MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Права людини в Україні - 2005. XIII. Стан дотримання екологічних прав громадян

08.07.2006   

[1]

1. Право на безпечне для життя та здоров’я довкілля

Стаття 50 Конституції України визначає, що кожен громадянин України має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

Цивільний кодекс України деталізує, що це право включає в себе також право на безпечні продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту), належні, безпечні й здорові умови праці, проживання, навчання.

Вищевказані положення українського законодавства є великою мірою декларацією і не знаходять свого вираження й реалізації на практиці, оскільки шляхи їх реалізації не визначені детально в українському законодавстві. Це відображається у масовому недотриманні та порушенні права на безпечне для життя та здоров’я довкілля.

Зокрема, згідно із даними Інформаційно-аналітичної фірми Ексор понад 30 % опитаних громадян вважають, що право на безпечне для життя і здоров’я довкілля не реалізовується зовсім, понад 40,% опитаних відповіли, що це право реалізовується лише незначною мірою і тільки менше 1 % ствердили , що реалізовується повністю.

На неефективність державної політики в цій сфері вказують й органи парламентського контролю, зокрема, Рахункової палати України.

 

Охорона довкілля чекати не може [2]

Державний фонд охорони навколишнього природного середовища (Фонд) створювався для забезпечення цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, пов’язаних з охороною довкілля, які спрямовані на запобігання, змен­шення та усунення забруднення природного середовища. Проте цієї мети не було досяг­нуто з вини головного розпорядника коштів – Міністерства охорони навколишнього природного середовища, яке, у порушення Бюджетного кодексу України, не забезпечило ефективне та законне управління бюджетними асигнуваннями фонду, – такий висновок зробила Колегія Рахункової палати, розглянувши Звіт «Про результати перевір­ки використання коштів Державного фонду охорони навколишнього природного середовища в 2003-2005 роках».

Результати аудиту свідчать, що нечітке планування роботи та звітності про досягнуті результати призводить до неефективного та незаконного використання бюджетних коштів. Як наслідок, 185,1 млн. грн. або 59,3 % коштів Фонду використано з порушен­ням законодавства.

Відсутність єдиної державної науково-технічної політики у сфері охорони довкілля призвела до того, що 8,7 млн. грн. коштів Фонду, спрямованих головним розпорядником на наукові дослідження та впровадження механізму забезпечення охорони природних ресурсів, використані неефективно.

Перевірка показала, що, у порушення постанови Верховної Ради України «Про основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», Міністерство, визначаючи порядок фінансування природоохоронних заходів за рахунок коштів Фонду, не забезпечує проведення ефективних і комплексних заходів щодо ресурсозберігаючих напрямків. Не забезпечено належної охорони і раціонального використання земельних, мінераль­них, рослинних ресурсів та збереження природно-заповідного фонду, не фінансуються заходи з ядерної та радіаційної безпеки.

Як наголосив у своєму виступі на Колегії Голова Рахункової палати Валентин Симоненко: «Не може бути визнана ефективною робота Міністерства, коли четверта частина коштів у 2003 році та п’ята в 2004 році (загалом – 51,5 млн. грн.) були невикористані і повернуті до бюджету, а кожна третя використана гривня коштів Фонду, направлена на заходи, які не мають безпосереднього впливу на довкілля».

У 2005 році, станом на 1 листопада, положення погіршилось! Міністерством не забезпечено використання коштів Фонду, незважаючи на те, що обсяг надходжень до Фонду складав 97,1 млн. гривень. І це в той час, коли в багатьох містах України проблеми чистої питної води чи забруднення повітря необхідно вирішувати повсякденно.

Усупереч ст. 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» Міністерством в 2003-2004 роках не забезпечено підготовку і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан довкілля в Україні.

Висновки Колегії РП свідчать, що в країні відсутній механізм здійснення державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, що потребує особливої уваги Кабінету Міністрів України до цього питання.

Прес-служба Рахункової палати

 

Слід зазначити, що в українському законодавстві відсутня цілісна концепція реалізації та захисту права на безпечне для життя та здоров’я довкілля, хоча не можна не відзначити наявних позитивних тенденцій щодо вироблення механізмів забезпечення та реалізації окремих складових цього права.

Так, 6 вересня 2005 року була прийнята нова редакція Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів», який встановлює більш суворі вимоги щодо забезпечення безпеки та якості харчових продуктів. Закон детально визначає методи та шляхи, за допомогою яких держава забезпечує захист життя і здоров’я населення від шкідливих чинників, які можуть бути пов’язані з харчовими продуктами.

У 2005 році були також внесені зміни до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», які посилюють контроль господарської діяльності, провадження якої пов’язане з потенційною небезпекою для здоров’я людей.

Забезпечення населення України питною водою як спосіб реалізації права на безпечне довкілля і збереження здоров’я населення є для багатьох регіонів України однією з пріоритетних проблем. Тому прийняття парламентом у 2005 році Загальнодержавної програми «Питна вода України» на 2006-2020 роки, яка спрямована на реалізацію державної політики щодо забезпечення населення якісною питною водою, є одним з важливих пріоритетів діяльності.

Серед новел українського законодавства не можна не відзначити прийнятий у 2005 році Закон України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення», який установлює адміністративну відповідальність за куріння тютюнових виробів у заборонених місцях.

Програма діяльності Кабінету Міністрів «Назустріч людям» від 4 лютого 2005 року декларує мету реалізації права на безпечне довкілля. Разом з тим, серед важливих кроків, які спрямовані на реалізацію права на безпечне довкілля, є модернізація та підвищення безпеки атомних енергоблоків, перетворення об’єкта «Укриття» на Чорнобильській АЕС в екологічно безпечну систему, скорочення обсягів викидів і скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, підвищення ролі та відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері техногенно-екологічної безпеки, перехід до децентралізації управління в цій сфері.

Важливим для реалізації права на безпечне для життя та здоров’я довкілля є не лише законодавча ініціатива, але й діяльність органів місцевого самоврядування. У 2005 році місто Київ приєдналося до Екологічної угоди міст, укладеної в Сан-Франциско (США). Укладаючи екологічну угоду, місто Київ підкреслило своє прагнення на місцевому рівні вжити всіх заходів для забезпечення права на незабруднене, здорове й безпечне довкілля для всіх членів нашого суспільства.

Попри стабільний розвиток екологічного законодавства в Україні, в тому числі щодо реалізації права на безпечне довкілля, стан його дотримання є вкрай незадовільним. Незадовільне дотримання природоохоронних вимог у всіх галузях народного господарства веде до постійного зростання антропогенного впливу на навколишнє природне середовище.

