Хіба це можна називати владою

Те, що відбувається в Зачепилівському районі останніми роками, якщо назвати «безпредєлом», то це мало про що говорить. Нинішня влада нас привчила до всякого роду потрясінь, на які ми вже і уваги особливої не звертаємо. Адже не працює парламент неділю, чи навіть рік, ну і що? Це «задоволення» обходиться нам не дешево, але хто над цим замислюється? От вам і менталітет. А в інших країнах такі вибрики влади народ оцінює зовсім по-іншому. Якщо в столиці все дозволено, то чому б в районі місцевому керівництву не скористатися унікальною можливістю вседозволеності. І такі кадри знаходяться. Голова РДА відверто заявляє про те, що сьогодні немає різниці, хто сидітиме в цьому кріслі. І дійсно, з цим погодитись не важко. Для мене особисто це не є якоюсь таємницею і я відповідально стверджую, що районом реально управляє голова суду з допомогою вірного йому прокурора. Я, як колишній працівник та спеціаліст сільського господарства, порівнюю наш район п’ятнадцятирічної давнини із теперішнім його станом. Скажу відверто, що приємно чути, як в сусідньому Красноградському районі комп’ютери на тваринницьких фермах застосовують, а в нас продовжуються пошуки: що можна ще вкрасти. Останній щебінь з фундаментів колишніх ферм дістають… Перед виборами губернатор приїхав до нас, дещо наобіцяв і ми повірили. Проходять роки, але звітувати до нас ніхто не поспішає. Відкупилися від нас комп’ютерним класом в школі - і все. Але ж не милостині ми чекаємо. Нам сьогодні потрібна відповідальна, справедлива, порядна влада. Ми втомились спостерігати щоденний грабіж села, району, держави… Сьогодні в районі тільки й розмов: розібрали фундамент Миколаївської школи, почали розбирати Сомівський клуб, думають поміняти русло річки Оріль, збираються приватизовувати ліси, річки, озера, продали трьохповерхову недобудовану Зачепилівську середню школу і т. д. Якщо так «успішно» діло ітиме й далі, то можна буде стати свідком, коли почнуть розбирати приміщення РДА та районної ради. Тут мені на думку прийшла ідея: можливо не слід так турбуватися про нинішню владу, адже така влада нам не так уже й потрібна. Щодо вищезгаданої школи, події відбувались наступним чином. В 1987 році розпочалося будівництво школи. Школа була розрахована на 1296 учнівських місць. Замовником її будівництва було управління капітального будівництва ОДА. Була збудована коробка і дах. Через брак коштів протягом останніх 15 років будівництво не велось. В листі заступника голови ОДА Л.Бєлової читаємо: «Існуюча Зачепилівська школа розташована у 5 будівлях, де навчаються 656 учнів. Всі будівлі 50-х років спорудження. Є нагальна потреба у проведенні значного їх капітального ремонту, тому у завершенні будівництва нової школи є потреба». Від себе зазначу, що наш район не мав своєї досить потужної будівельної організації, яка б могла побудувати цей об’єкт. Тому на будівництво школи вольовим рішенням місцевої влади з трудових колективів селища направлялись десятки людей. Таким чином будівництво школи стало справою всенародною. Що сталося зі школою читач, очевидно зрозумів. Трохи більше року знадобилося для того, щоб те місце, яке можна було назвати майбутньою школою, нові хазяї зрівняли із землею. Для цього знайшлися люди, могутня техніка, кошти. Думаю, що самим видатним ілюзіоністам такий фокус не під силу. Тому я звернувся до голови РДА Загнія І.І. та його тестя - голови районної ради Бєжанова М.В. зі скромним запитанням: «Як все це могло статися?» Обидва неначе змовились і відповіли, що до цього вони не мають ніякого відношення. Уявляю, що було б з цими горе-керівниками, якби таку відповідь вони надали нині покійному губернатору Масельському О.