MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Після деокупації Київщини правоохоронці виявили 1590 тіл За ґрати за вподобайку: окрема думка судді Аркадія Бущенка Звіт за результатами моніторингового візиту до ДУ ‘Райківецька виправна колонія №78’Лютий триває рік — дайджест російських протестівНацрада = Роскомнадзор? Чи загрожує свободі слова закон ‘Про медіа’?Неможливо відмовитися ‘Стій за свої переконання, навіть якщо здається, що стоїш один!’— дайджест російських протестів‘200 днів болю та крові. Вам мало?’— дайджест російських протестів«Була людина і раз – розриває людину» – маріупольська випускниця, що пройшла крізь пеклоВільна Бурятія та інструкція «Як не стати потенційним убивцею» – дайджест російських протестів«Мій трирічний син каже: путіна треба закопати в його бункері – тоді війни не буде» З «Азовсталі» евакуювали жінок і дітей. Що буде з українськими військовими?Євген Захаров: «Я сподіваюсь, що після перемоги Україна зміниться на краще, але за це треба буде боротися»Комісія виявила позастатутні відносини у частині, де служив РябчукДоповідь щодо розслідування масового незаконного застосування сили до засуджених Олексіївської виправної колонії (№25) 8 січня 2020 року Перешкоди для реєстрації та підтвердження громадянства створюють загрозу нової хвилі безгромадянства в Україні: попередній правовий аналізПроєкт Закону України «Про статус Омбудсмена»На Харківщині завершився XVIIІ Мандрівний фестиваль Docudays UAСучасні воєнні технології: ночі більше не буде?В Італії остаточно виправдали Віталія Марківа

Справедливість є, інформації - немає

07.06.2006   
Георгій Кобзар

5 травня 2006 року Чугуївський міський суд Харківської області визнав неправомірною бездіяльність Президента України за позовом журналіста бюлетеня «Права людини» Юрія Чумака.

Нагадаємо суть справи. 5 травня минулого року журналіст бюлетеня Харківської правозахисної групи «Права людини» Юрій Чумак направив Президентові України інформаційний запит із проханням надати інформацію про укази Президента, що мали обмежувальні грифи («Не для друку» та «Опублікуванню не підлягає»).

Відповідно до Закону України «Про інформації», відповідь на інформаційний запит повинна надаватися в місячний термін. Так і не дочекавшись відповіді, 11 липня 2005 р. Юрій Чумак оскаржив до Печерського районного суду м. Києва бездіяльність Президента України, що проявилася в ненаданні відповіді на інформаційний запит.

Чотири рази судові слухання в справі переносилися, а 21 грудня Печерський суд ухвалив передати справу на розгляд Чугуевского міського суду Харківської області, за місцем проживання позивача.

5 травня зібралася колегія суддів Чугуївського міського суду Харківської області. Але представник відповідача на слухання справи не з’явилася, справу перенесли на 30 травня. 30 травня представник Президента в суді надала свої заперечення на позов Чумака Ю.В., а також зазначила, що вона звернулася до Секретаріату Президента з проханням надати офіційну інформацію щодо долі інформаційного запиту журналіста до Президента. У зв’язку з цим суд оголосив перерву до 5 червня.

І от, 5-го червня 2006 року, рівно через 13 місяців після подання запиту, Чугуївський міський суд виніс рішення по справі. Прослідкуємо хід судового засідання:

Представник Президента в суді надала суду копію відповіді Секретаріату Президента на інформаційний запит Чумака Ю.В., датованої … 01.01.2006р. За дорученням Президента України Секретаріат повідомляв про ряд певних заходів, до яких  вдався він, Міністерство юстиції та Кабінет Міністрів України щодо поліпшення ситуації в інформаційній сфері. Хоча Секретаріат і просив прийняти вибачення за затримку з наданням відповіді, «що сталося з технічних причин», у наданні самої запитуваної інформації щодо назв указів Президента з обмежувальними грифами, Чумаку Ю.В. фактично було відмовлено:

«Для ознайомлення в разі потреби з актами глави держави, іншими нормативно-правовими актами, виданими з обмежувальними грифами, за Законом України «Про державну таємницю» необхідно мати відповідний допуск».

Коментарі, як на мене, в даному випадку зайві.

Після ознайомлення з текстом листа Секретаріату, Юрій Чумак подав свої пояснення за позовом:

 

До Чугуївського міського суду

 Харківської області

Справа за позовом Чумака Ю.В.

