Права людини в Україні - 2006. XV. Окремі аспекти права на працю

[1]

Серед найбільш важливих проблем щодо гарантування права на працю ми можемо назвати проблеми із заборгованістю у виплаті зарплат, проблему безробіття, а також не можна оминути питання вартості робочої сили в Україні.

Проаналізувавши судову практику та звернувши увагу на питання, з яких найчастіше виникають трудові спори, можемо зробити висновок, що також існує низка проблем, які потребують вирішення. Зокрема, питання, які стосуються недотримання умов трудового договору чи контракту сторонами трудових відносин, недопущення первинних профспілкових організацій до ведення колективних переговорів та укладення колективного договору, несвоєчасна виплата заробітної платні та кінцевого розрахунку під час звільнення, незаконне звільнення, несплата компенсації за невикористану відпустку.

1. Право на справедливу оплату праці

Штучне заниження вартості робочої сили успадковане сучасною Україною від адміністративно-планової економічної системи Радянського Союзу з її низьким рівнем заробітної плати. Але там воно компенсувалося високими обсягами споживання, які розподілялися через так звані суспільні фонди споживання, шляхом дотацій на житлово-комунальні і санаторно-курортні послуги, значну частину споживчих товарів, безкоштовної медичної допомоги й освіти. Низькій зарплаті відповідали такі самі низькі, жорстко регульовані ціни на товари й послуги.

Перехід до ринкової економіки зруйнував систему дотацій і, значною мірою, суспільні фонди споживання. Але прагнення витримати конкуренцію на світовому ринку в умовах високої енергоємності та матеріаломісткості призвело до консервації низької вартості робочої сили. І зараз це важливий чинник конкурентоспроможності українських товарів. Проте не можна не бачити, що низька вартість робочої сили ще більшою мірою є непереборним бар’єром для зростання продуктивності праці і провокує відплив найактивніших верств громадян за кордон. Без високої заробітної плати не може бути й високих соціальних трансфертів. Отже, низький її рівень є чинником бідності не лише працюючого населення, а й непрацездатних його верств. Усе це стримує розвиток внутрішнього ринку. За нинішніх інтеграційних процесів ми не зможемо втримати усередині країни кваліфіковану робочу силу, кардинально не підвищивши заробітної плати. Котра і має стати головною мотивацією до праці.[2]

Безальтернативність відмови від нинішньої моделі конкурентоспроможності, яка базується на низькій вартості робочої сили, пов’язана й з тим, що низьку вартість робочої сили можливо використовувати лише в умовах глибокої кризи і на початкових етапах формування ринкової економіки. Надалі ж це безперспективно: практично жодна держава не досягла за рахунок її використання серйозних успіхів у підвищенні добробуту нації.

Розрив за цим параметром між країнами, які використовують «дешеву» і «дорогу» моделі, лише збільшується. Не ставлячи під сумнів тезу про необхідність синхронізації підвищення зарплат із темпами зростання продуктивності праці, можна відзначити, що цей критерій усе-таки не можна використовувати бездумно. Ідеться про те, що серйозно поступаючись за показниками ВВП на одного зайнятого (продуктивності праці) країнам Центральної та Східної Європи, за рівнем оплати праці ми відстаємо ще більше. Тобто той показник, який за радянських часів називався рівнем експлуатації найманого працівника, в Україні сьогодні значно вищий, ніж у всіх сусідів, хіба що за винятком Болгарії.

За розрахунками вчених, частка оплати праці в собівартості вітчизняної продукції — навіть з урахуванням соціальних нарахувань на фонд оплати праці — сьогодні становить трохи більше 8%. А збільшення зарплат на 30% сприятиме збільшенню цієї частки всього на 2%. Тобто навіть у разі зростання зарплат у кілька разів ніякої економічної катастрофи не станеться.

Яскраво проблему низької вартості робочої сили можна показати на прикладі оплати праці шахтарів на сході України. Зокрема, Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян спільно з Конфедерацією вільних профспілок Луганської області (далі – КВПЛО) провели моніторинг дотримання мінімальних державних стандартів і державних гарантій у шахтарському місті Зорінськ Луганської області (шахта "Ніканор-Нова").[3]

Таб.1.

Доходи сімейного бюджету шахтарів

Середньостатистичні показники середньої заробітної плати найманих

робітників шахти "Ніканор-Нова" за 2006р.[4]

Понад 500 найманих працівників шахти мають щомісячний прибуток менше 600 грн. З них немає жодного працівника, що одержують державні субсидії на комунальні платежі.

Таб.2.

Витрати сімейного бюджету шахтарів

Розрахункові нормативи показників вартості мінімального продовольчого кошика для непрацюючих громадян (пенсіонерів) у ринкових цінах станом на 15 січня 2007 р. (м. Зорінськ)[5]

Таб.3.

Розрахункові показники вартості споживання енергії (до/кал.) людиною по групах діяльності в ринкових цінах на 15 січня 2007 р. (м. 3орінськ)[6]

Якщо взяти родину шахтаря з 3-х чоловік: чоловік, дружина, дитина-підліток, то тільки на повноцінне харчування, що дозволяє біологічне відтворення, необхідні затратити на місяць (дані округлені):

* Відповідно до Методики розрахунку прожиткового мінімуму Мінпраці від 17.05.2000 № 109/95/157, вартість продовольчого кошика для підлітка вище середнього в 1,2 рази.

Дотримуючись пропорцій основних витрат, визначених урядовою Методикою розрахунку мінімального прожиткового мінімуму, можна стверджувати, що вартість набору непродовольчих товарів для родини складе (усереднено – з обліком річних сезонних витрат на придбання одягу, взуття, ремонт квартири, білизни, посуду, меблів, туалетних приналежностей та ін.): 3450/3= 1150 грн.

Вартість житлово-комунальних послуг для сім’ї в 2-х кімнатній квартирі з електроплитою (з урахуванням нових тарифів) складає: опалення – 240 грн.; квартплата – 60 грн.; холодна вода і водовідлив – 35 грн.; гаряча вода – 30 грн.; електроенергія – 50 грн.[7] Загалом  витрати на житлово-комунальні послуги: 415 грн.

Отже, загальні витрати на родину з 3-х чоловік складуть:

- на придбання продовольства – 3450 грн.

- на придбання непродовольчих товарів – 1150 грн.

- на ЖКГ – 415 грн.

Разом, видаткова стаття сімейного бюджету: 5015 грн.

Якщо дружина шахтаря працює, що в Зорінську малоймовірно, вона одержує, приблизно, 650 грн.

Разом, дохідна стаття сімейного бюджету: 1550 + 650 = 2200 грн.

Дефіцит сімейного бюджету – 2815 грн.

Приведені дані дають підставу стверджувати, що доходи громадян м. Зорінська – шахтарів не забезпечують не тільки родині працівника, але навіть йому самому прожитковий мінімум – повноцінного калорійного харчування, оплату вартості комунальних послуг за опалення житла, електроенергію, воду, газ, асенізацію, квартплату, витрат на товари першої необхідності.

