MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Права людини в Україні - 2008. 13. Право власності

24.06.2009   

[1]

1. Загальний огляд

Захист права власності є одним із першочергових завдань для держави, оскільки це право становить основу для забезпечення інших соціально-економічних прав. Тут не має не важливих аспектів, оскільки кожен із них відображає дуже важливу сторону життя і стосується кожної людини.

Цей рік був дуже складним, як щодо забезпечення гарантій права власності, так і щодо діяльності державних органів влади з обмеження цього права.

Загострились системні проблеми, які дуже довгий час існували й вирішення яких відкладалось на майбутнє. Зокрема, відсутність єдиної, ефективної системи реєстрації прав на нерухоме майно призвело до серйозного ослаблення гарантій права власності, посилення невпевненості людей, що їхнє право власності буде захищене належним чином. І це зрозуміло, оскільки коли не має визначеності у тому, хто відповідає за цей напрямок діяльності, то ніколи не можна буде навести там лад. Крім того, це призводить до значних зловживань у цій сфері, коли, наприклад, з’являються два власника на одну квартиру або на одну земельну ділянку. Потрібно зазначити, що в умовах економічної кризи, все це має особливу вагу, оскільки як ні в який інший час важливими для людей стає захищеність свого права на житло і землю.

З іншого боку, давно вже існуючі законодавчі прогалини в сфері викупу земель для суспільних потреб призвели до того, що в держави на сьогодні фактично відсутній правовий механізм для того, щоб законно забезпечити викуп земель, котрі, зокрема, необхідні для побудови об’єктів, потрібних для проведення ЄВРО-2012 або для побудови інших важливих для країни об’єктів. Натомість при здійсненні заходів для підготовки до проведення цього великого заходу відбувається ціла низка порушень прав власників. Слід зазначити, що також значні проблеми є при вилученні земель у власників, які використовують їх не за цільовим призначенням.

Необхідно виділити також і те, що фінансова криза, з якою зіткнулася банківська система в 2008 році, стала фактором, який сприяв неправомірному втручанню держави в право особи на мирне володіння своїм майном. Так, обґрунтовуючи необхідністю боротьби із кризою, держава ініціювала розробку та прийняття ряду нормативно-правових актів, що суперечать чинному законодавству і порушують право власності вкладників. Зокрема, можна виділити встановлення мораторію на дострокове повернення депозитів, який Національний банк України встановив, не зважаючи на те, що такі дії порушували чинне українське законодавство.

Крім того, стали звичайним явищем випадки не повернення проблемними банками грошових засобів з поточних рахунків клієнтів та депозитів, строк яких закінчився.

Незмінними залишилися проблеми з виконанням рішень судів. Виконується тільки 8 % рішень судів у частині майнових стягнень. З цією статистикою тяжко говорити про гарантії дотримання права власності. Цьому сприяє наявність мораторію на продаж майна державних підприємств, а також складності із реалізацією майна боржників.

Більшість проблем щодо права власності є системними й повторюються з року в рік і це говорить про те, що вони не є наслідком світової фінансової кризи, вона лише дала змогу гостріше їх побачити. Ці проблеми потребують активної уваги держави, а також комплексного підходу з їхнього вирішення.

 

2. Гарантії права власності

Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно

Одним із визнаних у всьому світі засобів забезпечення захисту права на мирне володіння своїм майном є державна реєстрація прав власності на нерухоме майно, що є надійною, гарантованою та ефективною системою захисту прав власності. Потрібно констатувати, що в 2008 році так і не створено такої системи захисту прав власності, яка б полягала в здійсненні державної реєстрації прав за принципом „єдиного вікна». Тобто коли в одному органі реєструються всі права та обтяження на нерухоме майно, як на земельні ділянки так і на об’єкти, розташовані на них.

Як зазначається Міністерством юстиції України, до сьогодні залишається недосконалим законодавство, яке регулює здійснення операцій з нерухомим майном.[2] Прогалини у правовому регулюванні операцій з нерухомим майном і діяльності підприємницьких структур на ринку нерухомості призводять до процвітання шахрайства та інших порушень чинного законодавства, що завдає шкоди інтересам людей. Значне коло громадян, не маючи достатніх юридичних знань та досвіду й потребуючи відповідних послуг, мимоволі довіряються різним комерційним структурам і приватним особам, потрапляючи в різні неприємні історії.

Існуюча модель реєстрації прав на нерухомість є недосконалою й малоефективною через свою багаторівневу структуру. Так:

- права власності на земельні ділянки й деякі їхні обтяження реєструються в Державному реєстрі земель, держателем якого є Державний комітет земельних ресурсів;

- права власності на будинки, споруди й квартири реєструються в БТІ;

- інформація про права власності на будинки, споруди й квартири також може міститися, залежно від регіону, у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, власником якого є Міністерство юстиції України;

- обтяження нерухомого майна (у т.ч. земель, будинків, споруд, квартир) іпотекою реєструються в Державному реєстрі іпотек, держателем якого є Міністерство юстиції України;

- дані про інші обтяження нерухомого майна можуть реєструватися й міститися в Єдиному реєстрі заборон на відчуження об’єктів нерухомого майна, Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, а також у документах ЖЕКу.

Потрібно зазначити, що досить частими є виникнення прихованих обтяжень нерухомого майна, які можуть ускладнити реалізацію прав власності.