В Україні й надалі зберігається тенденція, коли заради економічного інтересу держава ставить під загрозу право великої кількості громадян на безпечне для життя та здоров’я довкілля.

Так у 2005 р., незважаючи на активні протести громадськості, НАЕК «Енергоатом» продовжувала будівництво Ташлицької гідроакумулюючої електростанції, яка є складовою комплексу Південноукраїнської АЕС.

При цьому не було враховано, що згідно із даними ВАТ «Укргідропроект», який є проектантом добудови Ташлицької ГАЕС, зміни в сучасному стані навколишнього природного середовища не дають можливості коректно використовувати матеріали оцінки впливу на навколишнє природне середовище (далі – ОВНС) 1992 р. при формуванні уявлення про вплив будівництва Ташлицької ГАЕС на стан навколишнього середовища.

Крім того, згідно із даними Держводгоспу України включення ставка-охолоджувача Південноукраїнської АЕС (Ташлицького водосховища) у єдину гідравлічну систему разом з Олександрівським водосховищем формує прямоточну систему водопостачання на р. Південний Буг, який є джерелом водозабезпечення зони півдня країни, що суперечить водно-екологічному законодавству, а санітарні пропуски не забезпечать водопостачання та відповідну якість води в пониззі Південного Бугу.

В Україні відсутній ефективний контроль за дотриманням вимог законодавства щодо запобігання негативного впливу на довкілля – попереджувальний контроль або не здійснюється, або здійснюється на дуже низькому рівні.

Про відсутність належного попереджувального контролю свідчить і зареєстроване протягом 2005 року органами Міністерства з питань надзвичайних ситуацій зростання кількості аварій, пов’язаних із наявністю в навколишньому середовищі шкідливих (забруднювальних) речовин понад гранично допустимі концентрації в ґрунті, в атмосферному повітрі, у поверхневих водах, у питній воді.

У більшості випадків державні органи здійснюють контрольну діяльність уже після того, як було заподіяно шкоду довкіллю та екологічним правам громадян.

У результаті здійснення виробничої діяльності ЗАТ «Магній» (м. Калуш Івано-Фран­ківської області) у січні 2005 р. мала місце аварійна ситуація, внаслідок якої стався наднормативний викид хлору в атмосферу. Органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища провели перевірку дотримання вимог законодавства та застосували відповідні санкції лише після викиду забруднюючих речовин в атмосферу.

Масовим явищем стали випадки, коли підприємства-забрудньовачі не несуть відповідальності за забруднення довкілля та порушення прав на безпечне довкілля. У ряді випадків відповідальність, передбачена законом, є незрівнянно малою, порівняно зі шкодою, заподіяною довкіллю чи витратами на попередження цієї шкоди. Підприємствам вигідніше у фінансовому плані порушувати екологічне законодавство й оплатити мізерний штраф, ніж витрачати величезні кошти на природоохоронні заходи.

За даними Міністерства охорони навколишнього природного середовища[3]:

«Протягом 2005 року інспекційними підрозділами територіальних органів Мінприроди України виявлено 91 випадок аварійних забруднень навколишнього природного середовища, що на 24 випадки менше, ніж у минулому році. Із них:

– 42 випадки (47%) пов’язані із забрудненням водних ресурсів, чим заподіяна шкода державі на суму 69 039 тис. грн.;

– 21 випадок (23%) пов’язаний із забрудненням земельних ресурсів, сума збитків складає 580 т ис. грн.;

– 13 випадків (14%) забруднення атмосферного повітря, сума збитків складає 220 тис. грн.;

– 10 випадків (11%) забруднення внаслідок радіаційних аварій;

– 3 випадки (3%) призвели до масової загибелі риби, сума збитків складає 305 тис. грн.;

– 1 випадок (1%) забруднення або пошкодження об’єктів природно-заповідного фонду;

– 1 випадок (1%) пошкодження рослинного світу (сума збитків складає 63 тис. грн.).

Загальна сума збитків внаслідок аварійних забруднень навколишнього середовища в 2005 році склала близько 70,2 млн. грн., із них стягнуто близько 7,2 млн. (10%).

Найбільші збитки заподіяні державі внаслідок аварійних забруднень вод Азовського та Чорного морів (68,8 млн. грн.), аварійних забруднень водних об’єктів Сумської області (116,3 тис. грн.), аварійних забруднень земельних ресурсів на території Миколаївської області (468,3 тис. грн.), аварійних забруднень атмосферного повітря на території Луганської області (90,6 тис. грн.), масової загибелі риби в водах Чорного моря (296,3 тис. грн.).»

Державні органи нечасто звертаються до суду з вимогами відшкодувати шкоду, заподіяну довкіллю та відновити стан довкілля.

В українському законодавстві немає методики відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права на безпечне для життя та здоров’я довкілля, внаслідок чого в Україні майже відсутня судова практика щодо захисту цього права. Поодинокі рішення, прийняті судами на захист права на безпечне довкілля є швидше винятками, ніж правилом.

Сім’я Дубецьких, яка мешкає в с. Сілець Сокальського району Львівської області звернулася з позовом до Державного підприємства «Львіввугілля» з вимогою відселити їх із санітарно-захисної зони шахти «Візейська», яка є структурним підрозділом «Львівугілля».

Внаслідок діяльності шахти «Візейська» садиба Дубецьких постійно підтоплювавалась, на території садиби вміст забруднюючих речовин у воді, ґрунті та повітрі значно перевищував граничнодопустимі концентрації, що порушувало право на безпечне для життя та здоров’я довкілля.

26 грудня 2005 р. Червоноградський міський суд задовольнив вимоги сім’ї Дубецьких та зобов’язав Державне підприємство «Львівугілля» надати квартиру сім’ї Дубецьких для відселення із забрудненої території.

При виявленні порушень права на безпечне для життя та здоров’я довкілля державні органи не вживають заходів, необхідних для усунення порушень, а рішення, які приймаються для забезпечення права на безпечне довкілля, є в більшості випадків декларативними й не виконуються.

Так, улітку 2005 р. у питній воді мікрорайону Млинки м. Дрогобича Львівської області було виявлено нафтопродукти в концентраціях, які перевищували граничнодопустимі. Ситуація з забрудненням води була визнана як надзвичайна, і до її вирішення були залучені органи місцевого самоврядування, органи санітарно-епідемічного нагляду, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та Міністерство з питань надзвичайних ситуацій. Після ряду спільних засідань було прийнято рішення забезпечити забруднений мікрорайон чистою питною водою, а також визначено подальші кроки для забезпечення мешканців чистою питною водою. Жодне з винесених рішень не було виконано, мешканці мікрорайону і надалі вживають забруднену воду.

