С СИЗО взыскан моральный вред за отсутствие надлежащей медицинской помощи
Сегодня исполнилось три года со дня смерти в СИЗО № 13 Киева Ольги Биляк. С обстоятельствами этого дела можно ознакомиться здесь .
Как считали все это время ее родственники, Ольга умерла вследствие совершенно бесчеловечного игнорирования администрацией СИЗО своей обязанности заботиться о здоровье заключенных. 27 октября 2006 года, почти через три года после смерти дочери, родственники получили подтверждение тому, что они были правы в своих предположениях.
Адвокат Зоя Карповна Шевченко, которая представляла все время их интересы, добилась установления судом факта ненадлежащей медицинской помощи Ольге Беляк и выплаты компенсации ее родителям и несовершеннолетнему сыну.
Ниже публикуется текст этого важного для нашей страны решения судьи Шевченковского районного суда г. Киева Волковой Л.О. По просьбе родственников мы внесли некоторые редакторские правки, которые не искажают правовой сути этого решения.
Справа 2-197/06
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2006 року Шевченківський районний сул м. Києва в складі
головуючого судді Волковой Л.О.
при секретарях Азізовій Д.М., Москаленко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом
Каца Олега Володимировича,
Кац Тетяни Яківни,
неповнолітнього Біляка Станіслава Ігоровича, інтереси якого представляє Кац Олег Володимирович
до Київського слідчого Ізолятора № 13,
Державного казначейства України
про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, –
ВСТАНОВИВ:
21.07.2004 року позивачі звернулися до суду для вирішення вказаного позову, посилаючись на те, що 01.02.2004 року в Київському слідчому Ізоляторі № 13 (далі СІЗО № 13) померла Біляк О.О., їх донька та мати неповнолітнього Біляка С.І., яка утримувалася там з 22.04.2003 року.
30.04.2004 року прокуратурою Шевченківського району м. Києва, в порядку ст. 97 КПК України прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом її смерті.
Вважають, що Біляк О.О. померла в ув’язненні внаслідок бездіяльності медичних працівників Київського СІЗО № 13 Державного департаменту України з питань виконання покарань, які без поважних причин не надали їй медичну допомогу. Медичні працівники СІЗО № 13 знали про наявність у Беляк О.О. тяжкого захворювання, оскільки 26.09.2003 року ними була подана заява на ім’я начальника установи з проханням госпіталізувати доньку на стаціонар, чого не було зроблено.
Біляк О.О. не була також госпіталізована до лікарні органів охорони здоров’я після різкого погіршення її стану здоров’я, коли вже вона не могла …
Також вказують, що посадовими особами слідчого ізолятора № 13 допущено бездіяльність, оскільки вони не звільнили хвору Біляк О.О. з-під варти після отримання 30.01.2004 року постанови слідчого про зміну їй запобіжного заходу з утримання під вартою на підписку про невиїзд.
Слідчий прокуратури Шевченківського району м. Києва відмовляючи в порушенні кримінальної справи залишив поза увагою бездіяльність посадових осіб СІЗО № 13, внаслідок чого померла Біляк О.О., не з’ясував, хто спричинив їй тілесні ушкодження.
Вважають, що Біляк О.О., інвалід 2 групи з дитинства за психічним захворюванням, стала жертвою нелюдського поводження, а саме незаконного затримання, арешту та засудження, безпідставного її тримання під вартою після скасування вироку суду, без отримання медичної допомоги при наявності низки захворювань, що загострилися в умовах позбавлення волі.
Вказують, що бездіяльністю посадових осіб їм була спричинені моральні страждання. 02.02.2004 року отримали великий струс від повідомлення про те, що їх донька звільнена ще в п’ятницю. Оскільки додому вона не прийшла намагалися її розшукати, проте марно, але згодом отримали анонімний дзвінок – повідомлення, щоб шукали в морзі.
Зі смертю доньки втратили нормальні життєві зв’язки, є людьми похилого віку, хвилюються про долю онука, сина померлої Біляк О.О. Після перенесеного стресу від смерті єдиної дитини у них загострилися хронічні захворювання, вони втратили спокій і сон. Просять стягнути на їх користь матеріальну шкоду в сумі 2603,59 грн. та моральну шкоду в розмірі 500 000 грн. кожному.