до відповідача - Президента України

- на бездіяльність Президента України

Пояснення позивача

Представник Президента в суді - головний спеціаліст Харківського обласного Управління юстиції пані Савіна подала суду заперечення проти мого позову. В них, зокрема, зазначається:

«Звернення Чумака Ю.В. до Президента України не відповідає визначенню «запит щодо надання письмової інформації», яке міститься в Законі України «Про інформацію».

Згідно з ч. 3 ст. 32 Закону України «Про інформацію», під запитом щодо надання письмової або усної інформації у цьому Законі розуміється звернення з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.

Відповідно до ст. 6 Конституції України, Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Згідно з ст. 102 Конституції України, Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

З викладеного вбачається, що Президент України має особливий правовий статус, встановлений Конституцією України, та не є органом законодавчої, виконавчої та судової влади України.»

Фактично, представник Президента в суді доводить, що, виходячи з того, що Президент не відноситься до законодавчої, виконавчої чи судової влади, то й інформаційні запити йому не слід надсилати, отже, він не повинен на них відповідати. Така, мовляв, юридична колізія. Але, вочевидь, це неправильне трактування норм українського законодавства, бо, згідно зі за ст. 18 того ж Закону України «Про інформацію» до видів інформації відноситься й інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування. А у ст. 21 прямо вказується, що «інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування – це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, АКТИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ (виділено мною – Ю. Чумак), підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування». Отже, в законі міститься пряме посилання на те, що одним з різновидів інформації державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування є акти Президента України. Нагадаю, саме письмову інформацію про акти Президента України (його укази) я просив надати у своєму запиті.

Крім того, посилання представника Президента в суді, з огляду на те, що Конституція України не відносить Президента України до жодної з гілок державної влади, то на нього не розповсюджуються вимоги до органів законодавчої, виконавчої та судової влади, є юридично хибним, бо може призвести й до інших помилкових висновків. Оскільки, якщо наслідувати логіку пані Савіної, вийде, що на Президента України не розповсюджується й дія частини 2 ст. 6 Конституції України, в якій зазначено: «Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України». Отже, Президент взагалі може діяти поза межами правового поля України? Зрозуміло, що це не так.

Навпаки, як гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Президент є посадовою особою, на яку покладений обов’язок стояти на сторожі прав і свобод людини і громадянина, бути фігурою, що уособлює собою приклад правової поведінки.

Представник Президента в суді, в числі своїх заперечень проти задоволення мого позову до Президента України, звертається до тексту Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» № 503/97 від 10.06.1997 р., де міститься норма про те, що «Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність».

Але, по-перше, Указ Президента, цитата з якого наведена вище, аж ніяк не є законодавчим актом, а, згідно зі ст. 34 Конституції України право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію може бути обмежено тільки ЗАКОНОМ (виділено мною – Ю. Чумак). До того ж, я й не вимагав, щоб Президент оприлюднив тексти своїх указів, я лише просив назви та вихідні дані президентських указів, що мали обмежувальні грифи.

У своєму «Запереченні» представник Президента в суді справедливо зауважує, що, згідно з Законом України «Про інформацію» до конфіденційної інформації належать «відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України (частини 1 та 3 ст. 30 зазначеного Закону).

Однак, при цьому, випадково чи навмисно, пані Савіна чомусь «забула» навести частину 2 цитованої нею статті закону, в якій чітко зазначено: «Стосовно інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, з метою її збереження може бути ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ (виділено мною – Ю. Чумак) встановлено обмежений доступ - надано статус конфіденційної». Вкотре вимушений нагадати, що жодного закону, який би вводив обмежений доступ до інформації з використанням грифів «Не для друку» та «Опублікуванню не підлягає» в Україні не існує!

«Видання Президентом України актів з обмежувальними грифами здійснюється в інтересах національної безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я населення, захисту прав людей та інших випадках, передбачених Конституцією та законами України», - доводить представник Президента в суді.

Єдиним законом, що вводить обмежувальні грифи для інформації, є Закон України «Про державну таємницю», що юридично закріплює використання грифів секретності: «особливої важливості», «цілком таємно», «таємно». Про грифи «Не для друку» та «Опублікуванню не підлягає» в ньому не міститься ані слова.

