MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

‘Я ні про що не жалкую і ні в чому не каюсь’ — в РФ правозахисника засудили до двох з половиною років колоніїЗаконопроєкт про мобілізацію дозволить призивати з 18 років за певних умовСудилища тривають: у ‘ДНР’ 33 українських воїнів відправили за ґрати на строки до 29 років75 років Конвенції про запобігання геноциду. Чи вона ще працює?Хотів піти служити після 22-х років неволіІдеолога ‘денацифікації’ України засудили до 10 років позбавлення волі‘За вашу і нашу свободу’ — 55 років по тому. Дайджест російських протестівЗаконодавча ініціатива: за кордон без супроводу дорослих — лише з 18 років‘Моїм клієнткам від 5 до 67 років’, — психолог про сексуальне насильство на війніВід трьох до п’яти років за неправомірну психологічну допомогу — до ВР подали два законопроєктиЗамовників нападу на Катерину Гандзюк засудили до 10 років позбавлення волі“Кольоровий тероризм”: кримського художника Богдана Зізу засудили до 15 років позбавлення воліВР ухвалила законопроєкт про зменшення призовного віку з 27 до 25 роківДвом українським підліткам загрожує до 20 років ув’язнення у РФ16 років ‘за шпигунство’: у Тулі засудили українця Андрія ПеткевичаПошук убивць Макса Левіна, діти на лінії фронту, 10 років за депортацію — підсумки тижняУ Києві відкриють офіс МКС, а Ісландія визнала Голодомор геноцидомУ Ради Європи є питання щодо адекватності та доступності новоствореного механізму перегляду довічних вироків в Україні Вироки без доказів: кримського політв’язня Аметхана Абдулвапова засудили до 10,6 років ув’язнення за ‘тероризм’В окупованому Криму українського офіцера Олексія Кисельова засудили до 8,5 років позбавлення волі

До дискусії відносно Закону про Голодомор

27.12.2006   
Михайло Білецький
До дискусії Інни Сухорукової та Михайла Білецького

Яке ми все ж таки хворе суспільство!

Три чверті століття тому на нашій землі відбулася одна з найстрашніших трагедій і разом з тим один з найвеличезніших злочинів в історії людства. Мільйони людей, від трьох до десяти мільйонів – хай підрахують історики – були жахливим образом замучені і вбиті. Сьогодні ми хочемо вшанувати їхню пам’ять. Для всякого іншого народу це стало б поштовхом до відчуття загальної болі, до згуртування навколо неї, в решті решт – до загальнонаціональної консолідації. Але не для нас. Ми ж, замість того, щоб разом схилитися над могилами невинно убієнних і проголосити вічне прокляття їхнім катам, прискіпливо вишукуємо єресь в словах своїх ближніх на цю тему, тобто якесь, хоч незначне розходження з нашими оцінками – для того, щоб звинуватити їх в усіх смертних гріхах, а то й проклясти.

Ось я читаю виступ досить відомого поета на вечорі-реквіємі «Народ мій є!», присвяченому Дню пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій, оприлюднити який визнало за необхідне шановане правозахисне видання. (Я не даю посилань, оскільки не маю наміру полемізувати, а хочу вказати загальну тенденцію.) «Ті, хто сьогодні сміє заперечувати, що Голодомор 1932 – 1933 років був геноцидом української нації, не бояться й не знають Бога... Вони україноподібне чортовиння. Вони виплодки народовбивць. Із тими, хто сміє заперечувати, що Голодомор був геноцидом, мають розмовляти не публіцисти, не політологи, не політики, а українські слідчі (я наголошую: українські слідчі)». Кінець цитати. Оскільки я сам рік тому написав статтю, в який виклав думку, що український Голодомор не підходить під визначення геноциду, то все це сказано і про мене. Це я, на думку поета, україноподібне чортовиння і виплодок народовбивць. А з тим, що зі мною в зв’язку з цим мають розбиратися українські слідчі, солідаризується й посадова особа, яка, здавалося б, має більше відповідати за свої слова. Заступник голови Секретаріату президента Іван Васюник заявив, що особи, які заперечують Голодомор як геноцид українського народу, будуть нести відповідальність згідно із законодавством. (Це при тому, що сам президент відзначив, що закон не вводить адміністративної відповідальності за заперечення Голодомору. В початковому ж, президентському варіанті тексту закону йшлося про відповідальність за невизнання Голодомору, а не за невизнання Голодомору геноцидом. Пане Васюник, відчуваєте різницю?)