Представник відповідача СІЗО № 13 надав суду письмове заперечення на позов, в якому вказує, що після прибуття Біляк О.О. до СІЗО № 13 був проведений її первинний та лікарський огляд, а також рентгено-флюрографічне обстеження.
В подальшому Біляк О.О. неодноразово оглядалась медичними працівниками СІЗО № 13, як в рамках періодичних медичних оглядів, так і на підставі її звернень за медичною допомогою, і їй призначалось відповідне лікування, що підтверджується записами в амбулаторній картці померлої та журналі реєстрації процедур. Крім цього, Біляк О.О. приховала факт, що вона хвора, а оскільки п. 4.3.4 Наказу № 3/6 від 18.01.2000 року передбачено право добровільного лабораторного дослідження та огляду патологічних ознак, які можуть свідчити про наявність інфекції, і від проведення вказаного дослідження Біляк О.О. відмовилась медичні працівники СІЗО № 13 не змогли вжити заходів, що спрямовані на виявлення інфікованості померлої.
Тому, з приводу такого захворювання диспансерний нагляд за станом здоров’я Біляк О.О. не проводився і діагностування та, відповідно, лікування вказаної особи здійснювалося без врахування впливу хвороби на її організм.
Вказує, що оскільки у довідці інфекційного відділення КМКЛ № 5 було зазначено лише про факт поставлення Біляк О.О. діагнозу та неодноразового лікування її у даному медичному закладі, і не вбачалося медичних показань щодо необхідності направлення її на стаціонарне лікування до даної лікарні, посадові особи СІЗО № 13 не мали підстав для задоволення клопотання Кац О.В.
З метою забезпечення медичного контролю за станом здоров’я Біляк О.О. і – у разі необхідності – проведення щодо неї лікувально-оздоровчих заходів, після надходження заяви позивача від 26.09.2003 року Біляк О.О. була оглянута лікарями СІЗО № 13, що на думку представника відповідача спростовує висновки позивачів про бездіяльність медичних працівників.
Вважає, що дії медичних працівників СІЗО № 13 відповідають вимогам Закону, а посилання позивачів на їх бездіяльність є безпідставним.
Також зазначає, що відповідач міг звільнити арештовану з під варти тільки на підставі постанови органу дізнання або слідчого, які проводять досудове розслідування у справі, прокурора, судді, яка надійшла до СІЗО № 13 після смерті Біляк О.О.
Зазначає, що позивачі по справі не тільки не надали доказів того, що дії (бездіяльність) СІЗО № 13 були неправомірними і що саме такі стали причиною смерті їх доньки, а і того, що вони зазнали майнової шкоди з вини відповідача. Більш того, крім власних посилань позивачі не надали жодних доказів на підтвердження понесення ними витрат та їх розміру і не вказали правових підстав, з яких ці витрати підлягають стягненню на їх користь, посилання ж на Закон України «Про поховання та похоронну справу» є необґрунтованим.
Також вважає, що позивачі проігнорували вимогу законодавства про те, що розмір завданої моральної шкоди має бути доведений та обґрунтований.
Посилаючись на викладене просить відмовити позивачам у задоволенні вимог.
Представник Державного казначейства України також направив до суду заперечення на позов, в якому зазначає, що Державне казначейство України є окремою юридичною особою, самостійно несе відповідальність за своїми зобов’язаннями, ніяких порушень прав та законних інтересів позивачів не допускало, тому вважає вимоги до них безпідставними.
Зазначає, що погашення зобов’язань, які виникли у державних органів, в тому числі, і в зв’язку з завданням шкоди, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, які обліковуються на рахунках розпорядника бюджетних коштів заподіювача шкоди.
Зобов’язання державних органів при здійсненні своїх повноважень виникають також при заподіянні ними шкоди.
Просить відмовити позивачам у задоволені позовних вимог до Державного казначейства України.
В судовому засіданні представники позивачів підтвердили обставини, викладені в позовній заяві та просили задовольнити вимоги.