Основними причинами виникнення цих проблем є, по-перше, безладна система реєстрації обтяжень нерухомості в різних реєстрах, яка створює умови, коли реально ідентифікувати всі можливі обтяження є надзвичайно складним завданням.

Крім того, законодавство не припускає обов’язкової реєстрації всіх без винятку обтяжень нерухомого майна, наприклад, судових рішень про стягнення нерухомості або договорів наймання (оренди) квартир.

Можливість виникнення схованих обтяжень нерухомого майна є найбільш серйозним ризиком, пов’язаним з існуючою системою державної реєстрації прав на нерухоме майно, мінімізувати який неможливо без наявності єдиного реєстру прав на нерухомість, побудованого за принципом „єдиного вікна».

Після набуття чинності Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» функціонування існуючої реєстраційної системи вступило в протиріччя з вимогами цього закону, однак нова реєстраційна система так і не була створена. У зв’язку із цим виникає ризик нелегітимності існуючої системи державної реєстрації прав на нерухоме майно.

 

Гарантії захисту власності на корпоративні права

Кризові явища в економіці сприяють поглибленню проблем у сфері захисту власності на корпоративні права, розвитку незаконного захоплення підприємств. І головними чинниками, які визначають ці проблеми, є недосконалість законодавства і проблеми судової системи. За оцінками експертів в Україні протягом 2008 року відбулося понад 2 500 так званих рейдерських захоплень підприємств.[3]

Як уже доводилося зазначати, близько семи років у парламенті знаходився проект Закону України „Про акціонерні товариства», яким могла би бути врегульована значна кількість прогалин у законодавстві щодо діяльності акціонерних товариств та пов’язаних із цим корпоративних питань. Але тільки у вересні 2008 року Верховна Рада України спромоглася прийняти цей законодавчий акт, і у кінці жовтня він був підписаний Президентом.

Нагальна необхідність прийняття спеціального закону, який урегулював би існуючі проблеми створення та діяльності вітчизняних акціонерних товариств, зумовлена була кількома важливими чинниками.

Закон України „Про господарські товариства» 1991 року не забезпечував елементарного захисту прав власності як великих, так і дрібних акціонерів та не врегульовував багатьох питань управління акціонерними товариствами. Це призводило до численних корпоративних конфліктів, які негативно позначалися на фінансовому стані та виробничій діяльності підприємств.

Недосконалість і прогалини у чинному законодавстві ускладнювали нормальну роботу великих інвесторів, ставили їх у залежність від зривів загальних зборів, судової тяганини та інших перешкод, що чиняться з боку інших інвесторів. [4] Усе це приводило до значних корпоративних конфліктів, зокрема, у великих акціонерних товариствах, які визначають розвиток цілих галузей промисловості.

Можна навести один приклад конфлікту, який уже довгий час відбувається в одному з найбільших мобільних операторів України – компанії „Київстар GSM». До сьогодні там немає згоди між основними акціонерами компанії, що виливаються в різноманітні скандали, звинувачення в шпигунстві тощо[5]. Обидві сторони використовують усі недоліки корпоративного законодавства щоб домогтися власних цілей[6]. Більше того, у зв’язку з тим, що цей спір сторони не можуть вирішити в Україні через недоліки національного корпоративного законодавства, вони змушені звертатися до іноземних судових інстанцій[7].

Потрібно відзначити, що прийнятий закон „Про акціонерні товариства» детально регламентує процедуру створення акціонерного товариства. Однак суперечливою залишається конструкція щодо необхідності ліквідації акціонерних товариств у разі невідповідності розміру чистих активів мінімальному розміру статутного капіталу протягом 10 місяців. В умовах світової кризи, а також нестабільності нашої економіки дотримання такої норми може призвести до значної кількості банкрутств.[8]

Позитивним у новому законі є обов’язок акціонерними товариствами письмово повідомити кожного кредитора про зменшення розміру статутного капіталу, що, безумовно, буде сприяти захисту їх права власності.

Важливим є положення закону, яке регламентує особливості обігу акцій, що посилює гарантії захисту прав акціонерів та зменшує можливості для рейдерів. Уведення ст. 28, яка встановлює відповідальність посадових осіб акціонерного товариства щодо порушення прав працівників–акціонерів, є також досить прогресивною, але потрібно сказати, що внаслідок відсутності процедури її реалізації це положення закону не може бути практично застосоване.

Також детально в новому законі прописані процедури діяльності загальних зборів (повідомлення про їхнє проведення, прийняття рішень, кворум та ін.), неврегульованість яких раніше й призводила до постійного порушення прав міноритарних акціонерів та рейдерських атак на підприємства. Новий закон хоча і не унеможливлює махінації під час проведення загальних зборів, але вже набагато більше регламентує цю процедуру, створюючи можливість оскарження акціонерами її порушення.

Крім позитивних моментів є й негативні. Так, на цей час існує дублювання та невідповідності прийнятому законодавчому документу статей 1-49 Закону України „Про господарські товариства», яке можливо буде усунуте лише через два роки, оскільки відповідно до Прикінцевих положень ці норми втрачають чинність тільки через два роки з дня набрання чинності закону про акціонерні товариства.