Невиконанню рішень державних органів щодо реалізації та захисту права на безпечне довкілля однозначно сприяє недостатнє фінансування природоохоронних заходів, як на державному, так і на місцевому рівнях. Недостатність фінансування природоохоронних заходів зумовлює також і те, що кошти спрямовуються перш за все на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права на безпечне довкілля, а не для попередження порушення права.

2. Право на доступ до екологічної інформації

Кожна людина має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Забезпечення реалізації цього права неможливе без належного забезпечення реалізації інших прав, зокрема, права на доступ до екологічної інформації.[4]

6 липня 1999 року Україна ратифікувала Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуська конвенція).[5] Відповідно до Оргуської конвенції внесено зміни до законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу». На їх виконання 18 грудня 2003 року Міністерство охорони навколишнього природного середовища України Наказом № 169 затвердило Положення про порядок надання екологічної інформації[6].

У Доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні – 2004»[7] ми вже зупинялися на аналізі механізмів застосування цієї Конвенції в Україні.

Не зважаючи на доволі великий масив нормативно-правових актів, що регулюють доступ громадськості до екологічної інформації, практика свідчить про неналежне виконання чи невиконання положень законодавства, неефективність правового регулювання зазначених питань чинним законодавством.

Деякі проблеми пояснюються загальними недоліками в реалізації права на доступ до інформації, про що йдеться в розділі про право на доступ до інформації цієї Доповіді та в Доповіді за 2004 рік. Ці загальні недоліки яскраво демонструються практикою доступу до екологічної ін фор­мації.

Зокрема, проблеми в доступі до екологічної інформації спричинені неправомірною поведінкою посадових осіб місцевих державних органів та органів місцевого самоврядування й суперечливим законодавством. Неправомірна поведінка співробітників органів державної влади та місцевого самоврядування щодо доступу до екологічної інформації полягає, зокрема, у ненаданні відповіді на інформаційний запит чи залишенні його без реагування.

Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» (ЕПЛ) впродовж багатьох років надає правову допомогу мешканцям присілку Вільшина села Сілець Сокальського району Львівської області в захисті їх права на безпечне для життя та здоров’я довкілля. Для надання правової допомоги ЕПЛ необхідно було отримати інформацію про заходи, які вживалися для ліквідації надзвичайної ситуації щодо підтоплення присілку Вільшина села Сілець у 2005 році. З цією метою ЕПЛ надіслала інформаційний запит до Відділу з питань надзвичайних ситуацій. У встановлений законодавством термін ЕПЛ не отримала жодної відповіді на запит.

Досить часто посадові особи органів державної влади та місцевого самоврядування відмовляють у наданні екологічної інформації, що запитувалася, на підставах, які суперечать законодавству України. Наприклад, через відсутність обґрунтування мети одержання екологічної інформації та її подальше використання.

Громадянин Г. 23 липня 2005 року направив до Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області інформаційний запит, яким просив надіслати належним чином завірену копію розпорядження цієї райдержадміністрації від 24 березня 2004 року № 85/2004-р (щодо пониження рівня води у верхньому б’єфі р. Горинь) та копії документів, які додаються до нього та на підставі яких було прийнято розпорядження.

Ізяславська районна державна адміністрація Хмельницької області листом від 26 серпня 2005 року № 292 відмовила в наданні офіційних документів, що запитувалися, оскільки громадянином Г. не вказана мета використання цих документів.

У ряді випадків ненадання екологічної інформації спричинено тим, що органи державної влади та місцевого самоврядування, необґрунтовано відносять екологічну інформацію до інформації з обмеженим доступом, до документів та інформації, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитами.

Протягом цілого року триває розгляд судової справи з приводу ненадання органами влади міста Кривого Рогу громадянинові А.Білому можливості ознайомитися з програмними документами обласної та міської рад, розробленими у відповідності до Постанови Кабміну України від 10 січня 2002 року №14 «Про затвердження Міжгалузевої комплексної програми «Здоров’я нації» .

На його звернення з цього приводу до керівництва міста надійшла відповідь начальника управління охорони здоров’я виконкому міськради п. В. Круподера такого змісту:

«По суті Ваших звернень управління охорони здоров’я повідомляє, що відповідно ст. 21 Закону України «Про інформацію» інформація органів місцевого самоврядування – це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності органів місцевого самоврядування.

Зазначене рішення «Про обласну міжгалузеву комплексну програму «Здоров’я нації на 2002– 2011 роки» Дніпропетровської обласної ради не є актом органів місцевого самоврядування, згідно зі статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Тобто, це рішення можна віднести до конфіденційної інформації, що передбачає відомості, які знаходяться в розпорядженні іншого органу та поширюються за їх бажанням.

Ураховуючи вищезазначене, управління охорони здоров’я виконкому міської ради не вбачає можливості для надання Вам копії цього рішення...»

Нерідко посадові особи органів державної влади та місцевого самоврядування, до яких скеровуються запити про надання екологічної інформації, відсилають громадськість до інших органів, хоча така інформація має знаходитися в органах, до яких направлявся інформаційний запит, або порушують строки розгляду запиту на можливість його задоволення.

18 березня 2005 року Дніпродзержинська громадська екологічна організація «Голос природи» звернулася до голови Львівської міської ради з інформаційним запитом про надання інформації щодо скидів промислових підприємств у каналізацію м. Львова. У квітні 2005 року на запит надійшов лист, який не містив жодної відповіді на питання, які організація запитувала.

7 червня 2005 року громадська організація повторно звернулася до Львівської міської ради і повторно просила надати вичерпну інформацію згідно з переліком запитань, що додавався. Питання стосувалися:

– загальноміських комунальних очисних споруд м. Львова, які приймають стічні води пивзаводу і дріжджового заводу, та

– водоспоживання й водовідведення на пивзаводі та дріжджовому заводі.

На повторний запит надійшов лист виконавчого комітету Львівської міської ради від 18 липня 2005 року, у якому відповідь була надана лише на два запитання, що стосувалися контактних даних підприємств. На решту 14 питань запиту відповіді не було надано, замість неї було рекомендовано звернутися за екологічною інформацією безпосередньо до підприємств.

Недостатньо розвинуті та запроваджені в Україні механізми активного поширення екологічної інформації за допомогою Інтернету. Хоча Україна зробила перші кроки в інформуванні громадськості через веб-сторінки державних органів та органів місцевого самоврядування, проте їх якість та наповненість викликає суттєві зауваження (наприклад, відсутність веб-сторінок, зокрема, з 27 територіальних управлінь Міністерства охорони навколишнього природного середовища України лише 9 мають власні веб-сторінки[8]), застарілість інформації, яка розміщується, відсутність інформації, складність пошуку).