Представник Київського слідчого ізолятора в судовому засіданні заперечував проти позову, посилаючись на своє письмове пояснення.
Свідок Ніколаєнко В.М. в судовому засіданні пояснив, що з весни 2003 року Біляк О.О. знаходилась в СІЗО № 13 під наглядом лікарів, він та інші лікарі її оглядали 20.01.2004 року. При надходженні до СІЗО № 13 вона була оглянута черговим лікарем, при цьому повідомила, що вживала певний час наркотики, після огляду лікарів їй поставлено діагноз хронічна наркоманія, пропонувалось обстеження, однак вона відмовилась. Зазначив, що швидку допомогу вони викликають коли є така необхідність, в даному випадку такої потреби не було.
Свідок Борисенко О.В. суду пояснив, що в його проваджені знаходилась кримінальна справа, по якій обвинуваченою була Біляк О. під час слідства вона померла, а справа закрита. Зазначив, що всі документи знаходяться в матеріалах кримінальної справи, оскільки вказані події відбувалися давно, тому не пам’ятає подробиць.
Заслухавши в судовому засіданні всіх учасників процесу, свідків, вивчивши матеріали справи, оглянувши справу № 67/04 за скаргою Кац О.В., Кац Т.Я. на постанову слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом смерті Беляк О.О. суд встановив наступні обставини.
22.04.2003 року Біляк О.О. доставлена до Київського слідчого ізолятора № 13.
З постанови старшого слідчого СВ Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 19.01.2003 року видно, що слідчим задоволено клопотання Кац О.В. в частині побачення з Біляк О.О. і відмовлено щодо звільнення останньої з під варти.
26.09.2003 року Кац О.В. в своїй заяві, яку письмово підтримує його донька Біляк О.О., просить начальника СІЗО № 13 направити останню на обстеження та стаціонарне лікування у спеціалізоване 3-тє відділення 5-ї інфекційної лікарні м. Києва та запобігти розголосу охоронюваної законодавством України таємниці її захворювання. В додаток до цього листа додає відповідь Київської лікарні № 5 від 25.09.2003 року відносно захворювання та проходження лікування Біляк О.О. у відділенні міської клінічної лікарні № 5.
Начальником Київського СІЗО № 13 та начальником медчастини направлено 03.10.2003 року Кацу О.В. лист, в якому повідомлено, що Біляк О.О. консультована лікарями кардіологом та невропатологом, знаходиться на диспансерному обліку з приводу вегето-судинної дистонії по кардинальному типу, виразкової хвороби шлунку, хронічної інфекції. Загальний стан здоров’я задовільний, стаціонарного лікування не потребує.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25.11.2003 року вирок Солом’янського районного суду м. Києва відносно Біляк О.О. від 27.08.2003 року скасовано, справу направлено прокурору Солом’янського району м. Києва для додаткового розслідування, запобіжний захід – утримання під вартою відносно Біляк О.О. залишено без змін.
Сторонами в справі надано суду для дослідження в судовому засіданні копії витягів медичної документації відносно Біляк О.О., де фіксувався стан здоров’я останньої та надання їй медичної допомоги.
Зокрема, в журналі осіб, які прибули в СІЗО № 13 вказано, що Біляк О.О. поступила 22.04.2003 року, а згідно журналу попереднього запису до лікарів: 18.07.2003 року, 31.07.2003 року, 11.08.2003 року, 18.08.2003 року, 29.08.2003 року, 22.09.2003 року, 28.10.2003 року, 27.11.2003 року, 06.01.2004 року, 12.01. 2004 року є записи прізвища Біляк О.О.
В контрольній картці диспансерного спостереження СІЗО зазначено дату 21.10.2003 року встановлення діагнозу Біляк О.О. – резидуально-органічне ураження ЦНС енцефалопатичного генезу з шизофреноподібною симптоматикою та епісиндромом, а в контрольній картці диспансерного спостереження вказано 06.01.2004 року діагноз хронічний гастрит в стадії помірного загострення.