Крім того, корумпованість нашої судової системи дає можливість „загарбникам» отримати необхідне їм рішення по справі та отримати у власність будь-яке підприємство.[9]

У 2008 році були спроби ввести кримінальну відповідальність за пряме захоплення будівель установ та організацій, але ця відповідальність не була введена. Тут потрібно нагадати, що у свій час із цією нормою сталася справжня детективна історія. Спочатку вона містилася в Законі України «Про внесення змін у деякі закони України щодо недопущення захоплення підприємств, установ, організацій», прийнятому парламентом 18 вересня 2008 року. Однак в остаточній редакції документа, підписаного Президентом, її, за дивним збігом обставин, не виявилося.

Чергова спроба ввести цю норму була в законопроекті «Про внесення змін у деякі законодавчі акти щодо відповідальності за правопорушення на ринку цінних паперів» (проект закону № 2614), прийнятому в грудні 2008 року в першому читанні. За ним захоплення будинків та організацій мало б каратися позбавленням або обмеженням волі терміном до двох років. За ті ж дії, зроблені за попередньою змовою або особливо небезпечним для навколишніх способом, можна потрапити за ґрати на термін до п’яти років.

Проте перспективи затвердження цієї норми стурбували багатьох правозахисників, оскільки існує безліч різноманітних ситуацій, які можна кваліфікувати як захоплення, приміром, елементарне виселення на законних підставах. Тому кримінальна відповідальність за відповідні дії створює ґрунт для того, щоб з’ясування відносин у корпоративних суперечках перетекло в органи внутрішніх справ або прокуратуру. А успіх у цій справі, відповідно, буде поставлений у залежність від того, кому вдасться заручитися симпатією силовиків.[10]

 

Невиконання рішень судів, що захищають власність

Щоб зрозуміти ситуацію з виконанням рішень судів, потрібно навести спочатку декілька цифр. Якщо говорити про рішення судів в частині майнових стягнень, то за даними Міністра юстиції України М.Оніщука їх виконується лише 8 % (загальний рівень виконання рішень судів — близько 32, 5).[11]

Однією з причин такої ситуації є прийняті в 90-х роках закони про так звані мораторії. Зокрема, мораторій на примусову реалізацію майна державних підприємств, підприємств паливно-енергетичного комплексу, трубопровідного транспорту, підприємств Укррудпрому, суднобудівної галузі. Так-от, з 32 мільярдів гривень, які підлягали стягненню за рішеннями судів, 18 мільярдів — це ті гроші і майно, які мають імунітети, тобто захищені мораторіями, у тому числі від виконавчих документів про стягнення на користь громадян заборгованості із заробітної плати.

Надавши імунітет від виконання судових рішень суб’єктам підприємницької діяльності цих галузей, законодавець тим самим поставив їх у привілейоване становище по відношенню до підприємств інших галузей. Потрібно зазначити, що закони про встановлення мораторіїв є неконституційними. Адже надання будь-яких переваг окремим власникам чи встановлення пільгових режимів господарювання є прямим порушенням статті 13 Конституції України. З цим твердженням погоджуються і в Міністерстві юстиції України.[12]

Зрозуміло, що на час запровадження мораторіїв у країні була складна ситуація, існувала загроза позбавлення держави майна за корупційними схемами. Але вже минуло чимало років, за які більшість підприємств паливно-енергетичного комплексу та інших наведених галузей стали приватними й досить прибутковими, мають високий рівень рентабельності, однак продовжують користуватися мораторієм на примусове стягнення.

Потрібно зазначити, що є підготовлені відповідні законопроекти про скасування мораторіїв, але до сьогодні ці мораторії продовжують діяти. Звичайно, виникнуть питання про збереження певних обмежень щодо трубопровідного транспорту, залізниці, аміако- та газопроводів. Але потрібно захищати не певних суб’єктів, а конкретне майно.

Поглиблює проблему невиконання судових рішень те, що традиційно, ще з радянських часів, уся система виконання судових рішень побудована державою таким чином, що боржник залишається найбільш привілейованою стороною. Його необхідно попередити, йому потрібно дати термін для добровільного виконання, йому необхідно вручити припис, він може оскаржити в порядку підлеглості будь-які дії державного виконавця. Не менш бюрократично розвиненою є і система адміністрування в державній виконавчій службі. Разом з тим боржник має широкий арсенал засобів, щоб уникнути виконання судового рішення.

Крім того, продовжує залишатися недосконалою й ускладненою процедура реалізації майна боржників, арештованого під час здійснення виконавчого провадження. Державний виконавець фактично позбавлений контролю за цією стадією виконавчого провадження. Внаслідок цього реалізація арештованого майна часто здійснюється з порушенням вимог закону, що затягує терміни виконання, майно переоцінюється, знижується його ринкова вартість, трапляються факти неперерахування спеціалізованими організаціями коштів від реалізації майна.

Європейський суд з прав людини також не стоїть осторонь цих порушень і все більше приймає рішень щодо порушення Україною статті 1 Першого Протоколу Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, показовою в цьому контексті є рішення суду в справі Пашук (м. Чернігів).

 

Справа Пашук проти України (заява № 34103/05) [13]

У січні 2003 року Пашук, яка має загальний педагогічний стаж понад 30 років і все своє життя працювала в середній спеціалізованій школі № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов міста Чернігова (спеціаліст вищої освіти), звернулася в Деснянський районний суд міста Чернігова з позовом про стягнення з Управління освіти Чернігівської міської ради надбавки за вислугу років, а також допомоги на оздоровлення в розмірі 4 500 гривень. Рішенням суду їй присуджена грошова сума в розмірі 4 865 гривень 14 копійок.

