УГСПЛ звернулася до Президента щодо застосовування права вето на закон „Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду”

Українська Гельсінська спілка з прав людини наголосила на необхідності накладення вето на закон „Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду” (законопроект № 0943), прийнятого Верховною Радою України 22 грудня 2006 року.

Даний закон, щодо якого Президентом уже було використано право вето раніше, є кращим від попереднього, проте й надалі становить серйозну загрозу захисту права власності українців.

На переконання правозахисників, цей закон не встановлює достатніх гарантій для забезпечення прав громадян на власність та житло, а також містить низку недоліків, що будуть ускладнювати застосування цього закону.

Даний закон пропонується прийняти як рамковий, не приділяючи достатньої уваги процедурам та деталям, котрі повинні будуть розроблятися на рівні підзаконних актів. З однієї сторони, це виправдано великим обсягом правового регулювання, але з іншої - процедура в такому законі становить фундамент будь-яких гарантій від свавільного виселення громадян з їхнього житла чи примусового позбавлення їх іншого майна. Велика кількість норм цього закону взагалі має бути предметом Житлового кодексу, а не цього окремого нормативного акту.

У законі не виписана чітко загальна послідовність дій під час реконструкції, в тому числі і схема дій та умови пов’язаного з реконструкцією відчуження майна та переселення власників та наймачів.

Але найголовніше те, що закон не передбачає механізмів контролю за виконанням зобов’язань ані інвесторами, ані органами державної влади та місцевого самоврядування та не встановлює відповідальності за порушення цих зобов’язань, у тому числі посадовими особами означених суб’єктів. Очевидно, що ці питання не можуть бути вирішені на рівні підзаконних актів. Але ж без належного контролю даний закон ризикує стати механізмом позбавлення великими будівельними компаніями власності громадян, що не надто освічені в правових питаннях.

Безумовно, у проекті, зокрема, у ст. 12, зроблена спроба прописати та гарантувати права тих, кого відселятимуть у зв’язку з комплексною реконструкцією, але зафіксовані гарантії не є чіткими, і, як було сказано, не мають механізму контролю та покарання винних у порушенні осіб. Ще менше врегульовані права власників (наймачів) нежитлових приміщень, садибних житлових будинків, земельних ділянок, які попадатимуть в зону реконструкції.

З точки зору захисту права на житло та права володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, як вони передбачені Конституцією України, а також права мирно володіти своїм майном як воно передбачено в Першому протоколі Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, при відселенні мають бути вирішені питання:

- механізму відселення, відчуження власності та об’єктів інших речових прав;

- визначення площі та кількості кімнат, що надаються в якості компенсації;

- стану, у якому надається нерухомість в якості компенсації;

- місця розташування цієї нерухомості;

- юридичного оформлення передачі й отримання прав на нову нерухомість;

- оцінки майна при грошовій компенсації, а також питання сплати податків та зборів, що у виникають при цьому;

- примусового виселення і дотримання прав власників (наймачів) при такому виселенні;

- механізму контролю за здійсненням процедур компенсації;

- відповідальності за порушення порядку надання компенсації та контролю за ним.

Хочемо наголосити на тому, що внесення норми щодо відселення власників, наймачів жилих та нежилих приміщень будинків, що реконструюються яка передбачає, що цей процес здійснюється за умови згоди цих власників, відповідно до умов договорів, а також надання права особам, які знаходяться на квартирному обліку на отримання житлового приміщення фактично вирішує тільки одне із питань, які ставляться до цього закону натомість решту надалі залишаються не врегульованими.

Слід наголосити, що держава фактично самоусувається із цієї сфери відносин, обмежуючись лише встановленням зразкового договору між забудовником та власником квартири. На думку УГСПЛ, цього явно не достатньо. Держава повинна забезпечувати ефективний контроль проти зловживань у цій сфері, оскільки в протилежному випадку це може стати черговим методом ошукування громадян.

Суспільна необхідність і соціальна значимість прийняття подібного закону не викликає сумнівів, особливо в таких містах як Київ, де дефіцит земельних ділянок для будівництва сприяє суттєвому зростанню цін на житло. Але саме тому, що цей закон регулюватиме такий важливий та складний блок суспільних відносин, він має бути ретельно підготовлений та максимально зрозумілий, щоб не залишати можливості для спекулятивних тлумачень на користь будь-якої зі сторін.

Володимир Яворський,

УГСПЛ