Згідно історії хвороби (амбулаторної картки СІЗО №13) Біляк О.О. оглядав 18.07.2003 року та 11.08.2003 року лікар – терапевт, 25.09.2003 року лікар – кардіолог, 01.10.2003 року лікар – невропатолог, 21.10.2003 року лікарі терапевт та психіатр, 20.11.2003 року, 06.01.2004 року та 12.01.2004 року лікар – терапевт, 20.01.2004 року лікарі кардіолог, психіатр, завідуючий медичною частиною, 28.01.2004 року, 30.01.2004 року, 01.02.2004 року лікар – терапевт, 21.01.2004 року проведено рентгенологічні обстеження хворої, відібрано аналіз крові.
В журналі процедур під №№ 234, 234, 240, 244, 244, 244, 238, 238, 238, 238 стоять відмітки про призначення лікування Біляк О.О. та їх проведення.
Із журналів обліку надання медичної допомоги ув’язненим в СІЗО № 13 вбачається дати записів на прийом до лікарів, проведення лабораторних досліджень.
В журналі амбулаторних хворих є відмітки про звернення Біляк О.О. 22.04.2003 року, 18.06.2003 року, 31.07.2003 року, 11.08.2003 року, 13.08.2003 року, 05.09.2003 року, 28.10.2003 року, 20.11.2003 року, 01.12.2003 року, 06.01.2004 року, 12.01.2004 року та огляд її лікарем.
Згідно журналу лабораторних досліджень медичної частини СІЗО № 13 20.07.2003 року, 11.08.2003 року. 21.11.2003 року, 20.01.2004 року в лабораторії проводився аналіз крові та сечі Біляк О.О..
За журналом рентгеноскопії 21.01.2004 року у Біляк О.О. виявлено хронічний гастрит, серце та легені в нормі, а в журналі рентгенографії вказано, що 21.01.2004 року у Біляк О.О. легені, органи кишечнику, оглядова черепа в нормі.
В журналі флюорографії зазначено, що 18.12.2003 року в інституті ім. Яновського у Біляк О.О. діагностовано норма.
Зі скарг голові Солом’янського районного суду м. Києва від 04.09.2003 року, від 05.09.2003 року, від 18.09.2003 року, Міністерству охорони здоров’я України від 17.09.2003 року, Апеляційному суду м. Києва від 12.11.2003 року, від 13.11.2003 року, комісії по досудовому та судовому нагляду за веденням слідства від 03.09.2003 року видно, що перебуваючи в СІЗО № 13 Біляк О.О. просить вирішити питання про надання їй медичної допомоги, у зв’язку з погіршенням стану здоров’я та госпіталізацією до медичної установи.
08.12.2003 року Біляк О.О. звертається із заявою до начальника медчастини СІЗО № 13 з проханням надати дозвіл на медичну передачу від батьків, такий дозвіл підтверджується підписом на цій заяві.
В листі № 10/22 від 20.01.2004 року на адресу начальника СІЗО № 13 та слідчого Солом’янського РУ ГУ МВС України Борисенка А.В. адвокат Біляк О.О. Шевченко З.К. просить вирішити питання про зміну запобіжного заходу підзахисної, на що отримала відповідь від начальника СІЗО № 13 про направлення ними листа начальнику Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві з проханням розглянути дане питання, у зв’язку з хворобою Біляк О.О.
22.01.2004 року начальник Київського СІЗО та начальник медичної і частини направляють начальнику Солом’янського РУ ГУ МВС України лист № 1441, в якому повідомляють, що стан здоров’я ув’язненої Біляк О.О. різко погіршився, консультована кардіологом, невропатологом, психіатром. На даний час приймати участь у слідчих діях за станом здоров’я не може, просять розглянути питання про зміну запобіжного заходу ув’язнення Біляк І О.О. з утримання під вартою на інший, не пов’язаний з позбавленням волі.
Постановою старшого слідчого СВ Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 29.01.2004 року обвинуваченій Біляк О.О. змінено запобіжний захід з утримання під вартою в Київському СІЗО № 13 Державного департаменту України з питань виконання покарань на підписку про невиїзд з місця проживання.
30.01.2004 року начальником Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві направлено до Київського СІЗО № 13 лист № 50/СВ-210, в якому він просить видати старшому конвою Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві з СІЗО заарештовану Біляк О.О. для доставки її в Солом’янське РУ ГУ МВС України в м. Києві, доставку просить забезпечити на 02.02.2004 року.