Проте, це судове рішення не було виконане. Більш того, державні органі, які здійснюють виконання судових рішень, взагалі відмовилися його виконувати, й 28 грудня 2004 року закрили виконавче провадження й повернули виконавчий лист із причин відсутності коштів на рахунку боржника (держави) та майна, на яке можна звернути стягнення.

13 квітня 2005 року Чернігівським обласним управлінням юстиції на адресу Пашук у відповідь на звернення було надіслано листа, яким повідомлялося, що в зв’язку з не фінансуванням з бюджету виплат, які повинні були їй сплатити, такі виплати визначаються кредиторською заборгованістю Державного бюджету України (при цьому робиться посилання на Закон України «Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України «Про освіту» педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів»). Пашук повідомлялося також, що ця кредиторська заборгованість Державного бюджету є обов’язковою до погашення й погашається протягом п’яти років рівними частинами шляхом включення видатків відповідними законами про Державний бюджет України, починаючи з 2005 року. У повідомленні також указувалося, що згідно з інформацією відділення Державного казначейства України в м. Чернігові, у даний час планові показники по видатках на погашення заборгованості за минулі роки по заробітній платі працівникам освіти не доведені, рахунки за даними напрямками видатків не відкривались. Тобто, виконання цього рішення не планувалося

Не погодившись із такими аргументами Пашук за допомогою адвоката УГСПЛ Івана Ткача звернулася до Європейського суду з прав людини. У своєму зверненні вона скаржилася на тривале не виконання судового рішення проти держави та порушення права власності. Одним з її аргументів стало те, що держава не може самостійно, навіть у законодавчому порядку, всупереч судовому рішенню, визначати реструктуризацію виплат, що були призначені судом, а відсутність коштів у бюджеті не є достатньою підставою для порушення права власності заявниці.

12 червня 2008 року Європейський суд з прав людини визнав порушення права власності заявниці, погодившись з аргументами заявниці. Тим самим, Суд фактично визнав, що закон про реструктуризацію заборгованості порушує право на справедливий суд та право власності заявниці.

 

 

У цій та багатьох інших подібних справах, які Європейський суд з прав людини розглянув у 2008 році, було визнано порушення права на мирне володіння своїм майном в у зв’язку з існуванням різноманітних обмежень, мораторіїв на виконання рішень національних судів або в зв’язку з бездіяльністю виконавчої служби.

 

Гарантії права власності на іпотечне майно

У контексті гарантій права власності на житло, яке перебуває в заставі, важливим є забезпечення судового механізму позбавлення права приватної власності на таке майно. Проте 25 грудня 2008 року Верховна Рада України ухвалила зміни до закону «Про іпотеку», положення якого визначили механізм позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору.

Указані зміни були внесені шляхом ухвалення закону «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».

А, отже, банки на сьогодні мають право вилучати в клієнтів заставні квартири при невиконанні умов іпотечної угоди. Зокрема, банк може відібрати квартиру при простроченні платежів по кредиту.

Водночас Конституція України визначає, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, а відповідно при застосуванні банками позасудового механізму вилучення квартир слід очікувати судового оскарження таких дій. Аналогічні положення за змістом знайшли своє відображення і в нормах Житлового кодексу Української РСР. Так, частинами першою та другою статті 109 цього кодексу встановлено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Також Міністерство юстиції України вказує на те, що для практичного застосування нового механізму позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно внести зміни до низки інших законів України, зокрема, «Про іпотеку», «Про нотаріат», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

У будь-якому разі позбавлення власників квартир їх майна без рішення суду може значно послабити захист права на мирне володіння своїм майном, передбаченого Європейською конвенцією з прав людини.

 

Гарантування прав власності інвесторів у сфері будівництва

Серйозними залишаються проблеми гарантування права власності у будівельній сфері, і це призводить до масових порушень прав на цьому ринку. За 2008 рік було дуже мало що зроблено в цій сфері. За визнанням міністра регіонального розвитку та будівництва Василя Куйбіди відповідальність за порушення в сфері будівництва є недостатньою. Так, у 2008 році 50% від перевірених об’єктів будівництва «виявилися незаконними».[14]

Поширення фінансово-будівельних афер останніми роками набуло загрозливого розмаху. Від шахрайських дій у сфері будівництва житла вже постраждали тисячі українців. На думку експертів, шахрайства стали можливими внаслідок недосконалої процедури землевідведення, вибору забудовників, реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень, а також у зв’язку з відсутністю в законодавстві норм щодо способів і механізмів забезпечення виконання договорів у сфері будівництва житла.

