MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

‘Могили вбитих цивільних у кожному дворі’, — Юрій Ляпкало, МаріупольЮрій Дмитрієв став лауреатом премії Свободи імені Андрія СахароваЮрій Дмитрієв подав скаргу до ЄСПЛЮрій Дмитрієв став лауреатом премії «За права людини і верховенство права»Помер Юрій Орлов – засновник Московської Гельсінської групиЮрій Дмитрієв невинуватий і має бути звільненийПрекратите преследования добровольцев!Юрій Литвин. 80-річчя.Повернення додому. Василь Стус, Юрій Литвин, Олекса ТихийЦвяходер та кувалда – нова зброя харківської владиЮрій Чайка знайшов "ворогів народу"...Люди з можливостями, обмеженими владоюВерните поезда!Юрій Кармазін про Конституційний Суд: «Я тебе породив - я тебе й знищу!»Як загинув поет і політв’язень Юрій ЛитвинЧи справедливо міністр внутрішніх справ отримав антипремію як найбільший порушник прав людини?Суд ухвалив стягти 6 млн грн моральної компенсації з «Бліц-інформу» та Максима Біроваша на користь ЄДАПСуЮрій Зайцев: «Природне» джерело посилання — саме рішення» (Про тонкощі використання в українській судовій практиці рішень Європейського суду з прав людини)Чи є расизм і ксенофобія проблемою для Криму та решти України?Міський актив Луганська: вплив на місцеву раду повинен бути результативним

Українська бібліотека як Fata-morgana

15.10.2007   
Звільнено директора Української бібліотеки у Москві

Звільнення Юрія Кононенка – факт знаковий. Розгром Бібліотеки української літератури триває. Хоча ні, термін не зовсім правильний. Розгром (шляхом реорганізації) саме не вийшов. Іде руйнування бібліотеки. Поки тільки кадрове.

Дозволю собі ліричний відступ. Я познайомився з Юрою в минулому ще тисячоріччі – наприкінці 1999 року, коли тільки приїхав до Москви. Наша Бібліотека тоді тіснилася на Автозаводськiй. Ця людина відразу викликала довіру – що називається, «людина на своєму місці». Чому? Через блиск в очах, з яким він розповідав про книги та авторів, через особливу ніжність, дбайливість, з якою справжні книголюби перебирають книги...

Взагалі, ніде правди діти, все частіше виникає думка: а може, не варто було з’їжджати з тих тісних кімнаток на Автозаводськiй. Ми, українська читаюча громада, тоді були бідні, але горді. І, що саме головне – непомітні. Ну, зібралася в районній бібліотеці компашка божевільних «хохлів», ну, збирають свої незрозумілі книги, ну проводять суботники. Хто їх бачить? Кому вони заважають? Ніхто й нікому.

Таке враження, що з переїздом у простору і добре обладнану бібліотеку змінилося занадто багато чого. Помітними стали! Облагодіяними! Тобто отут вже автоматично виходив варіант, зворотний колишньому. Хлопці, якщо ви не «бідні, але горді», то, стало бути, «багаті, але покірні». Так що будьте ласкаві відставити убік свої штучки. Українську історію розглядайте, як частину великоросійської історії. Українську культуру – як бічну гілочку великоросійської. І все, крапка. Звичайно, прямо ніхто так не сказав і не скаже. Але цього і не потрібно, коли під рукою є «місцеві» підмосковні хунвейбіни. Пікети, провокації... І як відповідь на вимоги малограмотних квасних патріотів – апаратні чиновницькі рішення.

Спрогнозувати, що буде далі, неважко. Насамперед, жорсткість цензури. Повна відмова від непростих тем української історії, української культури, складних вузлів україно-російських взаємин. Замість цього – гламуризація, гопак, шаровари, «садок вишневий коло хати», «гандзя-птичка» і «розпрягайте, хлопцi, коней».

У випадку дрібних затримок із цим процесом, якогось опору йому, відразу продовжиться повзуче кадрове руйнування Бібліотеки. Людей, які не з чуток знають про українську культуру, говорять українською мовою, замінять «ручні», ряженні українці, що вивчали українську історію на бігу, за мозаїками на станціях метро «Київська». Не можна виключати, що спливе з коридорів апаратної пам’яті і варіант повного розгрому бібліотеки з розформуванням або розчиненням її фондів.

Саме образливе, що цього за великим рахунком ніхто не помітить. Ні в Москві, ні в Росії, ні в Києві, ні в Україні. Обговорювати будуть куди більше захоплюючу і головне – розкручену тему: про утиски російської мови на Україні. І це абсолютно справедливо. Тому що ми, українська діаспора, не можемо домогтися того, щоб нас помітили, поважали і до нас прислухалися. А виходить, кращого ставлення до себе просто не заслуговуємо.

Що ж залишається? Читайте класику: «Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум». Однак, боюся, багато хто не зрозуміють, що це, звідки і про що (і з кожним днем таких нерозуміючих тепер буде більше). Тому висловлюся простіше, у дусі нових віянь, протягів і вітрів, що дують навколо нашої (поки ще) Бібліотеки: «Розпрягайте, хлопцi, коней!»

Олег Кудрін, журналіст, літератор, відповідальний редактор журналу «Имена», Москва

[email protected]

 Поділитися