Історія про те, як я змусив ЖРЕП працювати

Я – старший лейтенант Збройних Сил України, і до того ж, навчаюсь заочно на судово-прокурорському факультеті НЮАУ ім. Я. Мудрого. Отримані знання намагаюсь використовувати на практиці, адже вважаю, що свої права треба вміти захищати самому, використовуючи існуючі юридичні механізми.

Однією з характерних рис реформування Збройних Сил України у 2006 році стала передача військових містечок до власності територіальних громад. Проте, іноді це суттєво не покращувало стану житлових будівель, тому що досі типовою прикметою роботи комунальних служб залишається повне небажання надавати якісні послуги. На жаль, не стало виключенням і рідне мені місто.

Взимку 2006 року військове містечко мікрорайону «Авіатор» міста Чугуєва Харківської області було вирішено передати до власності територіальної громади. Під цей проект з Державного бюджету було виділено близько 1,5 млн. гривень. Мешканцям військового містечка заздрила вся громада Чугуєва, адже за ці гроші було вирішено провести якісний ремонт будинків, навіть вкрити дахи на будинках на сучасний лад – європейським руберойдом.  Але радіти ще було зарано…

Наступна розповідь ґрунтується на прикладі халепи, що сталася з моєю квартирою, хоча подібні неприємності у мешканців «Авіатору» були тоді не поодинокими.

У 2003 році силами моєї сім’ї  у квартирі було зроблено капітальний ремонт. А в 2006 році під час передачі нашого будинку до Житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства (ЖРЕПу) міста Чугуєва за кошти Міністерства оборони України здійснювався ремонт даху. Наслідком цього «ремонту» стало постійне протікання стелі (мешкаємо ми на останньому, 5-му поверсі), а відтак – плями на ній, стінах та, через підвищену вологу – деформування дверей, пошкодження системи електроживлення.

Відповідно до укладеного 01.11.06 року між мною та ЖРЕПом договору про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових  територій на ЖРЕП покладається обов’язок надання послуг з утримання нашого будинку.

Пункт 11 цього договору встановлює, що я повинен отримувати послуги своєчасно та відповідної якості, а ЖРЕП повинен вчасно усувати виявлені недоліки у наданні послуг. Пункт 14 зобов’язує ЖРЕП вчасно відшкодовувати збитки, заподіяні моєму майну та приміщенню внаслідок неналежного надання послуг, згідно діючому законодавству.

Втім, мої постійні прохання щодо усунення дефектів покриття даху будинку та скарги, які я надсилав у грудні 2006 року, ЖРЕП ігнорував, а комісія ЖРЕПу взагалі відмовилась складати акт про нанесені збитки внаслідок некваліфікованого надання послуг і ремонтувати дах.

10 січня 2007 року я отримав лист від ЖРЕПу, а потім аналогічний – від міського голови, в яких вказувалося, що «причиною протікання даху було порушення м’якого ковра в результаті падіння колективної антени», і воно нібито вже «було усунуто 09.01.07 року».

Таким чином ЖРЕП «відремонтував» кришу, але матеріальні збитки, нанесені неякісним наданням послуг так і не були відшкодовані, але й «відремонтований» дах продовжував протікати, плями на стелі після кожного дощу ставали все більшими, а нова моя скарга навіть не була розглянута.

Тоді я вирішив покарати ЖРЕП та змусити його працювати. Мною було направлено скарги з однаковим текстом до Президента України, начальника Харківського Головного управління у справах захисту прав споживачів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Чугуївського міжрайонного прокурора.

Найшвидше зреагувала прокуратура: 06.06.97 року нею було направлено листи до начальника Харківського Головного управління у справах захисту прав споживачів та Чугуївського міського голови. І 14.06.07 року до мене завітала довгоочікувана комісія, склала акт з визначенням договірної ціни ремонту квартири та через два дні відшкодувала всі збитки, а дах був відремонтований на відмінно в цей же день. Відгукнулися й начальник Харківського Головного управління у справах захисту прав споживачів, Секретаріат Президента України, Харківська обласна держадміністрація.

А от відповідь із Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини мене здивувала. У своєму листі мені люб’язно повідомили, що «діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини доповнює існуючі засоби захисту Конституційних прав і свобод людини і громадянина», тому поновлення моїх прав «відноситься виключно до компетенції суду». Виходячи з цієї відписки, можна хіба що задати риторичне питання: може нам взагалі не потрібен ТАКИЙ Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як невиразний «доповнювач» захисту цих прав?

Однак, головне, що своє завдання я виконав: і дах над квартирою не тече, і гроші на ремонт повернули, а головне – я змусив ЖПЕП працювати, і міська влада тепер знає, що військовослужбовців не можна кривдити.