«В Україні не створено чіткої системи поширення екологічної інформації про стан складових навколишнього середовища, фактори, що впливають на стан довкілля та здоров’я, умови життя людей, а також державну політику в цій галузі та ситуацію в законодавстві з питань навколишнього середовища.

Держслужбовці, йдеться не лише про представників структур Міністерства охорони навколишнього природного середовища, а й інших державних установ, які володіють екологічною інформацією, далеко не завжди зацікавлені сприяти її системному оприлюдненню. Для широких кіл громадськості, особливо в регіонах, недоступна інформація про динаміку викидів підприємств-забруднювачів, поряд з якими вони живуть, стан повітря, води, ґрунтів і природних об’єктів, біологічного різноманіття. Керівники підприємств та інших об’єктів, що забруднюють навколишнє середовище, тим більше не зацікавлені в поширенні інформації про стан навколишнього природного середовища».[9]

Тому у Верховній Раді України ініційоване питання про проведення парламентських слухань «Про ситуацію та шляхи поліпшення доступу громадськості до екоінформації, участі в процесі прийняття рішень та доступу до правосуддя з питань, що стосуються довкілля в умовах євроінтеграції України».[10] Планувалося провести його в жовтні 2005 року. Постанова про слухання була в порядку денному 8 вересня 2005 року, проте так і не була проголосована. Очевидно, депутати так і не зрозуміли важливість цього питання.

3. Право громадян на участь у прийнятті рішень
органами влади

Право громадян брати участь в управлінні державними справами, що включає в себе питання довкілля та екологічних прав громадян, передбачено в Основному законі України – Конституції (стаття 38), поряд із правом брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» деталізовано процедурні права з прив’язкою до рішень у сфері довкілля, зокрема:

1) право на участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прий­нятті рішень із цих питань;

2) участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального й комплексного використання природних ресурсів;

3) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об’єктів та в проведенні громадської екологічної експертизи.

Цікаво, що третя група прав фактично дублює першу групу прав, оскільки публічні слухання чи відкриті засідання є формою участі громадськості під час проведення екологічної експертизи документації на будівництво, розміщення чи реконструкцію об’єктів, а участь у громадській екологічній експертизі є способом врахування громадської думки при прийнятті рішень, що можуть мати вплив на довкілля. Так, рішення громадської екологічної експертизи можуть надсилатися до органів, що приймають рішення з питань розміщення певних об’єктів чи здійснення певної екологошкідливої діяльності, та мають рекомендаційний характер. Крім того, право юридичних осіб, що беруть участь у прийнятті рішень із цих питань, на внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування важко вважати самостійним правом, оскільки це є однією з форм участі громадськості в обговоренні та внесенні пропозицій до матеріалів щодо розміщення певних екологонебезпечних об’єктів тощо. Так, стаття 11 Закону «Про екологічну експертизу» передбачає форми участі громадськості в процесі екологічної експертизи, до яких відносять виступи в ЗМІ, подання письмових зауважень, пропозицій, рекомендацій, включення представників громадськості до складу експертних груп, комісій.

Оргуська Конвенція передбачає право на участь у прийнятті рішень з конкретних видів діяльності, участь у вирішенні питань, що стосуються планів, програм і політики, пов’язаних з довкіллям та участь у підготовці нормативно-правових актів. На виконання положень Конвенції Мінприроди розробило своє положення, яке розширює трохи види рішень, до яких залучається громадськість.

Так, Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля[11] дає перелік видів рішень із питань, що спричиняють чи можуть спричинити негативний вплив на стан довкілля, до яких залучається громадськість. Це, зокрема, такі рішення:

  розробка міждержавних, державних, регіональних, місцевих та інших територіальних програм, місцевих планів дій, стратегій та інших документів;

  підготовка проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів;

  здійснення державної екологічної експертизи з проведенням ОВНС небезпечних об’єктів та видів діяльності;

  видача відповідних документів на використання природних ресурсів, на навмисне вивільнення генетично змінених організмів у довкілля, а також діяльність, яка пов’язана із забрудненням навколишнього природного середовища, поводженням з небезпечними речовинами, відходами та їх розміщенням;

  витрати, пов’язані зі здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища.

Таким чином, Положення Мінприроди розширює перелік питань, до яких має залучатися громадськість і переносить їх у національний контекст із урахуванням особливостей процесу прийняття рішень в Україні.

Права громадян на участь можна, для зручності висвітлення стану їх дотримання в Україні, поділити умовно за об’єктом участі на такі групи:

1) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, у розробці міждержавних, державних, регіональних, місцевих та інших територіальних програм, місцевих планів дій, стратегій та інших документів;

2) участь в обговоренні та внесення пропозицій до матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;

3) видача відповідних документів на використання природних ресурсів, на навмисне вивільнення генетично змінених організмів у довкілля, а також на діяльність, яка пов’язана із забрудненням навколишнього природного середовища, з небезпечними речовинами, відходами та їх розміщенням;

4) участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального й комплексного використання природних ресурсів, участь у прийнятті рішень щодо витрат, пов’язаних зі здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища.

3.1. Участь в обговоренні та внесення пропозицій
до проектів нормативно-правових актів,
у розробці міждержавних, державних, регіональних, місцевих
та інших територіальних програм, місцевих планів дій, стратегій
та інших документів

Право на участь в обговоренні та внесенні пропозицій до проектів нормативно-правових актів складають необхідну передумову демократичного суспільства. Це право в Україні майже не дотримується, оскільки проекти нормативних актів не висвітлюються широко серед громадян, лише поодинокі проекти нормативних актів можна знайти на веб-сторінках відповідних міністерств чи Верховної Ради України. Беручи до уваги досить низький відсоток громадян, які мають доступ до Інтернету, такий спосіб забезпечення реалізації права громадян на внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів є неефективним.

Що стосується обговорення проектів, то вони не відбуваються взагалі, за винятком поодиноких випадків.

Так, наприклад, проект нового Лісового кодексу України, який передбачає можливість приватизації земельних ділянок лісового фонду, було затверджено ВРУ 8 лютого 2006 р. та підписано Президентом без попереднього широкого громадського обговорення цього проекту Закону.

На жаль, державні органи не уявляють і не мають нормативно встановленого механізму проведення обговорення проектів нормативно-правових актів. Ні ВРУ, ні Президент, ні КМУ не мають відповідних інструкцій чи інших документів, які б регламентували порядок проведення громадського обговорення проектів нормативно-правових актив чи процесу збирання, обробки та аналізу пропозицій громадян щодо конкретних проектів.