Потрібно зазначити, що загалом фактичні тарифи, що діють на вугільних підприємствах у Луганській області, на підставі яких формується реальний фонд заробітної плати, значно нижче встановлених законом. При цьому виявлена ще й дискримінаційна практика (як "творчість" місцевих "вугільних баронів"), коли на одній і тій шахті більш високий тариф (хоча й нижче встановленого законом) установлюється тільки для основних професій (для ГРОВ – гірноробочий очисного вибою і прохідників) – як особливий привілей.

"Гарантований" державою, тобто встановлений законом, тариф (мінімальна зарплата) для робітників 1-го розряду вугільних підприємств за останні два роки мав такі значення:

з 01.01.05 – 262 грн.

з 01.04.05 – 290 грн.

з 01.07.05 – 310 грн.

з 01.09.05 – 332 грн.

з 01.01.06 – 350 грн.

з 01.07.06 – 375 грн.

з 01.01.07 – 400 грн.

з 01.04.07 – 420 грн.

Фактичний рівень тарифікації на шахтах нижчий встановленого законом через нібито складне економічне становище підприємств. При цьому "офіційна" профспілка вугільників (ПРУП) завжди в таких випадках займає угодовську (опортуністичну) позицію в інтересах не робітників, а роботодавця, у якого вже традиційно на гідну зарплату "не вистачає" грошей. Це наглядно видно з наступної таблиці[8]:

Таб.4.

*У дужках – величина тарифу, що повинна бути встановлена з урахуванням коефіцієнта 1,2 – згідно п. 2.2 Генеральної угоди

На одному з найбільш благополучних підприємств ДП "Краснодонуголь", потім перетвореному у ВАТ "Краснодонвугілля” проведено аналіз дотримання мінімальних гарантій в оплаті праці з 1999 року, що підтверджує факт порушення норм трудового законодавства протягом усього періоду з 1999 року по 2007 рік.

У результаті наймані робітники усіх вугільних підприємств не доодержують значну частину своєї заробітної плати, відповідно, менша сума перераховується в пенсійний фонд і держбюджет.

Для вирішення цієї проблеми членська організація Незалежної профспілки гірників шахти "Никанор-Нова" оформила трудовий спір у частині недоотримання мінімальних гарантій в оплаті праці. Відбувся трудовий арбітраж. Протоколом №3 засідання трудового арбітражу оформлено розгляд колективного трудового спору між найманими робітниками ОПП "Шахта "Никанор-Нова" ДП "Луганськвугілля" (м. Зорінськ Перевальского району Луганської області) і генеральним директором ДП "Луганськвугілля" м. Луганська (№018-06/12-У від 04.08.2006 р.). Однак, позитивного рішення немає.

Після численних звернень Незалежної профспілки гірників шахти "Никанор-Нова" і КВПЛО щодо усуненню цього порушення трудового законодавства 17 листопада 2006 року між Міністерством вугільної промисловості України і Профспілкою вугільної промисловості України була підписана Угода, у якій передбачалося забезпечення затвердження тарифних ставок і окладів, розрахованих, виходячи з мінімальної заробітної плати 400 грн з урахуванням вимог Генеральної і Галузевої угод з 01 червня 2007 року.

Ця угода мала дискримінаційний характер, тому що ГРОВ і прохідникам планувалося затвердження тарифів з розрахунку мінімальної заробітної плати поетапно, починаючи з 01 січня 2007 року до 01 червня 2007 року, а допоміжним працівникам поетапно почати підвищення тарифних ставок, починаючи з 01 квітня 2007 року. Цю Угоду, як дискримінаційну, оскаржила КВПЛО, а в лютому місяці деякі працівники ДП "Донбасантрацит" шахт "Ізвестія", "Княгинінська" під керівництвом незалежних профспілок провели акцію протесту – багатоденні страйки під землею, не піднімаючись на поверхню. У результаті було прийняте рішення про затвердження тарифів і окладів працівникам ДП "Донбасантрацит" з 01 квітня 2007 року, виходячи з мінімальної заробітної плати 400 грн., але знову ж без застосування коефіцієнта 1,2, передбаченого Генеральною угодою.[9]

Щодо проблеми безробіття в Україні, то офіційна статистика державних центрів зайнятості нам говорить, що на обліку цих установ станом на 1 січня 2007 року перебувало 0,8 млн. незайнятих громадян, які шукали роботу, з них понад третину становила молодь у віці до 35 років, а кожний другий проживав у сільській місцевості. Серед таких осіб майже кожний другий (45,4%) раніше займав місце робітника, а кожний четвертий (27,0%) – посаду службовця, або не мав професійної підготовки (27,6%). Офіційний статус безробітних на зазначену дату набули 97,3% незайнятих громадян.[10]

Але тут потрібно звернути увагу на один цікавий факт: у вітчизняних центрах зайнятості сьогодні понад 2 млн. незаповнених вакансій, а реально їх ще більше (при цьому, як сказано вище, кількість зареєстрованих безробітних становить близько 800 тис. осіб.). Правда, лише в 5% випадків на вакантних місцях пропонується зарплата понад тисячу гривень, а в 70% — менше 500. «Ці вакансії ніколи не стануть заповненими робочими місцями, тому що люди цілком обґрунтовано не йдуть працювати за такі копійки, — стверджує заступник директора Інституту демографії і соціальних досліджень пані Лібанова.[11] — В Україні сьогодні немає проблеми безробіття в традиційному для благополучних країн розумінні, а є проблема низької та неадекватної зайнятості. Проблема безробіття в нас нівелюється і трансформується в абсолютно убогу і недостойну людини заробітну плату». Це підтверджується й представником Міжнародної організації праці В.Кострицею, який відзначає: "Більшість новостворюваних робочих місць не є якісними, бо 60 відсотків пропонованих вільних робочих місць мають зарплату, нижчу за 345 гривень. Пропонуючи для безробітних місця з низькою оплатою, ми не можемо говорити про забезпечення гідної зайнятості".[12]

Тільки в 2002 році середня зарплата по країні досягла прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а мінімальна не може дотягтися до нього й досі. У результаті виходить фантастична річ: ризик бідності фактично не залежить від наявності чи відсутності працюючих у сім’ї. У 85% бідних сімей є хоча б один працюючий. Тобто зайнятість не є гарантією проти бідності.

Результат очевидний: значна частина населення прагне будь-якими шляхами виїхати за межі України, а кількість осіб із вищою освітою серед молоді знижується. На міжнародному тлі за показниками освіченості населення ми ще маємо пристойний вигляд, але тільки за рахунок старших вікових груп. У структурі зайнятості впевнено зростає лише частка найпростіших професій, а частка більшості видів кваліфікованої робочої сили (за винятком хіба що працівників торгівлі, вищих держслужбовців і керівників) — неухильно знижується.[13]

Основними напрямками державного впливу на рівень оплати праці мають бути підвищення рівня оплати працівників бюджетної сфери з упровадженням повномасштабної тарифної сітки (можливо, з одночасним розширенням соціального пакету); участь у соціальному діалозі на рівні переговорів про укладання галузевих тарифних угод і колективних договорів; компенсація роботодавцю витрат на цільову підготовку кваліфікованої робочої сили, будівництво тимчасового житла.

