює режим роботи членів виборчих комісій близкий до тортур.

В період виборів (як нинішніх, так і попередніх) чомусь ніхто не задумувався, навіщо створюється непотрібний ажіотаж у день виборів та ніч і наступний день після закінчення голосування. Нервове перенапруження виникає внаслідок ряду причин, але одна з основних (і спільна практично для всіх суб’єктів виборчого процесу) обумовлена виборчим законодавством. Адже «день» виборів для членів виборчих комісій насправді триває не один день, а кілька робочих змін підряд! Виснажені довгим  безсонням комісії гарячково рахують голоси… А чому їх робота не організована відповідно до вимог трудового законодавства?

Згідно ч. 1 ст.83 Закону України «Про вибори народних депутатів України», «голосування проводиться в день виборів із сьомої до двадцять другої години без перерви».  «Робочий день» на виборах для членів дільничних комісій офіційно починається підготовчим засіданням о шостій п’ятнадцять (ч.3 ст.82 цього ж закону), а практично – значно раніше, бо з урахуванням того, що на це засідання треба прибути своєчасно, «підйом» має бути десь о п’ятій годині, а для декого й раніше. Таким чином, нескладний підрахунок показує, що власне «робочий день» 26 березня 2006 року для членів дільничних виборчих комісій тривав (без перерви!) щонайменше сімнадцять годин! А що потім? Потім, без будь-якого відпочинку, – «робоча ніч», «робочий ранок», знову «робочий день», бо «підсумкове засідання дільничної виборчої комісії проводиться без перерви» (ч.1 ст.85 зазначеного «мудрого» закону)… Для прикладу – представники найбільш успішних в роботі дільничних виборчих комісій почали прибувати для здачі підсумкових протоколів про підрахунок голосів виборців до окружної комісії №133 десь близько чотирнадцятої години наступного дня, 27 березня (інші члени комісій при цьому чекали на місці на випадок уточнення результатів). І це були тільки, так би мовити, «передовики»! Отже, тривалість безперервного «робочого дня» для членів дільничних виборчих комісій 26-27 березня склала щонайменше тридцять чотири години! А щонайбільше – і всі сорок чи навіть більше (автор цих рядків був не в змозі дочекатися всіх). Ще раз підкреслимо – все це у безперервному режимі! Без сну і взагалі будь-якого відпочинку. (Територіальні комісії та ЦВК теж працювали, але, звичайно, з меншим навантаженням). На минулих президентських виборах картина була аналогічною, хоча тоді бюлетенів було начебто і менше (адже вибори народних депутатів 26 березня були поєднані ще й з місцевими виборами усіх рівнів).

Зауважимо, що згідно ст.50 Кодексу законів про працю України «нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень». А у випадку виборів, тижнева норма фактично стає «робочим днем»! Після такої «роботи», коли участь виборчій комісії перетворюється на суцільні тортури, з такого безперервного «підсумкового засідання» можна вийти щонайменше із хворою головою.

Ст.127 Кримінального кодексу України визначає, що катування – це «умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного і морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукання потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі».

Безумовно, що тривале вимушене безсоння спричиняє фізичні страждання, а також і моральні, бо попри все людину гнітить тягар відповідальності (у тому числі й кримінальної) за результати виборів. І коли людина перебуває в такому стані, її легко спонукати до чогось, в тому числі і до протиправних дій, скажімо, прийняття (чи неприйняття) відповідних рішень у складі комісії. Бо задуматись над наслідками уже ніхто не в змозі (як і взагалі думати).

Але якою, коли не хворою головою думали наш законодавці, приймаючи такий закон, грубо порушуючи Конституцію України та чинне законодавство і міжнародні правові акти про працю? Кому потрібно, щоб під час підрахунку голосів члени комісії падали з ніг від утоми, помилялися внаслідок дикого нервового перевантаження і по кілька разів перераховували одне й те ж саме. Потім у майже несвідомому, «загальмованому» стані підписували протоколи, не дивлячись уже, які там цифри, а думаючи лише про те, щоб ці вибори нарешті закінчились. Такий «метод» на допитах успішно використовували у катівнях НКВС у тридцяті роки минулого століття. Після одної-двох діб без сну нещасні жертви зізнавались у чому завгодно. Так само і змучені безсонням члени виборчих комісій часто підписували незаповнені протоколи, зразки яких демонстрував публіці В.Ющенко на горезвісних останніх президентських виборах, не задумуючись, що вони з’являються внаслідок «законотворчості» Верховної Ради, до якої входив тоді і він.

Ст.43 Конституції України гарантує нам право на належні, безпечні і здорові умови праці, ст.45 нашого Основного Закону забезпечує скорочену тривалість роботи у нічний час.

