MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Похований курган: росіяни знищують унікальну пам’ятку в Маріуполі‘Росія воює проти звичайного життя людей’, — Президент УкраїниНе визнавати ‘фарс Кремля’Катування священників, знищення храмівНа очах у всього світу: росіяни показали викрадених з України дітей журналістамУбивство у Волновасі: на окупованій Донеччині розстріляли дев’ятьох людей Україна перша в історії людства розслідує злочини проти довкілля як воєнні злочини, — КостінРосійські сміттєзвалища на ТОТ і викрадені корисні копалиниШантаж світу голодом: Росія знищує український хліб найновішими ракетами‘Я не знаю, чи існує мій будинок’‘Це було за Сталіна, це відбувається за Путіна’ — розмова з Євгеном Захаровим про геноцид українського народуУкраїнські діти в Росії: порушення Женевської конвенції і злочин геноцидуПід час російського наступу на Маріуполь постраждала майже кожна школа у місті: Дослідження ХПГУстанови виконання покарань під час війни11 липня – головне за день4 липня – головне за день6 червня – головне за день31 травня – головне за деньБандера. Запрошення до спокійної розмовиРозслідування окремих злочинів терористичної спрямованості (оновлено)

Свобода є, але слова не дають

03.11.2006    джерело: www.imi.org.ua
Юрій Чумак, ХПГ
1 листопада Президент України Віктор Ющенко відвідав Харків. І тут у нього стався черговий конфлікт з пресою.

Для регіональних ЗМІ візит Президента – це непересічна подія. Кожен мріє задати питання, ухопити якусь влучну фразу, та хоча б і просто послухати голову держави. Проте, виявилося, що Головна служба інформаційної політики Секретаріату Президента запрошує на прес-конференцію лише п’ятьох представників медіа. При цьому троє мусять бути від «провідних видань», а двоє – від телекомпанії (не обов’язково провідної?). При цьому, як визначається, чи є періодичне видання «провідним», чи ні, як і хто вимірює розмір та потужність цього «проводу», не роз’яснювалось. Щоб не бути голослівним, наводжу повністю цей цікавий документ, розміщений на офіційному сайті Харківської облдержадміністрації:

 

«У середу, 1 листопада, Президент України Віктор Ющенко відвідає Харків (інформація Секретаріату Президента)

28 жовтня 2006

До уваги представників ЗМІ! 1 листопада 2006 року у Харкові відбудеться прес-конференція для журналістів регіональних засобів масової інформації за участю Президента України. Запрошуємо на цей захід п’ятьох представників медіа (одна телекомпанія у складі журналіста та оператора і три провідні видання), а також керівника підрозділу по зв’язках зі ЗМІ облдержадміністрації.

Списки журналістів, у яких необхідно повністю вказати прізвище, ім’я та по-батькові, назву ЗМІ та посаду, слід надіслати до Головної служби інформаційної політики по факсу 255-60-08 або на електронні адреси: [email protected]а, [email protected] не пізніше 12.00 31 жовтня.

Учасникам заходу слід прибути до Харківського інституту прокуратури (вул. Пушкінська, 106), де відбудеться прес-конференція, 1 листопада не пізніше 11.00. Реєстрація проходитиме з 9.00 до 11.00. Початок прес-конференції - 12.00.

Проїзд представників регіональної преси – за рахунок редакційних колективів.

Контактні телефони Головної служби інформаційної політики:

255-75-38, 255-79-02, 255-79-92.

Перший заступник Глави

Секретаріату Президента України –

Представник Президента України

у Кабінеті Міністрів України

А. Яценюк»

http://kharkivoda.gov.ua/news.php?news=3569

 

Як розповіла мені заступник голови Асоціації харківських регіональних ЗМІ, редактор Валківської районної газети «Сільські новини» Валентина Романенко, місцеві «акули пера» одразу кинулися телефонувати до прес-служби облдержадміністрації, щоб отримати якісь роз’яснення. Там їм і «пояснювали» – мовляв, читайте наш сайт, там все написано. Відтак голова Асоціації, редактор газети «Обрії Ізюмини» Костянтин Григоренко почав «штурмувати» наведені в оголошенні телефони Головної служби інформаційної політики Секретаріату Президента – теж безрезультатно: постійно зайнято або слухавку не беруть. Тоді він вчинив просто й ефективно: не з’ясовуючи, які ж саме видання Харківщини столичні чиновники віднесли до провідних, він відправив списки зацікавлених журналістів, що входять до Асоціації, факсом до Головслужби інформації. Але не отримав, як то кажуть, «ні відповіді, ні привіту».

