Тернопільська кооперація у процесі дізнання: міліція та «братки» працюють пліч-о-пліч. Прокуратура не втручається

«...Один із невідомих визвав по телефону третього невідомого з автомобілем, в який мене і заштовхали. Після цього мене повезли в лісопосадку біля села Шевченківські Гаї.  Мене вивели, а по дорозі мені погрожували фізичним насильством у міліції.  Мене заставили руками рити яму, яка за їхніми словами мала б слугувати для дев’ятого (можливо такого як я). Через 5-7 хв. шофер автомобіля після розмови з  кимось по телефону сказав припинити, помити руки в калюжі і їхати в міліцію. Всі троє мене повезли в міський відділ міліції і провівши мене повз чергового до Василя Івановича (фамілію не знаю). На другому поверсі один із них  сказав Василю Івановичу, що так і всіх зловлять...»

Цитата із заяви 15-річного учня Центру профтехосвіти Володимира К.

Повідомлення про «тер­нопільську вуличну революцію» наприкінці минулого року облетіла чи не усі всеукраїнські телеканали, друковані та інтернет-видання.

Нагадаю: під вечір 20 грудня на вулиці Злуки сталася дорожно-транспортна пригода. Нова «Ауді» на чималій швидкості вискочила на пішохідний перехід і під колеса іномарки потрапили двоє неповнолітніх учениць Тернопільського центру професійно-технічної освіти № 1, О. Солонина та І. Михайлишин. Зухвала реакція на подію її винуватця, водія авто С. В. Бойка, відразу спровокувала обурення численних свідків. Тут приспіла «швидка», дівчата були направлені до лікарні, але люди не розходилися. До того ж чи то водій «Ауді» демонстрував якісь службові посвідчення, чи просто хтось припустив, що він – правоохоронець або податківець, а відтак „свої його прикриють»... Власне це і стало основним приводом до спалаху людською обурення. Пристрасті не погасило прибуття міліцейської «дев’ятки» з нарядом патрульно-постової служби, скоріше навпаки. За декілька хвилин на місці події вирував розгніваний тисячний натовп. Міліція і водій, які невдовзі спробували покинути місце ДТП, відбулися переляком, але не пощастило їхнім автомобілям: обидва було перекинуто догори колесами. Міліцейську «дев’ятку» обурені протестувальники перекидали двічі, а тому вона виявилася дуже пошкодженою...

Того ж дня люди у погонах і у цивільному заходилися розшукувати ініціаторів безпорядків та кривдників свого службового і приватного майна. На прес-конференції з приво­ду цієї події начальник УМВСУ генерал Василь Пісний категорич­но заявив, що винуватців – тих, хто організовував акцію непокори та перекидав машини, буде знайде­но і покарано. Зокрема, винуватці мусять компенсувати заподіяні міліції збитки. За надто простою логікою їх почали вихоплювати у середовищі учнів центру профтехосвіти. Адже двоє потерпілих дівчаток навчалися саме там, отже наругу над автомобілями ймовірно мали б чинити їхні товариші...  Хоча, треба зазначити, що ті фото, які кілька днів поспіль з’явилися у місцевій пресі, зафіксували – машини перевертали дебелі дорослі чоловіки, а зовсім не 14 – 15-річні підлітки. 

Та ще 20 грудня міліція затримала вісьмох учнів центру професійно-технічної освіти, які, начебто були ініціаторами безпорядків, яких після надання свідчень відпустили. Наступного дня біля гуртожитку Центру профтехосвіти були затримані ще п’ятеро дітей. Те, що хлопча­ки були у міськвідділі і там їх у відсутність вихователів або рідних допитували, підтвердив згодом майстер виробничого навчання Центру Віктор Салій. Він зауважив, що дітей тримали тривалий час, водили по каб­інетах. Учні були переляканими. Через кілька днів після інциденту до журналістів тернопільських видань звернувся директор Цент­ру професійно-технічної освіти №1 з тривожним повідомленням про те, що міліціо­нери зухвало, не дотримуючи прав дитини, опитують неповнолітніх учнів Центру.

П’ятнадцятирічного учня центру профтехосвіти Володимира К. вранці 21 грудня зупинили біля гуртожитку двоє невідомих у цивільному і силоміць заштовхали у машину. Один з товаришів Володимира – Петро Н. відразу ж повідо­мив про це з мобільного телефона міліцію. Йому наказали стояти на місці, а потім, прибувши, забрали в міськвідділ.