С. Можна багато писати на цю тему, та навряд чи моя проза буде кращою за слова місцевого поета, які дійшли до мене: Один із цих моментів – наша школа Що будувалась надцять літ підряд Чимало гаражів зросло довкола Де брали цеглу хтось дізнається навряд. Та раптом зник наш довгобуд Немов і не стояв отут Коли , куди, чому, за скільки, де? Хто відповіді дасть окрім тебе? Сльози наступають на очі та школи вже нікому не повернути. Можливо для великого міста це була б і не така вже велика втрата, а для нашого селища це майже все. З молотка продали надії та сподівання всіх поколінь нинішніх зачепилян. В цій історії слід відмітити, що ряд депутатів районної ради намагалися вияснити як все це сталося зі школою і відповідний запит був направлений до прокуратури Зачепилівського району, яка жодних серйозних порушень не виявила. Я дозволю собі не погодитись з такою думкою прокурора району Комара Р.В. Така моя думка була підсилилася після того, як до моїх рук потрапила довідка від 5.02.08 р. , яка видана Зачепилівським виробничим управлінням житлово-комунального господарства в тім, що недобудована будівля школи на баланс ВУЖКГ не ставилась і не знаходиться. Це був майже шок. Відразу появилось декілька питань. Наприклад, як могло підприємство продавати те, чого в нього ніколи не було і немає? За що саме було отримано кошти? Наскільки законним було проведення аукціону? Як було виконане рішення сесії селищної ради від 4.09.06 р.? Яким чином і хто визначав стартову ціну об’єкта? І т. д. Одержавши саме таку інформацію вже не обов’язково мати диплом юриста, щоб зробити єдино вірний висновок про те, що в діях причетних осіб в цій афері є склад злочину. Те , що його не бачить Зачепилівський прокурор, зовсім не означає, що його немає. З’являється наступне питання: чому він цього не бачить? Можливо є якась зацікавленість в цьому? Намагаючись об’єктивно розібратися в причинах скоєного я звернувся до РДА, районної ради, селищного голови з відповідними питаннями. Те, що нинішня влада не є творцем, ми мали нагоду переконатися, але щоб ось так безцеремонно, нагло, серед білого дня пограбувати свій народ – цього ніхто не чекав. Так от, районна рада надала копію свого листа до прокурора району. Щоб одержати відповідь прокурора була дана рекомендація звертатися саме до прокурора. Такий запит був йому направлений 11.08.08 р., але від конкретної відповіді прокурор району ухилився. Районна державна адміністрація вирішила промовчати. Селищна рада в особі її голови – Запорожця Г.І. фактично проігнорувала інформаційний запит, в якому були поставлені наступні питання: 1. Хто і коли передав недобудовану школу у власність селищної ради; 2. Кому селищна рада передала школу для подальшої продажі; 3. Чому об’єкт продавав Хохлюк О.О. від імені ПУ ЖКХ; 4. Кому поступили кошти від продажі школи і як вони використані; 5. Яким чином Запара В.В. став учасником аукціону, тоді як його пропозиція була відсутня; 6. Хто буде будувати спортивний майданчик; 7. Чи є у вас в наявності акт про аварійність будови і ким він складений; 8. Хто дав дозвіл чи вказівку на початок демонтажу школи; 9. Чому не розглядалось питання про добудову чи реконструкцію школи; У своїй відповіді селищний голова по суті ухилився від відповідіей на поставлені запитання. Тому 11.08.08 р. прокурору району був направлений лист в якому мною оскаржується сам факт заперечення можливості надання такої інформації селищним головою, що суперечить вимогам Закону України «Про інформацію» та конституційному праву громадян на доступ до публічної інформації. У мене є сподівання, що прокурор «не підведе» селищного голову, який рекомендує мені звернутися до органів, які відповідно до закону, мають право провести перевірку та надати вичерпну інформацію стосовно правомірності прийнятого рішення по демонтажу школи. Заради справедливості в цьому питанні слід відмітити, що прокурором району був внесений припис про усунення порушень вимог Закону України «Про інформацію» і зобов’язано селищного голову надати відповідну інформацію. Таким чином, селищний голова на 15 аркушах дав відповідь на перше питання із дев’яти поставлених. Знову я вимушений звертатися до райпрокурору і т. д. Звичайно, я можу лише здогадуватись, як все відбувалось. Одна із можливих