В журналі реєстрації вхідної кореспонденції СІЗО зареєстрована 30.01.2004 року під номером 2675 від 30.01.2004 року вимога Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві про доставку Біляк О.О., а 02.02.2004 року під номером 2954 від 29.01.2004 року постанова Солом’янського РУ ГУ МВС України м. Києва від 29.01.2004 року про звільнення Біляк О.О. з під варти.
Наказом начальника Київського СІЗО № 13 від 18.06.2004 року за неналежне виконання функціональних обов’язків, що виразилось в реєстрації постанови слідчого, яка надійшла 02.02.2004 року, заднім числом, а саме 30.01.2004 року, завідуючій канцелярії СІЗО та друкарці оголошено догану.
Згідно листа прокуратури Шевченківського району м. Києва № 1/172-04 від 14.02.2005 року та свідоцтва про смерть 01.02.2004 року приблизно о 21 год. 50 хв. в камері № 244 Київського СІЗО № 13 Державного департаменту з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області померла Біляк О.О., причиною смерті стала двостороння плевропневмонія.
За висновком експертного дослідження від 22.11.2004 року, проведеного спеціалістами в області судової медицини Центру судово-медичних послуг, на підставі доручення адвоката Печерської колегії адвокатів Шевченко З.К., у Біляк О.О. під час перебування в СІЗО № 13 мала місце тяжка інфекція у смертельно небезпечній стадії.
02.02.2004 року Кац О.В. звертається до прокурора Шевченківського району м. Києва з проханням здійснити відповідну перевірку по факту смерті його доньки Біляк О.О.
За поясненням Ніколаєнка В.М. даного ним слідчому прокуратури Шевченківського району м. Києва 11.03.2004 року, згідно медичної картки, Біляк О.О. була доставлена до СІЗО № 13 22.04.2003 року, скарг не заявляла, в цей же день оглянута черговим лікарем, їй встановлено діагноз хронічна наркоманія. 20.01.2004 року він сам оглядав вказану особу, її загальний стан здоров’я був задовільний. Цього ж дня вона оглянута начальником медичного відділу управління ДВВП, якийпоставивдіагноз<…>, гострий бронхіт, наркоманія, анемія, кахексія та порекомендував йому, як начальнику медичної частини написати лист у відповідний орган про зміну Біляк О.О. міри запобіжного заходу.
В рапорті лікаря медчастини СІЗО № 13 Шведова А.С. на ім’я начальника СІЗО № 13 від 12.02.2004 року йдеться про те, що Біляк О.О. прибула до СІЗО № 13 22.04.2003 року, ним оглянута 18.07.2003 року. В подальшому вона оглядалась ним 11.08.2003 року, 01.10.2003 року лікарем-невропатологом, 21.10.2003 року лікарем-психіатром, 20.11.2003 року, 06.01.2004 року, 12.01.2004 року лікарем-терапевтом, 20.01.2004 року лікарем-кардіологом, лікарем-психіатром, начальником медчастини, 28.01.2004 року, 30.01.2004 року лікарем-терапевтом, 22.10.2003 року було проведено обстеження електрокардіограми.
За поясненнями громадян Скворцової Н.І., Танани Л.І., Кацимон В.А., Степанової Л.В., Квачик С.В., Лашкиної Т.В., Сашки О.М., Коваленко О.М. від 12.02.2004 року на ім’я начальника СІЗО № 13 Біляк О.О. знаходилась з ними в одній камері, останній час постійно скаржилась на стан здоров’я, до неї приходив лікар, а 01.02.2004 року їй стало гірше, на що вони викликали лікаря.
Згідно пояснення лікаря терапевта СІЗО № 13 Шведова А.С. слідчому прокуратури Шевченківського району м. Києва від 11.03.2004 року Біляк О.О. доставлена в СІЗО № 13 22.04.2003 року, ним оглянута 18.07.2003 року. В подальшому вона консультована та оглядалась ним 11.08.2003 року, 20.11.2003 року, 06.01.2004 року, 12.01.2004 року, 28.01.2004 року, 30.01.2004 року, а 01.10.2003 року лікарем-невропатологом, 21.10.2003 року лікарем-психіатром, 20.01.2004 року лікарем-кардіологом, лікарем-психіатром та начальником медустанови.
