«Всебічне, повне та об’єктивне» слідство суд оцінив у 18 тисяч гривень
Не секрет, що іноді наших співгромадян притягують до кримінальної відповідальності безпідставно або помилково. На жаль, не так вже часто правоохоронці визнають свої упущення. І зовсім рідкісними є випадки, коли постраждалі від такого роду «розслідувань» добиваються не тільки відновлення справедливості, а ще й домагаються відшкодування моральної шкоди.
Передісторія цього діла така:
Одна із харківських комерційних фірм, що не отримала своєчасно відшкодування по ПДВ, звернулася до суду й виграла справу. На її користь було винесене рішення про сплату за рахунок держави ще й чималої пені. Прокуратура вирішила, що таким чином було нанесено значну шкоду державі, і 23.05.2003 р. відкрила кримінальну справу за ч. 3 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) проти посадових осіб податкової інспекції Московського району м. Харкова. Прізвища цих осіб не були зазначені, адже винних у невідшкодуванні ПДВ ще треба було встановити.
На свою біду (як з’ясувалося пізніше) начальник відділу обліку та звітності цієї районної ДПІ Ніна Міщенко у червні того ж року звернулася до керівництва із скаргою щодо порушень, які, на її думку, мали місце в роботі місцевої податкової міліції – фальшування звітності. Проте, коли цю проблему підняли на рівні області, тогочасний начальник Харківської обласної державної податкової адміністрації Олександр Бандурка звелів – питання «зам’яти».
А незабаром у розпочатій кримінальній справі «винуватого» знайшли. Мабуть, читачі не здивуються, коли дізнаються, що ним, точніше, нею, виявилася… пані Міщенко. Слідчий прокуратури Московського району перекваліфікував цю справу за ст. 367, ч. 2 – службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки. Мовляв, збитки державі були нанесені внаслідок того, що Ніна Міщенко своєчасно не наказала своїм підлеглим готувати до місцевого відділення казначейства висновки щодо необхідності проведення відшкодування по ПДВ.
При цьому «пінкертони з прокуратури» не взяли до уваги, що, згідно посадової інструкції, такі висновки інспектори відділу повинні були готувати без вказівки начальника відділу, за умови, що з відділу аудиту надійшло підтвердження суми відшкодування і на цьому документі малася резолюція начальника ДПІ «До відшкодування» (згідно Наказу ДПА України від 20.11.1998 р. №569).
Отже, максимум, що могли їй поставити у провину – слабкий контроль за підлеглими, але за це передбачена лише адміністративна, а ніяк не кримінальна відповідальність.
Для чого я наводжу такі деталі? Бо саме через ці, нібито дрібнички, яких не помітили (або «не захотіли» помічати) у 12 томах паперів чисельні слідчі та прокурори, Ніна Міщенко майже 3 роки знаходилась під слідством по 3-х (!) кримінальних справах. Адже невдовзі на неї «повісили» ще 2 за аналогічних обставин. Причому останнє діло Н. Міщенко «шили» за те ж горезвісне відшкодування ПДВ по епізоду, який мав місце, коли вона вже не працювала начальником відділу обліку та звітності ДПІ Московського району, і не мала відношення до підготовки вищезазначених висновків. При всій моїй неупередженості, все ж таки складається враження, що з пані Міщенко намагалися зробити такого собі «цапа відбувайла».
Після 4-х місяців допитів, у грудні 2003 р., жінка тяжко захворіла. Як кажуть, «всі нездужання – від нервів». Це прислів’я наочно підтвердилося – хвороби посипалися на Н. Міщенко одна за одною: порушення мозкового кровообігу, багатовузловий зоб, поліпи шлунку, туберкульоз. В результаті, у серпні 2005 р. МСЕК встановила їй ІІ групу інвалідності.
Не зважаючи на численні захворювання, на те, що багато колег по службі від неї відвернулися, жінка не здавалася. Слідчий пропонував закрити справу за ст. 7-1 КПК, розраховуючи отримати «дійове каяття» від Ніни Міщенко, втім, вона принципово відмовилась, бо вважала, що каятися їй нема в чому.