Водночас, фактично не виконаними залишаються здійснення ряду заходів, спрямованих на боротьбу із цими проблемами, зокрема:

- удосконалення норм чинного законодавства, які регулюють містобудівну діяльність, зокрема, створення механізмів, за яких на аукціон або конкурс виноситься конкретний інвестиційний проект перспективної забудови, а участь у боротьбі за право бути забудовником або підрядчиком могли приймати лише ті суб’єкти господарювання, які мають для його реалізації відповідні фінансові, технічні і виробничі можливості;

- передбачення в законодавстві механізмів забезпечення виконання умов договору на будівництво багатоквартирного будинку шляхом застави земельної ділянки, наданої у власність або користування забудовникові, або поручительством з боку платоспроможних суб’єктів ринку;

- забезпечення належного моніторингу в будівельній сфері, підвищення відповідальності місцевих органів влади, через обов’язок вести реєстри інвестиційних договорів і угод про будівництво багатоквартирних будинків;

- введення реєстрів забудовників і реєстрів об’єктів будівництва, де залучаються приватні інвестори;

- обов’язковий звіт будівельних компаній та інвестиційних фондів про наявність залучених коштів фізичних осіб і хід виконання будівельно-монтажних робіт;

- проведення ретельного аналізу залучення в регіонах коштів населення для будівництва житла, виконання забудовниками (замовниками), інвестиційними фондами умов договорів;

- у разі виникнення обставин для порушення справи про банкрутство забудовника, застосування до такого суб’єкта господарювання виключно процедури санації боржника, зокрема, за участю інвесторів – фізичних осіб, місцевих органів влади;

- заборона реклами й оголошення про продаж квартир забудовником (замовником) до отримання дозволу на виконання будівельних робіт;

- створення належних умов для здійснення ефективного громадського контролю за забудовниками й інвестиційними фондами.[15]

 

Покарання порушників права власності

Нічого не змінюється в питанні незахищеності власників у випадку дрібних крадіжок майна. Про це вже навіть зазначав Міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко, який заявив про необхідність скасування норми закону, що передбачає непритягання до кримінальної відповідальності зловмисника, що скоїв крадіжку майна на суму менше мінімальної зарплати. «Вкрали в бабусі корову – немає кримінальної справи, вкрали в дівчини велосипед – немає кримінальної справи, у хлопчака мобільний телефон – немає кримінальної справи. У людей створюється враження, що міліція навмисно не хоче порушувати їх», – завив Луценко. Особливо складна ситуація склалася у сільській місцевості, де дрібні злочини набули великого поширення.[16]

Потрібно зазначити, що до сьогодні всі законодавчі ініціативи в цій сфері залишилися лише на папері.

 

3. Діяльність органів влади щодо обмеження права власності

Викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб

Останнім часом дуже гостро постала проблема вилучення державою земельних ділянок із приватної власності громадян для державних потреб. Причиною цього є розширення меж міст та необхідність будівництва нових об’єктів у зв’язку з проведенням ЄВРО-2012.

Окрім того, державою за рішенням суду вилучаються землі у власників, які використовують їх не за цільовим призначенням. Така судова практика закріпилась зовсім нещодавно й викликає багато запитань щодо відповідності загальним принципам непорушності та захисту приватної власності.

Примусове вилучення земельних ділянок, які знаходяться в приватній власності, є за Конституцією України винятковим заходом, а згідно зі ст. 78 Земельного кодексу України виключне право володіти, використовувати та розпоряджатися земельною ділянкою має її власник.

Ураховуючи викладене, застосування примусового вилучення землі є досить неоднозначним. Згідно з Конституцією примусове відчуження об’єктів права приватної власності може застосовуватись як виняток із мотивів суспільної необхідності, на підставі й у порядку, встановленому законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів із наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Отже, право власності на землю гарантується, і ніхто не може бути незаконно позбавлений цього права.

З іншого боку, Земельний кодекс України не такий категоричний з цього приводу. Відповідно до цього кодексу примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється в судовому порядку в декількох випадках, серед яких: використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та суспільних потреб та конфіскації земельної ділянки.

Для будівництва будь-якого об’єкта державного чи місцевого значення, такого як нова кільцева дорога, новий стадіон для ЄВРО-2012 чи інші об’єкти інфраструктури, необхідно відселити власників землі, на якій цей проект заплановано.

І тут відразу ж виникають перші проблеми. Так, за інформацією Рахункової палати України до цього часу не урегульовано організаційні, у тому числі земельні питання щодо реконструкції головного стадіону – Національного спортивного комплексу «Олімпійський». Більше двох років питання щодо проведення проектних робіт з реконструкції НСК перебуває в стадії вирішення, а реконструкція стадіону проводиться за відсутності затвердженої проектної документації. Також існує неврегульованість статусу деяких прилеглих до «Олімпійського» земельних ділянок.[17]

 Ще одним прикладом є те, що обласна рада Київської області вже рекомендувала обласній державній адміністрації розробити план дій по вилученню земельних ділянок для будівництва нової кільцевої дороги. А голова обласної державної адміністрації Київської області Віра Ульянченко повідомила районні адміністрації «про небажаність операцій купівлі-продажу землі в районах передбачуваного будівництва окружної дороги (плюс-мінус 250 м від траси).

І відомо, що вказівки області в районних адміністраціях сприйняли буквально, переставши видавати довідки про відсутність заборон на відчуження проблемних ділянок та інші правовстановлюючі документи, без яких нотаріуси не реєструють договори купівлі-продажу землі. Понад те, районні відділи архітектурно-будівельного контролю затягують видачу дозволів на початок проведення будівельних робіт. По суті, власників проблемних ділянок ставлять перед вибором: судитися з владою, що перешкоджає реалізації права власності вже зараз, або почекати компенсацій, обіцяних головою облдержадміністрації.[18]

Зрозуміло, що без конфліктів з боку власників не обходиться. Водночас слід визнати, що право власності не є абсолютним і обмежене суспільними та державними інтересами. Однак, незважаючи на це, інтереси власника повинні бути захищені, а таке вилучення має відбуватися з найменшими для нього втратами.