версій виглядає так. Дядькам в обласному управлінні капітального будівництва наш довгобуд (а у них він був на балансі) наїв оскомину і вони шукали шлях, як його позбутися. Приблизно років п’ять тому керівництво району вже одержувало пропозицію про прийняття будівництва на свій баланс. Тоді в наших керівників хватило мудрості відмовитися від такої пропозиції, так як добудувати об’єкт своїми силами не могли. Але в селищі та РДА змінилось керівництво і змінилась думка. Об’єкт передали на баланс (можливо) до РДА , а вже потім школа була передана на баланс до селищної ради. На сесії селищної ради депутатів переконали в доцільності саме такого шляху, от вони і проголосували. На сесії питання було сформульовано так: «Про надання згоди на прийняття у комунальну власність громади недобудованої школи, подальшого демонтажу, продажу та будівництва спортивного майданчика». Читаючи такий документ складається враження, що школу розібрали з метою будівництва спортивного майданчика. Думаю, що на той час ніхто депутатам не пояснював, що об’єкт буде проданий дядьку, родом, очевидно, з Вірменії, який не збирається будувати з одержаних матеріалів, наприклад дім для учителів та лікарів Зачепилівки і навіть той же спортивний майданчик. Тобто, якби з наявних будматеріалів було хоч би що побудовано, то всю цю операцію не було б навіть морального права називати аферою. Як по іншому можна розуміти цю ситуацію, коли школу почали розбирати, а навіть жалюгідні кошти за неї не були виплачені покупцем. Ось такий «інвестиційний» проект був запропонований нам нашою рідною владою. На випускний вечір до Зачепилівських школярів завітав сам Аваков А.Б. Тому перед його приїздом «будівельний» майданчик привели в порядок. Знайшлися люди і техніка , яка зрівняла все з землею, зробили, як на столі. Правда без спортивного майданчика. Та не вспіла пилюка сісти за машиною губернатора, як знову знайшлися хазяї, почали розкопки, знаходять фундаментні блоки. Куди їх і хто везе – невідомо. В цей же час в селищній раді приймають рішення про підвищення плати за воду більше ніж у два рази. Якби трапилося чудо і мене запитали: що тепер треба робити? Я б відповів, що народ повинен знати своїх «героїв». Необхідно потребувати від прокурора області Сінчука В.Л. відкрити карну справу. Через суд, тільки не Зачепилівський, договір купівлі-продажу та аукціон визнати незаконним. Все зруйноване до останньої цеглини та плит перекриття продати прокурору району та голові суду по нинішнім цінам. Виручених коштів буде достатньо для будівництва нової школи, нехай і меншої за розмірами. Все останнє хай би було на розсуд незалежного суду, якщо він є. Але ж не судити нам прокурора та голову суду. В нашій державі це робити якось не прийнято. Маємо те, що маємо. Маючи редакційне завдання газети «Новий стиль» я зібрав деякі документи щодо долі вищевказаної школи. . 14.07.08 р. на своєму мопеді я поїхав в с. М.Орчик, в район так званої «дачі прокурора» і там сфотографував великі кучі залізобетонних виробів. Там мене зупинили, штучно створили ДТП, а 24.07.08 р. до моєї квартири завітав молодий незнайомець. Він попередив мене про те, що коли я буду писати листи, скарги на прокурора та голову суду, то вони почнуть діяти, починаючи з моїх дітей. А щоб їм не приїжджати в масках, то мені слід покінчити писати… Хто прислав цього чоловіка - здогадатися не важко. Та пройшло вже два місяці, а Генпрокуратура, облпрокуратура, СБУ по даному питанню вирішили відмовчатися. Ось в таких умовах вимушений працювати я, як кореспондент. На місці зруйнованої школи розпочато будівництво спортивного майданчика. Яким він буде – подивимось, але це мало втішає розум і серце зачепилян, в яких залишились почуття честі та совісті. Кучі залізобетонних виробів, які складені в багатьох місцях по району, є німими свідками тому, хто сьогодні хазяїн та влада в Зачепилівці. Люди говорять, що це обласна влада виділила кошти із державного бюджету на будівництво спортивного майданчика.