Адвокат зверталася із клопотанням щодо проведення додаткової судово-економічної експертизи з питання, чи є пеня збитком для держбюджету, чи це просто плата за те, що держава певний час користувалась грошима. Адвоката викликали до обласної податкової, з нею поговорили, і після цієї розмови вона відсторонилася від ведення справи.
Фактично, з тих пір захист своєї дружини взяв на себе її чоловік – Сергій Міщенко, викладач Академії внутрішніх військ МВС України, кандидат економічних наук. А об’єктивна експертиза, що підтвердила думку адвоката, була проведена повторно тільки через 2 роки 9 місяців після відкриття першої кримінальної справи – 17.04.2006 р., коли через десятки скарг відверте викривлення справ вже неможливо було приховувати.
Чоловік в якості довіреної особи пише скарги – до Президента, Кабінету Міністрів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Генеральної прокуратури України, МВС, Мін’юсту, ДПА України, СБУ, парламентського комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю... Всього було написано 117 скарг. У відповідь надходили лише відписки, що «скаргу уважно розглянуто». З однієї тільки ГПУ за ці роки надійшло 23 формальні відписки, підписані різними високопосадовцями… Відгукнувся лише В. Стретович, який повідомив: розгляд документів показав, що висновки Міщенко С.І. щодо незаконності відкриття кримінальних справ по відношенню до його дружини підтверджуються. Народний депутат просив генпрокурора Медведька розібратися у справі. Однак, відповіді від ГПУ на цей лист немає й досі.
«Три кримінальні справи, безпідставно і протизаконно порушені проти мене, то об’єднувались, то роз’єднувались, слідство по ним то зупинялось, то поновлювалося, то змінювалась їх підслідність і підстави порушення зі ст. 364 ч. 3 КК України на ст. 367 ч. 2 КК України. Мета цих маніпуляцій одна – фальсифікація, прагнення відвести від кримінальної відповідальності тих, хто порушував податкове законодавство, фальсифікував показники роботи податкової служби Московського району м. Харкова, відпрацювати одержані хабарі і створити ілюзію об’єктивного розслідування», – пише Н. Міщенко у своїй скарзі на адресу начальника управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури України.
Яку ж схему порушення податкового законодавства має на увазі пані Міщенко? І сама ж відповідає: «Ю. Агєєва в газеті «Комсомольська правда в Україні» цитує слова генерал-полковника Бандурки О.М., що за роки роботи в ДПА його син не міг всім догодити – комусь було дозволено відшкодувати ПДВ, комусь – ні. Але ж він мовчить за те, що дозвіл одержували ті особи, які погоджувались на «суммы отката от таких операций – от 50 до 60 % выплаченного НДС». Вбивали двох зайців, вчасно не повертаючи ПДВ, виконували планово-нормативну базу і самі збагачувались, залишались в кріслах. З цією ж метою не повертали ПДВ тим, хто артачився і не хотів ділитися грошима.»
А винною у всіх цих махінаціях вирішили «призначити» Ніну Міщенко? Не вийшло! Бо її чоловік вирішив боротися до останнього, не зважаючи на «чисельну перевагу супротивника». Сергій Міщенко звернувся до громадської приймальні ХПГ, де йому надали консультативну допомогу. Він особисто ходив на прийом до «високих» прокурорських начальників, їздив у столицю, пояснював, доказував, що його дружина неповинна, що кримінальні справи, розпочаті проти неї – необґрунтовані та незаконні. А діла й надалі тягнулися, передавалися від одного слідчого іншому – для «всебічного, повного та об’єктивного» розслідування.
І лише 04.12.2006 р. слідчий обласної прокуратури виносить постанову про закриття двох кримінальних справ по ч. 2 ст. 6 КПК – за відсутністю в діянні складу злочину. Хоча Сергій Міщенко вважає, що справи мусили закрити по ч. 1 тієї статті, тобто, за відсутністю події злочину, оскільки, на його переконання, навіть відкривати кримінальні справи проти його дружини у прокуратури не було ніяких підстав. Щоправда, «детектив по-харківські» на цьому не скінчився, адже третя справа з постанови прокурорського слідчого кудись «зникла» таємним чином. Як з’явилась з нівідкіля, так і пропала в нікуди?
Після того вже починається власне історія про моральне відшкодування.