Далі повідує Валентина Романенко: «Настало 1 листопада. В 10.15 до мене зателефонував голова нашої районної ради, який того дня був у Харкові на нараді. Він повідомив, що я нібито є у списках акредитованих для зустрічі з Президентом журналістів у прес-службі Облдержадміністрації. Я бігом ухватила машину та поїхала на прес-конференцію. Прибула десь об 11.30, коли реєстрація вже закінчилась, однак мене впустили. Лагідно так сказали:

– Ви у списках є, ось ваша папочка, проходьте, будь ласка!»

Робота у формі діалогу – такий формат зустрічі з журналістами обрала прес-служба президента й сам Віктор Ющенко. Спочатку годину виступає президент, потім протягом такого ж часу журналісти 5-ти регіонів розповідають про проблеми. Потім – година на питання від мікрофону. І вже після прес-конференції Президент буде зустрічатись з керманичами області та міста. Як пояснили представникам мас-медіа, така ідея проведення візиту аргументована тим міркуванням, щоб спочатку від місцевих журналістів почути неупереджену інформацію про проблеми, що турбують мешканців, а потім вже проводити зустріч з державними мужами. Чому саме Харків вибрали першим для такого експерименту, Президент не пояснив, але зробив кілька компліментів на адресу історії Харкова й різко прокоментував місцевий політичний конфлікт у владі…

Проте, коли місцеві журналісти дізналися, що на прес-конференцію звезли їх колег ледь не з усієї України, вони зрозуміли, що скористатись перевагами діалогової форми спілкування з Президентом їм навряд чи вдасться. І на запланований виступ від журналістів Харківської області пані Романенко записатися не вдалося, бо, як їй пояснили, така людина вже є. Втім, Президент, як зазвичай, перебрав свою частину виступу, може тому, а може, з якихось інших причин, ніхто від Харківщини про місцеві проблеми тоді так і не розказав.

Залишився час на запитання. До мікрофону вишикувалась величезна черга. Задати голові держави питання виявилося напрочуд важкою, майже недосяжною метою для більшості представників мас-медіа, що зібралися того дня в залі Харківського інституту прокуратури. Президент, вірний своїй манері дуже повільно та розмірено виступати, одночасно поглиблюючись у філософські роздуми, за весь час зустрічі відповів максимум на 9 запитань. Як результат – деякі журналісти з інших регіонів країни, змучені довгою дорогою на зустріч із Президентом, солодко спали. Інші розмовляли між собою, соромливо ховаючись під крісла. Більше всього нервували представники Харківської області – Президент завітав до їхнього краю, а вони досі не отримали змоги з ним поспілкуватись! Намагалися передавати записки до президіуму, однак, жодного запитання від них так і не зачитали.

Невгамовна Валентина Романенко написала на аркуші паперу, вирваному з блокноту, що люб’язно видали перед початком прес-конференції, великими літерами гасло: «Просимо слово районній пресі Харківської області!» Підійшла з цим імпровізованим плакатом до сцени та продемонструвала його прес-секретарю та самому Президенту. Ющенко був захоплений своїм виступом, тому плаката не побачив (або зробив вигляд, що не побачив), а прес-секретар порадила йти до черги, мовляв, вам обов’язково нададуть слова.

Але зась! Зрозуміло, що ніхто в черзі і не подумав пропустити журналістку з Валок вперед тільки на тій підставі, що вона є представником місцевої преси. Простоявши деякий час і зрозумівши, що до мікрофону їй не дорватися, пані Романенко в серцях кинула свій плакат-записку на стіл Президента.

І тільки тоді прес-служба зреагувала і журналістці-активістці нарешті надали слово. (Про що, мабуть, потім пожаліли). Отже, редактор Валківської районної газети «Сільські новини» Валентина Романенко заявила:

– Я вибачаюсь, пане Президенте, але якщо в нас вже демократичне суспільство, то треба ж так не поважати ЗМІ Харківщини, щоб протягом всього діалогу не надати жодного слова представникам харківських засобів масової інформації! Ми могли б дуже багато розповісти, що в нас робиться в регіонах, якби хтось хотів цього діалогу. Що таке «приватний інтерес» у комунальній сфері. Ми віддали свою тепломережу у приватні руки – в результаті дві школи пішли достроково на канікули, бо не забезпечено було своєчасний початок опалювального сезону. Про те, що в нас все-таки нафтогазовий край – наприклад, наш Валківський район. І що ми практично нічого не отримуємо від тих галузей, які псують нашу екологію. У нас є і приватні свердловини… Території повинні теж щось отримувати, а не тільки, як ви кажете, щоб «осідало в чиїх-то кишенях». Що стосується ЗМІ. Ми всі отримали гарну таку розкладку, де написано, скільки у нас досягнень. Ми – кілька районів – прикинули: заборгованість сягає близько 300 тисяч гривень. Районні державні адміністрації не виконують своїх засновницьких функцій. Якщо вони хочуть проводити через нас державну політику, то повинні нас якось підтримувати. Якщо ви знищите районні засоби масової інформації, як ви будете будувати демократичне суспільство? У нас є дуже багато пропозицій, але їх ніхто не чує, в тому числі і адміністрація Президента, яка надсилає тільки відписки. Остання – за вашим дорученням – від міністра юстиції Зварича…»