Водночас поглиблює проблему заборгованість по зарплаті, яка вже стала хронічною хворобою для України. За даними Державного комітету статистики, сума заборгованості із виплати заробітної плати на 1 грудня 2006 р. перевищувала показник на початок 2006 р. на 3,7%, або на 35,8 млн. грн., і становила 996,1 млн. грн., що дорівнює 7,7% фонду оплати праці, нарахованого за листопад 2006 р. усім працівникам.

Таб.6.

Динаміка суми заборгованості з виплати

заробітної плати в 2005–2006 роках

(станом на 1 число відповідного місяця)[14]

Заборгованість працівникам економічно активних підприємств протягом січня–листопада 2006 р. збільшилася на 3,3%, або на 15,1 млн. грн., і на 1 грудня становила 477,2 млн. грн., або 47,9% загальної суми боргу. Серед видів економічної діяльності найбільш вагоме зростання суми невиплаченої заробітної плати зафіксовано на економічно активних підприємствах обробної промисловості – на 43,8 млн. грн., в організаціях, що здійснюють операції з нерухомістю, – на 22 млн. грн., на підприємствах виробництва машин та устаткування – на 20 млн. грн. У регіональному аспекті приріст суми боргу на економічно активних підприємствах спостерігався в 16 регіонах, найвищими темпами – у Харківській (у 2,9 рази більше), Івано-Франківській (у 2,8 рази більше) та Закарпатській (у 2,1 рази більше) областях.

У цілому з кожних 100 гривень, не виплачених економічно активними підприємствами, 45 заборгували своїм працівникам промислові підприємства, 12 – організації, що здійснюють операції з нерухомістю, ще 11 – підприємства сільського господарства. На початок грудня 2006 р. вчасно не отримали заробітну плату 347,5 тис. осіб, або 3,1% загальної кількості працівників. Сума боргу в середньому на одного працівника на 1 грудня становила 1099 грн., що майже на рівні середньої заробітної плати за листопад 2006 р. Зростання суми заборгованості із виплати заробітної плати упродовж січня–листопада відбулось також на підприємствах-банкрутах – на 12,4%. На підприємствах, які призупинили виробничо-господарську діяльність (економічно неактивні), спостерігалось зменшення обсягів заборгованості на 19,5%.

Лише в Чернігівській області протягом 9 місяців 2006 року прокуратурою області було порушено 48 кримінальних справ за фактами нехтування законодавством про оплату праці. Із цих питань було внесено також 306 інших актів прокурорського реагування, до відповідальності притягнуто 220 посадових осіб. У цивільному порядку прокурорами до судів області було пред’явлено 493 позови про стягнення на користь працівників нарахованих, але не виплачених грошей. Відшкодовано мільйони гривень боргів.[15] У цій же області протягом січня-серпня 2006 р. державним інспектором праці перевірено 7 підприємств-боржників. Заборгованість із заробітної плати на перевірених підприємствах становила 171,7 тис. грн., термін заборгованості — від 1 до 10 місяців. За результатами перевірок підприємств-боржників складено й передано до суду 7 протоколів про адміністративні правопорушення на керівників ДП „РЕССКІ-льон", ДП "Агат-Сна”, ДП "Агат-Мрія", ВАТ "Агат", СТОВ "Поліське", будівельно-монтажного об’єднання «Райагробуд» та інших.[16]

У грудні 2006 року вчителі Куликівської середньої школи в Чернігівській області провели страйк і пікет протесту під районною держадміністрацією. Вони протестували проти затримок заробітної плати, що знову почалися в 2006 році. Напередодні акції вчителям було виплачено зарплату лише за вересень, після страйку виплатили ще за жовтень. Коли буде зарплата за листопад і грудень — ніхто сказати не міг. Учителів обурило ще й те, що при цьому у влади знаходяться кошти для купівлі недешевих квартир чиновникам. Загалом же невиплати зарплати знову почалися в багатьох районах області. Станом на 13 листопада вчителям області було заборговано 13 мільйонів 881 тисячу гривень, у тому числі у невеликому Куликівському районі — 901 тисячу. У місцевих бюджетах просто вже нема коштів, і навіть фінансування освіти було заплановане лише десь на три квартали.[17]

В Івано-Франківській області протягом 11 місяців 2006 року прокуратура області порушила 110 кримінальних справ за фактами невиплати заробітної плати, борг з якої становить 9,6 млн. грн. З них – 52 справи проти посадовців, які допустили заборгованість із виплати зарплати зумисне, за наявності коштів, використавши їх з іншою метою.^[18]

Особливо гостро проблема заборгованості по зарплаті стоїть у шахтарських регіонах України. Так несвоєчасна виплата заробітної плати, нагромадження заборгованості там хронічне явище. Це визнають навіть контролюючі державні органи. Зокрема, вони відзначають, що постійно порушуються статті Кодексу законів про працю, які стосуються вчасної виплати зарплати. На підтвердження цього можна навести наступні дані, щодо Луганської області.[19]

Таб.7.

Інформація

щодо виявлених Територіальною державною інспекцією праці в Луганській області порушень Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями на 2004-2005 роки та Галузевої угоди в Луганській області станом на 01.08.2006 р. [20]

За даними міністерств та інших органів виконавчої влади, у закладах освіти, що знаходяться в їхньому підпорядкуванні, заборгованість із виплат стипендій та грошового забезпечення студентів, курсантів та учнів протягом листопада зросла на 0,2% і на 1 грудня 2006 р. становила 858,3 тис. грн, що менше суми заборгованості на 1 грудня 2005 р. на 5,4%, або на 48,8 тис. грн.

Усі ці показники демонструють серйозність зазначеної проблеми, яка підтверджується випадками, коли громадяни України подають до суду й виграють справи, пов’язані з виплатою заборгованостей.

Як приклад, можна навести справу лікарів Чортківської центральної районної поліклініки проти адміністрації лікарні щодо неоплати відряджень за перебування на курсах спеціалізації. Як вам відомо, в Україні реалізується державна програма переходу до моделі сімейної медицини, яка декларує, що ключовою фігурою в новій моделі медицини має стати сімейний лікар – лікар загальної практики. І, незважаючи на те, що більшість лікарів у дипломі має саме таку спеціальність – "лікар загальної практики", вже кілька років поспіль усі дільничні терапевти підлягають примусовому шестимісячному "перенавчанню" на сімейних лікарів. Водночас, реалізація програми не покривається бюджетним фінансуванням. Адміністрації, як правило, відмовляють у сплаті відрядних за піврічне перебування на курсах спеціалізації, за проживання в гуртожитку тощо. Власне, із цієї причини семеро лікарів: Т. Квітка, О. Марущак, А. Музика, Є. Притула, І. Степаненко, Н. Цимбала, С. Шуляк звернулися із судовою скаргою на дії адміністрації Чортківської ЦКРЛ. І в 2006 році справу було виграно в суді першої інстанції, а в лютому цього року Тернопільський апеляційний суд залишив без змін рішення Чортківського районного суду.

Ще однією проблемою є те, що в держави немає належної системи правового регулювання списання з Державного бюджету України коштів за рішенням органів державної влади на погашення кредиторської заборгованості перед працівниками бюджетних установ. Ця заборгованість, сума якої законодавчо невизначена, виникла внаслідок непослідовності державної політики в сфері оплати праці працівників бюджетних установ, яка будувалася за принципами надання різних пріоритетів залежно від політичної ситуації в країні. При цьому не враховувалася реальна платоспроможність бюджетів, як і те, що чинним законодавством не передбачено систему обліку такої заборгованості з визначенням джерел, термінів та черговості її погашення.