Навряд чи кого можуть засмутити прокльони поета, – вони за самим тоном не викликають серйозного ставлення. Але мені стало справді гірко, коли я прочитав статтю Ольги Герасим’юк http://pravda.com.ua/news/2006/11/29/51544.htm . В ній відчуваєш перш за все справжній біль серця, біль за загиблих, і тому прагнеш солідаризуватися з авторкою. І своїх парламентських колег, які розходяться з нею в оцінках, тобто не вважають Голодомор геноцидом, вона згадує без такої зненависті, але разом з тим як таких, з якими розділяє прірва. А я не хотів би вважати себе по різний бік прірви з пані Ольгою у цьому питанні.

На мою думку, метою широкого обговорення проблеми Голодомору має бути досягнення згоди у такій оцінці: Голодомор є одна з найстрашніших трагедій України, злочин комуністичного режиму і один з найтяжчих злочинів в історії людства. Гадаю, що на сьогодні з цією оцінкою згодиться переважна більшість громадян України. Мабуть, вже й з комуністів рідко хто відмовиться її визнати (с точністю до визначення «комуністичного») і продовжуватиме настоювати на версії радянських часів: неврожай, перегини на місцях тощо. Ми були б повинні констатувати узгодженість у цій оцінці. Виходячи з неї, прийняти закон. А далі доповнювати її своїми міркуваннями, може, й протилежними, але без взаємних звинувачень в усіх гріхах.

Замість цього ми зосередилися на тонкощах юридичної оцінки: як кваліфікувати цей злочин? чи можна його назвати геноцидом? Тобто чи підходить Голодомор під визначення геноциду, що дається в «Конвенції про попередження злочину геноциду і відповідальності за нього», прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році. На мою думку, саме це питання другорядне, якщо не третьорядне, і має цікавити тільки професійних юристів, фахівців з міжнародного права. Для людей має бути важливою моральна й політична оцінка – «найтяжчий злочин». Що ж до оцінок Голодомору фахівцями, то один з них, італійський професор Андре Граціозні так характеризує ситуацію: «Я особисто впевнений, що можна впевнено говорити про геноцид... Але на сьогоднішній день серед вчених-істориків не існує повної згоди». Існує чимало робіт, в яких, на мій погляд, досить обґрунтовано доводиться одна чи друга точка зору. Серед робіт, що заперечують геноцидний характер Голодомору, вкажу свою статтю в газеті «День» http://analitik.org.ua/publications/beletsky/43a1851534308/ , а серед тих, що стверджують такий характер, – недавню статтю Олексія Гараня в «Українській правді»  http://pravda.com.ua/news/2006/11/28/51486.htm (до речі, ця стаття – перша відома мені українська робота з серйозними юридичними аргументами на користь такої позиції).

Серйозною помилкою президента стало те, що, пропонуючи прийняття Закону про Голодомор, він зосередився не на загальній і прийнятній для всіх позиції в його оцінці, а саме на юридичному терміні «геноцид». Тим самим склалося (а в основному – штучно сформувалося) враження, що засудити Голодомор – те ж саме, що назвати його геноцидом, а ті, хто заперечують доречність терміну «геноцид», тим самим відмовляються й від засудження.