31.05.2004 року Кац О.В. звернувся до начальника Київського СІЗО № 13 з проханням оплатити вартість поховання Біляк О.О., на що отримав відповідь № К-87 від 01.07.2004 року, в якій йому роз’яснюється, що виплата компенсації за поховання особи близьким родичам, яка померла в місцях попереднього ув’язнення Законом України «Про поховання та похоронну справу» не передбачено.
Згідно постанови слідчого прокуратури Шевченківського району м. Києва від 30.04.2004 року в порушенні кримінальної справи за фактом смерті Біляк О.О. відмовлено у зв’язку з відсутністю події злочину.
Прокуратурою м. Києва направлено лист адвокату Печерської колегії адвокатів Шевченко З.К. № 16/586–ш–04-к від 14.06.2004 року щодо зволікання у порушенні кримінальної справи по факту смерті Біляк О.О. у Київському слідчому ізоляторі № 13, відповідно до якого прокуратурою встановлено, що остання утримувалась під вартою з 22.04.2003 року по 01.02.2004 року, при прибутті в СІЗО № 13, Беляк О.О. була оглянута черговим лікарем та на «неї» заведена «медична картка», скарг на стан здоров’я не виказувала. В подальшому, при кожному отриманні повідомлень від заарештованої Біляк О.О. з приводу стану здоров’я, остання оглядалась лікарями медичної частини СІЗО та їй призначалось лікування, яке контролювалось медичними працівниками. Підстав для переведення до медичної частини або на стаціонарне лікування Біляк О.О. не було. При огляді її 20.01.2004 року начальником медичного відділу управління Державного департаменту з питань виконання покарань буввстановленийдіагноз<…>. При цьому адміністрацією СІЗО 22.01.2004 року направлено до Солом’янського РУГУ МВС України в м. Києві лист про вирішення питання щодо зміни запобіжного заходу ув’язненої з утримання під вартою на інший для обстеження останньої та лікування в медичних закладах органів охорони здоров’я. До 20.01.2004 року ніяких підозр та повідомлень від ув’язненої та її родичів, що Біляк О.О. хворіє не було. Під час знаходження в Київському СІЗО Біляк О.О. постійно отримувала передачі від родичів, а 29.01.2004 року слідчим СВ Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві винесена постанова про зміну запобіжного заходу ув’язненої Біляк О.О. з тримання під вартою на підписку про невиїзд. Ця постанова надійшла до СІЗО № 13 30.01.2004 року, однак співробітниками канцелярії реєстрація проставлена 02.03.2004 року, за вхідним № 2954 та того ж дня надана керівництву СІЗО, після смерті Біляк О.О. По факту смерті Беляк О.О. прокуратурою Шевченківського району м. Києва проведена перевірка, згідно якої смерть Біляк О.О. настала внаслідок інфекції, ускладненої в своїй течії розвитком розповсюдженої фібріозно-гнійної пневмонії з абсцедірованієм, не є насильницькою та не спричинена діями або бездіяльністю інших осіб. За результатами перевірки 30.04.2004 року винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі п. 1 ст. 6 КПК України.
В своїх зверненнях на адресу начальника СІЗО № 13 начальника Державного департаменту з питань виконання покарань від 02.02.2004 року, від 03.02.2004 року, Кац О.В. та адвокат померлої Біляк О.О. Шевченко З.К. просять повідомити місце смерті Біляк О.О., де знаходяться її речі, документи та чи буде здійснено за їх рахунок поховання останньої, на що отримують листи – відповіді № 21-Ш-69 від 24.02.2004 року, № Щ-142 від 21.04.2004 року, № 12.02.2004 року, згідно яких за час утримання в Київському СІЗО № 13 Біляк О.О. неодноразово оглядалась лікарями-фахівцями, отримувала відповідне лікування, з урахуванням стану здоров’я 22.01.2004 року адміністрацією СІЗО № 13 було направлено на ім’я начальника Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві лист з проханням розглянути питання про зміну ув’язненій міру запобіжного заходу з утримання під вартою на інший, не пов’язаний з позбавленням волі. Постанова старшого слідчого СВ Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві Борисенка О.В. від 29.01.2004 року про зміну ув’язненій Біляк О.О. запобіжного заходу з утримання під вартою на підписку про невиїзд з місця проживання поступила до слідчого ізолятора лише 02.02.2004 року, після смерті останньої. Вказують, що порушень вимог діючого законодавства про охорону здоров’я під час надання медичної допомоги ув’язненої Біляк О.О. та законності утримання її під вартою в Київському СІЗО не встановлено.