За наполяганням чоловіка, Ніна Міщенко подала цивільний позов до Генеральної прокуратури України, прокурора Харківської області, прокуратури м. Харкова, прокуратури Московського району м. Харкова про відшкодування моральної шкоди. Співвідповідачами виступали також Державне казначейство України та його відділ у Московському районі м. Харкова, тому що, за вітчизняним законодавством, якщо визнається, що дії службових осіб державних органів нанесли шкоду, то відшкодування покладається на державу, і проводиться з рахунків казначейства.
Н. Міщенко просила відшкодувати їй моральну шкоду у розмірі 5000000 грн. за незаконне знаходження під судом та слідством в якості обвинуваченої та підсудної. Вказуючи на те, що, знаходячись під слідством та судом понад 30 місяців, вона понесла не тільки матеріальні збитки у вигляді витрат на лікування захворювань, які виникли внаслідок психологічного пресингу, стресів від незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності та безпідставного знаходження під слідством, втрати преміальних по оплаті праці, бо знаходилася на лікарняних, а з 12.08.2005 року вимушена була звільнитись з роботи по ІІ групі інвалідності, яка їй була встановлена внаслідок перенесених захворювань та операцій, і втратила можливість отримувати пенсію за віком.
Ще пані Міщенко зазначила, що їй була заподіяна моральна шкода внаслідок незаконних дій органів прокуратури, які проводили досудове слідство більше 2-х років, що заставило її пройти шляхом поневірянь, страждань, захворювань на нервовому підґрунті, порушення нормальних життєвих зв’язків, утрати можливості роботи та кар’єрного росту, реалізації її бажань і звичок, вимагало від неї додаткових зусиль для організації її життя, вже як інваліда та передчасного пенсіонера. Також протягом 3-х років не мала можливості бачитись з одиноким, похилого віку батьком (82 роки), який проживає в Луганській області.
Зрозуміло, що представник Держказначейства заперечував проти позову, зазначивши, що «задоволення вимог позивачки у вказаному розмірі призведе до значних збитків державі». А доблесні працівники прокуратури взагалі заявили, що ніякої шкоди Міщенко Н.К. не заподіяно, тому що «усі дії прокуратури були обґрунтовані і законні». Цікаво – які саме дії: навішування на неї 3-х кримінальних справ, чи закриття їх за відсутністю в діянні складу злочину?!
І це при тому, що, згідно відповіді прокурора Харківської області від 12.05.2006 року на звернення Міщенко С.І., в ході проведення службової перевірки було встановлено, що необґрунтоване притягнення Міщенко Н.К. до кримінальної відповідальності 17.03.2004 р. стало можливим внаслідок відсутності належного прокурорського нагляду з боку посадових осіб прокуратур різного рівня.
Заслухавши доводи сторін, суд 10 жовтня 2007 р. встановив, що Міщенко Н.К. «були завдані моральні страждання, вона на протязі майже 3 років вимушена була нервувати через незаконне звинувачення її в тяжкому кримінальному злочині, обмеження її в праві вільно пересуватися, через обрання запобіжного заходу, що безумовно негативно впливало на її психічний стан та на стан її здоров’я взагалі, призвело до позбавлення можливостей реалізації нею своїх звичок і бажань, вона не мала можливості, маючи низку професійних захворювань, поїхати на лікування, провідати свого престарілого батька, погіршені відносин з оточуючими людьми та в сім’ї, позивачка разом зі своїм чоловіком на протязі 3 років вимушені були захищатися від незаконних дій прокуратури.»
Суд вказав, що, відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. При цьому завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
А в ст. 13 цього ж Закону зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Щоправда, визначаючи розмір матеріальної шкоди, суд пішов шляхом «найменшого спротиву», тобто вирішив, що повний обсяг шкоди фактично дорівнюватиме її мінімально можливому рівню, і встановив «за достатнє стягнути з держави на користь позивача 18 тис. грн.»
Таким чином, позов Міщенко Н.К. був задоволений частково. Невдовзі, 10 грудня минулого року, Апеляційний суд Харківської області залишив це рішення без змін, отже, воно набуло законної сили.
Мораль цієї історії проста: хто бореться за правду – рано чи пізно добивається справедливості. От тільки не кожен, на жаль, має такого захисника – люблячого, наполегливого, рішучого, переконаного у своїй правоті, та ще й кандидата наук.