MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Реферальна мережа. Процедури функціонуванняДопомога для ув’язнених, що були в окупаціїТисяча трагедій: правова допомога в умовах війни  Допомога на мільйони. Волонтерська діяльність Харківської правозахисної групи у 2022 роціМоніторинговий візит до ДУ “Біленьківська виправна колонія №99”Моніторинговий візит до ДУ “Cинельниківська виправна колонія (№94)”Моніторинговий візит до ДУ “Солонянська виправна колонія (№21)”Четверо медиків загинули під час евакуації пацієнтів психіатричної лікарні у Харківській області Моніторинговий візит до ДУ “Криворізька виправна колонія (№80)”Моніторинговий візит до ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)»Моніторинговий візит до ДУ «Ладижинська виправна колонія (№39)»Путівник з розслідування катуваньДо 90-річчя Михайлини Коцюбинської«Розірви коло»: допомога для жінок у бідіДопомога – поруч!Перемога адвоката ХПГ! Довічника звільнено за хворобоюАдвокат рятує життяЄдиний генерал у громадянському русіЗаконотворча діяльність Верховної Ради України ІХ скликання Огляд № 1 Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 29.08.2019–02.09.2019 Частина 1Крим: Едема Бекирова випустили з СІЗО

Деякі проблеми при проведенні призову

13.10.2006   
Інна Сухорукова
На думку автора Закон „Про психіатричну допомогу”, на жаль, не відповідає нашим реаліям.
За даними моніторингу якості призову, який Харківська правозахисна група провела після призову 2005-2006 р.р. виявлені такі факти:

після осіннього призову 2005 року із Харкова і Харківської області двох призовників було комісовано за психіатричними статтями, 23 юнака віднесені психологами військових частин до групи ризику, бо страждали на різні порушення психіки.

після весняного призову 2006 року: вісім юнаків комісовано за психіатричними статтями, шість із них проходили службу в одній військовій частині. Ще 20 військовослужбовців віднесені психологами до групи ризику (були суїцидальні наміри, вживали наркотики, мали приводи до міліції).

Психічні розлади, які зафіксовані у шістьох призовників-харків’ян призову весни 2006 року, пов’язані, за висновком ВЛК, із проходженням військової служби. Тобто в частині не відбулося адаптації до умов служби, через що юнаки відреагували на стрес психіатричними або неврологічними розладами.

Ми вбачаємо в цьому не випадкові помилки окремих психіатрів, а системне, запрограмоване саме порядком призову, явище.

Почнемо з початку:

Закон «Про психіатричну допомогу», на жаль, не відповідає нашим реаліям, роблячи дитячого лікаря психіатра безпорадним у випадку, коли батьки дитини відмовляються від обстеження та лікування дітей та підлітків до 16-річного віку у психіатра. У розвинутих країнах на допомогу психіатру приходять соціальні служби. Вони мають право ініціювати обстеження особи у психіатра (дитину або дорослого) у випадку необхідності. В разі необхідності соціальні служби у таких країнах роблять це через суд.

У нас відмова батьків від психіатричного обстеження, крім випадків, коли дитина або підліток скоїв карний злочин, є тим бар’єром, який медичні працівники переступити не можуть. Навіть, якщо у школі, при обстеженні психологом, виявили розлади, батьки можуть не допустити психіатричного обстеження. Це відбувається доволі часто через те, що наше населення відноситься до психіатрії з пересторогою. І в цьому Україна теж відрізняється від розвинених країн Європи та Америки. Крім того, така пересторога має соціальне підґрунтя. Зазвичай, і це особливо стосується соціально-незахищених верств населення, наші громадяни лякаються психіатричного діагнозу, передбачаючи, що це не дасть їм можливості отримати в подальшому нормальну роботу, буде заважати навчанню, тощо. У випадках, коли мова йде про хлопчаків, юнаків – така небезпека має сенс.

По-перше, і при приписці, особливо, при отриманні військового квитка хворим юнакам виставляють в військовому квитку шифр хвороби. Це є порушенням ст. 23 «Закону про інформацію», ст.286 Цивільного кодексу України, і, навіть, ст. 32 Конституції України. Бо роботодавцю, як правило, нічого не заважає дізнатись, що ця стаття означає. Тобто, за якою хворобою цей призовник звільнений від військової служби. Результатом чого, теж, як правило, є відмова у наданні роботи. А юнакам, особливо з незаможних родин, треба працювати і заробляти. Дуже часто вони мріють саме про такі роботи, як охоронець чи пожежник, або ж налаштовані служити у міліції. Тобто вони шукають роботу, яка добре оплачується. Саме тому ці юнаки приховують свої скарги, діагнози і довідки, і дуже часто за допомогою батьків. І, якщо, у випадках з роботою, пов’язаною з носінням зброї, роботодавця ще можна зрозуміти, але не підтримати, бо юридичного права дивитись військовий квіток він не має (див. «Положення про медичний огляд працівників певних категорій» законодавства України «Про працю»), то у всіх інших випадках відмови у працевлаштуванні на підставі шифру у військовому квітку суперечить чинному законодавству. Отже, виставлення у військових квитках хвороби юнака, навіть, під шифром, є не тільки прямим порушенням чинного законодавства, але і фактом ризику для ЗС України, бо це призводить до приховування хвороб при призові.