Але, на жаль, у реальності ми маємо проблеми. Земельний кодекс закріплює основні принципи примусового викупу земельних ділянок та примусового їх вилучення для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності. Зокрема, органам державної влади та місцевого самоврядування надаються досить широкі повноваження вилучати землі, які перебувають у власності громадян. Цікавим є й те, що оцінка землі проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом міністрів, і не відображає реальні ринкові ціни на землю. Однак, норми Земельного кодексу мають загальний характер і не регулюють підстав та порядку подібного відчуження, вони передбачають прийняття спеціального закону, який би регулював порядок вилучення.

На даний час у Верховній Раді розглядається законопроект «Про викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності» (законопроект № 0861), який неодноразово відхилявся Президентом з мотивів не відповідності Конституції.

У пропозиціях Президента зазначено, що Закон не може бути підписаний, бо не забезпечує гарантовану Конституцією України непорушність права приватної власності, є концептуально недосконалим, не встановлює чіткого механізму викупу та примусового відчуження земельних ділянок для суспільних потреб. При цьому в проекті Закону спеціально чи випадково ототожнені поняття «викуп» та «примусове відчуження земельної ділянки права приватної власності» та поняття «суспільна потреба» і «суспільна необхідність».

Справа в тому, що відповідно до Конституції та Земельного кодексу викуп – це процедура добровільна і відбувається вона за згодою власника для суспільних потреб, а примусове відчуження – без такої згоди, проте лише з мотивів суспільної необхідності. Однак і чіткого визначення понять «суспільна потреба» та «суспільна необхідність» проект закону не містить, зазначаючи тільки, що суспільна необхідність виникає в разі введення воєнного чи надзвичайного стану.

У зв’язку з викладеним можна ставити під сумнів, чи є суспільною необхідністю будівництво стадіону для чемпіонату світу з футболу чи АЗС на трасі та примусове вилучення земельних ділянок під зазначені об’єкти. Чи буде таке вилучення винятковим заходом, задля якого порушується право приватної власності? Дане питання залишається законодавчо неврегульованим.

Окрім того, у законопроекті встановлено, що у випадку відмови попереднього власника від його права на повернення земельної ділянки або її частини у власність, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування можуть на свій розсуд прийняти рішення про передачу такої ділянки чи її частини у власність або користування іншій заінтересованій особі. При цьому відсутній порядок підтвердження відмови колишнього власника від права на повернення ділянки, що може спонукати відповідні органи до безпідставного та неконтрольованого вилучення ділянки в одного приватного власника для передачі її іншому, створивши підстави для зловживань із викупленими земельними ділянками.[19]

Згідно із законопроектом викупна ціна встановлюється та повідомляється власнику за рік до викупу, проте оскільки ціни на ділянки змінюються, можна з упевненістю казати, що на момент викупу викупна ціна може бути суттєво іншою.

Отже, якщо Верховна Рада подолає вето і прийме законопроект у такому вигляді, як він є, це призведе до створення підґрунтя для зловживань при вирішенні питань викупу (примусового відчуження) земельних ділянок у приватного власника, а права власника, гарантовані Конституцією, будуть порушені.

Є також питання щодо припинення права власності в судовому порядку при використанні ділянки не за цільовим призначенням. Уявімо, що на своїй ділянці під будівництво та обслуговування житлового будинку власник «випадково» побудував офіс. Можливо, у майбутньому він планує змінити цільове призначення ділянки, але може й не встигнути, оскільки відповідно до Земельного кодексу примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється в судовому порядку в разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Прийняття судами рішень про позбавлення права власності у зв’язку з використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням, хоч і передбачено Земельним кодексом, також є досить неоднозначним і може суперечити Конституції. Логічнішим у даному випадку було би прийняття рішення про усунення порушення, а саме – про знесення незаконного будівництва чи вжиття інших заходів.[20]

Отже, можна дійти висновку, що примусове припинення права на земельну ділянку може мати місце лише в чітко визначених законом випадках і тільки за рішенням суду. Для того, щоб дотримувалися права власника та не порушувалася Конституція, має бути прийнятий спеціальний закон, який би регламентував процедуру вилучення. Доки цих заходів не буде здійснено, рішення про примусове вилучення земельних ділянок можуть бути оскаржені в суді як такі, що порушують право приватної власності, гарантоване Конституцією.

Таким чином, на сьогодні законодавству бракує чіткості та передбачуваності в питанні підстав і процедури примусового вилучення землі з приватної власності.

 

Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення

Потрібно зазначити, що у 2008 році держава не змогла подолати законодавчі проблеми в регулюванні ринку землі. Протягом цього року продовжував діяти мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Проблеми, які визначали введення цього мораторію, по сьогодні залишаються не вирішеними. Так і не прийнято Закон про земельний кадастр, відсутня єдина державна система відомостей і документів, яка містила б дані про земельні ділянки, їхній правовий режим, про кількісну й якісну їхню характеристику, оцінку, а також про розподіл земель між власниками і користувачами, в тому числі орендарями земельних ділянок. Одним із наслідків цих проблем стало почастішання в цьому році випадків рейдерського захоплення земель фермерів.

