Авторитет Феміди. Чому в Україні нема широкого доступу до правосуддя

За дослідженнями Інституту соціології Академії наук України, судам у нашій
державі не довіряють майже 50 відсотків громадян, 63 відсотки опитаних
переконані, що там усе вирішується через хабарі. Лише в 2005 році до
Президента України зі скаргами на несправедливість судів звернулися понад 11
тисяч громадян і понад 4200 - на неправомірні дії їхніх працівників. Люди
дивуються з приводу різного застосування однієї й тієї ж правової норми,
вибірковості доказів, які беруться до уваги чи відкидаються, суб’єктивним
підходом до справ. Навіть у Верховному суді, де накопичилося близько 40 тисяч
справ, їх часто розглядають не за черговістю надходження, а за вподобанням
судді. А взяти так зване рейдерство, тобто захоплення підприємств на підставі
нібито законних рішень, які ухвалюють судді не на основі закону, а на свій
розсуд. Отож багато співвітчизників не без причин здригаються при слові
"суд".

Українська судова система давно перестала асоціюватися зі словом "правосуддя"
і навіть загрожує демократії, стабільності суспільства, говорили учасники
круглого столу "Правове регулювання доступу громадян до механізмів вирішення
публічно-правових та цивільно-правових спорів: проблеми та перспективи їх
вирішення", організованого творчим центром Каунтерпарт та Інститутом
громадянського суспільства. Чи можна за таких умов говорити про вільний
доступ до правосуддя, надто для мешканців сіл, для яких навіть доїхати до
районного суду є проблемою. Який же вихід?

Радники Президента Микола Полудьонний та Ігор Коліушко бачать його у втіленні
Концепції вдосконалення судівництва та утвердження справедливого суду в
Україні відповідно до європейських стандартів, підписаної у травні 2006 року.
У ній передбачається перебудова системи судів: створення Вищих кримінального
і цивільного судів, окружних кримінальних судів, судів присяжних тощо. Однак
навіть якщо судова реформа впроваджуватиметься успішно, очікувати більш
справедливого судочинства можна буде не раніш ніж через 7-10 років, визнають
самі ж радники. Тим паче, що без вимогливого підбору суддівських кадрів
навряд чи буде досягнуто більшої доступності та справедливості судової
системи.

"Проблема доступності до суду - не лише у недосконалій структурі судових
органів і їхніх повноважень, а й у якості суддівського корпусу, - вважає
Микола Полудьонний. - Чесний і порядний суддя своїми справедливими рішеннями
компенсує недоліки судової системи і процесуального законодавства, а нечесний
користується ними і компрометує їх. Тож до суддів треба застосовувати
політику "батога і медяника". "Медяник" - це створення належних умов для
їхньої роботи: забезпечення оргтехнікою, фінансами, житлом. А "батіг" -
підвищення їхньої відповідальності аж до звільнення з посади. На жаль, нині
це проблематичне питання, зокрема й через недосконалість механізмів, якими
користується Вища рада юстиції. Були випадки, коли у судді рекомендувалися
люди з непогашеною судимістю, і водночас відмовлялось у рекомендації на
суддівську посаду цілком гідним претендентам.

Про міцну корпоративну "солідарність" суддів давно ходять легенди. Вона
особливо небезпечна в умовах, коли суддя є недоторканним, а механізм його
притягнення до відповідальності - неефективним. Тож де шукати "батога" на
несумлінних служителів Феміди? Серед запропонованих правознавцями поправок до
законів про судоустрій та статус судді - створення дисциплінарних комісій,
які мають стежити за професійним рівнем суддів і притягатимуть їх до
відповідальності аж до звільнення з посади. Ідея хороша, от тільки комісії ці
знову ж таки складатимуться... з суддів. Радники Президента запропонували ще
один нібито порятунок від корупції - підвищення платні суддям до 9-9,5 тисячі
гривень. Мовляв, це зробить їх незалежними від владців та спокуси отримати
хабара, і приверне до судів молодих амбітних юристів.

"Може, це когось і зробить незалежним, та починати треба з добору студентів у
юридичні заклади, з їхньої моральності. На жаль, нині це нікого не хвилює.
Високооплачуваний, але бездушний суддя не стане ближчим до народу, хоч
покликаний захищати. Тож ним має право бути лише висококваліфікований юрист,
якого обирає населення того району, де його добре знають", - говорили
правознавці, які приїхали з різних регіонів України. Та і з цього питання, як
показав круглий стіл, немає однозначної думки. Скажімо, Микола Полудьонний
вважає, що українське суспільство не дозріло до виборів суддів, тому, мовляв,
за нашої виборчої практики це може призвести до того, що вони та їхні
"спонсори" просто купуватимуть виборчі округи.

Цим цікавим, але далеким від щоденних потреб "маленької" людини питанням було
присвячено левову частину круглого столу. І лише під кінець заговорили про
альтернативні форми судочинства, запровадження яких могло б значно наблизити
населення до правосуддя. Там теж є безліч проблем.

Скажімо, в Україні запрацювали 115 третейських судів, які є недержавними і
утворюються для вирішення цивільних і господарських спорів, зокрема
пов’язаних із власністю на землю та землекористуванням. Теоретично, якби вони
діяли в сільському регіоні, людям не треба було б їхати до районного суду для
вирішення багатьох нагальних справ. Однак на практиці створити такий суд на
селі неможливо. До того ж третейські суди існують за рахунок третейського
збору, а звідки у селян кошти на нього? Тож закон "Про третейські суди"
вимагає поправки, що їх можуть утворювати асоціації місцевого самоврядування
і безпосередньо територіальні громади.

На жаль, в Україні досі не створено інституту мирових суддів, бо це невигідно
владцям. Тим часом як в інших державах, зокрема в Росії, такі судді
розглядають до 80 відсотків справ. Нещодавно у Києві за сприяння
Європейського союзу запрацював проект "Покращання доступу сільського
населення до правосуддя". Однак він розрахований лише на чотири райони
України.

Отож висновок після круглого столу напрошується невтішний: схоже, для
більшості громадян України, особливо для селян, доступний суд ще довго
залишатиметься поняттям віртуальним. 

"Сільські вісті" 2007.01.30