Одночасно роз’яснюють, що підстав для поховання померлої Біляк О.О. за рахунок адміністрації установи немає.
В листі від 10.03.2004 року адвокат Шевченко З.К. звертається до начальника управління Департаменту України з питань виконання покарань, в якому просить провести повне та об’єктивне розслідування, встановити осіб, які неналежним чином виконували свої службові обов’язки, що призвело до смерті Біляк О.О.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 16.12.2004 року скасовано постанову слідчого прокуратури Шевченківського району м. Києва від 30.04.2004 року про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом смерті Біляк О.О., матеріали скарги направлені прокурору м. Києва для проведення додаткової перевірки.
Вирішуючи вимоги позивачів про відшкодування моральної шкоди суд виходить з такого.
У відповідності з ст.. 23 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань. Погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ст.1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю вини.
Спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України №3/6 від 18.01.2000 року затверджено нормативно правові акти з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Так, згідно Порядку медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі Порядок) медичний контроль за станом здоров’я підслідних та засуджених здійснюється шляхом медичного обстеження під час прибуття підслідних у слідчі ізолятори з метою виявлення соматичних, інфекційних, паразитичних та інших захворювань, проведення медичних оглядів (під час прибуття до установи, вибуття з неї, щорічних профілактичних та цільових оглядів) з метою своєчасного виявлення хворих й осіб з патологічними або перед патологічними станами та розробки щодо них лікувально-оздоровчих заходів, диспансерного нагляду за особами, які мають захворювання.
Під час первинного медичного огляду медичний працівник з прибулим до установи проводить співбесіду з питань профілактики інфекційних захворювань, про що прибулий засвідчує підписом у медичній картці. Медичний працівник повинен проінформувати прибулого про можливість проведення в установі за його згодою консультування та тестування на інфікованість.
Як видно з матеріалів справи, при надходженні до СІЗО № 13 з Біляк О.О. не проводилась співбесіда з питань профілактики інфекційних захворювань, що підтверджується відсутністю її підпису в медичній картці.
Про захворювання останньої начальнику медичної частини СІЗО № 13 стало відомо 26.09.2003 року із заяви Кац О.В., в якій він просить направити його доньку Біляк О.О. на обстеження та стаціонарне лікування у спеціалізоване 3-тє відділення 5-ї інфекційної лікарні м. Києва, а не 20.01.2004 року, як зазначено в листі прокуратури м. Києва на адресу адвоката Печерської колегії адвокатів Шевченко З.К. № 16/586–ш–04 к від 14.06.2004 року.
Згідно п. 6.4.1. Порядку протягом трьох діб від часу прибуття в СІЗО всі прибулі (крім транзитних) проходять лікарський огляд, а також рентгено-флюрографічне обстеження, натомість з медичних документів Беляк О.О. видно, що дане обстеження вона пройшла тільки 18.12.2003 року.
Під час обстеження хворих з метою встановлення діагнозу захворювання лікар медичної частини використовує дані анамнезу, медичні документи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. У разі потреби дані про захворювання, що мали підслідні та засуджені, отримують через лікувальні заклади органів охорони здоров’я за місцем їх проживання до арешту та засудження.
Обхід хворих лікарі медичної частини здійснюють щоденно. Записи в щоденниках хворих роблять 1 раз на 3 дні у разі легкого перебігу захворювання і щоденно – у тяжких випадках та випадках середньої тяжкості. Начальник медичної частини повинен оглядати хворих не рідше одного разу на тиждень і в обов’язковому порядку – у перший день прибуття хворого та перед виписуванням.
