Корекція моралі
Парадоксально, але факт, що саме після верхотурних політичних кореляцій, які мали вислідом повернення урядової команди скомпрометованих “фахівців”, в українських школах запроваджують предмет християнської етики. Тепер слід очікувати того, як наснажені найвищими життєвими цінностями школярики сприйматимуть кухонні розмови батьків про прем’єра з кримінальним минулим, про запопадливих на державний гаманець чиновників, про бандитські тертя, неминучі під час переділу поділеного.
Важко вимагати системних змін від країни, яка живе в режимі постійного релятивізму. Політичні уподобання, що їх міняють, мов рукавички, зовнішньополітичні симпатії й антипатії, вектори яких важко визначити навіть упродовж одного дня, піарні акції антагоністичних таборів, які вмить перелицьовують явище чи подію з чорного на біле, і навпаки, – як у “Собачому серці” Булгакова, – “не читайте більшовицьких газет”. Однак головне – не ці дріб’язковості щоденного невлаштованого побуту, бо політика, на жаль (а може, закономірно), стала неодмінною складовою пересічного обивателя, який бодай трохи замислюється над днем завтрашнім. Головне – спроба ревізії основоположних засад буття, а відтак – намагання трактувати аудиторію на безмежному терені як зграю невігласів, олігофренів, позбавлених елементарної здатності до аналізу того, що відбувається. Ще свіжі в пам’яті волання “біло-блакитної” публіки про політичні репресії супроти 18 тисяч відбірних “кадрів”, яких помаранчевий режим звільнив у перші місяці Ющенкової каденції. Тепер же, коли владних офісів на Печерських пагорбах торкнулося справжнє кадрове цунамі після “універсального” землетрусу, коли кияни стогнуть від тотальної навали “донецьких”, про жодні “політичні переслідування” й не чутно.
Не кажу вже про знакові фігури, які в умовах демократичного Заходу, мабуть, і не потикалися б у відділи кадрів районових бюрок. Нещодавно з’явилася інформація, що на посаду начальника управління з питань діяльності органів юстиції та правоохоронних органів секретаріату Кабінету Міністрів України рекомендовано такого собі Миколу Плєханова. Рівно два роки тому, коли пан Микола працював начальником Сумського обласного управління внутрішніх справ, вся Україна обурювалася нагінками на тамтешніх студентів, які дозволили собі протестувати проти об’єднання трьох університетів. Підлеглі нинішнього кандидата на владну посаду тоді відзначилися арештами, побиттям невдоволених, руйнацією наметового містечка. А сам пан Плєханов увійшов до історії студентського руху знаменитою фразою, що креозот (рідина для змащування залізничних шпал, якою обливали намети, – “Газета”) – то, мовляв, не дуже й шкідливо…
Важко збагнути логіку призначень такого штибу. Корекція моралі рекомендувальників схожих осіб сягає небачених і навряд дозволених похибок. Та особливо вражає погідливість і смиренність тих, чиїми спинами 2004-го гуляли міліцейські кийки та хто вимагав справедливого покарання для свавільників. Так, тоді заходилося на революцію, настрій барикад витав у повітрі, журналісти, які щойно позбулися облудливої ілюзії темників, відпрацьовували на сумських студентах учорашні гріхи. А сьогодні мовчать не тільки вони, заціпило й студентським організаціям. Бо після Майданної бурі “розпогодилося” і хто його зна, чим обернеться нинішня “стабільність”. Щоправда, подає свій голос нещодавно організований Громадянський форум України, але, погодьтеся, коли цей голос наштовхнеться на глуху стіну “мовчання ягнят”, то дарма буде очікувати бажаного результату.
Влада скоригувала власні моральні принципи настільки, що вони ніяк не адаптуються з тими критеріями, які сповідують її виборці. А це неминуче означатиме спочатку ігнорування та зневагу до відступників і брехунів, а відтак – війну з ними. А на війні як на війні. Тоді запізно говорити про мораль.