Чи допоможе служба за контрактом вирішити проблеми нашої армії?
Навколо професійної армії в Україні останні роки точиться гаряча дискусія. Строки повного переходу українських збройних сил на професійну основу всі політики називають різні: від 2008 (тобто це вже вчора) – до 2010, 2012 років. Кількість військовослужбовців, які служать за контрактом, зростає.
Але проблеми, що існували при призові на строкову службу, залишаються і при призові контрактників.
Ми передбачали ці проблеми, бо знаємо ситуацію в медичних комісіях РВК і ОВК, які дуже щільно пов’язані із загальною ситуацією в медичній галузі. Ми писали про ці проблеми, висловлювали свої перестороги публічно.
Коли ми обговорювали ці питання із військовими, особливо з тими, хто має причетність до призову, вони добре розуміли наші побоювання, але запевняли нас: їм пообіцяли, що будуть внесені зміни в нормативну базу про призов, і за новими правилами призов за контрактом буде здійснюватися за участю військових лікарів.
Такі новації були б доречними, бо хто, як не військові лікарі, знають ступень навантажень в різних військових підрозділах. Крім того, вони постійно стикаються з наслідками непрофесійної роботи призовних комісій, де цивільні лікарі дуже часто не в змозі оцінити можливості адаптації майбутнього військового в умовах психічних і фізичних навантажень.
Але пройшов рік – і скарги контрактників почали нагадувати скарги військовослужбовців строкової служби. З тією різницею, що виявилось: комісувати контрактника, за якоюсь невідомою логікою, набагато складніше ніж строковика. Хоча при призові контрактника обстежує звичайна медична комісія.
В серпні цього року до Харківської правозахисної групи звернувся військовослужбовець-контрактник О.Ж. Його справа - такий яскравий приклад «державної шизофренії», що хочеться описати це у подробицях.
О.Ж. скаржився на те, що, незважаючи на постійні хвороби, його не комісують з лав армії. А служба в сухопутній частині під Харковом передбачає великі психофізичні навантаження. В цих умовах контрактник перебувати не бажав, тим більше, що зарплата у 870 гривень (!) ніяк не влаштовувала молоду людину.
Зі слів О.Ж. ми дізналися, що служити за контрактом його умовив співробітник РВК їхнього маленького містечка під Луганськом, пообіцявши О.Ж. зарплатню в 3000 гривень. Цей співробітник і допоміг О.Ж. пройти призовну комісію, бо терапевт, за словами О.Ж., визнала його непридатним до служби. Офицер сам обійшов лікарів з листом призовника. Тож, він був визнаний цілком здоровим і придатним до служби в аеромобільних військах, куди солдат строкової служби беруть зі ступенем обмеження 1-2 – практично здоровий.
Про що думав вищезгаданий працівник військкомату з містечка в Луганській області – гадати не будемо.
А от О.Ж. під час першого кросу в частині втратив свідомість. Медики санчастини, куди його доправили, зареєстрували вкрай низький тиск, аритмію, брадикардію. Лікування у медчастині не дало бажаних результатів і О.Ж. перевели до Житомирського шпиталю, де він був визнаний непридатним до строкової служби , але придатним до контрактної служби! Після чого його перевели до сухопутної частини в Харківській області, де він виконував ті ж самі обов’язки, що і військовослужбовці строкової служби – тобто був помічником стрільця гранатомету. Тільки на відміну від солдат, мав самостійно забезпечувати собі харчування і житло.
В аеромобільних військах О.Ж. отримував більше 1000 гривень, тут , як ми вже згадували, - 870 гривень. Крім того, він постійно хворів. З документів О.Ж. видно, що за період свого перебування на службі він знаходився на обстеженні і лікуванні сім разів!
І армія, і ми з вами, несли збитки, бо армію, як відомо, годують платники податків.
І в Центральному шпиталі північного регіону в Харкові, і в Головному шпиталі МО в Києві, куди О.Ж. доправили на дообстеження, і ВЛК північного регіону, і ЦВЛК зійшлися на тому, що О.Ж. непридатний як солдат строкової служби, і придатний як контрактник, хоча сама кількість днів, проведених ним в стаціонарі, свідчить про протилежне. Є ще одна незрозумілість з точки зору нормального розуміння, причина, чому О.Ж. визнали придатним – він на відсіч відмовлявся від обстеження у психіатра, хоча і невропатологи, і терапевти бачили, що юнак знервований і не дуже адекватно себе поводить.
І найдивніше в цьому те, що О.Ж. мав повне право відмовитися від обстеження психіатра – така норма закладена в Законі України «Про психіатричну допомогу». Бо навіть людині, далекій від проблем армії та інших силових структур, зрозуміло: ті, хто служить і працює в силових структурах – має бути оглянутим військовими психіатрами! Все інше називається просто злочинним недбальством. Бо в який спосіб можна визначити цю ситуацію, коли людина, яка має справу із зброєю чи військовою технікою, може легко відмовитися від психіатричного обстеження? Неврологічні хвороби, як правило, супроводжуються змінами в поведінці, психічними порушеннями, і, якщо ті неврологічні діагнози, які отримав О.Ж., не давали права комісувати його як контрактника, то психіатр шпиталю ніколи б не пропустив такого «бійця»
Це недбальство, закладене в Законі «Про психіатричну допомогу», бачать всі фахівці. Але хіба депутати прислухаються до думки фахівців? Здається, вони стоять на позиції: та хто вони такі ці фахівці? Є «слуги народу», які все знають! От і маємо те, що маємо. Закон «Про психіатричну допомогу» приймали в 2000 році За абсурдністю деяких статей він посідає чи не перше місце серед великого переліку абсурдних законів. І за 8 років, попри стурбованість лікарів, родичів хворих, працівників міліції, народні обранці не спромоглися внести до закону жодної поправки.
Наразі навіть призовники і допризовники, проходять медичну комісію, в складі якої є психіатр, тільки тому, що не знають законодавства. А так би нічого не завадило б їм відмовитися від огляду психіатра, бо в ст.6 закону «Про психіатричну допомогу» визначено, що огляд психіатра проводиться тільки за згодою особи. Якщо особа відмовляється від такого огляду, оглянути його лікар може тільки за постановою суду.
Отак і живемо – маємо обов’язковий призов до збройних сил - не маємо можливості не допускати до армії психічнохворих юнаків.
Повторяю: О.Ж. лікувався протягом року 7 разів – перебував у шпиталі, перебуваючи в частині, за характеристикою командира частини, нехтував своїми обов’язками і не бажав служити. Але командири нічого не могли зробити. Крім того, що вони запропонували юнаку подати рапорт про перехід на строкову службу, щоб його оглянули вже за переліком хвороб приказу № 207 як звичайного солдата. І тоді ще один абсурд (чи не забагато його в цій показовій історії?). Чому контрактники, які виконують звичайні обов’язки, на строковій службі, можуть бути обстеженими за графою 3, як офіцери і жінки, для яких армія - звичайна робота? Чому в контракті не прописані взагалі обов’язки сторін ? Чому так важко перервати контракт? І такі «чому» на кожному кроці…
Так чого хоче наша держава? Мати контрактників, які отримають мізерну зарплатню, не забезпечені ані житлом, ані харчуванням, не мають ніяких соціальних пільг після закінчення служби за контрактом – просто найманих працівників?
Чи професійних військових, насамперед у бойових частинах? Кваліфікованих, здорових, патріотично вихованих хлопців, які зможуть захистити свою державу, знаючи, що держава дбає про них? Схоже – це запитання не ставить перед собою наша влада. А це не тільки гроші, а й наша з вами безпека.