Особи, які взяті під варту і утримуються у слідчих ізоляторах, для подання їм термінової медичної допомоги направляються до найближчого лікувального закладу, де така медична допомога може бути надана. У разі госпіталізації підслідного до лікарні органів охорони здоров’я про це повідомляється особа або орган, у провадженні яких перебуває кримінальна справа (п. 7.6. Порядку).
Суд вважає, що адміністрацією медчастини СІЗО № 13 були порушені вищевказані норми Порядку, відповідна належна медична допомога Біляк О.О. в умовах її місця знаходження не надавалась, хоча, як видно із її неодноразових записів до лікаря вона її потребувала, також не вирішувалось питання про направлення хворої до лікувального закладу, тому вбачається, що тим самим членам сім’ї та близьким родичам Біляк О.О. заподіяна моральна шкода, яка виразилась у хвилюванні за здоров’я доньки та матері, необхідністю і – поряд з цим – складністю та неможливістю медичного обслуговування, забезпечення її, тому з урахуванням тривалості та обсягу страждань, суд визначає моральну шкоду в розмірі по 20 000 гривень кожному з позивачів.
Слід відмітити, що вказане не свідчить про причинно-наслідковий зв’язок, пов’язаний із смертю Біляк О.О., так як ця обставина в судовому засіданні не встановлена, а на даний час з’ясовується прокуратурою Шевченківського району м. Києва в межах вирішення питання про порушення кримінальної справи по факту смерті Біляк О.О.
Стосовно вимог про стягнення з відповідачів матеріальної шкоди суд прийшов до висновку, що ці вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала у разі, коли вона завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю цієї особи.
У відповідності до вимог статей 16, 18 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлих одиноких громадян, осіб без певного місця проживання, громадян, від поховання яких відмовилися рідні, знайдених невпізнаних трупів здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих органів. Поховання померлих осіб, які відбули покарання в місцях позбавлення волі, здійснюється згідно із цим Законом за рахунок коштів установи, де відбував покарання померлий, або за рахунок коштів виконавця волевиявлення померлого чи особи, яка зобов’язалася поховати померлого, за бажанням цих осіб у встановленому порядку.
Відомо, що Біляк О.О. знаходилась у місцях попереднього ув’язнення, а не в місцях позбавлення волі, в той час як названа вище стаття Закону України «Про поховання та похоронну справу» регулює порядок поховання осіб, які відбували покарання, а не знаходились у місцях тимчасового утримання, що має місце в даному випадку.
Крім того, як видне з викладеного вище судом встановлено факт не належного надання СІЗО № 13 медичної допомоги Біляк О.О., але причинно-наслідкового зв’язку зі смертю останньої суд не встановлював, ця обставина на даний час вирішується в прокуратурі Шевченківського району л м. Києва, про що є лист щодо призначення експертного дослідження за фактом смерті Біляк О.О., відповідно вбачається, що вимоги про стягнення матеріальної шкоди з відповідачів на користь позивачів є безпідставними і задоволенню не підлягають.
У зв’язку з наведеним та керуючись ст. ст. 23, 1166, 1167 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 16, 18 Закону України "Про поховання та похоронну справу", Порядку медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань, затвердженого спільним Наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України № 3/6 від 18.01.2000 Щ року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 березня 2000 року № 143/4364, ст.ст. 10, 11, 13, 60, 88, 212 – 215, 292, 294 Цивільного Процесуального Кодексу України, суд , –
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Кац Олега Володимировича, Кац Тетяни Яківни, Біляка Станіслава Ігоровича, інтереси якого представляє Кац Олег Володимирович до Київського слідчого ізолятора № 13, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Київського слідчого ізолятора № 13 на користь Кац Олега Володимировича, Кац Тетяни Яківни, Біляка Станіслава Ігоровича, інтереси якого представляє Кац Олег Володимирович на відшкодування моральної шкоди по 20 тисяч гривень кожному з позивачів.
В решті вимог та до Державного казначейства України відмовити.
Стягнути з Київського слідчого ізолятора № 13 на користь держави судовий збір в розмірі 25 гривень 50 копійок.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.