Тим часом «невідомі у цивільному» вивезли Володимира К. до лісу, де його залякували, вимагаючи зізнатися у свої участі у вуличних безпорядках, і навіть примушували вирити могилу. Після цього ті ж самі люди доставили Володимира К.  до міськвідділу міліції Тернополя, де він давав свідчення першому зас­тупникові начальника міськвідділу міліції Тернополя Василю Бурику.

Ким власне були ті таємничі особи у цивільному, які знушалися над неповнолітнім хлопчиною у лісі під Шевченковими Гаями, у перші тижні після резонансного вуличного інциденту не повідомлялося. Начальник центру громадських зв’язків УМВСУ в об­ласті Сергій Шворников на зустрічах із журналістами свідчив, що міліція проводить перевірку стосовно інциденту 20 грудня. Поки що кримінальної спра­ви не порушено. Про викра­дення  Володимира К. та вивезення його за місто Сергій Шворников заявив, що «це вчинили не праців­ники міліції, а цивільні, особи яких не встановлено». Залишилося без відповіді, чому згадані «невстанов­лені цивільні» привезли Володимира у міськвідділ? До речі, знаючи, який суворий пропускний режим при вході у міськвідділ міліції (черговий з’ясовує, хто ви, телефонує у кабінет, куди має на­мір піти відвідувач), важко уявити, як «невстановлені особи» могли туди проникнути.

Наступного дня Володимир К. звернувся із заявою у до Начальника міськвідділу УМВСУ, а 26 грудня – до депутата Тернопільської обласної ради Б. Рокочого (цит): «Звичайно я був присутнім серед тисячі інших, але я був значно дальше і не міг бути близько в той час, коли перевертали автомобілі. Хоча мене можуть в цьому звинуватити. Мені 15 років. 6 років я виховуюся без матері, яка померла. Прошу розглянути мою заяву та захистити мене від можливого звинувачення, якого я не скоїв. Оскільки боюся за необ’єктивне розслідування цього випадку, і боюся за фізичне насилля і психологічний тиск, який на мене вже творився».

Прокуратура Терно­поля в останні дні минулого року не квапилася пролити світло на обставини цієї резонансної справи. Лише 2 січня прес-секретар прокурора області Леся Долішна поширила інформацію про те, що порушено криміналь­ну справу за фактом втручання в діяльність працівиків правоохоронних органів з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків. Натоімсть нічого не повідомлялося про порушення кримінальної справи за діями відомих дізнавачів та їхніх невідомих партнерів. А тому 4 січня 2007 року від імені кореспондентського пункту бюлетеня «Права людини» я звернувся з інформаційним запитом до Прокурора Тернопільскої області Ю. В. Голуба.

Дніми на неї надійшла відповідь. Прокуратурою з’ясовано, що за фактом вказаної ДТП, СУ УМВС України в області 2 лютого 2007 року прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно Бойка С.В., за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.і ст.286 КК України. З цього зрозуміло, що – на думку слідства, принаймні – водій С. Бойко не збивав дівчат на «зебрі» пішохідного переходу.

«Крім цього (цит.), в ході перевірки звернення учня Тернопільського центру професійно-технічної освіти №1 Володимира К. щодо неправомірних дій невстановлених осіб та працівників Тернопільського МВ УМВС України області його твердження не знайшли свого підтвердження. Тому, 28 грудня 2006 року прокуратурою м. Тернополя прийнято рішення про відмову у порушенні кримінальної справи стосовно Бойка А.В. та Дідушина В.В. на підставі п.2 ст.6 КПК України, у зв’язку з відсутністю в їх діях ознак злочину, передбаченого ст.146 КК України, а також стосовно працівників Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області, з підстав, передбачених п.2 ст.6 КПК України, у зв’язку з відсутністю в їх діях ознак злочинів, передбачених ст. 365 КК України».

А от із змісту цього абзацу, погодьмося, важко зрозуміти, ким є згадані Бойко А. В. та Дідушин В. В.: співробітниками міліції, тими самими «невстановленими особами», чи просто родичами чоловіка, що носиться містом на крутому «Ауді». 

Те, що «твердження не знайшли підтвердження» – цілком прогнозований фінал, по змісту і по формі. Важко сподіватися, що п’ятнадцятирічний учень ПТУ, ще й сирота, спроможний протистояти протиправному тиску на себе та послідовно доводити вину своїх кривдників. Що Прокуратура у таких випадках зберігає незворушну позу невтручання – також, погодьмося, вже достатньо прогнозована ситуація.

А от чи візьметься хтось прогнозувати, чи не прилучаться до натовпу погромників чергової «вуличної революції» –  при першій-ліпшій слушній нагоді, із завзятістю та жорстокістю – ті учні ПТУ, по долях яких цього разу пройшлися «слідчі» у погонах і шкірянках?