Часто обговорення проектів нормативно-правових актів відбувається лише в тому разі, коли їхньою розробкою займаються або громадські організації, які отримали грант на розробку та широке коментування певного проекту нормативно-правового акту, або державні органи в разі наявності активних громадян, які самостійно надсилають свої коментарі до цих органів, не чекаючи громадського обговорення.

З досвіду ЕПЛ можемо сказати, що іноді навіть проекти нормативно-правових актів не те, що не розповсюджуються, але й стають недоступними для громадськості. Так, нам стало відомо із засобів масової інформації про розробку Міністерством палива та енергетики України проекту Основних напрямків енергетичної стратегії України на період до 2030 року. Даною стратегією передбачається розвиток атомної енергетики України і плани побудувати більше десятка атомних реакторів, що, звичайно, викликало в нас обурення та занепокоєння. Тому, у жовтні 2005 року ми звернулися до Мінпаливенерго для отримання копії цього документа та з вимогою повідомити про процедуру збору коментарів та громадського обговорення даного документа. Проте, відповіді ми так і не отримали, тому підготували і направили відповідну позовну заяву до суду. А тим часом 15 березня 2006 року Кабмін схвалив енергетичну стратегію без громадського обговорення.

15 вересня 2005 року Президент України видав Указ «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», який спрямований на налагодження ефективних механізмів партнерства держави з інститутами громадянського суспільства, вдосконалення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посилення впливу громадськості в процесі прийняття державних рішень. Були передбачені заходи з проведення до 1-го листопада 2005-го року громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування й оцінки рівня їх взаємодії з громадянами та їх об’єднаннями.

Цей указ не став набутком широкої громадськості, і про факти проведення експертної оцінки діяльності органів влади інформація відсутня.

Тому така негативна ситуація з правом громадян на участь у коментуванні проектів нормативно-правових актів не може вважатися нормальною практикою, – громадянам треба з цим боротися і виявляти більш активну громадянську позицію, чи звертатися з цього приводу до суду, чи в іншому порядку вимагати залучення громадян до коментування найважливіших документів в сфері захисту довкілля.

Необхідно згадати також про залучення громадян і громадськості до коментування Національних звітів про реалізацію багатосторонніх екологічних угод. Протягом 2005 р. громадська еколого-правова організація «ЕкоПраво-Київ»[12] за підтримки Програми ООН з охорони навколишнього природного середовища (ЮНЕП) реалізовувала проект, який мав на меті сприяти залученню громадськості до підготовки Національних звітів про реалізацію багатосторонніх екологічних угод (БЕУ), а саме: Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в прийнят­ті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуської конвенції); Рамкової конвенції ООН про зміну клімату; Конвенції про біологічне різноманіття; Конвенції про захист Чорного моря від забруднення. Оскільки громадськість відіграє важливу роль у впровадженні БЕУ, однак існує лише обмежений досвід залучення громадськості до процесу національного звітування, ЕкоПраво-Київ та Міністерство охорони навколишнього природного середовища України намагалися визначити оптимальні та ефективні шляхи залучення громадськості до підготовки Національних звітів щодо впровадження БЕУ, що дозволить в подальшому більш ефективно використовувати цей механізм, а також законодавчо закріпити його.

Проведене у вересні 2005 року в Оргуському інформаційно-тренінговому центрі Мінприроди України обговорення проекту Третьої національної доповіді України про виконання Конвенції про біологічне різноманіття та механізм залучення громадськості й інших зацікавлених осіб до підготовки нацдоповідей за Конвенцією продемонструвало стурбованість громадськості з приводу стану вирішення цих питань. Багатьма учасниками підкреслювалась відсутність як державних пріоритетів у справі збереження біорізноманіття, так і екосистемного підходу до проблеми використання природних ресурсів і запобігання їх виснаженню.

3.2. Участь в обговоренні та внесення пропозицій до матеріалів
щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища

Одним із найпоширеніших способів реалізувати своє право на участь в обговоренні та внесення пропозицій до матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища є участь громадян у процесі екологічної експертизи.

Реалізації права громадян узяти участь у процесі державної екологічної експертизи проектів спорудження об’єктів чи видів діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку, сприяє публікація в ЗМІ заяви про екологічні наслідки діяльності, що свідчить про початок процесу проведення державної екологічної експертизи. І хоча випадки запізнілої публікації заяви досить часті, і такі заяви не містять інформації про мету та шляхи здійснення інформування громадськості, а також про орган, до якого можна надіслати свої коментарі й зауваження, про термін проведення експертизи та місце, де можна ознайомитися з документацією на будівництво, така позитивна тенденція існує, і публікація заяв дає можливість участі в експертизі принаймні тим громадянам чи громадським організаціям, які асоціюють таку заяву з початком процесу державної екологічної експертизи органами Мінприроди чи самим Міністерством.

За останні роки своєї діяльності ЕПЛ подала низку позовів проти Мінприроди (управлінь екології та природних ресурсів в областях) про оскарження висновків державної екологічної експертизи у зв’язку з тим, що Заява про екологічні наслідки діяльності не була оголошена вчасно або взагалі була відсутня, що становить як порушення порядку проведення державної екологічної експертизи, так і порушення права громадськості на участь в експертизі. Це призвело до того, що органи, які проводять екологічну експертизу, почали слідкувати за публікацією Заяви та залучати громадськість до коментування матеріалів, які подаються на державну екологічну експертизу.

У 2005 році Мінприроди двічі надавало громадськості через Оргуський центр документацію ОВНС щодо спорудження ІІ черги каналу Дунай–Чорне море через гирло Бистре на коментування. Цьому передувала повна закритість процесу громадської експертизи ТЕО та документації на І чергу каналу Дунай–Чорне море в 2004 році, відмова в доступі громадськості до документації ОВНС. Одним з недоліків процесу залучення громадськості до екологічної експертизи є те, що про наявність документації ОВНС в Оргуському центрі знало обмежене коло громадськості (ті, хто був у базі даних центру), тому процес коментування цих документів був кволим.

