Дзвінок із «зони»
Лише сім цифр: 280-20-58 прямого київського номера пропонує набирати ув’язненим заступник Генпрокурора Олександр Шинальський, якщо на їхній «зоні» займаються «криміналом» ті, хто має стояти на сторожі закону, — охоронці та адміністрація колонії. Адже днями на Різницькій запрацювала «гаряча лінія», за якою затримані та ув’язнені можуть скаржитися на недотримання своїх конституційних прав. Щоправда, поки що їм пропонують лише київський номер, але невдовзі подібні «гарячі лінії» працюватимуть у всіх регіонах країни.
Телефонувати можуть i родичі засуджених, i представники громадських організацій. Ця інформація буде офіційно зареєстрована безпосередньо в галузевому управлінні ГПУ і за нею буде здійснена належна перевірка. До того ж працівники прокуратури надаватимуть «абонентам» усю необхідну для них інформацію й навіть зможуть домовитися про особистий прийом у когось із керівників управлінь ГПУ, або й навіть будуть прийняті самим Генпрокурором чи його заступниками.
Пан Шинальський каже, що це робиться ще й для того, щоб засуджені не телефонували заради втіхи до ЗМІ. Зрозуміло, що «мобілками» на зоні нікого не здивуєш, але ж коли рецедивіст кричить у слухавку, що адміністрація годує їх хлібом із хробаками, а охоронці, посміхаючись, додають, що це біодобавка, це не означає правди. Але для преси це зайвий дутий «резонанс», й ніхто не замислюється, чи так є насправді. Бо перевірка цієї зони прокуратурою засвідчила певні порушення, які вже усунено, але аж ніяк не санітарно-епідеміологічних норм. Хліб просто був з глевкого тіста. Прийшли, перевірили — ніяких акцій протесту на зоні не відбувається, ніхто не голодує. Просто досвідчені «злодії в законі» вирішили насолити начальству. А інколи «контингент» таким чином розважається. Технічний прогрес та більша відкритість місць позбавлення волі сприяють.
Інший приклад — тиждень телебачення волало про масовий суїцид в одній з виправних колоній i що? Перевірка ніяких масових порізів не виявила, самогубців не знайшла, але акція непокори мала місце.
Звісно, у Генпрокуратурі відзначають, що в системі Держдепартаменту з питань виконання покарань не все гладко, є порушення i проблеми (у тій же «славнозвісній» Личаківській колонії у Львові чимало фактів підтвердилося), та зміни на краще, відбуваються.
Заступник Генпрокурора під час «круглого столу» «Взаємодія органів прокуратури України і громадських організацій з питань додержання конституційних прав громадян у місцях застосування заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням їх особистої свободи, попереднього ув’язнення та позбавлення волі» відверто здивувався бажанню правозахисників отримати ще більшу відкритість «зон», адже закон чітко регулює такі можливості доступу — створення тих же спостережних комісій тощо. «На сьогодні це реальний варіант впливу, перевірок і перебування на території колоній, який ми готові вам в цій частині забезпечити», — каже пан Шинальський. Бо зрозуміло, що не можна послуговуватися одним бажанням: коли схотів, тоді «за колючку» сходив та поспілкувався з ким треба, незважаючи на ймовірний ризик та загрози.
«І прокуратура, і громадські організації мають робити одну велику і корисну справу — допомагати домагатися від відповідних органів суворого додержання прав і свобод людини, яка з тих чи інших причин опинилася за гратами», — переконаний пан Шинальський. А способи для досягнення цієї мети на Різницькій пропонують різні: це й участь громадських організацій у роботі спеціальних комісій, які на місцях перевіряють стан дотримання прав ув’язнених у колоніях, і скарги до Генпрокуратури, якщо місцеві адміністрації відмовлять в участі у зазначених комісіях, тощо.
Водночас голова Громадської ради при Міністерстві юстиції з питань дотримання прав людини, директор правових програм Міжнародного фонду «Відродження» Олександр Беца переконаний, що проблема полягає не стільки в «зоні», а навпаки, найбільш гостро стоїть питання дотримання конституційних прав громадян ще на стадії попереднього затримання і попереднього ув’язнення! Тобто тоді, коли особа є найменш юридично захищеною, коли до неї можуть застосовувати незаконні методи тиску.
«І саме в таких випадках реагування Генпрокуратури повинно бути негайним, адже незалежні аналізи свідчать про те, що на первинній стадії позбавлення волі людини є чимало порушень», — вважає пан Беца. I дійсно, головні нарікання засуджених стосуються садистів-слідчих та нахабних суддів, що погрузли у корупції.
Не дивно, що громадські організації вже за досвідом Мін’юсту, МВС та СБУ запропонували i на Різницькій створити спеціальний громадський підрозділ для вирішення найпроблемніших питань. Такий собі дорадчий орган, який міг би своєчасно інформувати прокуратуру про ті чи інші випадки, а також вживати заходи реагування.
Але така перспектива пана Шинальського не порадувала, а інформувати можна й за допомогою «гарячої лінії».
«Стосовно створення якогось громадського органу при прокуратурі. Ми прагматичні люди. Який толк із тих органів, що були створені при СБУ, при МВС, та й у нас створили якусь громадську раду при Святославі Піскуні, коли він був Генпрокурором, яка, до речі, жодного разу не зібралася. Давайте будемо робити кожен свою роботу!» — жорстко зазначив заступник Генпрокурора, натякаючи на «показушність» раніше широко розрекламованих громадських рад Луценка та Дріжчаного. I взагалі, на переконанння Олександра Шинальського, якщо правозахисникам не вистачатиме «гарячого» телефону, можна зустрітися на «круглому столі» знову, i не раз.
"Україна молода", №171, 19.09.2006