Водночас, Верховною Радою України в кінці 2008 року було підтримано продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення до 2010 року. Потрібно сказати, що Президентом було накладено вето на продовження дії мораторію до 2010 року, оскільки продовження мораторію призводить до того, що люди фактично позбавляються права на землю і нею розпоряджаються чиновники. Як зазначив Президент, тільки в Київській області дія мораторію призводить до того, що втрачається 50-60 тис. сільськогосподарських територій.[21] Але на початку 2009 року депутатами знову було підтримано запровадження мораторію, що ще раз підтверджує неспроможність держави захистити право власності на землю.

 

Неповернення депозитів

Фінансова криза стала серйозним випробуванням для багатьох людей. Але також вона стала фактором, що сприяв неправомірному втручанню держави в право особи на мирне володіння своїм майном. Так, обґрунтовуючи необхідністю боротьби із кризою, держава ініціювала розробку та прийняття ряду нормативно-правових актів, що суперечать чинному законодавству і порушують право власності вкладників.

Зокрема, до таких ініціатив можна сміливо віднести заборону достроково розривати депозитні договори встановлену Постановою Національного банку України № 319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків». Хоча 4 грудня 2008 року ця постанова була скасована, але на зміну їй прийшла Постанова Національного банку України № 413 „Про окремі питання діяльності банків» та її роз’яснення Нацбанком, котрими фактично було продовжено дію мораторію на дострокове зняття вкладів.

Зрозуміло, що державі необхідно було прийняти ряд дуже конкретних заходів, щоб не допустити відтоку капіталів з банків, оскільки якби усі клієнти водночас звернулися б за коштами, мало б хто їх отримав (насправді у банках не так багато вільних коштів) і постраждало б дуже багато людей. Проте здійснити такі заходи важливо було в межах законодавства, оскільки в іншому разі ставиться під сумнів їхня законність і можливість їхнього застосування.

Але, як часто буває, хороші наміри в нас приводять до виникнення серйозних проблем. Ось і виходить, що вищезгадані постанови Національного банку України на сьогодні суперечать статті 1060 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що «за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором».

Окрім того, будь-які нормативні чи інші обмеження прав вкладників в частині дострокового розірвання договору є неприпустимими відповідно до статей 1058 та 1075 Цивільного кодексу України, а статті 7, 15 та 55 Закону України «Про Національний банк України» та статті 66 і 67 Закону України «Про банки та банківську діяльність», на які посилається Національний банк України у своїх Постановах, не передбачають права цього органу встановлювати вказані обмеження.

Але все це суха мова юридичних документів, яка насправді означає те, що були порушені права кожного вкладника банку, якому не видали депозит на його вимогу, посилаючись на Постанови Національного банку України. І тепер вони мають право через суд вимагати поновлення їхніх порушених прав, а також відшкодування матеріальної й моральної шкоди, яка їм була завдана.[22]

Більше того в кінці 2008 року – на початку 2009 року розпочалася хвиля неповернення „проблемними» банками депозитів, строк за якими закінчився, а також грошових засобів з поточних рахунків клієнтів. Зокрема, великого розголосу набуло неповернення в повному обсязі депозитів комерційними банками „Надра» і „Київ». Унаслідок чого в лютому 2009 року Національний банк увів мораторій на задоволення вимог кредиторів банків «Надра» і «Київ» строком на шість місяців з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банків.

Потрібно зазначити, що за інформацією Голови ради Національного банку Петра Порошенка в країні 15 банків затримували платежі й виплати депозитів, і серед них були навіть ті, у яких не була введена тимчасова адміністрація.[23]

 

Обмеження в користуванні прав власників транспортних засобів

У 2008 році у великих містах актуальною була проблема незаконного застосування евакуаторів для транспортних засобів, що порушувала право мирного володіння своїм майном. Потрібно зазначити, що застосування цих засобів має відбуватися в чіткій відповідності до закону, але, на жаль, у цьому році було відмічено кілька яскравих прикладів ігнорування законодавства в цій сфері.

Так, у Києві в липні цього року було відновлено евакуацію автомобілів, оскільки діяв порядок взаємодії між ГУМВС України в місті Києві та Головним управлінням транспорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо припинення адміністративних правопорушень, пов’язаних з порушенням правил зупинки і стоянки транспортних засобів. Цей порядок не відповідав чинному законодавству, а, зокрема, статті 265² Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка визначала, що порядок тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках та стоянках має визначатися Кабінетом Міністрів України. А, отже, застосування положень незаконного нормативного акту приводило до порушень прав власності багатьох власників транспортних засобів.

Лише 13 лютого 2009 року наказ Головного управління транспорту виконавчого органу Київської міської ради втратив чинність. Проте комерційна компанія, що займається евакуацією продовжила свою діяльність, не зважаючи на це.

Подібні проблеми були у Львові. Там місцева прокуратура подавала до суду щодо скасування незаконних рішень Львівської міської ради та задіяла свої повноваження проти незаконного застосування евакуаторів у місті. Зокрема, окрім подання до суду, прокуратура скерувала протест та подання у Львівську міську раду. Щоправда, протест на рішення виконкому, яким був визначений порядок здійснення примусової евакуації транспортних засобів на штрафмайданчик у Львові, був відхилений, і прокуратура Львова двічі оскаржувала рішення в суді. Але і це не принесло позитивного результату.[24]

 

Рекомендації

1) Створити прозору й ефективно працюючу систему державної реєстрації прав на нерухоме майно.

