MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Смертна кара в Росії. Як це загрожує українцям?ООН: за три місяці росіяни стратили 32 українських військовополонених‘Я сказав росіянам на блокпосту, що їду на Азовсталь’ Жодної толерантності до путінського режиму! Звернення вчених світуОмбудсмани Турецької Республіки зустрілися з рідними бранців РФНацгвардійця РФ судитимуть за сексуальне насильство щодо викраденого чоловіка Похований курган: росіяни знищують унікальну пам’ятку в Маріуполі‘Один брат загинув, другого ледве врятували’, — історія мешканки Загальців‘Россияне убивали со звериной жестокостью’Війна з темрявою. Підсумки тижняРосія створила ‘всепроникну атмосферу страху’ на ТОТ‘Росія воює проти звичайного життя людей’, — Президент України‘Суди’ над полоненими: у ‘ДНР’ до тривалого ув’язнення засудили десятьох ‘азовців’Права осіб, що повернулися з російського полонуЗруйновані села Дібрівне та Курулька з повітряМілітариzовані: Росія посилює діяльність ‘Юнармії’ у КримуВідновлення і реабілітація після полону — Уряд ухвалив постановуВони б’ють по тих, хто рятує життя. Підсумки тижняЗвільнення від відбування покарання за станом здоров’яРосіяни викрали з Енергодара двох братів, що працювали на ЗАЕС, — їх шукають рідні

Вільні ми люди!

12.09.2006   
Інна Сухорукова
Харків втрачає імідж толерантного міста?

Було б дуже смішно дивитись суперечки політиків і політологів. Було б дуже смішно, коли б не було б так сумно. А тут ще перечитала я «Собачье сердце» улюбленого свого письменника М. Булгакова. Цитую. «Розруха не вокруг, а в головах» – слова професора Преображенського. – «Так что, когда вы произносите слово разруха – стукните себя хорошенько по затылку… Если я вместо того, чтобы делать операции, начну петь хором и мочиться мимо унитаза – у меня в квартире настанет разруха». (Маленький ліричний відступ. Я вважаю Булгакова суто українським письменником, хоча він і писав російською мовою і мав виразно імперські переконання. Дихання київського повітря, його воля відчуваються  в кожному слові. І я переконана, що ми ще дійдемо до тієї простої думки, що існує українська література, велика література, – російськомовна). Отже – це про нас. Закликаю всіх гуртом дати собі по потилиці і подивитися навколо. «Що ми бачимо на даній картині?» Повну розруху у головах. Навіть інтелектуальних.

 От приклад. В Харкові деякі російськомовні письменники б’ються в істериці, що їхні сподівання не виправдали біло-сині. Хто ж тепер захистить російську мову? Так, начебто сам Пушкін балотувався в президенти від Партії Регіонів, а партія ця складається суцільно з докторів і кандидатів російської філології. Мені дуже кортить спитати таких прихильників однієї мови і культури: «дорогие друзья, неужели вы не видели, насколько дорога любая культура тем, за кого вы голосуете, насколько они, вообще, способны произносить это слово, не хватаясь, как партайгеноссе Геббельс, за пистолет?»  Політики, що прийшли на хвилі революції, почали з публічних відвідин театрів. Але з культурою краще не стало, як і з «разрухой в головах».  Впродовж поточного року «маразм крепчал» і став повільно переходити на всі сфери життя.  Особливо гостро це відчувають ті харків’яни, які не зважаючи на мову, якою спілкуються, відчувають себе  громадянами України.