Зазначені недоліки, а також відсутність державної звітності та первинного обліку рішень із цих питань, призвели до втрати контролю з боку держави за прозорістю процесів списань, різного застосування норм чинного законодавства. Наслідок всього цього – незаконні та неефективні витрати з державного бюджету, а також порушення конституційних прав і свобод громадян – такий висновок зробила Колегія Рахункової палати за результатами проведеного аудиту зі згаданих питань.[21]

Державний бюджет, як зазначають аудитори Рахункової палати, зазнав також додаткових втрат через застосування різних, не передбачених законодавством, методик обліку заборгованості та її погашення. Зокрема, порушуючи статтю 23 Бюджетного кодексу України, Міністерство оборони України та Державний департамент з питань виконання покарань свою кредиторську заборгованість за речове майно при звільненні працівників у запас, здійснювали за "власним бажанням", непередбачені бюджетними призначеннями компенсаційні виплати за невидане речове майно складають суму 6,2 млн. гривень.

Державною судовою адміністрацію було запроваджено власний механізм погашення кредиторської заборгованості суддям шляхом затвердження окремої бюджетної програми "Виконання рішень судів на користь суддів". Тобто при невизнанні державою в законодавчому порядку кредиторської заборгованості в сфері винагороди за працю, відсутності її обліку в Державній судовій адміністрації України, останньою було визначено джерело погашення неіснуючих бюджетних зобов’язань перед суддями за їх же рішеннями. Це поставило в привілейоване становище працівників судової системи перед іншими категоріями працівників бюджетних установ, однак остаточно цієї проблеми не вирішило. Крім того, запровадження такого механізму погашення кредиторської заборгованості суперечило вимогам бюджетного законодавства, Закону України "Про виконавче провадження" та створювало умови для ручного керування Державною судовою адміністрацією України процесом розподілу бюджетних асигнувань на зазначені цілі. Виконання рішень судів здійснювалося територіальними підрозділами на підставі управлінських рішень центрального апарату, якими і визначалися конкретні об’єкти фінансування та розміри бюджетних асигнувань.[22]

У ході моніторингу трудових прав за 2006 рік також виявлено факти „законного” порушення прав найманих робітників на одержання стягуваної заробітної плати з підприємств за рішеннями судів.

Так, відділи державної виконавчої служби припиняють виконавче провадження в частині стягнення заробітної плати, посилаючись на норми Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 23.06.05 № 2711-IV.

Дані факти підтверджуються відповідями ВДВС Свердловського міського управління юстиції Луганської області від 12.04.2007 р. за №3354, ДВС міста Красний Луч від 11.08.2006р. за №2-11/6387, генерального директора ДП "Донбасантрацит" від 27.02.2007р. за №1-1/354. У відповідях зазначено, що у відповідності до ст. 34 п. 15 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження припинене у зв’язку з тим, що з 28.11.2005 року ДП "Донбасантрацит" і ДП "Свердловантрацит" внесені до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, і підтверджується участь підприємств у процедурі погашення заборгованості згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 23.06.2005 №2711-1V. Факти призупинення виконавчих проваджень здійснюються за рішеннями Краснодонського міськрайсуду.

Правозахисні організації вважають, що норми закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" не дають підстав для призупинення виконавчого провадження щодо стягнення заробітної плати за рішеннями судів, тому що це суперечить частини 2 статті 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", та й зміст вищевказаного закону, на їх думку, не поширюється на заборгованість у заробітній платі. Тому що у зазначеному законі річ йде про взаємовідносини між підприємствами, які знаходяться у дебіторсько-кредиторських стосунках, і включення їх до Реєстру згідно з цим законом дає новий інструмент для погашення заборгованості підприємств у площині цих стосунків. Тому цей закон, насправді, надає й нові можливості виправити фінансове становище підприємств-боржників та швидше розрахуватися з робітниками по зарплаті. Але законодавець зробив навпаки: статтею 34 п.15 ЗУ "Про виконавче провадження" він заборонив стягувати з підприємств, включених до Реєстру, заборгованість по зарплаті – за логікою закону: щоб поліпшити фінансовий стан підприємств за рахунок сімейних бюджетів шахтарів.[23]

21 жовтня 2004 року був прийнятий закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України в частині забезпечення своєчасної виплати заробітної плати" від 21 жовтня 2004 року № 2103-IV. Згідно з цим законом були внесені зміни до ст. 97 КЗпП України, статті 15 і 24 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.95 № 108/95-ВР, статтю 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.11.01 № 2864-III.

Стаття 97 КЗпП і стаття 15 Закону України „Про оплату паці” передбачають: "Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником чи уповноваженим ним органом після виконання зобов’язань у частині оплати праці".

Стаття 24 Закону України "Про оплату праці" встановила: "Своєчасність і обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів і їхньої черговості".

Стаття 2 ч. 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановила: "...звертання стягнення на майно боржника по рішеннях, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень у частині виплати заробітної плати й інших платежів, що належать працівнику в зв’язку з трудовими відносинами".

Але до статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" не були внесені відповідні зміни, можливо, тому, що вони були спрямовані на захист трудових прав найманих робітників.

Однак, при прийнятті Верховною Радою України Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", як зазначено вище, оперативно був внесений п. 15 у ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" – за сумнівною правовою логікою.

Потрібно зазначити, що свідомо не були внесені зміни й до ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності підприємства чи визнання його банкрутом" від 14.05.1992 № 2343-XII у зв’язку зі змінами, внесеними 21.10.2004 року до ст. 97 КЗпП України і статті 15 і 24 Закону України "Про оплату праці". Дотепер виплата заробітної плати в ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності підприємства чи визнання його банкрутом" віднесена до другої черги за винятком лише 3-х місяців.

Однак, недотримання мінімальних гарантій в оплаті праці протягом тривалого часу призвело до колосальної суми схованої заборгованості в результаті нарахування заробітної плати за заниженими тарифами, але про це всі державні структури і кишенькові профспілки не бажають говорити. Відповіддю на це були акції протесту гірників.

Так, для вирішення проблеми погашення заборгованості заробітної плати працівники шахти "Краснопольївська" ТОВ ПП "Карат" у грудні 2006 року об’єдналися, створивши Незалежну профспілку гірників шахти і провели акцію протесту під землею. У результаті було вирішене питання через господарський суд про повернення шахти "Краснопольївска" у державну власність, і членам Незалежної профспілки була погашена заборгованість у повному обсязі, звільненим працівникам шахти заборгованість дотепер ще не виплачена.

Виявлено також факт порушення трудових прав працівників при застосуванні КТУ (коефіцієнта трудової участі) для розподілу колективного заробітку. Положення про розподіл КТУ, які застосовані на досліджуваних підприємствах, суперечать нормі статті 252-7 КЗпП України: „Колектив бригади може розподіляти колективний заробіток із застосуванням коефіцієнта трудової участі. Коефіцієнти членам бригади затверджуються колективом бригади за поданням бригадира (ради бригади)”.