Президент парирував, що поважає позицію журналістки, однак демократія залежить і від того, як, власне, поводяться й самі працівники ЗМІ. Він рекомендував валківській журналістці не стукати по столу Президента й не кидати записки. Мабуть, це був самий виразний епізод у всій прес-конференції…

Для того, щоб дізнатись, чому саме у такий незграбний спосіб була побудована підготовча робота до харківської прес-конференції Президента, я вирішив сьогодні зателефонувати по наведених вище телефонах до Головної служби інформаційної політики Секретаріату Президента. Спочатку слухавку взяв якийсь чолов’яга. Я представився і попросив роз’яснити, чому так сталося, що на висвітлення візиту Президента до Харківської області запросили лише 5 представників місцевих ЗМІ. У відповідь мій невидимий та невідомий (бо навідріз відмовився назвати себе) візаві почав кричати, що я, мовляв, звертаюсь не за адресою, на зустріч акредитовано було понад 100 журналістів Харківщини, і взагалі… послав мене. Щоправда, не так далеко, як читачі могли подумати – лише на телефон № 255-72-76. «Телефонуйте туди», – заявив співробітник Секретаріату і поклав слухавку. «Там» мені нічого не пояснили, бо наведений номер виявився факсом і лише гучно свистів мені у вухо.

Буквально за декілька хвилин мені передзвонили. Наступний співрозмовник виявився ввічливим і урівноваженим. Андрій Андрійович Чирва, що виконує обов’язки завідуючого відділом по зв’язках з медіа заявив, що обмеження щодо кількості журналістів не стосувалося представників харківських ЗМІ, а відносилося лише для гостей з регіонів, і було необхідним для того, щоб розрахувати кількість людей, які б мусили розміститися у залі на зустрічі. Харків’яни ж подали заявки на акредитацію 184 журналістів, і всі вони були задоволені. На моє зауваження щодо того, що, за словами Валентини Романенко, ніхто журналістів не повідомив про результати розгляду заявок, отже, на вищезгаданій зустрічі було лише 6 (!) представників ЗМІ з районів Харківської області (плюс, можливо, з пару десятків – з обласного центру), пан Чирва спокійно пояснив, що їх служба «зворотнього зв’язку не здійснює», тобто, не займається повідомленням журналістів про те, чи акредитували їх. Фактично всі, хто подають заявки, автоматично акредитуються. Відповідний список Головна служба інформаційної політики Секретаріату Президента передає до Управління державної охорони (щоб знали, кого пускати на заходи) і до прес-служби тієї облдержадміністрації, де проводиться зустріч або прес-конференція.

Очевидно, якраз у прес-службі Харківської ОДА і побачив вищезгаданий список голова Валківської ради, зателефонував пані Романенко, і вона чудом потрапила на історичне побачення з Президентом. Нагадаю, що 1-го листопада у Харкові далеко не всім журналістам так пощастило.

Валентина Іванівна Романенко, що працює на ниві журналістики вже 30 років, з яких редактором валківської «районки» вже майже 17 років, вважає, що вся ця ситуація навколо акредитації на прес-конференцію була спеціально організована, щоб не допустити до вух Президента слів критики, що могли пролунати від місцевих представників ЗМІ.

На відміну від неї ваш покірний слуга переконаний, що ніякого спеціального хитромудрого плану не існувало. Як на мене, мало місце чергове виявлення нашої непереможної та неподоланої розхлябаності й неорганізованості. Простіше кажучи – бардак. Можливо, певна причина такої ситуації криється у тому, що нещодавно були розділені функції президентської прес-служби, якою керує Ірина Ванникова та Головної служби інформаційної політики на чолі з Олександром Семирадченком. І відтепер права рука інформаційного апарату Президента не відає, що виробляє ліва.

Отже, мушу констатувати: черговий раз наші чинуші хотіли як краще, а вийшло – як завжди. Вийшло «боком» Президенту.

Цікаво, що думає з цього приводу сам Віктор Ющенко. Чи виправдались його сподівання щодо мети візиту до Харкова, чи сподобалось йому ТАКЕ спілкування з пресою?

 Поділитися