Дискусії навколо правомірності оцінки Голодомору як геноциду викликала такий широкий резонанс в суспільстві тому, що слово «геноцид» використовувалося при цьому не в юридичному, а в побутовому розумінні. Саме ж побутове розуміння густо емоційно забарвлено і має дві сторони. З одного боку, геноцид розуміється як найтяжчий злочин, свідоме знищення величезної кількості людей. З другого – як злочин проти певної етнічної групи, причому зазвичай відповідальність за нього покладається на іншу етнічну групу або чужу державу.

Не маю сумніву, що сам президент і значна частина – можливо, більшість – прихильників президентського варіанту закону виходила з першого розуміння терміну і прагнула засудити Голодомор як найтяжчий злочин проти людей України, незалежно від їх національного походження. Їхня наполегливість у відстоюванні терміну «голодомор» пов’язана з тим, що в масовій свідомості це слово асоціюється з максимальним рівнем засудження злочину. Здається: використай інше слово – і засудження буде недостатнім.

Разом з тим, немало політиків і журналістів підкреслювало саме друге значення слова «геноцид». Характерна сама назва однієї зі статей на сайті «Українська правда»: «Голодомор як масове вбивство за етнічною ознакою». Немало було текстів, в яких доводилося, що від Голодомору гинули тільки в українських селах, а поруч російські процвітали; виставлялися претензії до сучасної Росії щодо відшкодування тощо.

Саме останній підхід призвів до того, що слово «геноцид» стало неприйнятним при оцінці Голодомору для значної частини українських громадян, перш за все на Сході та Півдні України. Звичайно, це мали враховувати ті політичні сили, які проголосили себе виразниками інтересів цих регіонів.

Безумовно, національним інтересам відповідало б досягнення консенсусу в оцінці найтрагічнішої події нашої історії. Необхідно було б знайти такий варіант Закону про голодомор, який Верховна Рада прийняла б, якщо не одноголосно, то з точністю до кількох голосів. На жаль, наші парламентарі до цього не спромоглися.

Разом з тим, перш, ніж засуджувати тих чи інших, треба пам’ятати: Голодомор засудили обидві сторони, адже вони обидві подали відповідні законопроекти. Тому їхнє засудження не повинно відбуватися за схемою: «синьо-білі» проти засудження Голодомору; або: «помаранчеві» хочуть погіршити стосунки з Росією. Засудити їх можна за інше: вони так і не змогли домовитися про оцінку Голодомору, прийнятну для всієї України.

Дозволю собі висловити особисту оцінку обох варіантів законопроекту. Ні один з них не влаштовує мене повністю. Початковий президентський варіант насторожував тим, що давав широкі можливості для трактування Голодомору в суто етнічному ключі – як злочину проти українського етносу і тільки проти нього, вчиненому виключно зовнішніми силами. Поправки, прийняті під час розгляду законопроекту (передовсім заміна вислову «геноцид української нації» на «геноцид Українського народу»), значно покращали закон, але не могли зняти всі застереження до самого терміну «геноцид». Варіант, запропонований Партією регіонів, мало відомий громадськості. Він майже повністю співпадає з президентським, відрізняючись однією оцінкою: Голодомор визнається не геноцидом, а «злодіянням сталінського режиму проти людства, національною трагедією українського народу». Мені це формулювання видається невдалим – я б запропонував кваліфікувати Голодомор я «злочин проти людства». Це формулювання має ту перевагу, що поняття «злочин проти людства» є терміном міжнародного права, аналогічним терміну «геноцид», але не має його вад і не викликає сумнівів щодо своєї застосовності до Голодомору.

Разом з тим, обидва варіанти законопроекту, винесені в свій час на голосування в Верховній Раді, в принципі були достатньо прийнятні. І сьогодні, коли один з них вже прийнято, було б розумно припинити пошук ворогів та «полювання на відьом», а попіклуватися про те, щоб прийнятий закон трактувався та використовувався не для розколу суспільства та загострення стосунків з сусідами, а для вшанування замучених батьків та дідів, для формування правдивої історичної пам’яті та консолідації України.

Тільки щось не чутно, щоб хтось цим турбувався.

Сумно на цьому світі, панове!

2006.12.03

 Поділитися