Але наявні положення передбачають можливість розподілу КТУ не тільки колективом (радою бригади), а й начальниками ділянок, майстрами. Законодавство ж, як наведено вище, надало право затвердження КТУ тільки колективу бригади.

Неправомірність одного з таких положень визнана судом при розгляді позову працівника шахти "Білоріченська".

Шахтарі вважають, що практика зниження КТУ працівникам така, що це зниження нерідко здійснюється без наявності підстав, а лише для свавільного підвищення заробітної плати привілейованим певним особам (бригадирам, ланковим), що, у свою чергу, імовірно, діляться з майстрами і начальниками ділянок. Дослідження практики застосування КТУ дає підставу вважати, що КТУ – цей анахронізм радянської розподільної системи, що у свій час був мірою "борьбы с уравниловкой", – зараз перетворився в інструмент корупційного перерозподілу доходів робітників.[24]

2. Право на справедливі, безпечні та здорові умови праці

Упродовж 2003-2006 років рівень виробничого травматизму в Україні залишався високим. Зокрема, попри загальну тенденцію до зниження, він зріс у 5 регіонах, а в 13 областях зареєстровано збільшення випадків професійних захворювань. Усе це є наслідком неналежного виконання заходів з профілактики нещасних випадків, зменшення коштів, що спрямовувалися на фінансування зазначених заходів та незацікавленості підприємств у поліпшенні безпеки праці.

За 2006 рік кількість випадків травматизму на виробництві порівняно з 2005 роком зменшилась на 8,1%, у тому числі смертельних випадків – на 0,9%. Кількість потерпілих внаслідок профзахворювань збільшилась на 3,4%, а кількість випадків, що призвели до смерті потерпілого внаслідок професійного захворювання, – на 36,8%.

Аналіз виробничого травматизму в 2006 році показав, що переважна більшість нещасних випадків сталася через організаційні причини (77,9% від загальної кількості нещасних випадків), технічні причини (14,5%), психофізіологічні причини (7,6%). Основними видами подій, що призвели до нещасних випадків, стали: падіння потерпілого (29,8% від загальної кількості нещасних випадків), падіння, обрушення, обвал предметів, матеріалів, породи, ґрунту (21,3%), дія предметів та деталей, що рухаються, розлітаються, обертаються (19,7%), дорожньо-транспортні пригоди (6,9%). Найбільша кількість нещасних випадків у 2006 році сталася на підприємствах, основним видом економічної діяльності яких є підземне видобування кам’яного вугілля, загальне будівництво, вирощування зернових, технічних і решти культур, чорна металургія.

Таб. 8

Стан охорони праці в народному господарстві[25]

На вугільних шахтах за 2006 рік травмовано 6751 шахтар проти 7768 в минулому році (-1017 або 13,1%), з них смертельно – 168 осіб, у тому числі 26 шахтарів померли від серцево-судинних захворювань, або 17,5 відсотка від усіх смертельних нещасних випадків, що сталися на підземних роботах. Смертельний травматизм зріс на 12 випадків (168 проти 156) або на 7,7% в порівнянні з 2005 роком. Рівень смертельного травматизму у вугільній галузі складає 15,6% від смертельних нещасних випадків, які сталися в усіх галузях суспільного виробництва (1076). Отже, кожен шостий загиблий на Україні – це шахтар. Останні роки зростає рівень виробничого травматизму на шахтах та підприємствах з недержавною формою власності, що не входять до сфери управління Мінвуглепрому. В 2006 році рівень травматизму зі смертельними наслідками на зазначених підприємствах складає 41,7 відсотка від усіх загиблих у галузі ( 70 випадків із 168). На сьогоднішній день галузь налічує 184 підприємства недержавної форми власності та 389 – державної.[26]

На наше переконання, тенденція до зниження є неточною, оскільки значна кількість таких випадків через активні дії адміністрації підприємств залишається прихованою.

Не знайшли практичного втілення відповідні норми Закону "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" стосовно встановлення для підприємств знижок чи надбавок до розмірів страхових тарифів за стан охорони праці та рівень травматизму.

Жодна з програм поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, що фінансувалися Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві впродовж 2002-2005 років, не виконана в повному обсязі: Національну програму поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища на 2001-2005 роки реалізовано на 47,1 відсотка, галузеві програми – на 29,8, Програму розвитку виробництва засобів індивідуального захисту працівників – на 64,3 відсотка. Несвоєчасне виконання робіт, тривале невпровадження у виробництво вже закінчених наукових розробок з профілактики нещасних випадків зумовило їх моральне старіння та спричинило неефективне використання коштів Фонду в сумі 13 мільйонів гривень.

Окремі, покладені на нього обов’язки, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві виконував лише після втручання судових органів. Зокрема, це стосується забезпечення інвалідів від трудового каліцтва, які перебувають на черзі, автомобілями. Так, впродовж п’яти років діяльності Фонду лише 2,8 відсотка тих, хто знаходиться в черзі на одержання автомобіля, змогли скористатися своїм правом. У 2005 році із запланованих 5,8 мільйонів гривень на ці потреби використано менше 20 відсотків указаної суми. Порівняно з минулими роками цифра зросла, але не завдяки поліпшенню роботи Фонду, а передусім тому, що 52 одиниці автотранспорту змушені були придбати на виконання судових рішень. У примусовому порядку минулого року було також погашено заборгованість перед Пенсійним фондом.

Наведемо характерний випадок травматизму на виробництві, що призвів до смерті особи та відсутності покарання винних чи навіть отримання справедливої компенсації:

Відразу кілька летальних випадків на виробництві зафіксовано в листопаді 2006 року на промислових підприємствах райцентру Городня в Чернігівській області. 8 листопада в другій половині дня на дочірньому підприємстві „Ресскі-льон” (Городнянський льонозавод) у привод м’яльних вальців агрегату КП-1 цеху з приготування короткого волокна закрутило слюсаря цього підприємства 45-річного Юрія Тищенка. Нещасний загинув на місці, оскільки відповідального за пульт управління механізмом на місці не було. Тіло витягли з агрегату лише через сорок хвилин... Так сталося, що Юрій Тищенко за майже місяць роботи до трагічного дня так і не оформився офіційно на роботу, у його трудовій книжці не було відповідної печатки. Підприємство одразу почало стверджувати, що він у них не працював і лише зайшов випадково. Після розмови з адміністрацією плутанина у свідченнях з’явилася й у свідків. Тепер прокуратура працює над тим, щоб довести, що Юрій Тищенко, справді, був повноправним членом трудового колективу. У цій історії є свій парадокс — Тищенко мав статус безробітного, оскільки перебував на обліку в центрі зайнятості населення, і разом з тим працював. Тому поки що його родина не має підстав отримати від Фонду страхування нещасних випадків матеріальну допомогу.[27]

Державний комітет з промислової безпеки, охорони праці і гірничого нагляду у грудні 2006 року заявив про неефективність роботи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України. Як повідомили в прес-службі Держгорпромнагляду, одним з основних завдань діяльності Фонду є проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних чинників та запобігання нещасних випадків на виробництві. Але, як стало відомо, на профілактичні заходи з бюджету Фонду на 2006 рік за 9 місяців виділено тільки 1, 8 % цих коштів. Зокрема, на фінансування заходів, передбачених регіональними програмами поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, за 9 місяців не виділялося жодної копійки. За п’ять років існування Фонду його бюджет збільшився втричі й становить майже 3 млрд. грн., але наступного року «планується» ще більша кількість потерпілих, замість розроблених заходів щодо недопущення травмування людей на виробництві, відзначили в Держгорпромнагляді.

