MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

«Мешканцям. Від начальника ЖЕКу»

02.10.2007    джерело: maidan.org.ua
Олександр Северин

Читачам, котрих сподобило пам’ятати не такі вже і близькі часи, мабуть пригадається і доволі дотепний монолог одного відомого тоді гумориста про нескінчене листування між мешканцями будинку, в якому прорвало трубу та різноманітними інстанціями, включно з Організацією об’єднаних націй. На всі відчайдушні прохання громадян про порятунок вони отримували незворушньо-оптимістичні епістоли від начальника ЖЕКу, котрий бадьоро рапортував їм про успіхи своєї контори у покращенні різноманітних важливих показників, а наостаннє – побажав відпливаючій в океанську далечінь багатоповерхівці сім футів під килем (за версією попереднього президента України, як згадується – «сім килів під футом»).

Моя багатоповерхівка, на щастя, поки що нікуди не пливе. Тим більш «на щастя», що тутешньому ЖЕКу доводиться законопачувати пробоїни у ній мало не щодня і навряд чи така мандрівка була б довготривалою та оптимістично б закінчилася. Але один відомий плавзасіб мені останнім часом принагідно згадується. Це – багатостраждальний і вже мало не легендарно-одіозний підводний (?) квазічовен «Запоріжжя», що чи то іржавіє чи то трухлявіє десь там на приколі поблизу українських степів. Чи посеред них – в контексті це не важливо.

Так от, мене турбує питання – чи не перебуває всередині того човна, ізольований від суспільства, у перманентному автономному плаванні / стоянні, Президент України Віктор Ющенко. А як не у тому човні, то принаймні – в дуже подібних умовах ізоляції, абстрагування від мірських марнот, короште у стані, як верещав колись один хеві-метал гурт, protected from reality.

27-го липня цього року я звернувся був до глави держави, гаранта Конституції та моїх (у тому громадянському числі) прав і свобод, з письмовим зверненням, яким намагався переконати його скасувати ганебну (як на мій смак) норму кучмівського указу № 503 „Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинности», який передбачає, що «акти Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру» та „акти з обмежувальними грифами» «можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу». Саме цією кондово-совковою нормою різноманітні горе-владоможці «обгрунтовують», зокрема, відмови у наданні інформації про правові акти, незаконно приховані від суспільства під незаконними ж грифами обмеженого доступу, саме на неї ж зі специфічним сором’язливим цинізмом посилаються суди посилаються наші найгуманніші у світі суди, не задовольняючи черговий позов навіженого громадянина до відповідних можновладних, перепрошую, достойників і достойниць. Моє звернення в онлайн-режимі (http://maidanua.org/static/mai/1185537355.html ) підтримали інші люди, за що я їм вельми вдячний.

Можливо ви здивуєтеся, але Віктор Андрійович не відповів (сприймайте це як несмішний гумор чи навпаки як смішне дорікання вар’ята, що впав з дубу, але менше з тим). Натомість 11-го вересня мені написав (лист №17-15/894) начальник ЖЕКу, що «реінкарнувався» в особі керівника головної служби інформаційної політики секретаріату Президента України пані Лариси Мудрак. Лист цей є вартим того, шоб його навести повністю:

Шановний пане Олександре!

Дякуємо Вам за увагу до актуальної проблеми – забезпечення прозорости діяльности органів державної влади, у тому числі й шляхом удосконалення механізму доступу громадян до відповідної інформації.
Повідомляємо, що з метою створення необхідних правових умов для реалізації права на доступ до інформації Планом заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, затвердженим Указом Президента України від 20 січня 2006 року №39, перед Міністерством юстиції України та Державним комітетом телебачення і радіомовлення України поставлено завдання підготувати відповідно до стандартів ради Європи та подати в установленому порядку Кабінету Міністрів України законопроект про нову редакцію Закону України «Про інформацію».

Після ухвалення Верховною Радою України нової редакції Закону України «Про інформацію» Главою держави будуть внесені, у разі необхідности, відповідні зміни до Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання тими чинности».

У якости додатку мені нащось (може як витончене знущання) надіслали текст того самого паскудного кучміного указу. Теж гумористи, одначе.

Ні, я, звісно навзаєм вдячний за подяку мені за мою увагу до актуальної проблеми. А вже за визнання тої проблеми власне актуальною – і поготів. Але залишається все ж, хай йому грець, якесь нехороше відчуття, що мені побажали, так би мовити, сім футів під кілем. Чи ще чого. Або не те щоб побажали, а показали певний напрям бажаного руху...Дзуськи. Не піду.

Насправді, смішного мало, особливо якщо згадати інші непоодинокі (скажемо дипломатично) випадки, коли на шляху звернення громадянина до Президента героїчно вставав його (Президента) секретаріат з його головними та іншими відділами, службами, управліннями і тому подібним. Ба більше, 25-го червня цього ж чудового року на моє чергове домагання щось дізнатися Президентський секретаріат щиро сповістив: звернення громадянина «опрацьовується» і передається безпосередньо Президенту тільки у випадках, якщо воно «стосується конституційних повноважень», під якими чиновники чомусь розуміють тільки помилування, надання притулку та нагородження. А видання і скасування указів, що напряму торкаються прав, свобод та інтересів людини і громадянина – ні? Феєрично.

Завжди кажу – по-людськи я розумію чиновників. Навіть трохи у тому, що вони, можливо, таких як оце я, вважають гадом, що, як той казав, «мешают жить». Мають право вважати, не питання – то їхнє право і їхня справа. Моя справа – реалізація моїх конституційних прав.

Вважається, що засновник дзен-буддизму Бодхідхарма дев’ять років сидів, медитуючи, перед стіною печери, перш ніж його раптом трафило просвітлення. Відтак мені хочеться кольорово уявити, як після тривалої медитації перед стосами наших запитів і звернень якійсь просвітлений майбутній сенсей секти «Жовто-блакитний лотос» (в миру – посадовець СП) раптом засяє посмішкою Будди, візьме мою пожовклу від часу і може навіть заплямовану кавою цидулу і, подібно до того, як Гаутама дав просвітлення старцеві, простягнувши тому квітку, передасть її Президенту. А той, відірвавшись від обсервацій вищопілотажних вивертів джмеля навколо трипільського горщика, скаже «Ом!». І, сонцесяйний, поставить Відповідну Резолюцію.

Але поки що мені уявляється тільки керований начальником ЖЕКу проіржавілий підводний човен посеред безкраїх причорноморських степів. І хочеться сподіватися, що головний пасажир того човна врешті відчує брак свіжого повітря. Агов!

02-10-2007

 Поділитися