Кодекс законів про працю України (КЗпПУ) «регулює трудові відносини всіх працівників», а законодавство про працю «встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав прцівників» (ст.1 КЗпПУ). «Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян» (ст.2-1 КЗпПУ). «Законодавство України про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього» (ст.4 КЗпПУ).

Виникає цілком зрозуміле питання: чому законодавство про вибори грубо порушує законодавство про працю? Чому умови роботи працівників виборчих комісій у день виборів попросту жахливі саме з точки зору тривалості «робочого дня», не говорячи вже про інші належні, безпечні і здорові умови праці, які нам щодня (в тому числі і в день виборів) нібито гарантує наша ж таки Конституція?

Виходячи із 40-годинного робочого тижня, тривалість роботи (зміни) має бути в середньому вісім годин (розрахунок на п’ятиденку, звичайно). Безумовно, є винятки в залежності від умов виробництва. Зміна може бути і більш тривалою. Межа встановлюється відповідним трудовим та галузевим законодавством. Але «тривалість перерви між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється» (ст.59 КЗпПУ). А скільки «змін» підряд, без перерви, відбули працівники виборчих комісій, якщо тривалість їх «робочого дня» практично дорівнювала загальній тривалості робочого тижня?

Трудове законодавство передбачає також не тільки скорочену тривалість роботи в нічний час, тобто з 22 години до 6 години ранку (ст.54 КЗпПУ), а й заборону роботи в нічний час для жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст.ст.55, 176 КЗпПУ), не кажучи вже за вагітних та інвалідів (ст.172 КЗпПУ). Якщо розглядати таку надмірну тривалість роботи виборчих комісій як надурочні роботи, то в трудовому законодавстві є заборони і обмеження щодо них (ст.62 КЗпПУ). Зокрема, надурочні роботи застосовуються тільки у виняткових випадках (при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх недоліків та ін.). Крім того, «надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд»… (ст.65 КЗпПУ). 

Щодо надурочних робіт також є ряд заборон (ст.ст.63, 172 КЗпПУ), які стосуються жінок, які мають дітей у віці до трьох років, та інвалідів (в залежності від медичних рекомендацій). Однак ніхто (і ніколи) не перевіряв та і взагалі не цікавився, чи є у жінок, що входили до складу виборчих комісій, малі діти, чи є в когось інвалідність.

Ст.66 КЗпПУ гарантує працівникам перерву для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин, яка не включається в робочий час і повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. У нас же безперервне голосування плавно переходило у безперервне ж підсумкове засідання. Забезпечувалося лише харчування похапцем і – ніякого відпочинку!

 При цьому робота в нічний час працівникам комісій не оплачувалася взагалі (у виборчому законодавстві її наче не існує), чим порушено вимоги ст.108 КЗпПУ, не кажучи вже про те, що дня одержання зарплатні ніхто взагалі толком не знав, які ж розміри оплати праці членів виборчих комісій, бо цифри кілька разів мінялися  (порушення ст.110 КЗпПУ).

Згідно КЗпПУ, власник або уповноважений ним орган зобов’язані неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників (ст.ст.141, 158 КЗпПУ).

А що мають від держави члени виборчих комісій після майже сорокагодинного «робочого дня» в честь виборів? Розлад нервової системи, загострення хронічних хвороб, стрес?

День виборів можна, звичайно, прирівняти до громадського або стихійного лиха за масштабами витрат з бюджету та обману виборців, але це не означає що є нагальна потреба створення таких нелюдських умов для роботи виборчих комісій.

Адже можна дуже просто розділити весь «безперервний» процес на два робочих дні. О двадцять другій годині, після завершення голосування і погашення бюлетенів, які залишилися, слід опечатати документацію дільничної виборчої комісії та урни з бюлетенями і здати все під охорону тій самій міліції, яка оберігала ці ж бюлетені після їх одержання комісіями і до початку виборів. В якості нічної варти, певно, можуть залишатися і спостерігачі від політичних партій/блоків (які, на відміну від членів комісій, можуть мінятися між собою). А наступного дня, відпочивши, десь годині о десятій, виборча комісія має перейти безпосередньо до підрахунку голосів. Причому завдяки свіжим силам процес цей буде іти значно швидше, буде мало помилок і все завершиться приблизно в той же час, що і після нічної «зміни».

Можна припустити, що закони про вибори у нашій країні приймали депутати, схильні до садомазохізму, що, звичайно, не так (у всякому разі, слід сподіватися, що таких не сто відсотків у Верховній Раді). Однак такі «підходи» до виборчого процесу (а особливо – до підрахунку голосів) комусь таки потрібні. Чи не пора подумати про цивілізованість?
 Поділитися