2) Удосконалити захист прав власників земельних ділянок, створити механізми протидії силовому захопленню цих земель, прийняти законодавчі акти, які б урегулювали основні аспекти функціонування ринку землі.

3) Забезпечити гарантії щодо позбавлення власності на житло тільки за рішенням суду.

4) Здійснити реформування виконавчої служби з метою неухильного виконання нею своїх функцій, у тому числі вдосконалити судовий контроль за виконанням рішень судів, а також припинити дію мораторіїв щодо примусового продажу майна державних підприємств.

5) Впровадити зміни до законодавства, спрямовані на посилення захисту власників у випадку дрібних крадіжок.

6) Здійснити врегулювання проблеми вилучення земель і житла з мотивів суспільної необхідності в чіткій відповідності до Конституції, і взятих Україною на себе міжнародних зобов’язань.

7) Здійснити заходи щодо гарантування повернення банками депозитів вкладників, у тому числі дострокового їх повернення.

8) Удосконалити регулювання питання щодо обмеження права власності на окремі види майна, у тому числі обмеження прав власників транспортних засобів.



[1] Підготовлено Максимом Щербатюком, УГСПЛ.

[2] І.Завальна Забезпечення права власності в Україні: законодавство та механізми / Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції „Проблеми забезпечення прав людини в Україні в світлі Загальної декларації прав людини. 10 листопада 2008 року

[3] С.Пищик, „У 2008 р. в Україні відбулося більше 2500 рейдерських захоплень” // ІнтерМедіа консалтинг, 16.03.2009, 12:11, http://intermedia.org.ua/ua/news/48203.

[4] М.Лібанов, „Кому і чому потрібен закон України «Про акціонерні товариства»?” // „Дзеркало тижня”, № 29 (708), 9-15 серпня 2008 року, http://dt.ua/2000/2020/63685/

[5] „Власники "Київстар" загралися у шпигунів” / Хрещатик №206 (3422) 14 листопада 2008 року http://kreschatic.kiev.ua/ua/3422/art/1226610056.html

[6] „Американский суд затребовал акции „Киевстар”, принадлежащие „Альфе”/ http://biz.liga.net/news/E0902887.html

[7] Telenor: суд Нью-Йорку не віддавав "Київстар" росіянам / Інтернет-видання „Економічна правда”, http://epravda.com.ua/news/478e6d49f1020/

[8] Коментар до закону "Про акціонерні товариства", http://consultants.kiev.ua/article/komentar-do-zakonu-pro-akts%D1%96onern%D1%96-tovaristva

[9] Х.Венгриняк, „Закон провокує рейдерство” // „Юридична газета”, №18 (153) від 13 травня 2008 року, http://yur-gazeta.com/article/1565/

[10] О. Грибановський, „Рейдерам знову світять нари”, http://news.finance.ua/ua/~/2/130/all/2008/12/27/147627

[11] „Микола Оніщук: Рішення судів у частині майнових стягнень виконуються лише на вісім відсотків” // Газета „Голос України”, № 70 (4320), 11 квiтня 2008 рiк, http://golos.com.ua/article/1207828613.html

[12] Там само.

[13] Справа підтримувалася Фондом стратегічних справ УГСПЛ, http://helsinki.org.ua/index.php?id=1154532718

[14] „Мінрегіонбуд виступає за запровадження жорсткої відповідальності за порушення в сфері будівництва” // Газета „Хрещатик”, №226 (3442) від 23.12.2008, http://kreschatic.kiev.ua/ua/3442/news/1235474215.html

[15] „Ющенко спантеличив Тимошенко будівельними аферами” // Інтернет-видання „Главред”, http://ua.glavred.info/archive/2008/03/03/131529-6.html

[16] „Луценко пропонує садити за вкрадену побілку” // Інформаційний портал „proUA.com”, http://ua.proua.com/news/2008/09/22/180556.html

[17] „Економічний ефект від Євро-2012 – не визначений” / Рахункова палата України, http://ac-rada.gov.ua/achamber/control/uk/publish/article/main?art_id=1334977&cat_id=411

[18] В. Дарпінянц, „Пікнік на узбіччі” // „Галицькі контракти”, № 05 вiд 04.02.2008, http://kontrakty.com.ua/show/ukr/article/34/0520089979.html

[19] О. Інютіна, „Примусове припинення прав власників на землю” // Юридична газета, №7 (142), 19 лютого 2008 року http://yur-gazeta.com/article/1512/

[20] „Примусове припинення прав власників на землю” // Земельний вісник України, 16 червня 2008 року, http://zemlia.ucoz.ua/news/2008-06-16-9

[21] „Ющенко за скасування мораторію на продаж землі” // Інтернет-видання „Економічна правда”, http://epravda.com.ua/news/499eb75fd4ebc/

[22] „Варто знати: Що робити, щоб захистити себе від свавілля банків?” // Сайт УГСПЛ, http://helsinki.org.ua/index.php?id=1228398145

[23] „Порошенко: 15 банків затримують платежі і повернення депозитів” // Інтернет-видання „Главред”, http://ua.glavred.info/archive/2009/02/10/185540-8.html

[24] „Прокуратура Львова продовжує оскаржувати діяльність евакуаторів” // Незалежне інформаційно-аналітичне Інтернет-видання „Захід.нет”, http://zaxid.net/newsua/2008/11/12/173645/

 Поділитися