Володимир Яворський: Люди готові захищати свої права, коли вірять, що це можна зробити, коли знають, як це можна зробити

Після 2004 року люди стали значно активнішими у захисті власних прав. Проте, чи змінилася ситуація, а також чи загрожує Україні ксенофобія і нетерпимість, про сьогодення правозахисного руху «Громадський простір» дізнався у розмові з виконавчим директором Української Гельсінської Спілки з прав людини Володимиром Яворським.
Які права найчастіше порушуються в Україні ?
Я би виділив порушення права на справедливий суд, права на свободу та особисту недоторканість й обмеження свободи від катувань і нелюдського поводження.
Наскільки популярними/непопулярними є правозахисні організації в Україні?
Важко визначити. Ми не проводили такого опитування. Можна сказати, що допомогу від правозахисних організацій отримують декілька десятків тисяч осіб щорічно. З іншої сторони, ми не прагнемо бути популярними. Ми швидше хочемо бути впливовими. У популярності є один недолік для правозахисників – при великій популярності значно зростає кількість звернень від громадян, що може навіть паралізувати нашу роботу, оскільки в нас явно не вистачатиме ресурсів, щоби допомогти іншим.
Також, слід зазначити, що правозахист – це достатньо часто непопулярні кроки. Хто буде захищати ґвалтівника чи вбивцю від катувань? Для загалу – це не є популярним захищати злочинців. Крім того, ми часто захищаємо саме тих, хто залишається в меншості (різноманітні мовні, національні, сексуальні меншини, наприклад), що автоматично робить наші дії не популярними серед загалу.
Назвіть три найбільш успішні правозахисні організації в Україні (на Вашу думку).
Такі речі завжди оціночні. Я би назвав ті, що мені особисто цікаві: Харківська правозахисна група, „Дім свободи-Україна”, Міжнародний жіночий правозахисний центр „Ла Страда”
Останнім часом, багато говорять про расизм, ксенофобію, нетерпимість. Наскільки це серйозно для України?
З однієї сторони, справді рівень цих явищ в Україні є значно меншим ніж в усіх сусідніх країнах, а також центральній чи західній Європі. Виняток, можливо, складає лише релігійна нетерпимість, що надзвичайно розвинута на пострадянському просторі, й в нас зокрема.
З іншої сторони, в Україні за останні декілька років існує велика динаміка росту порушень прав на цьому ґрунті - і це найбільший предмет хвилювання. Тобто, основна проблема в динаміці росту. Важливо, що в країні не існує правових перепон для зупинення цієї динаміки, оскільки особи, що діють за такою мотивацією чи закликають так діяти, залишаються не покараними. Тому, якщо нічого не робити і про це не говорити публічно, то за пару років ця проблема може стати надто серйозною.
Чи готові сьогодні люди захищати власні права?
Люди готові захищати свої права за двох обставин: вони вірять, що це можна зробити, та вони знають, як це можна зробити. Після подій 2004 року активність громадян значно виросла, про що свідчить принаймні зростання кількості позовів громадян проти органів влади. Проте з 2006 року така активність пішла на спад.
Проблемою є те, що люди не знають, як ефективно захищати свої права. Тому спробувавши неефективні способи – полишають цю справу. Наприклад, шлють скарги до прокурорів, Президента, Уповноваженого з прав людини чи інші інстанції, проте не звертаються до суду. А саме суд є єдиною ефективною інстанцією, здатною захистити права громадян. У цьому аспекті слід згадати, що більшість громадян не можуть собі дозволити користуватися правовою допомогою юристів, що зменшує їхні можливості із захисту власних прав.
Що спонукало Вас зайнятися правозахистом?
Я побачив людей, що думають зі мною однаково з приводу різних суспільних процесів і так само реагують на несправедливість.
Чи знаєте людей, на які варто рівнятися, які є для вас авторитетними?
Я живу за принципом жити без авторитетів. У кожної людини є свої слабкості чи сильні сторони. Є люди, котрі своїм вчинком дають багато що зрозуміти іншим. Для мене, перш за все, це 10 людей, що заснували Українську Гельсінську Групу в далекому 1975 році. Їхній вчинок, спрямований проти тоталітарної машини, не може не надихати. Таких вчинків у нашій історії та й міжнародній історії є достатньо багато і внесок їхній є величезний.
Чи часто до Вас звертаються друзі/родичі із проханням захистити їхні права?
На щастя, ні, тому що їхні права мало порушуються. Проте вони часто радяться з якихось правових питань.
Чи доводиться застосовувати Ваші знання на вулиці, в магазині, побутових ситуаціях?
Надзвичайно рідко. Наші права порушує держава, а на вулиці, в магазині чи побуті її, на щастя, не має. Найчастіше доводиться спілкувати з працівниками патрульної служби МВС.
Чи є країна, на яку варто рівнятися у плані дотримання прав людини?
У кожній країні своє культурне середовище. Кожна країна змінюється. Можна дивитися на США, як на бастіон свободи, проте останні десятиліття ця країна своїми вчинками знищила цей авторитет. Мені дуже подобаються, з точки зору прав людини, скандинавські країни, проте це не означає, що в цих країнах не має проблем з правами. Ідеальних країн не має.
Побажання громадським діячам.
Бажаю мати підтримку своїм починанням. Без підтримки цю стіну важко зламати. Особливо це стосується громадських діячів, котрі значною мірою працюють завдяки власному ідеалізмові.

Інтерв’ю організувала Любов Єремічева