MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Крымские голоса ненавистиВсё смешалось в «Голосе Крыма»ООН: за три місяці росіяни стратили 32 українських військовополоненихНацгвардійця РФ судитимуть за сексуальне насильство щодо викраденого чоловіка Похований курган: росіяни знищують унікальну пам’ятку в МаріуполіВійна з темрявою. Підсумки тижняВже отримали дані щодо 170 постраждалих від воєнних злочинів Мілітариzовані: Росія посилює діяльність ‘Юнармії’ у КримуНе визнавати ‘фарс Кремля’Росіяни викрали з Енергодара двох братів, що працювали на ЗАЕС, — їх шукають рідніЯк наука опирається тиранії. Дайджест російських протестівЗасудили 15 військових РФ, які утримували 368 жителів села Ягідного у шкільному підвалі Харківщина: під ударом — історія, релігія, мистецтво‘Оскар’, якого ліпше б не було. Підсумки тижняНевидимі бранці КремляМКС видав ордери на арешт двох російських генералівЗупинити потяг війни. Дайджест російських протестівОдеса в жалобі. Підсумки тижняВідсутність права і міжнародного контролю — що відбувається в російському полоні з українськими цивільними?Катування священників, знищення храмів

Без фальшивих нот

06.08.2008    джерело: www.telekritika.ua
Галя Койнаш
Хто підсилює негативні стереотипи і розпалює ворожнечу між народами у кримських медіа.

Мартін Лютер Кінг десь писав: «Око за око, а людина осліпне». Наслідки поширеної в інформаційній війні стратегії «брехня за брехню» є не менш згубними. Спробуйте тримати мелодію, коли всі навколо фальшивлять – не просто!

Не наважуюсь відзначати, хто більше фальшивить, хто менше. Спробую тут розібратися в засобах, які підсилюють негативні стереотипи й чи свідомо, чи ні, розпалюють ворожнечу в Криму.

Серед численних статей, що так чи інакше висвітлюють міжнаціональні відносини на півострові, три вимагають особливої уваги. Це дві статті Наталії Астахової «Принесённые ветром» й "Посеявший ветер пожинает бурю". в газеті «Крымская правда».. А нещодавно, 17 липня можна було на шпальтах тої ж самої газети й «Часу пик» прочитати статтю Наталії Кисєльової під назвою «Виктим не предлагать, или Преступная политика меджлиса

Автор останньої статті наводить купу прикладів «явної русофобії», нібито опублікованих в тому, що вона називає «етнічною пресою». Якщо читач загляне в оригінал, він переконається в тому, що такі висловлювання дійсно, як стверджує автор, «ліплять з росіян ворога». Будь-які слова, що зневажають яку-небудь етнічну групу чи народ, заслуговують на осуд. Тут із автором можна було б повністю погодитися, якби не два «але».

Нагадаю, що цитуємо, щоб підкреслити, що це чиїсь, а не наші слова. А чиї ж вони? Не наводить автор жодного імені, жодного посилання. Повний анонім у лапках.

Вдалося знайти декілька цитат. Їх легко відшукати, оскільки не перший рік цитуються. Схоже, автор має ті самі джерела інформації, що й автор минулорічного огляду тут http://praesto.ru/world/id_229451  Звідти можна дізнатися, що слова про «дебілізм» росіян и «бидло» ведуть своє походження від номерів «Голосу Криму» від 2001-2002 років. Є ще одне джерело такої ж давнини – татарського письменника, який проживає в Москві http://moskva-krym.com/pesnia.html  Вік усіх тих маячневих текстів ані трошки їх не прикрашає, тим більше не виправдовує. З іншого боку, цей вік має значення, коли йдеться про ситуацію в Криму в 2008 року.

Виникає, звичайно, питання, звідки решта анонімних повідомлень? Відповідь, можливо, підказує Астахова, яка наводить відгуки своїх читачів. По-людськи розуміємо, що вона цитує тільки листи від однодумців. Ефект так само очікуваний: ці абсолютно незнайомі нам люди «підтверджують» думку автора. Не виключено, що якісь жахливі русофобські цитати мають аналогічне походження. Не будемо менше шкодувати, що є люди із такими думками, тим не менш є істотна різниця. За завідомо недостовірну інформацію й розпалювання міжнаціональної ворожнечі, несуть відповідальність автор і редакція, яка опублікувала матеріал, анітрохи не Мар’я Петрівна, яка пише захоплені листи в підтримку, навіть якщо зможемо цю шановну даму знайти.

А якщо мета полягає в тому, щоб показати, як «нас» ображають, і які ми молодці, що терпимо, то можна якнайбільше прикладів навести. Яка різниця, звідки вони, й коли вперше з’явилися!