У своєму листі № С-32705-22 від 21.01. 2006 р. на адресу Северина О.Є. (член ХПГ, правовий радник Альянсу «Майдан») заступник міністра юстиції України М.М. Шупеня визнає:

«Міністерством юстиції України проведено аналіз актів Кабінету Міністрів України, виданих протягом 1991-2005 років, з грифами обмеження доступу «Не для друку» та «Опублікуванню не підлягає», які законодавством України не передбачені. За  результатами аналізу, Міністерство юстиції України звернулось до Кабінету Міністрів з пропозицією дати доручення щодо недопущення в подальшому використання зазначених обмежувальних грифів та опублікування раніше виданих актів Кабінету Міністрів, які мають такі грифи».

В цьому ж листі Міністерство юстиції України визнало, що «надання нормативно-правовим актам грифів обмеженого доступу, що не передбачено законодавством, є порушенням прав громадян на доступ до правової інформації».

Суду слід також взяти до уваги, що, згідно зі ст. 29 Закону України «Про інформацію», «переважним правом на одержання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов’язків». Я є журналістом, заступником редактора друкованого органу Харківської правозахисної групи – бюлетеня «Права людини», отже – людиною, якій запитувана інформація необхідна для виконання своїх професійних обов’язків.

Всі вищенаведені заперечення представника Президента в суді вважаю безпідставними. А ненадання відповіді на мій інформаційний запит Президентом України, безперечно є неправомірною бездіяльністю. Тому прошу суд задовольнити мій позов до Президента України у повному обсязі.

05.06.2006 р.  Чумак Юрій Володимирович

 

Крім того, у своєму виступі під час судових дебатів Юрій Чумак зазначив, що ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка ратифікована Україною та є частиною внутрішнього законодавства нашої держави, підкреслює, що обмеження на інформацію можуть застосовуватись лише у випадку, коли вони є «необхідними в демократичному суспільстві». Інформація, запитувана у Президента, не підпадає під таку, що обмежена законом і обмеження це необхідно у демократичному суспільстві. Отже, Президент повинен був надати відповідь у визначений Законом України «Про інформацію» місячний термін.

Оскільки будь-яких певних доказів щодо правомірності бездіяльності Президента (або надання відповіді на запит) представником Президента в суді не було надано, Юрій Чумак звернувся до суду з проханням задовольнити позов до Президента України у повному обсязі:

1. Визнати неправомірною бездіяльність президента України, яка виявилася у ненаданні відповіді на запит гр. Чумака Ю.В.

2. Зобов’язати Президента України надати обґрунтовану відповідь на запит гр. Чумака Ю.В., задовольнивши інформаційний запит.

3. Стягнути з Президента України на користь позивача Чумака Ю.В. сплачене державне мито в розмірі 3 грн. 40 коп.

Юрій Чумак також заявив: «Якщо сьогодні Президент України справу в суді програє, процес демократичних перетворень в Україні, розпочатий самим Президентом, від цього тільки виграє.

Після того, як суд заслухав пояснення сторін, що пролунали в ході дебатів, він вийшов для ухвалення рішення.

Коли судді повернулись, була зачитана постанова, текст якої наводимо майже повністю:

Справа № 2-а-101/2006 рік

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 червня 2006 року  Чугуївський міський суд Харківської області

у складі: головуючого - судді Гуменного З.І.,

суддів Катунова В.В., Самойлової В.В.,

при секретарі Сарматицькій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві справу за позовом Чумака Юрія Володимировича до Президента України га бездіяльність Президента України, що порушує права громадян,

Керуючись ст.ст. 19, 34, 40, 55 ч. 2 Конституції України, ст.ст. 29, 32, 33, 45 Закону України «Про інформацію», ст. 10 Конвенції «Про захист прав і основних свобод людини», яка ратифікована Верховною Радою України 17.07.2006 року, ст. ст. 5-15, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

Постановив:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність Президента України в частині несвоєчасного надання відповіді на інформаційний запит Чумака Юрія Володимировича від 05.05. 2005 року.

Судові витрати в розмірі 3 (три) грн. 40 коп. стягнути з Державного бюджету України.

В іншій частині вимоги залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області…

З огляду на те, що суд-таки визнав неправомірною бездіяльність Президента, це можна вважати певним позитивним прецедентом. Однак, головне, що запитувалось - сама інформація про «секретні» президентські укази, так і не була отримана, і суд не зобов’язав Президента її надати.

Так що, скоріше за все, боротьба триватиме.

 Поділитися