У 2005 році після численних скарг ЕПЛ та інших природоохоронних організацій на незаконність спорудження газопроводу Ялта–Форос–Севастополь по території Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника без позитивного висновку державної екологічної експертизи Мінприроди надало до Оргуського центру матеріали ОВНС газопроводу на громадське коментування цих матеріалів. ЕПЛ та ще ряд організацій надіслали свої критичні зауваження щодо такої діяльності та в результаті Мінприроди винесло негативний висновок державної екологічної експертизи щодо проекту газопроводу.[13]

27 травня 2005 року в м. Алмати (Казахстан), відбулась друга зустріч країн, що є сторонами Оргуської конвенції. Понад 30 країн, які є сторонами Конвенції, прийняли рішення щодо політичних санкцій проти України в зв’язку із порушенням основних положень Конвенції в ході будівництва каналу Дунай–Чорне море. У відповідь на скаргу еколого-правової організації ЕПЛ (Екоправо-Львів) ще в лютому 2005 року Комітет із дотримання Конвенції визнав порушення Україною її зобов’язань щодо забезпечення прозорості будівництва, включаючи ігнорування думки громадськості, основних прав громадян на інформацію та участь у процесі державної екологічної експертизи. [14]

У ряді областей активні громадяни беруть участь у процесі державної екологічної експертизи щодо об’єктів, які їх непокоять (наприклад, спорудження АЗС) у формі надсилання до управлінь екології своїх зауважень, коментарів, а також колективних заяв, які відображають ставлення місцевих жителів до даного будівництва.

Отже, у реалізації цього права громадянами та НУО простежуються позитивні зрушення, а питання щодо їх закріплення в нормальну практику державного органу залежить у першу чергу від активності самих громадян та рівня їхніх правових знань.

Однією з форм участі громадськості є проведення громадської екологічної експертизи, проте вона проводиться дуже рідко через певні труднощі з набором експертів, доступом до необхідної документації для її коментування, часозатратність та через рекомендаційний характер її висновків.

8 вересня 2005 року було прийнято Закон України «Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення.»

Статтею 3 цього Закону громадськості відводиться скромна роль радника. Передбачається, що органи влади різного рівня приймають рішення після проведення місцевого дорадчого опитування громадян України (консультативного референдуму) з цього питання. Ураховуючи невизначеність процедури опитування, узвичаєний диктат чиновництва, можна вважати, що результати такого опитування вагомого значення при прийнятті рішень не матимуть. Подібна роль громадськості не відповідає завданням «посилення впливу громадськості в процесі прийняття державних рішень», на що спрямований Указ Президента України «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики».

3.3. Видача відповідних документів на використання природних ресурсів,
на навмисне вивільнення генетично змінених організмів у довкілля,
на діяльність, яка пов’язана із забрудненням навколишнього природного середовища, поводженням з небезпечними речовинами, відходами
та їх розміщенням, а також участь у розробці та здійсненні заходів
щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального
і комплексного використання природних ресурсів, участь у прийнятті рішень щодо витрат, пов’язаних зі здійсненням природоохоронних заходів

за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища

На жаль, у цій сфері важко навести позитивні приклади такої участі громадськості.

Одним із способів забезпечення участі громадян і громадськості в прийнятті рішень природоохоронними органами є діяльність громадських рад при управліннях екології в областях, проте такі ради мають сталий склад і відповідно до участі залучається досить обмежене коло «своїх» людей та громадських організацій. Такі ради, найчастіше, мають більший доступ до інформації про діяльність управлінь та процес прийняття ними рішення і намагаються взяти участь у прий­нят­ті рішень ним у разі гучних резонансних справ. Так, відомо, що Мінприроди звітує перед Громадською радою про використання коштів державного Фонду охорони навколишнього природного середовища, але громадськість не залучається до самого процесу прийняття конкретних рішень про розподіл коштів між контрактними заявниками.

Таким чином, стан з дотриманням прав громадян на участь у вирішенні питань, що мають вплив на довкілля, характеризуються незначними, але позитивними тенденціями до більш широкого залучення громадян до коментування нормативно-правових актів, документації з будівництва тощо. Але реалізація цих прав, у першу чергу, залежить від активності самих громадян, яку необхідно піднімати через еколого-правову освітою, поширення позитивного досвіду та вплив на екологічну свідомість.

4. Судовий захист екологічних прав

Для забезпечення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля, права на доступ до інфор­мації, участь громадськості в процесі прийняття екологозначимих рішень чи реалізації інших екологічних прав необхідний належний та ефективний судовий контроль, за допомогою якого людина могла би швидко захистити та відновити свої порушені права.

ЦПК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Так, до суду за правилами ЦПК можна звертатися за захистом таких порушених прав, як право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, право загального користування природними ресурсами, право власності на природні ресурси, право на вільний доступ до екологічної інформації, на усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької чи іншої діяльності, яка загрожує здоров’ю особи.

Наприклад, влітку 2005 року ЕПЛ (в якості представника мешканців) ініціювала процес оскарження висновку державної екологічної експертизи проекту будівництва автомагістралі Львів–Краковець.[15] Відповідно до проекту, автомагістраль проходитиме через територію сіл Завадів і Зашків та повз водосховище, яке має величезний рекреаційний потенціал. Ширина земляного полотна під дорогу – близько 30 м, а пропускна спроможність – близько 20 тис автомобілів на добу. Автотраса віднесена до І категорії доріг, незважаючи на те, що під час проведення екологічної експертизи та прийняття інших рішень та проектом думку громадськості не було враховано. Після численних і довготривалих судових засідань Солом’янський районний суд міста Києва так і не визнав позов мешканців обґрунтованим і не скасував екологоважливе рішення, що було прийняте без урахування думки зацікавленої громадськості.

Але чи можна звертатися до суду в разі вчинення суб’єктом господарювання чи держорганом порушення природоохоронного законодавства, коли жодне суб’єктивне право не порушено? Чи може пересічний громадянин оскаржити в суді, наприклад, Указ Президента, прийнятий з порушенням вимог закону «Про природно-заповідний фонд», спираючись на законний інтерес збереження довкілля?

Громадянин Скрильніков Д.В. подав скаргу до місцевого суду Печерського району міста Києва про визнання незаконним п. 3 Указу Президента України щодо рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 червня 2003 року «Про стан виконання Указу Президента України від 10 серпня 1998 року N 861 «Про створення Дунайського біосферного заповідника» та перспективи будівництва судноплавного шляху Дунай – Чорне море».[16]

Як відомо, такі зміни були ініційовані Мінтрансом, який тривалий час, незважаючи на протести науковців та громадськості, лобіює проект будівництва суднохідного каналу «Дунай –Чорне море» через зону біосферного заповідника.

На думку скаржника пункт 3 Указу, що оскаржується, було прийнято з порушенням встановленого законодавством порядку зміни меж, категорії та скасування статусу територій та об’єктів природно-заповідного фонду і порушує права та інтереси громадян.

Своє право на звернення до суду громадянин Скрильніков обґрунтовував порушенням вищевказаним Указом права виключної власності народу України (і його як одного з представників народу) на землю, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, її континентального шельфу та виключну (морську) економічну зону, на території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам.