Отже, в нашому дивному місті такі громадяни найбільш активні, але на виборах зазвичай останнім часом програють, бо більшість інтелігенції з Харкова зникла на всі близькі і далекі Сходи, Заходи, Півночі і Півдні. І наше місто, одне з найінтелектуальніших і в Росії, і в совку, за останні 15 років втратило потужний розумний електорат. Останньою краплиною були вибори до парламенту за партійними списками, і, як наслідок, прихід до влади в Харкові регіоналів, комуністів, захисників російської мови і культури. Ані першого, ані другого ніхто не відчув: як не було української преси в наших кіосках – так і немає, як не було якісної російськомовної освіти – так і залишилось. З медициною стало дещо гірше – але це окрема тема. І на тлі суцільного божевілля в вищих політичних сферах, цього б, може, і взагалі не помітили. Бо  російську мову біло-сині почали було захищати і кинули, що для неї значно краще, – бо цей захист її б просто зруйнував, як за часів Кучми владний захист  руйнував – українську. І все було б тихо. Але відбулось інше лихо. Примарилось нашій новій міській  владі  захищати городян від неканонічного православ’я.

І почалось… У прямому ефірі телеканалу Р-1 виперлось щось середньовічне, що охрестило себе головою спілки канонічних і православних, і почало, як десь в 17 сторіччі, переконувати збентежених і здивованих таким невіглаством харків’ян, що Київський патріархат – це розкольники і, може, сатаністи, як і греко-католики, католики і протестанти, а також масони-іудеї. І, взагалі, існує тільки одна церква – православна, Московського патріархату. Опудало це, на прізвище Кауров, закликало православних «не допускать на святую Слобожанскую землю»  розкольника Філарета, а церкви відібрати – неканонічні ж бо вони. Самого  такого виступу в цивілізованій країні вистачило б, щоб  найближчим часом пан Кауров тільки і бігав би на допити, а потім щонайменше – сплачував би шалені штрафи. Але у нас найвільніша країна світу, за висновками Freedom House, отже, хто кому перешкодить когось принижувати, ображати і навіть бити і вбивати?

От і вдалась Спілка канонічного православ’я до рішучих дій. До дня приїзду у Харків патріарха Філарета влаштувала при повній підтримці і мера Харкова, і його секретаря, і голови облради п. Салигіна «молебственное стояние против Філарета». Відслужили також «заградітельний молєбєн». Проти Папи Римського таке вже було. Цікаво, яке може бути «молебственное стояние против»? Це теж саме, що навмисно поставити свічку за живу людину, як за спокій, тобто за всіма канонами це гріх. А також було влаштовано чи то «молебственное шествие», чи просто хтозна-що біля Українського культурного центру і Церкви УПЦ КП на Немишлі. Віруючі і працівники церкви Св. Іоанна Богослова попередили правозахисників і журналістів. І ми мали щастя наочно бачити те, що відбувалося у вигляді «стояния против». Півтори-дві сотні бабусь – деякі на милицях, з 7-ої години ранку навезені з-під Полтави і Краснограду, вголос співали молитви. Між ними бігали кремезні молодики і чоловіки середнього віку, деякі в камуфляжі, і тими бабусями керували.

Провулок Новобогданівський був перекритий, і машини завертали, бо проїхати не могли. Натовп вирував біля самої церкви, біля воріт. За воротами храму і біля пікету стояла міліція, але не втручалась. Представників влади не було. Гасла пікетувальники тримали відповідні – всі образливі і спрямовані проти Філарета. На питання журналістів і правозахисників, чоловіки в камуфляжі охоче пояснювали, що Київського патріархату немає, і Філарет веде усіх до пастки сатани, що греко-католики і католики – це теж саме, а буддисти і - взагалі сатаністи. І це при багатьох свідках. Отаке. Була спека, пікетуючі дратувались. Віруючі Храму Св. Іоанна Богослова ледь продирались через них до церкви, але через голосний спів заплановані церковні заходи було відмінено. Оце так свобода і демократія! Достатньо було комусь в цей час наступити випадково на чиюсь ногу – і почалась би бійка. А телефон в храмі за якимось дивним збігом обставин з ранку був відключений. Одного разу натовп ледь не вдерся до церкви. Нам прийшлося тихенько попередити молодика в камуфляжі, що як тільки це відбудеться, то запрацюють вже зовсім інші статті Кримінального Кодексу України. Допомогло. Хоча, хто і де  у нас ті статті виконує?

