Репліка на лист генерала В.Грицака

Я прочитав лист народного депутата України Василя Грицака з приводу вручення йому антипремії УГСПЛ «Будяк року – 2007» і вжахнувся від депутатськи дикого антисемітизму та антиєвропейства, що намагається маскуватися під цивілізованість.

Розумію, що навіть у  сьогоднішній Україні якийсь із колишніх захисників совєтської імперії може з чисто класовою та расовою світоглядною люттю ненавидіти гельсінський цивілізаційний процес та кпити з якоїсь громадської структури, яка намагається тому процесові сприяти. Адже саме завдяки тому гельсінському оновчому процесові і з’явилася можливість всіляко критикувати його. Навіть відпускати усілякі ідіотські антисемітські шпильки. Навіть звично натякати громадській структурі на можливі проблеми з грантами на її діяльність.

Але невже депутат-генерал, що так обурився громадським відзначенням своєї негативної ролі, не може збагнути, що зазначенням усіх своїх регалій  він опустив у лайно і саме звання “генерал-лейтенанта міліції”, і “кандидата юридичних наук”, і “доцента”, і “Заслуженого економіста України”, і “Лауреата Державної премії в галузі науки і техніки”, і “учасників бойових дій”, і “одного з фундаторів Народного Руху за перебудову і Народного Руху України, Української республіканської партії, Товариства української мови “Просвіта”, Товариства “Спадщина””, опустивши всі ці наче почесні регалії до рівня звичних у нашому минулому різноманітних “корочок”, скажімо, учасника якихось соцзмагань.

Водночас залучення до цих його регалій ще й таких додаткових, як “консультант-радник ОБСЄ з питань проїзних документів”, “уповноваженого України та ІСАО на Віденській конференції з питань високозахищених проїзних документів”, дуже промовисто засвідчує рівень представництва України у тих міжнародних інститутах. Так само, як і засвідчення генералом своєї причетності до організації депутатського об’єднання “За Харків” та “Закон і Честь”, не є несподіваним.

Звичайно, усе це навіває неймовірний сум та відчуття сорому. Людського. Громадянського, Гельсінського.

Але згадавши той стан, за якого починався Гельсінкський рух звільнення людської особистості від розмаїтих пут 32 роки тому, – як справді загальноєвропейський, загальносоюзний і всеукраїнський, – заспокоюєш себе бодай тим, що від тих 32 років до, мабуть, підсвідомо згаданих депутатом хрестоматійних “сорока років оновлення” не так вже й багато, і саме  це може так турбувати генерала-депутата.

То ж будьмо дужі і великодушні! І простімо усяким генералам і негенералам їхні провини, бо не відають вони, що творять.

Зиновій Антонюк,
член Спостережної Ради УГСПЛ,
в’язень сумління в 70-80-ті роки