Також скаржник указував, що даним позовом захищає свій законний інтерес охорони та збереження природо-заповідних об’єктів та самої природи як першооснови свого життя та життя суспільства, який порушується зазначеним Указом Президента України.

Суд, оминувши питання дотримання законодавства при прийнятті Указу, відмовив у задоволенні скарги, зазначивши, що «з огляду на характер внесених змін до Указу Президента України від 10 серпня 1998 року, судом не вбачається, що межі, категорія або статус Дунайського біосферного заповідника будь-яким чином було змінено» і не вбачає порушень прав, свобод чи законних інтересів заявника прийняттям цього Указу. Громадянин Скрильніков Д.В. оскаржив це рішення до апеляційного суду.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 1 грудня 2004 року визначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», яке вживається в логічно-смисловому зв’язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного й прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У контексті вищевказаного надзвичайно важливим є положення нового ЦК України, відповідно до якого діяльність фізичної чи юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля є незаконною. Кожен моє право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної чи юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду. Тобто в даному разі не вимагається, щоб даною діяльністю порушувалися права конкретної особи, кожний незалежно від того, стосується це його особисто чи ні, має інтерес збереження довкілля, а відтак, і право вимагати припинення такої діяльності.

Хоча варто зазначити, що процеси за такими справами надзвичайно складні як через труднощі із збором доказів, пошуку експертів, що стали б на бік громадськості, так й через важкість доведення причинного зв’язку між неправомірними діями та шкодою, заподіяною довкіллю.

На жаль, негативним є й досвід мешканців міста Кривого Рогу, що подавали позови до промислових підприємств у зв’язку з нанесенням шкоди їхньому здоров’ю шляхом забруднення довкілля, які були закриті місцевими судами за недоказовістю. Складна технологія ведення судових справ, як правило, із забарними розглядами стримують громадян від бажання звертатися до суду з приводу питань, пов’язаних із порушенням природоохоронного законодавства.

Певна надія на позитивні зрушення у сфері доступу до правосуддя з’явилася із набранням чинності 1 вересня 2005 року нового процесуального кодексу – кодексу Адміністративного судочинства України – далі КАСУ, який покликаний захищати права фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Новий кодекс хоч і не встановлює прискореної процедури розгляду справ, як цього вимагає Оргуська Конвенція, але закріплює інші позитивні моменти. Так, обов’язок доказування в разі пред’явлення фізичною чи юридичною особою позову до суб’єкта владних повноважень покладається на відповідача, який зобов’язаний довести, що його дії (наприклад, відмова в наданні інформації) були законними.

Крім того, КАСУ дозволяє позивачам – фізичним і юридичним особам – звертатися із позовами до суду за власним місцем реєстрації, а не за місцезнаходженням відповідача (суб’єкта владних повноважень), що безумовно покращує якість доступу до правосуддя з економічного погляду.

І на додаток, розмір судового збору за КАСУ встановлений у фіксованому, єдиному, як для фізичних, так і для юридичних осіб розмірі, і становить лише 3 грн. 40 коп., що можна вважати мінімальним тарифом для розгляду справи у відповідності до вимог Конвенції, оскільки сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення процесу правилами КАСУ не передбачені.

Восени 2005 року за позовом ЕПЛ у суді за правилами адміністративного судочинства була розглянута справа про визнання дій санітарно-епідеміологічної станції Яворівського району Львівської області протиправними та відновлення порушеного права на інформацію. ЕПЛ оскаржувало відмову СЕС у наданні інформації про стан дотримання правил під час зберігання відходів на одному із піднаглядних підприємств. Під час розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідь, дану СЕС, не можна вважати відповіддю на поставлене запитання, а відтак задовольнив позов ЕПЛ і в рішенні зобов’язав відповідача надати ЕПЛ у місячний термін запитувану інформацію в повному обсязі.

Реальний стан речей на сьогоднішній день показує, що в судах України не існує спеціальної – більш швидкої чи дешевшої – процедури розгляду такого роду справ. Позовні заяви, спрямовані на відновлення порушеного права на інформацію, розглядаються в загальному порядку і оплачуються, як і всі інші немайнові позови.

Важливим є те, що доступ до правосуддя, у відповідності до Оргуської Конвенції, хоч і застосовується перш за все до вимог щодо доступу до інформації та участі у процесі прийняття рішень, поширюється і на інші питання. Так, положення щодо доступу до правосуддя застосовуються і до представників громадськості, які вимагають перегляду рішень, прийнятих з порушенням внутрішнього екологічного законодавства.[17]

Так, Конвенція вимагає, щоб представники громадськості, якщо вони відповідають передбаченим законодавством критеріям, коли такі існують, мали доступ до адміністративних та судових процедур для оскарження дій та/або бездіяльності приватних осіб і органів держави, котрі порушують законодавство, що стосується навколишнього середовища.

Досвід інших країн показує: суди визнають, що будь-яка особа зацікавлена в захисті довкілля, виходячи із конституційного права на безпечне для життя і здоров’я довкілля та обов’язку його захищати.[18] З огляду на це і в Україні необхідно розвивати і утверджувати практику розгляду справ в суді за позовами громадян, спрямованих на захист законного інтересу збереження довкілля.

Оргуська конвенція наділяє НУО набагато ширшою процесуальною правоздатністю, ніж це передбачено українським законодавством. Так, будь-яка НУО визнається «зацікавленою громадськістю» у справі, незалежно від того, чи були порушені які-небудь права самої НУО чи її членів, при умові відповідності НУО таким умовам:

– вона має бути визнана НУО у відповідності до національного законодавства;

– однією зі своїх цілей мати захист довкілля – наприклад у своєму статуті закріпити положення про те, що захист навколишнього природного середовища є одним із завдань діяльності організації.[19]

Користуючись цими положеннями Конвенції, ЕПЛ подавала наприкінці 2005 року позов про визнання недійсним висновку державної екологічної експертизи щодо уточненого проекту будівництва Ташлицької ГАЕС. Даний висновок не зачіпав безпосередньо права і законні інтереси ЕПЛ чи її членів, але, на думку НУО, був винесений із величезною кількістю порушень національного природоохоронного законодавства. Позов був прийнятий Господарським судом Львівської області.

