Моя міліція мене береже – якщо мобільник украли, майже відразу знайде
У молодої жіночки вкрали сумку, в якій знаходився мобільний телефон. Потерпіла викликала міліцію. Втім, провівши всі формальності, співробітники міліції відверто присаджували розслідування справи на гальмах.
Громадянка Ч. залишила сумочку у камері схову одного з супермаркетів Чугуєва (місто у Харківській області), а коли повернулася з покупками, виявилося, що камера вже порожня. Працівники охорони супермаркету, на прохання жіночки, зателефонували на її мобільний телефон, слухавку хтось взяв і одразу вимкнув. Стало зрозуміло – сталася крадіжка.
На допомогу у пошуках зниклої мобільної техніки зв’язку прийшла техніка відеоспостереження. По всьому торгівельному залі розташовані відеокамери, які й зафіксували, що того дня удача (щоправда, доволі сумнівного характеру) спіткала юнака 12 – 13 років, який, як видно з відеозапису, досить довго «крутився» навколо камери схову, а потім вийшов із магазину з пакунком, що явно збільшився у розмірі. Втім, точно не було видно, як хлопець поцупив сумочку, бо його від недремного ока відеокамери ненавмисно закривав інший молодик богатирської статури.
Незаперечним було одне – за час, що пройшов, поки пані Ч. скупляючись, ходила залою, біля камери схову, в якій вона лишила сумочку, ніхто, окрім вищезгаданого хлопчиськи, не тинявся.
Правоохоронці, що прибули, записали собі на диск відповідний відеосюжет, зняли відбитки пальців із дверцят відсіку камери схову, відвезли потерпілу до райвідділу міліції, де вона написала належну заяву, а її чоловік, що згодом приніс документи на телефон – свої пояснення.
Вже тоді працівник міліції почав скаржитись на життя, мовляв, дуже багато папірців, ніколи від них голову підняти, при цьому ж нема чим і на чому писати, немає пального, щоб їздити містом на розслідування справ. «Ну нічого, ми зробимо все, що в наших силах за таких умов, і протягом 10 днів повідомимо Вас про результати розгляду Вашої заяви», – запевнив міліціонер на останок. Коли подружжя Ч. виходило з приміщення РВ УМВС, вони почули, як той, що тільки-но обіцяв «зробити все можливе», похвалився своїм колегам тим, що із завтрашнього дня він – у відпустці.
Втім, громадянка Ч. сподівалася, що великих проблем із пошуком вкраденого у міліціонерів не буде, бо Чугуїв – місто невеличке, у ньому всього 9 шкіл, і достатньо показати вчителям фотокартку підозрюваного (роздруковану з диску, взятого у супермаркеті), щоб встановити його особу. Тим більше, що підстав вважати, що сумку потягнув якраз той хлопець, який зафіксований на відео, додалося: після декількох спроб зателефонувати за номером телефону, що раніше належав пані Ч., зв’язок на мить встановився, слухавку хтось включив і промовив дитячим голосом «алло», а потім, почувши дорослого, відключився.
Проте, минув тиждень, а з міліції лише один раз зателефонували, щоб спитати вартість косметики, що теж знаходилась у сумочці. Стало зрозуміло, що доблесні міліціонери віддають перевагу правоохоронній діяльності, яка відбувається, так би мовити, не виходячи з кабінету. Все свідчило про те, що молодій жіночці замість викраденого телефону незабаром надійде чергова відписка на кшталт того, що, враховуючи незначний розмір матеріальної шкоди, яку понесла потерпіла, підстав для відкриття кримінальної справи за її заявою немає. Отже, немає й підстав «корячитися», розшукуючи вкрадене та малолітнього правопорушника.
На честь тижневого «ювілею» з дня крадіжки, до Чугуївського райвідділу міліції відправився чоловік пані Ч., який раніше працював у школі викладачем правознавства. Коли міліціонер, якому було доручено вести справу, заявив, що ніяких розшукових дій ще не проводилося, і фактично підтвердив здогадки щодо намірів правоохоронців спустити розслідування на гальмах через «незначну матеріальну шкоду», він сам отримав урок права. Колишній вчитель нагадав місцевим «пінкертонам» про те, що, згідно із законом «Про міліцію», «міліція в Україні – державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність…» (ст. 1), «основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; захист власності від злочинних посягань…» (ст. 2), «міліція відповідно до своїх завдань зобов’язана… виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення» (ст. 10).
Додавши до того, що в разі подальшої бездіяльності працівників міліції він буде оскаржувати її (бездіяльність) до міліцейського начальства всіх рівнів, до прокуратури, залучить представників ЗМІ, правозахисників.
Чоловік пані Ч. зазначив, що принциповість даної справи полягає навіть не у самому мобільному телефоні дружини, який зник разом із сумкою, точніше, не тільки в ньому. Тут має місце вища домінанта: жителі України сплачують податки, на які утримується державний апарат разом з правоохоронними органами, тому мають право вимагати, щоб слуги народу (в тому числі й ті, що в погонах), працювали на благо народу, стояли на сторожі інтересів громадян, а не просиджували штани та писали відписки.
Невідомо, чи полум’яна промова колишнього вчителя правознавства вчинила враження на міліціонерів, чи його обіцянка оскаржити їх бездіяльність, однак, вже наступного дня молоду жіночку запросили до райвідділу та… повернули вкрадене. Виявилось, що правоохоронці після візиту «скандаліста» таки відправилися у пошуках школами міста, й одразу їх спіткав успіх: малолітнього розбишаку було затримано, а він навіть і відпиратися не став, зізнався та повернув те, що набув нечесним шляхом.
Громадянка Ч., пожалівши хлопця, який, як виявилося, виховується(?) у неблагополучній малозабеспеченій сім’ї, і написала заяву про те, що претензій до нього не має. Настав, як то кажуть, повний «хеппі енд». Ця історія скінчилася добре.
Проте, скільки тисяч правопорушень, які наші правоохоронці не розкривають, а «заривають» у горах бумаги, трапляється в нашій країні щодня?! Невже кожного разу, коли людині необхідна допомога міліціонера, його необхідно довго й наполегливо про це просити, страхаючи, про всяк випадок, скаргами й доганами?