Інформаційний голод

А російські історики – проти! Вони готують звернення до Європарламенту щодо визнання Голодомору «злочином проти людяності». Голодомор на початку 30-х років не був спрямований проти українського народу. Росіяни постраждали не менше, – переконує Наталья Саванкова в «Российской газете».

Група російських істориків на чолі з професором Віктором Кондрашиним готує звернення до Європарламенту у зв’язку з нещодавньою резолюцією про визнання Голодомору у 30-ті роки минулого століття злочином проти українського народу.

Професор Кондрашин ось уже двадцять п’ять років по зернятку збирає факти, свідчення та документи, що стосуються Голодомору у 30-ті роки минулого століття. Йому належать понад 150 великих публікацій, десятки монографій, із доповідями визнаний історик виступав не тільки у Росії, а й у США, Японії, Швеції, Італії.

– Те, що ми бачимо сьогодні, – суто політична провокація, – вважає доктор історичних наук Віктор Кондрашин. – Україна навмисне роздуває факти, замовчуючи незручні моменти та випинає поодинокі випадки. Концепція «геноциду Голодомором» не витримує критики, а багато її постулатів є відвертою профанацією.

Брехня перша – Голодомор був спровокований, щоб утримати Україну в складі СРСР. В аргументації українські вчені посилаються на свідчення очевидців, публікації західних журналістів, які перебували в СРСР на той час, рішення Москви з вилучення із хліборобних областей продовольчих ресурсів. Але прямих документів, які доводять існування у сталінського режиму мети знищити український народ за допомоги Голодомору, автори провокаційної концепції представити так і не змогли.

– Трагедія радянського села стала результатом здійснення в СРСР сталінської моделі форсованої індустріалізації, – поділяє точку зору більшості світових істориків Віктор Кондрашин.

Для порівняння: такий «цар-голод» трапився у царській Росії у 1887 – 1891 роках. Тоді з країни було вивезено десять мільйонів тонн зерна. Радянською владою за три роки з 1931 по 1933 експортовано тринадцять мільйонів тонн.

– Ми завалили Європу хлібом і тим самим врятували її від жахливої катастрофи, – констатує Віктор Кондрашин. – Вони жерли наше зерно, і зауважте, не задумувалися, що воно замішане на крові радянського народу. А тепер майже із столітнім запізненням на Заході раптом стали проливати сльози за невинно загиблими українськими селянами.

До речі, в Україні від голоду загинуло порівняно менше, ніж у сумі в усіх інших областях СРСР. Голодомор лютував на Північному Кавказі, у Нижньому та Середньому Поволжі, у Центрально-Чорноземній області, Казахстані, Західному Сибіру та Південному Уралі. За підрахунками спеціалістів, у цих областях від голодної смерті загинуло близько п’яти мільйонів людей, у той час як в Україні – близько трьох із половиною мільйонів мешканців.

Ці цифри підтверджує перепис населення, проведений в СРСР у 1937 році, результати якого визнані світовою науковою спільнотою як найбільш достовірні. Згідно з його даними, сільське населення України за роки Голодомору скоротилося на 22 відсотки. На інших постраждалих територіях СРСР – у середньому на 17 відсотків. При цьому в окремих областях, наприклад, в Оренбурзькій та Саратовській, – до 40 відсотків. Від голоду тут помер майже кожен другий.

Щонайменше по-блюзнірськи лунають слова українських ідеологів про винятковість випробувань, які випали на долю їхнього народу.

 – Мною було записано спогади 617 очевидців голоду з 102 поселень Поволжя та Південного Уралу, – згадує Віктор Кондрашин. – Із тисячі трагедій мені у пам’ять врізалася одна. У Свердловську на заводі батько та син наприкінці робочого місяця не знайшли себе у списках на продовольчий пайок. Того ж дня покінчили життя самогубством, кинувшись під трамвай. Як з’ясувалося пізніше, їх просто забули поставити на постачання.

Оригiнал статтi: http://rg.ru/2008/10/29/a277907.html

Посилання на inoZMI: http://inozmi.glavred.info/articles/318.html