3. Діяльність профспілок

Важливим є також розглянути проблему діяльності незалежних профспілок в Україні. Однією із функцій яких є дії із зміни ситуації щодо внесенню до колективного договору норм, які погіршують положення працівників у порівнянні із чинним законодавством. І частина працівників деяких підприємств насмілюється реалізувати своє конституційне право на захист трудових і соціально-економічних прав і інтересів через об’єднання в профспілки.

Всеукраїнські профспілки та профоб’єднання, легалізовані Мін’юстом
(станом на 1 грудня)

Таб. 9

Але профспілкові організації, що займають принципову позицію в частині забезпечення трудових прав своїх членів, відразу ж потрапляють під жорсткий пресинг, як з боку роботодавця, так і наявних на підприємстві „офіційних” профспілок.

У 2006 році до Уряду України надійшло 9 запитів МОП. За інформацією територіальних державних інспекцій праці, під час перевірок було встановлено факти порушення принципів свободи асоціації, гарантованих Конвенцією МОП №87 „Про свободу асоціації і захист прав на організацію” в Україні”.[28]

При створенні незалежних профспілок на підприємствах, керівництво підприємства і традиційні профспілки спільно вдаються до репресивних заходів для неможливості здійснення діяльності незалежних профспілок і сприяють ліквідації даної профспілки.

Кількаразові звертання КВПЛО в органи прокуратури, органи виконавчої влади, інспекцію праці майже не змінили ситуацію.

У 2005 році були створені первинні організації на ОП "Шахта "Должанська-Капітальна" і ОП "Шахта "Червоний партизан" ДП „Свердловантрацит". Дотепер наявна на підприємстві профспілка ПРУП ОП "Шахта "Должанська-Капітальна" не виконала розпорядження прокуратури про включення Незалежної профспілки ОП "Шахта "Должанська-Капітальна" в об’єднаний представницький орган для участі в розробці й укладенні колективного договору, їм не надані умови для роботи обраного профспілкового органу. Прокуратура м. Свердловська не застосувала заходів для виконання свого ж розпорядження і не реагує на заяви Незалежної профспілки за фактами порушень норм трудового законодавства.[29]

Відповідь Територіальної державної інспекції праці в Луганській області від 15.03.2007 року за №818/1 суперечить нормам трудового законодавства. У відповіді зазначено, що Незалежна профспілка ОП "Шахта "Должанська-Капітальна" при укладанні колективного договору участі не приймала і не приєдналася до діючого колективному договору, тому умови колективного договору поширюються на членів Незалежної профспілки, як на членів трудового колективу, але не як на членів профспілки, з яким укладений колективний договір. Отже, адміністрація шахти має право відмовити в наданні днів для виконання громадської роботи зі збереженням середнього заробітку, як це передбачене статтею 10 Закону України "Про професійні союзи, їхні права і гарантії діяльності" від 15.09.99 №1045-XIV. Хоча в статті 36 Конституції України вказано, що "всі професійні союзи мають рівні права".

Рішення Конституційного Суду України від 29.10.1998 року за №14-рп/98 підтверджує, що "поняттям "професійний союз, що діє на підприємстві, в установі, організації", який використовується в абзаці 6 частини 1 статті 43-1 КЗпП України, охоплюється будь-яка профспілка (профспілкова організація), що відповідно до Конституції і законів України створена на підприємстві, в установі, організації на основі вільного вибору її членів з метою захисту їхніх трудових і соціально-економічних прав і інтересів, незалежно від того, чи є така профспілка стороною колективного договору, угоди".

У липні 2005 року була створена НПГ шахти ім. 50-річчя СРСР м. Молодогвардійськ ВАТ "Краснодонвугілля". У порушення норми ст. 12 закону України "Про професійні союзи, їхні права і гарантії діяльності" керівництво шахти подало заяву до прокуратури про порушення кримінальної справи щодо голови НПГ шахти ім. 50-річчя СРСР Покузієва А.П., вказуючи на те, що нібито в протоколі установчих зборів була зазначена більша кількість працівників, ніж присутніх на установчих зборах.

Кримінальна справа, у порушення частини 2 ст. 94 КПК України, була порушена відносно Покузієва А.П. 26 грудня 2005 року слідчим Сафоновою І.А., але дотепер Покузієва А.П. так і не ознайомили з даною постановою. Після оскарження цих дій прокуратури і слідчих органів МВС України, двічі ця кримінальна справа припинялася слідчим СВ Краснодонського МО УМВС України в Луганській області, але прокуратура м. Краснодона скасовувала постанови слідчого СВ Краснодонського МО УМВС.

Відповіді Краснодонського МО УМВС України від 01 лютого 2006р. і від 16 червня 2006 року підтверджують, що кримінальна справа була порушена не відносно Покузієва А.П., а за фактом. Повістки, виписані Покузієву А.П. протягом усього 2006 року, теж підтверджують відсутність кримінальної справи, порушеної відносно Покузієва А.П., тому що його викликали як свідка, а не в якості підозрюваного.

Починаючи з 2005 року по теперішній час, керівництво шахти не визнає законність ППО НПГ шахти ім. 50-річчя СРСР м. Молодогвардійськ, посилаючись на те, що дотепер не закрито кримінальну справу відносно Покузієва А.П. за їх заявою. Це пов’язано з тим, що Покузієв А.П. і раніше очолював ППО НПГУ даної шахти, принципово вимагав забезпечення норм трудового законодавства і неодноразово направляв заяви щодо зловживань службовим становищем, як керівників шахти, так і ТОВ "Краснодонвугілля".

Ця кримінальна справа – приклад неприхованої репресії проти робітника, який має гідність і сміливість відстоювати свої права й права своїх товаришів. Якби навіть установчі документи при створенні незалежної профспілки і були підроблені (а це не так), чи є такі дії суспільно небезпечні, щоб їх можна було кваліфікувати як злочин? Чому ж прокурор так наполягає на відкритті кримінальної справи? Може тому, що ДП „Краснодонвугілля” регулярно використовує фінансову підгодівлю Краснодонської прокуратури (незалежна профспілка шахти Баракова має у своєму розпорядженні документи, що підтверджують такі факти)?

4. Участь працівників, їхніх представників в управлінні підприємством (організацією, установою)[30]

У Конвенціях МОП та в Європейській соціальній хартії участь працівників в управлінні організацією розглядається як одна з важливих форм соціального діалогу. Формами участі працівників в управлінні є переговори, спільні консультації та участь в укладанні колективних договорів та угод.

Процедура ведення колективних переговорів, механізм вирішення розбіжностей, що виникають у ході переговорів, регламентуються Конвенцією МОП №154 про сприяння колективним переговорам (ратифікована 1981 р.), статтею 6 Європейської Соціальної Хартії, статтями 10, 11 Закону України "Про колективні договори і угоди".