Усі три статті досить чітко визначають «винуватих» в усіх бідах Криму. Для Астахової це кримські татари, тим часом, як Кисєльова в усьому звинувачує, за її словами, «так званий «меджліс кримськотатарського народу». Слід відзначити, що всі тексти багаті на слова в лапках, що ставлять під сумнів не тільки самі слова, але й щирість авторів, які наголошують на їх відданості терпимості та добрим відносинам між різними етнічними групами. Їх тексти так само густо рясніють фразами в дужках. Останні мають (для автора) ту перевагу, що вкладають досить ясний зміст, який можна, у разі потреби, заперечувати. Про Меджліс, наприклад, вона твердить, що той «на деле сколачивает себе политический (и не только политический) капитал».

В намаганні викласти своє специфічне розуміння відносин між Меджлісом і татарським народом п. Кисєльова вдається до того, що при всьому бажанні не можемо без лапок назвати «психологією». Складається враження, що вона розробила свою теорію, а тепер перетворює її на слова, які не те, щоб прості або складні, а просто не ті. Меджліс нібито займається «виктимизацией» кримськотатарського народу. В це насичене поняття вона впхає те, що «меджлис внушает крымским татарам, что они являются жертвами преступления» (що є, до речі, повною правдою – як інакше назвати сталінську депортацію?), й твердження, що він культивує «девиантное поведение». Вся ця ахінея, зокрема, слова, що ріжуть вухо та розум, здається, спрямовані на те, щоб створити імідж розбещених і ненаситних дітей та «збагатити» це враження асоціативною силою слова із лексикону правоохоронних органів.

Добре, нехай текст не доповнює наші знання в галузі психології, але можливо, якусь іншу важливу інформацію почерпнемо? Стаття якраз рябіє статистичними даними. Щоправда, якщо придивитися ближче, виникає безліч запитань. Найбільш незрозумілі твердження автора щодо земельного питання та «докази», що вона наводить (лапки є мої, й я їх вживаю без жодного лукавства, аби виразити повний скептицизм).

Автор твердить, що в земельному питанні «на самом деле дискриминации подвергаются крымчане нетатарского происхождения». Вона тріумфально наводить те, що вона називає статистикою Республіканського комітету з земельних ресурсів АРК. Невідомо, звідки вона взяла ці «дані», оскільки їх немає на офіційному сайті комітету, та й в цьому шановному органі про них не чули. Статистика гіпнотизує людей не гірше, ніж фари кроликів, але хотілось би знати, хто, перепрошую, є джерелом такого магічного впливу.

Адже питання надзвичайно важливе, оскільки тих з нас, хто, м’яко кажучи, не в курсі, цифри відверто вражають. Якщо «обеспеченность крымскотатарских семей участками, выделенными под строительство жилья, составляет 147, 7 %, в то время как аналогичный показатель для семей просто крымчан недотягивает даже до пятидесяти процентов», куди ж дивиться кримський парламент? Чому ж виборці голосують за депутатів, які думають про потреби лише 10% населення півострова?

Втім, можна дійти висновку, що влада опам’яталась й зрозуміла, що вона, так би мовити, збилася з рахунку. Автор пояснює, що спікер парламенту, Анатолій Грищенко «считает, что «именно отсутствие сводного реестра по учёту репатриантов, получивших и претендующих на получение земли и жилья в Крыму, даёт предпосылки для той вакханалии, которая сегодня имеет место в земельной сфере полуострова и является поводом для периодически проводимых акций протеста». Пані Кисєльова обурюється виступами Меджлісу проти реєстру. Вона пише дуже багато гнівних слів, звинувачуючи його у відсутності логіки. Правду кажучи, абсолютно не розумію, в чому ж полягає оцей обурливий брак логіки. Заступник голови Меджлісу Рефат Чубаров пояснює, що «земельний кадастр Криму вкрай необхідний. Хоч би для того, щоб нарешті усвідомити масштаби «земельного свавілля» на півострові, що у свою чергу дозволить побачити справжніх самозахопників кримської землі».

Таке враження, що автор перевтомилася, або розраховує на розумову втому читачів й вже на автоматі до останнього продовжує «доводити», ніби Меджліс намагається приховувати дійсну ситуацію.

Але що виходить, якщо строго по тексту? За зведений реєстр виключно репатріантів виступає кримський парламент і п. Кисєльова, а земельний кадастр, який дасть повну картину земельних відносин усіх мешканців півострова, в тому числі й кримських татар, підтримує Меджліс. Україну, до речі, вже давно критикують за те, що не створила земельний кадастр. Міжнародні структури підкреслюють важливість такого кадастру для протидії корупції. А тут за нього виступає Меджліс, який Наталія Кисєльова звинувачує в усіх гріхах.

Схоже, навіть, коли всі в хорі фальшивлять, усе ж таки вирізняються окремі ноти. Точніше, можна їх вирізнити, якщо читати уважніше. Зовсім не просто безпомилково визначити, хто є жертвою маніпулювання та махінацій, а хто сприймає нас за ідіотів і є зацікавленим в наростанні напруженості в Криму. Непросто, але можна, й головне – вкрай необхідно.

 Поділитися