Іншим, не меншим фактором ризику є неотримання медичними комісіями і 2-ми відділеннями РВК необхідної та достатньої інформації про соціально-психологічний стан юнака та його родини.

Юнак видає гостру психічну реакцію на стрес, спричинений його неспроможністю адаптуватись до умов служби в армії в перші місяці перебування у ЗС. Отже, він потрапляє до шпиталів, до психіатричних відділень. І тут з’ясовується, що він з неповної родини, з важкими соціальними проблемами, або що його близькі родичі мали психіатричні діагнози, або що його батьки зловживають алкоголем, а сам він у дитячому чи підлітковому віці мав приводи в міліцію і таке інше.

Як це все може знати психіатр або 2-й відділ РВК?

Зараз, на щастя, до цього привернули увагу в МЗС. В комісії РВК по призову до ЗС введені представники освітніх закладів і психолог з соціальної служби даного району. Але, якщо це буде носити суто формальний характер, справи з отриманням РВК необхідної інформації про призовників не покращаться.

Тому, крім відміни шифру хвороби у військових квитках, треба усім зацікавленим сторонам взяти під контроль підготовку психологів і якість характеристик, що надає учбовий заклад.

Психологам варто пройти спеціальні курси у міських чи обласних психіатричних диспансерах, бо саме психологи мають визначити можливість адаптації юнака в умовах стресу в перші місяці служби, з’ясувати його соціальні і психологічні проблеми, а також мотивацію бажання чи небажання служити у ЗС.

Не менша відповідальність лягає і на освітні заклади. Формальні характеристики, формальні відписки, які надають у військкомати освітяни занадто часто, жодним чином не поліпшують ситуацію з призовом. А психолог, що спілкується з призовниками, повинний мати на озброєнні не тільки тести, про які – окрема мова, а й досить розгорнуту характеристику з освітнього закладу, де призовник навчався, а допризовник навчається. Причому, призовникові така характеристика потрібна і в тому випадку, коли він має неповну середню освіту, (і тоді потрібна ще характеристика з місця роботи), і в тому випадку, коли він змінив заклад навчання.

РВК повинні мати відомості про призовника з усіх шкіл, з усіх освітніх закладів – і це мають бути такі характеристики, які відповідають дійсності. Хто, як не школа, знає своїх учнів?

Ми знаємо випадок, коли психічно хворий призовник потрапив до армії, бо закінчивши школу-інтернат для психічно хворих, влаштувався на роботу і продовжував навчання в ПТУ. З ПТУ він і отримав характеристику. Тобто, ми давно наполягаємо на тому, щоб РВК отримували характеристику від усіх установ, де вчився і працював призовник. І за надання неправдивих або формальних даних ці установи мають нести адміністративну відповідальність.

Є доцільним внести деякі зміни у чинне законодавство.

Закон України «Про психіатричну допомогу» зовсім не відповідає сучасним українським реаліям, стає на перешкоді вчасної діагностики психічно хворих юнаків і дітей, а, також дітей з відхиленнями форм поведінки, бо на обстеження (диспансеризацію, яка проводилась і невропатологом і психоневрологом до прийняття цього закону) треба отримати згоду батьків (опікунів), а наше суспільство, як ми писали вище, неадекватно налаштоване на психіатричну допомогу.

Накази МО №207 та №2 не враховують і не вимагають ретельного зібрання анамнезу. Цивільний Кодекс не передбачає адміністративної відповідальності за ненадання у РВК медичними, учбовими закладами, батьками допризовника чи самого призовника достовірних відомостей щодо його психічного стану.

На наш погляд, ситуацію можуть виправити тільки відповідні зміни до чинного законодавства, а на місцевому рівні – низка спільних заходів психіатрів, освітян, психологів, представників РВК, громадських організацій:

Проведення психіатрами міського і обласного ПНД спільних конференцій (своєрідні навчання) з вищеназваними представниками установ, де психіатри повинні ознайомити психологів і освітян з вимогами до призовників.

Експертиза психологічних тестів для призовників спеціалістами-психіатрами НДІ неврології та психіатрії ім. Протопопова.

Аналіз підсумків призову за рік у відповідних ПНД, з залученням представників вище перелічених установ.

Психічно хворі юнаки, або юнаки з групи психіатричного ризику, створюють велику небезпеку і для себе, і для ЗС, і для суспільства в цілому. Тому, подолати цю проблему можна тільки спільними діями.

 Поділитися