Відповідно до міжнародних стандартів, колективні переговори проводять­ся між роботодавцями (групою роботодавців), організацією (організаціями) працівників з метою визначення умов праці й зайнятості; регулювання відносин між роботодавцями (їх організаціями) і організацією (організаціями) працівників.

Чинний Закон України „Про колективні договори і угоди” чітко не визначає принципів, сторін колективних переговорів, не вирішує питання про визначення повноважного представництва сторін, не розмежовує належним чином цілі, завдання, компетенцію окремих рівнів, зокрема, галузевого і національного. Законом не передбачене право представників працівників вести колективні переговори в разі відсутності профспілок або інших уповноважених трудовим колективом органів.

Потрібно зазначити, що в законодавстві України відсутня норма, якою б покладався обов’язок на яку-небудь зі сторін почати переговори. На практиці це привело до того, що на державних підприємствах робота з підготовки колективного договору часто запізнюється, а на приватних підприємствах колективні договори, як правило, не укладаються. На останніх часто відсутня профспілкова організація, а працівники в умовах зростаючого безробіття, цінуючи своє робоче місце, не порушують питання про укладення колективного договору. Власник же фактично незацікавлений в укладенні колективного договору. Усе це в результаті веде до обмеження прав працівників.

Окрім того, у чинному законодавстві України відсутній чіткий механізм реалізації права на колективні переговори, а також передбачено менший розмір штрафу за неукладання колективного договору, ніж за його невиконання. У Законі не передбачена підстава звільнення з посади за ухилення від участі в переговорах. Водночас притягнення до відповідальності ще не гарантує, що після цього буде розпочато переговори. Законом не передбачена можливість примусу до проведення переговорів, тому нерідко після притягнення до відповідальності колективний договір, угода так і не укладаються.

Адміністрація комбінату "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", в особі голови правління листом від 20 12. 05 № 09/4626 відмовила незалежній профспілці вступати в переговорний процес по укладенню колективного договору. У свою чергу, голова старої профспілки комбінату листом від 21.12.05 р. № 6172 відмовив незалежній профспілці в створенні спільного представницького органу на комбінаті, посилаючись на те, що колективний договір прийнятий в 2001 році й немає необхідності приймати новий, або вносити зміни в колективний договір від 2001 року.

У Чернігові в судовому порядку були оскаржені дії адміністрації Чернігівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Т.Шевченка, а саме тиск та переслідування членів незалежної профспілки у вигляді оголошення доган та звільнення одного з працівників. Рішенням суду накази про оголошення догани та звільнення були скасовані. Однак, на даний час, продовжується відмова адміністрації театру від участі в колективних переговорах та відмова представникам профспілкової організації в ознайомленні з діючим колективним договором.

Окремим пунктом слід виділити проблему невиконання судових рішень як з боку державних органів, так і з боку роботодавців. Зокрема, у Нікополі Дніпропетровської області керівники ЗАТ "Нікопольський південнотрубний завод" у жовтні 2006 відмовились виконувати рішення суду про допуск представників незалежної профспілки до участі в колективних переговорах та підписання колективного договору.

Ілюстрацією успішного захисту права працівників на участь в управлінні є приклад Першого дитячого театру для дітей та юнацтва. Вперше з часів відновлення незалежності України та дії нової редакції ст. 45 КЗпП України в м. Львові первинна профспілкова організація домоглася звільнення керівника цього театру на підставі ст. 45 КЗпП України, що передбачає розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації. Підставою для висунення вимоги звільнення керівника установи стало систематичне порушення прав профспілок, зокрема, ненадання інформації про соціальну та фінансову діяльність установи, відмова в участі у розробці та підписанні колективного договору, переслідування працівників через профспілкову належність (оголошення доган, позбавлення премій тощо).

5. Прийняття та звільнення з роботи[31]

В Україні найпоширенішою формою трудового договору є договір, який укладається на невизначений строк. Таким чином держава захищає права працівників і підтримує стабільність трудових відносин. Однак, викликає занепокоєння доповнення до ч. 6 ст. 39 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, внесене 13 грудня 2001 року, відповідно до якого в разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в згоді на його звільнення, роботодавець має право звільнити працівника з роботи. Дане доповнення нівелює взагалі правову природу надання такої згоди первинною профспілковою організацією на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, оскільки поняття “обґрунтована відмова” в законодавстві не закріплено, а тому воно є оціночним судженням. Таке ставлення законодавця не є виправданим, адже воля профспілок у таких випадках про ненадання згоди є вираженою. Рішення профспілки про ненадання згоди може бути усунено пізніше у будь–який час і доповнено відповідним обґрунтуванням.

Як наслідок, звільнення без погодження з первинною профспілковою організацією мають місце практично в кожній області.

На даний час на розгляді у місцевому Шевченківському районному суді Львівської області перебуває цивільна справа за позовом трьох вчителів Львівської приватної школи про незаконне звільнення та неправомірне нарахування заниженої суми заробітної плати, гарантованої ст. 57 Закону України „Про освіту", виплат на оздоровлення, вислуги років та компенсація втрати зазначених виплат.

6. Права трудящих-мігрантів

Також дуже важливим залишається захист трудових прав осіб, які працюють за кордоном. Зважаючи на те, що значна кількість українських працівників працює в європейських країнах, нагальною потребою є приєднання України до Європейської конвенції про правовий статус трудящих – мігрантів, яка була підписана Україною 2 березня 2004 р. Уже підготовлено й внесено до Верховної Ради України проект Закону України “Про ратифікацію Європейської конвенції про правовий статус трудящих мігрантів” (планується прийняти в 2007 р.). У ній зазначається, що держави-учасниці зобов’язані відповідно до міжнародних документів з прав людини поважати й забезпечувати права всіх трудящих-мігрантів і членів їхніх родин, що знаходяться на їхній території під їхньою юрисдикцією. Ратифікація конвенції сприятиме посиленню правового та соціального захисту громадян України, які перебувають і працюють у країнах Ради Європи відповідно до законодавства приймаючої сторони. Трудящі мігранти та члени їхніх родин матимуть ряд прав, зокрема:

-  право приймати реально запропоновану роботу;

-  право вільно пересуватися із цією метою по території держав-членів Ради Європи;

-  право знаходитися в одній з держав-членів Європейського союзу, займаючись трудовою діяльністю відповідно до законодавства, що регулює зайнятість громадян даної держави;

-  право залишатися на території однієї з держав-членів співтовариства після завершення трудової діяльності в цій державі на визначених співтовариством умовах;

-  трудящі-мігранти з країн-членів ЄС мають право отримувати допомогу від служб зайнятості приймаючої держави, як її громадяни, що шукають роботу. При цьому може встановлюватися особливий порядок працевлаштування трудящих-мігрантів, зокрема, їх реєстрації в службі зайнятості;

-  у трудових відносинах трудящі-мігранти рівні з громадянами (працівниками) країни їх прийняття. Договори про працю, що встановлюють дискримінаційні умови, є недійсними;

-  трудящий-мігрант має право виїхати для роботи разом зі членами родини, за умови забезпечення їх необхідними житловими умовами, а в певних випадках залишитися в державі для постійного проживання;

-  трудящі-мігранти мають рівні права з працівниками країни щодо оренди (купівлі) житла.

