MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Хворих чорнобильців кинуто напризволяще

01.03.2007   
Олексій Григор’єв, кор. Сільських вістей

Жінка сиділа на каталці у лікарняному коридорі. Її зблідле від недуги обличчя
пестили сонячні зайчики. Ніби намагалися потішити людину, в очах якої глибоко
залягла журба. Підступився до неї. Розговорилися. Марія Степанівна Дежнюк -
із рівненської поліської глибинки. Хвороба геть змучила її. Хворіти почала
відтоді, коли гупнула Чорнобильська атомна. І чим далі, тим тяжче. Оце в
обласній лікарні ступню ампутували. Рана загоїлася. Сказав лікар, що скоро
додому. Хоча треба лікувати ще нирки, які вже тут дали про себе знати, почало
боліти серце. Лікувати ж нові болячки - потрібні гроші, бідкається жінка. А
їх катма. Чоловік уже напозичався в селі до тисячі гривень. А скільки ще
хвороби потягнуть? Учорашня влада обдерла нас як липку, та й сьогоднішня не
спішить одягати. Тільки обіцяє багато.

- Проробила все життя дояркою у колгоспі, а чоловік - трактористом. Дещицю
грошенят припасли. Та все пішло прахом. А тут, як на лихо, болячки обсіли. І
мене, і чоловіка, і двох синів із невістками. А хіба будуть здоровими онуки?
Наш же Рокитнівський район добряче побитий Чорнобилем. Скільки люду хворого!
Гибіють, а в яку больницю не поткнешся - за все плати гроші. Маю
чорнобильський документ, проте ще жодного разу, відколи хворію, не
скористалася пільговим рецептом. Бо добитися його - справа марудна. До
районних лікарів від мого села - зо сто кілометрів, до обласної
чорнобильської лікарні - втричі далі. Та й там цих ліків - одна насмішка над
больними. То чого ж держава нас дурить: обіцяє, запевняє, що чорнобильці
захищені. Хіба що облесливими язиками начальників. Та якось одбудемо,
одмучимось на цьому брехливому світі, - важко зітхнула Марія Дежнюк. - Єдина
втіха зараз для мене - оце сонечко. У нашу палату воно не зазирає, то тішуся
тут, у коридорі...

Із палати вийшов лікар.

- Завтра вас виписую, Дежнюк, для подальшого лікування в районі. Тож
готуйтеся, - кинув на ходу.

- А я вже до всього приготувалася, - сказала сама собі Марія. Та й узялася за
коліщата каталки, щоб розвернути її за сонцем, яке вже скотилося за нижні
шибки.

Мені ж подумалося: скільки таких горопах мучиться-бідує, чахне в лікарнях,
удома від неспроможності купити ліки?

На справжнє ходіння по муках перетворюється намагання чорнобильців одержати
ліки за пільговими рецептами. Минулої пізньої осені в корпункт "Сільських
вістей" зайшли троє пенсіонерів. Розказали, що тільки одиницям вдається
скористатися правом придбати ліки за рахунок чорнобильського фонду.

Під час проведення тендера, до речі, щорічного, хтозна-ким і для чого
придуманого (тихцем медики поговорюють, що комусь це вигідно), торік в
обласному центрі право на відпуск пільгових ліків для чорнобильців було
надане аптеці при Рівненському обласному спеціалізованому диспансері
радіаційного захисту населення.

- От там і мордуємося, - нарікають хворі. - Прийдіть, подивіться і напишіть у
вашій вельми авторитетній газеті про те знущання над людьми. Може, допоможе
покласти цьому край, - висловив прохання ліквідатор аварії на ЧАЕС, інвалід
другої групи Дмитро Нестерчук. - Прийдіть найкраще першого числа, саме цього
дня щомісяця там таке стовпотворіння, стільки сліз і відчаю, що навіть
здорове серце зойкне від наруги.

Так я і вчинив. Дочекався початку місяця. Пішов у прозвану людьми
"чорнобильською" лікарню. У коридорах на всіх поверхах людей - не
проштовхнутися. До кожного лікаря - довжелезна черга.

Побувавши в кабінеті, хворий виходить із нього у розпачі:

- І тут вже ліміт закінчився, - ошелешує тих, хто міриться зайти до цього
лікаря. Юрба враз перекочується від кабінету кардіолога до кабінетів інших
фахівців.

Он із крайнього кабінету невропатолога виштовхався з юрби, налягаючи на
ковіньку, молодий чоловік із восковим обличчям. Безадресно чортихнувся на
запитання тих, що стояли в черзі під кабінетом, зле засміявся:

- Ліки по бороді текли, а в рот не попали. І у цього лікаря ліміт уже тю-тю.

А на першому поверсі вигойдується юрба "щасливців", котрим вдалося отримати
рецепти. З нетерпінням підступають до невеличкого аптечного кіосочка. І в
цьому відчувається "велика" турбота тих, від кого залежить обслуговування
хворих чорнобильців. Люди прагнуть швидше добратися до віконця, звідки "дають
здоров’я", бо, дивись, закінчиться запас тих чи інших ліків, і доведеться аж
через місяць потовпитися тут у черзі ще раз без особливої надії на вдачу.

Своїми враженнями я поділився з завідуючим поліклінічним відділенням лікарні
Сергієм Дмитруком.

- А ви думаєте, нам не боляче дивитися на таку наругу над людьми? - говорить
Сергій Павлович. - Вини нашої в цьому - жодної. Виділяють щомісяця ліміт на
ліки. Ми ж його ділимо лікарям, як за прислів’ям: кожній свашці - по плашці.
А вона тісненька і коротенька. Мізер грошей, а відповідно, і виданих
рецептів. Повсюди чорнобильці зі своїми болячками кинуті напризволяще. Бо як
поправиш здоров’я за ті тридцять гривень, які припали торік на кожного в
області, хто має право на безплатне отримання ліків? Який вихід? На думку
лікарів, слід продумати і впровадити систему адресного виділення грошей для
лікування чорнобильців залежно від визначеної спеціалістами важкості
захворювання. І, звичайно, збільшити кошти на це. Бо ті, що виділяються, аж
ніяк не зарадять бідам ліквідаторів та потерпілих. До того ж за січень
нинішнього року недужим чорнобильцям держава не виділила ні копієчки.

А біда в області зростає: все більше людей відчувають згубний вплив радіації.
Надто в поліських районах, зокрема в Сарненському, Рокитнівському,
Березнівському та Володимирецькому.

Тривожать і насторожують цифри зростання захворюваності дорослого населення,
яке визнане постраждалим на контрольованих територіях за двадцять років. У
розрахунку на тисячу жителів вона зросла більш як на тридцять відсотків. А
дітей до чотирнадцяти років - майже на п’ятдесят шість.

Сумний і невтішний висновок спеціалістів-радіологів: у понад ста поліських
населених пунктах області сьогодні ще існує реальна загроза опромінення
людей. А це означає, що й надалі зростатиме кількість хворих,
розширюватимуться цвинтарі з упокоєними зловісним Чорнобилем.

Рівненська область.

 

"Сільські вісті" 2007.02.20

 

 Поділитися