Ще одним зобов’язанням, яке взяла на себе Україна у сфері забезпечення доступу до правосуддя, є створення механізмів надання допомоги для усунення або послаблення фінансових чи інших перешкод у доступі до правосуддя. Саме спираючись на це положення, народні депутати В.Олуйко та В.Новак подали у березні 2005 року до ВРУ законопроект про внесення доповнення до статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» (щодо доступу громадян до правосуддя з питань, що стосуються довкілля) – на розгляд парламенту виносилося питання про звільнення від сплати державного мита за позовами громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.[20] Метою даного документа автори ставили збільшення кількості відповідних позовів, яка на сьогоднішній день є надзвичайно малою, незважаючи на величезну кількість порушень природоохоронного законодавства. На жаль, проект навіть не був поставлений до порядку денного пар­­ламенту.

5. Рекомендації

1. Посилення контрольних функцій державних органів у сфері охорони довкілля, включаючи значне підвищення розмірів адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері захисту довкілля. Підтримання екологічної безпеки.

2. Розроблення інституційно-організаційних механізмів залучення громадян до участі в прийнятті рішень, що стосуються довкілля, на рівні як органів державної виконавчої влади, так і органів місцевого самоврядування, та поширення позитивного досвіду.

3. Широке систематичне інформування громадян про стан довкілля, про діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування та прийняті рішення, які будуть мати вплив на довкілля.

4. Обов’язковість оголошення Заяви про екологічні наслідки діяльності перед проведенням екологічної експертизи, залучення громадськості та врахування громадської думки у висновку екологічної експертизи й недопустимість відмови в отриманні доступу до матеріалів ОВНС та інших, які подаються на екологічну експертизу.

Додаток 1.
Дані про кількість засуджених осіб за екологічні злочини у 2005 році [21]

Статті КК
України

Види злочинів

 

Кількість засуджених

ч. 1

ч. 2

ч. 3

ч. 4

ч. 5

ч. 6

 

 

1

2

3

4

5

6

Злочини за Кримінальним кодексом України 2001 року

236

Порушення правил екологічної безпеки

0

0

0

0

0

0

237

Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення

0

0

0

0

0

0

238

Приховування або перекручування відомостей про екологічний стан або захворюваність населення

0

0

0

0

0

0

239

Забруднення або псування земель

2

1

0

0

0

0

240

Порушення правил охорони надр

122

1

0

0

0

0

241

Забруднення атмосферного повітря

0

0

0

0

0

0

242

Порушення правил охорони вод

0

0

0

0

0

0

243

Забруднення моря

0

0

0

0

0

0

244

Порушення законодавства про континентальний шельф України

0

0

0

0

0

0

245

Знищення або пошкодження лісових масивів

1

0

0

0

0

0

246

Незаконна порубка лісу

307

0

0

0

0

0

247

Порушення законодавства про захист рослин

0

0

0

0

0

0

248

Незаконне полювання

16

15

0

0

0

0

249

Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом

276

40

0

0

0

0

250

Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів

0

0

0

0

0

0

251

Порушення ветеринарних правил

0

0

0

0

0

0

252

Умисне знищення або пошкодження територій, узятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду

2

0

0

0

0

0

253

Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля

0

0

0

0

0

0

254

Безгосподарське використання земель

2

0

0

0

0

0

261

Напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення

0

0

0

0

0

0

265

Незаконне поводження з радіоактивними матеріалами

9

0

0

0

0

0

266

Погроза вчинити викрадання або використати радіоактивні матеріали

0

0

0

0

0

0

274

Порушення правил ядерної та радіаційної безпеки

0

0

0

0

0

0

326

Порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами

0

0

0

0

0

0

327

Заготівля, перероблення або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції

0

0

0

0

0

0

414

Порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення

2

1

3

0

0

0

439

Застосування зброї масового знищення

0

0

0

0

0

0

440

Розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транс­портування зброї масового знищення

0

0

0

0

0

0

441

Екоцид

0

0

0

0

0

0

Злочини за Кримінальним кодексом України 1960 року

228-3

Розкрадання радіоактивних матеріалів

1

0

0

0

0

 

 



[1] Підготовлено юристами неурядової міжнародної організації «Екологія-Право-Людина» (ЕПЛ) (колишній Благодійний фонд «Екоправо-Львів») Я.Остапик, З.Козак, О.Мелень, Л.Алексєєвою, А.Андрусевичем та членом Правління УГСПЛ М.Коробком.

[2] Розглянуто Колегією Рахункової палати 6 грудня 2005 року. Дивіться докладніше в Інтернеті: http://ac-rada.gov.ua

[3] Лист-відповідь на інформаційний запит №2641-к/19/3-12/с-162 від 21 березня 2006 за підписом заступника міністра А.Гри­ценка. Можна знайти на сайті «Майдан»: http://maidan.org.ua/static/news/1143548125.html.

[4] Преамбула Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля.

[5] Закон України «Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» від 6 липня 1999 року № 832-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 34. – Ст. 296.

[6] Офіційний вісник України. – 2004. – № 6. – Ст. 358.

[7] Доповідь доступна в Інтернеті на сайті УГСПЛ: www.helsinki.org.ua.

[8] Дивіться в Інтернеті: http://menr.gov.ua/index.php?menu_id=7

[9] Пояснювальна записка до проекту Постанови «Про проведення парламентських слухань «Про ситуацію та шляхи поліпшення доступу громадськості до екоінформації, участі в процесі прийняття рішень та доступу до правосуддя з питань, що стосуються довкілля в умовах євроінтеграції України». Доступна в Інтернеті на сайті парламенту: http://rada.gov.ua:8080/pls/zweb/web­proc4_1?id=&pf3511=24564

[10] Там же.

[11] Затверджено Наказом Мінприроди 18 грудня 2003 року N 168.

[12] Дивіться докладніше в Інтернеті: http://ecopravo.kiev.ua/BEY/index_ua.php

[13] Дивіться в Інтернеті: http://epl.org.ua/news_novyny_arch.htm.

[14] Дивіться в Інтернеті: http://unece.org/env/pp.

[15] Дивіться в Інтернеті: http://epl.org.ua/a_spv_Av_Lviv-Krakivets.htm.

[16] Дивіться в Інтернеті: http://epl.org.ua/a_spv_Dunaj_k.htm.

[17] Руководство по осуществлению Орхусской конвенции, – ООН, Нью-Йорк и Женева, 2000 год

[18] Выполнение положений Орхусской конвенции в Украине. Пособие для государственных служащих. – Киев, 2004. – с. 103.

[19] Выполнение положений Орхусской конвенции в Украине. Пособие для представителей гражданского общества. – Киев, 2004. – с. 80.

[20] Дивіться проект в Інтернеті:http://rada.gov.ua:8080/pls/zweb/webproc4_1?id=&pf3511=23792.

[21] Дані Державної судової адміністрації України.

 Поділитися