Тільки о 16-й годині до церкви зблаговолив прибути п. Левчук, який керує в обласній державній адміністрації  відділом по… так і тягне сказати – по боротьбі з релігією. Телефони миттєво запрацювали. Міліція затримала якихось молодиків в вигляді типових кіношних білокозаків, а пікет згорнувся і відкрив проїзд по провулку. А через деякий час підігнали до церкви комфортні автобуси і повезли нещасних бабусь і щасливих молодиків кудись геть. Найцікавіше, що в співбесіді з нами, п. Левчук у всьому звинуватив... Філарета! От не треба йому сюди їздити і все! А ввечері на харківських каналах виступив п. Салигін – голова облради, і сказав, що підтримує дії канонічних православних, а це для посадової особи все рівно, що взяти хабар на очах у захоплених телеглядачів. Це за законом – але ми від нього вільні.

І після всього цього неподобства  і свинства, який аж ніяк не був оцінений за заслугами ані місцевою владою, ані їх київськими патронами у вигляді керівників ГПУ, СБУ тощо, виступають двоє православних активістів та два батюшки, і верзуть таке, що волосся в деяких журналістів стають дибки. «Я вам понятно объясню» – намагається довести своє право  та натхнення один з них, на прізвисько Шахматенко Б.І.: «Вот живете вы в своем доме, где все построили сами со своей женой, а тут к вам вдирается мужик и говорит: - теперь будете жить по другим правилам. «Лезь под койку, а в койку с твоей женой я лягу». Браво! Оце так метафора для релігійних взаємовідносин. А ще члени «Спілки» поскаржилися, що у Верховній Раді 209 депутатів – іудеї – то як православним себе не захищати? А ще сказали вони враженим журналістам, що їх ледь не спровокували на погром, і що церква Св. Іоанна Богослова має належати Московському патріархату.

Начебто достатньо? І для прокуратури, і для СБУ? Але на свою скаргу правозахисники отримали дивну відписку від  заступника прокурора області. Ну, не вбачає прокуратура в усьому цьому незаконних дій. Ну, немає у нас ані 161 ст. КК України, ані  180, ані ст. 35 Конституції України, ані здорового глузду – і це в першу чергу. Є тільки ст. 39 Конституції, на яку, як видно, не читаючи її, посилаються всі місцеві посадові особи. Немов би там записане право на мирні зібрання. Ну, якщо ледь не скоєні погроми і вже скоєні перепони для проїзду і проходу громадян, лунають образи і наруга над представниками інших конфесій і національностей, перешкоджають проводити релігійні обряди – от якщо це все «мирні зібрання» – то вибачаємося, – не праві ми, ой, не праві!

А може, нашій владній верхівці не вистачає «хлеба и зрелищ», і бажано довести ситуацію до того, щоб хтось когось дійсно погромив? Як у Карелії? Не все ж коаліцінуватись, як ото кролики. Треба ж і побавитись трошки.

І за часів громадянської війни в Харкові такого не було. Місто завжди було толерантним. Харків’яни шоковані. Листи до влади пишуть. Відписки отримують – яка наша влада біла та пухнаста.

Правду каже Freedom House – вільні ми до несхочу. Аж до того, що кожен має право плюнути тобі в пику без будь-яких правових наслідків. Вільні аж до жаху. А ну, не тільки плюнуть, а ще й по голові дадуть? Запросто. А хто розбиратися буде? Як у радянському анекдоті: приходить жінка до дільничного міліціянта, скаржиться, що чоловік кожного дня з сокирою за нею ганяється, вбити погрожує. «От вб’є, тоді і приходьте», – каже дільничний.

Докладно про нашу волю розповіли, не гірше ніж п. Шахматенко про чоловіків, жінку та церковні справи, еге ж?

І все це має таке собі точнісіньке математичне формулювання «Пожежа у публічному домі під час повені...» Так що вільні ми люди, вітаю, панове!

 

 Поділитися