Мільйонів, померлих від голоду при Сталіні, не мають забути, – британська «The Times»

Korrespondent. net опублікував переклад редакційної статті британського видання «The Times» «Україна: довга пам’ять» про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні.

Мільйонів, померлих від голоду при Сталіні, не мають забути.

Ще 1946 року Джордж Оруелл з гірким присмаком писав про «туман брехні і дезінформації, яким оповиті такі теми, як голод в Україні...» Цей туман не розсіявся і нині – навіть після падіння комунізму, пише «The Times».

Цього року виповнюється 75 років жорстокому голоду в Україні, відомому як Голодомор.

Мільйони селян стали жертвами насильницької сталінської колективізації. Влада України зводить до цієї дати серію національних пам’ятників; Росія виступає проти.

Пам’ять про Голодомор нерозривно пов’язана з політикою. Президент України Віктор Ющенко добивається підтримки країн Заходу у визнанні Голодомору актом геноциду. Росія ж запекло виступає проти цієї кампанії, вважаючи її виключно політичним ходом з націоналістичним забарвленням.

Звісно, у однієї з найбільших гуманітарних катастроф минулого століття повинна бути своя історична категорія. Однак те, як сьогодні відзначається ця подія, може призвести до різкого загострення відносин між Україною і Росією, а також посилити недовіру Кремля до Заходу.

У цьому випадку вина лежить на плечах російського режиму, чия поведінка стає все більш дивною.

Голод був не тільки в Україні, але і в інших регіонах Радянського Союзу, це вірно. Однак коли результат голоду був однаковим для усіх, то ціль кампанії Сталіна була очевидною і жорстокою: зруйнувати зв’язок селян із землею і вбити в українському селянинові почуття своєї національної приналежності.

Ніхто не пролив на цей історичний епізод стільки світла, скільки історик Роберт Конквест у своїй книзі «Жнива скорботи» («The Harvest of Sorrows»), де він розповідає про те, як влада безжально використала голод у якості політичного інструмента руйнування нації. Українські кордони були закриті; українських селян виганяли з російських сіл і залишали вмирати від голоду.

Слово «геноцид» було придумано вже після війни і часто дійсно політизовано – але у відношенні знищення Сталіним українського селянства воно вряд чи може вважатися перебільшенням.

І це не Україна розмахує націоналістичним порядком денним. Це Росія при Володимирі Путіні і Димитрові (так у тексті – прим. перекл.) Медведєві постійно займає у стосунках з колишніми республіками Радянського Союзу непримиримі і обструкціоністські позиції. Замовчування національної суті Голодомору – це продовження лінії Росії, розпочатої ще 2004 року з втручання в українські вибори і продовженої 2006-го економічною блокадою Грузії.

Останнім часом західні демократії реагують на це надто м’яко, виступаючи не стільки в ролі пильного вартового, скільки в ролі килимка для ніг.

Визнання явно національного характеру голоду – це питання історичної правди. Ми виграли ’холодну війну’ в тому числі й для того, щоб усі держави визнавали факти та власні помилки.

Боротьба між Заходом та Сходом не була ані випадковою, ані помилковою: вона була неминучим наслідком сталінської дипломатії як у період об’єднання із Заходом під час війни, так і після неї. Це була не просто конкуренція за вплив – це була суперечка ідеологій, суперечка між силою держави і свободою особи.

І якщо сьогодні ми стримаємо своє ставлення до злочинів Сталіна в інтересах полегшення стосунків з нинішніми мешканцями Кремля – це буде зрадою і тої боротьби, і взагалі усієї історії. Відносини між країнами стають то гіршими, то кращими; але жертви історії мають залишатися у ній назавжди.

23.06.2008

Переклад з англійської на російську ИноСМИ.ru