Існуючі на сьогодні угоди про взаємне працевлаштування громадян з Урядами Республіки Польща, Литовської Республіки, Російської Федерації, Республіки Молдова, Республіки Білорусь; Латвійської Республіки, Словацької Республіки, Республіки Вірменія, Соціалістичної Республіки В’єтнам не можуть в повній мірі забезпечити права українців, які працюють за кордоном.[32]

7. Рекомендації

1)  здійснити зростання частки оплати праці в собівартості продукції, тим самим підвищуючи вартість робочої сили, а відповідно й забезпечуючи право громадян на гідний розмір оплати праці;

2)  забезпечити виконання по всій території України законів щодо оплати праці, у тому числі дотримання мінімальних законодавчих гарантій у цій сфері;

3)  знайти ефективні механізми для вирішення проблеми заборгованості підприємств і держави із заробітної плати й інших соціальних виплат;

4)  ратифікувати Європейську конвенцію про правовий статус трудящих–мігрантів для посилення правового та соціального захисту громадян України, які перебувають за кордоном;

5)  забезпечити виконання гарантії щодо діяльності профспілок, у тому числі незалежних, як організацій, що стоять на захисті інтересів працівників;

6)  доопрацювати чинне законодавство про порядок ведення переговорів. Зокрема, врегулювати питання щодо сторін колективних переговорів, організації ведення колективних переговорів і підготовки проекту колективного договору, складу комісії з підготовки проекту договору, місця проведення переговорів, гарантій та компенсацій на період переговорів;

7)  вилучити із ч. 6 ст. 39 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, необхідність обґрунтування відмови профспілки на звільнення працівника;

8)  доповнити ст. 2 КЗпП „Основні трудові права працівників” правом на інформацію і консультації в рамках підприємства; порядок надання інформації та проведення консультацій закріпити у відповідному законі. Поряд із визнанням на законодавчому рівні права працівників на інформацію встановити обов’язок роботодавця надавати необхідну інформацію та його відповідальність за порушення відповідного обов’язку;

9)  удосконалити правове регулювання питання стягнення визнаної судом заборгованості підприємств, особливо бюджетної сфери;

10)  урегулювати питання застосування коефіцієнту трудової участі з метою недопущення використання цього показника з метою корупційного перерозподілу доходів робітників.

[1] Підготовлено Максимом Щербатюком, УГСПЛ

[2] Алексєєв А. „Скільки можна залишатися дешевою робочою силою?” // Дзеркало тижня №4 (633) від 3-9 лютого 2007 р. http://zn.kiev.ua/ie/show/633/55765/

[3] Моніторинг дотримання мінімальних державних стандартів і державних гарантій у шахтарському місті Зорінськ Луганської області (шахта "Ніканор-Нова"). Проведений Громадським комітетом захисту конституційних прав і свобод громадян спільно з Конфедерацією вільних профспілок Луганської області. У Зорінську існує єдине промислове підприємство – шахта "Ніканор-Нова". Форма власності – державна. Населення містечка – 9200 чоловік. Дані, зібрані під час цього моніторингу, на нашу думку, є типовими для малих та середніх міст України.

[4] Там же.

[5] Там же.

[6] Там же.

[7] Витрати на комунальні послуги взяті в оптимальному випадку, коли є централізоване опалення, холодна й гаряча вода (як у Луганську). Для Зорінська, з урахуванням місцевої інфраструктури ЖКХ, витрати жителів багатоквартирних будинків фактично більші. Особливо якщо врахувати моральні втрати, які можна почасти виразити через "наднормативні" витрати на лікування внаслідок простудних захворювань, додаткові витрати на транспорт, харчування й т.д.

[8] Моніторинг дотримання мінімальних державних стандартів і державних гарантій у шахтарському місті Зорінськ Луганської області (шахта "Ніканор-Нова"). Проведений Громадським комітетом захисту конституційних прав і свобод громадян спільно з Конфедерацією вільних профспілок Луганської області.

[9] Там же.

[10] Дані Державного комітету статистики України www.ukrstat.gov.ua/

[11] Алексєєв А. Скільки можна залишатися дешевою робочою силою ? // Дзеркало тижня №4 (633) від 3-9 лютого 2007 р. http://zn.kiev.ua/ie/show/633/55765/

[12] „Безробітних в Україні все менше, а бідних все більше”: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1171022400

[13] Алексєєв А. Скільки можна залишатися дешевою робочою силою ? // Дзеркало тижня №4 (633) від 3-9 лютого 2007 р. http://zn.kiev.ua/ie/show/633/55765/

[14] Дані Державного комітету статистики України www.ukrstat.gov.ua/

[15] „Прокуратура бореться з боргами” // Газета „Гарт” № 33 від 09.2006р.

[16] „Своєчасно отримувати заробітну плату — право кожного працівника” // Газета „Новини Городнянщини” № 82-83 від 14.10.2006

[17] „Страйкують вчителі: знову затримки зарплат” // Газета „Сіверщина” № 52 від 22.12.2006р.

[18] Сайт УГСПЛ: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1164899997.

[19] Моніторинг дотримання мінімальних державних стандартів і державних гарантій у шахтарському місті Зорінськ Луганської області (шахта "Ніканор-Нова"). Проведений Громадським комітетом захисту конституційних прав і свобод громадян спільно з Конфедерацією вільних профспілок Луганської області.

[20] Інформація державної інспекції праці Луганської області.

[21] Різнобій у законодавстві – втрати для громадян та бюджету – Висновок Рахункової палати України www.ac-rada.gov.ua/achamber/control/uk/publish/article/main?art_id=801348&cat_id=411

[22] Там же.

[23] Моніторинг дотримання мінімальних державних стандартів і державних гарантій у шахтарському місті Зорінськ Луганської області (шахта "Ніканор-Нова"). Проведений Громадським комітетом захисту конституційних прав і свобод громадян спільно з Конфедерацією вільних профспілок Луганської області.

[24] Там же.

[25] Звіт про страхову діяльність Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, стан охорони праці в народному господарстві, соціальний захист потерпілих на виробництві, використання страхових коштів у 2006 році. Затверджено постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 28.02. 2007 року № 4

[26] „Стан промислової безпеки у вугільній галузі протягом 2006 року” // http://dnop.kiev.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=1794&Itemid=62#.

[27] Газета „Гарт” № 48 від 01.12.2006 року.

[28] Див.: http://mlsp.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=50676&cat_id=50688

[29] Моніторинг дотримання мінімальних державних стандартів і державних гарантій у шахтарському місті Зорінськ Луганської області (шахта "Ніканор-Нова"). Проведений Громадським комітетом захисту конституційних прав і свобод громадян спільно з Конфедерацією вільних профспілок Луганської області.

[30] Матеріали підготовлено за результатами проекту "Захист трудових прав працівників бюджетної сфери в Україні", реалізованого Вільною профспілкою освіти і науки Львівщини за фінансової підтримки Міжнародного фонду "Відродження" (2007). Матеріал підготували: Андрій Соколов, Олена Грабовська.

[31] Там же.

[32] Антоненко Ю. Регулювання трудової діяльності громадян України, котрі тимчасово працюють за кордоном: http://dcz.gov.ua/kir/control/uk/publish/article;jsessionid=B32001CF0D85BB1F3586E78BCC6EDF0A?art_id=3635433&cat_id=367421