MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Цена разочарованияСлід за журавлямиОбмежена сила красивих слівТуга за правдоюСамосуд на шпальтахПро іншихБез ярликівХлопчика не було, але його напевно дискримінувалиПольська Гельсінська фундація виступає на підтримку україномовних «Теленовин»ООН: за три місяці росіяни стратили 32 українських військовополоненихНацгвардійця РФ судитимуть за сексуальне насильство щодо викраденого чоловіка Війна з темрявою. Підсумки тижняРосія створила ‘всепроникну атмосферу страху’ на ТОТ‘Росія воює проти звичайного життя людей’, — Президент УкраїниВже отримали дані щодо 170 постраждалих від воєнних злочинів Вони б’ють по тих, хто рятує життя. Підсумки тижняРосіяни викрали з Енергодара двох братів, що працювали на ЗАЕС, — їх шукають рідніПісля деокупації Київщини правоохоронці виявили 1590 тіл ‘Здесь невозможно было спастись’, — жительница Бородянки Україна має відомості про 550 000 воєнних злочинців

Ціна розчарування

06.07.2009   
Галя Койнаш
Зрозуміло, що політики воліють не звертати уваги на прикру засаду демократії – що мають укласти договір з виборцями, а не між собою. Але чого варті журналісти, котрі їм у цьому підтакують або дозволяють їм не відповідати на незручні запитання?

Як для кого, звичайно, але якщо треба обрати між політичним агітпропом і рекламою прального порошку, я скоріше  дізнаюся, як зробити білизну біленькою.  Два рази в житті змусила себе прочитати програми політичних партій. Точніше, розчарування змусило. Кілька років тому твердо вирішила проголосувати за білу та пухнасту партію, яка, щоправда, так далеко стояла від реальної влади, що могла собі дозволити таку первісну чистоту. Проте в день голосування завагалась – пральний порошок можна викинути, а голос – відповідальна річ. Дочитала до середини. Далі можна було не читати, оскільки чорним по білому було написано, що партія скасує приватну власність. Що ні фіга не скасує, бо ніколи не прийде до влади, – аргумент, м’яко кажучи, неадекватний. Проходили все це, а повторний урок, дякую, не потрібний.

Розчарування охопило майже всіх. Не викликає сумніву, що є підстави. Проте, коли на карту поставлене дуже багато, й коли можуть догратися до згубних наслідків для країни та її репутації в світі, деякі правила гри краще не забувати.

Слід теж враховувати типові реакції розчарованих виборців у будь-якій демократії. Внаслідок кризи різко збільшилась підтримка радикальних партій на недавніх виборах до Європарламенту, зокрема, тих, що звинувачують в усіх лихах «мігрантів». Щоправда, не всі відчайдушно шукалисобі винуватих. Бажання показати владі, що невдалі та половинчасті заходи осточортілі, прийняло іншу форму в Швеції, звідки в Європарламент пройшли кандидати від партії піратів. За шведською політикою не слідкую, але наважусь зробити прогноз, що в національний парламент пірати не потраплять. Протест протестом, але в парламенті йдеться про реальну владу, а не про платформу для красивих декларацій.

Голос не віддаси в помсту, або за якісь дешеві слова про велич нації чи національних героїв, якщо за словами глибочіє порожнеча. Або ж реальна загроза, що затягнуть державу в провалля.

Проблеми виникають, як нині в Україні, коли слова більшості політичних сил порожні, а свою боротьбу за владу вони вдіяли якраз на краю провалля. Відразу зізнаюсь: програму комуністичної партії не стала читати – цього уроку вистачить на цілу вічність.  Добросовісно намагалась визначити принаймні жанр так званих програм решти політичних сил. Лірики багато, благородних намірів хоч греблю гати, а все це подається як щось виняткове, оригінальне. Навіть вдалась до комп’ютерної команди «знайти», дізналась, хто найчастіше вживає слова «добробут», «справедливість», «свобода», тощо. Щоправда, великим запитанням залишається, на які саме висновки це має нас наштовхнути за відсутністю конкретних планів. В останній спробі знайти хоч що-небудь відчутне у море красивих слів, я виділила в різні кольори розпливчасті наміри, конкретно-розпливчасті та конкретні, з трьома категоріями залежно від ступню можливості вимірити рівень виконання. Дякую комп’ютерові, тексти всі вийшли надзвичайно колоритними, тільки розчарування нітрохи не розсіялось. 

Чому ЗМІ так мало цим займаються? Ясна річ, що нудно читати таку ахінею, але ж їм легше пробитися до політиків, з’ясувати, де ж ховається програма в їхніх наборах слів. Що це за договір, якщо не збагнеш, про що домовилися? Зрозуміло, що політики воліють не звертати уваги на прикру засаду демократії – що мають укласти договір з виборцями, а не між собою. Але чого варті журналісти, котрі їм у цьому підтакують? Їхній аудиторії потрібна інформація – не перекручена, не заангажована, а та інформація, яку вона сама почерпне від уміло поставлених запитань усім політикам. Підкреслюю, усім, а не тільки тим, кого веліли «мочити».

Не йдеться тільки про пустодзвонство. На мій погляд, є ситуації, де журналісти, та й всі небайдужі люди не вправі просто кивнути головою, коли явно намагаються не відповідати на незручні запитання.

У квітні підчас передачі Шустера, Євген Червоненко три чи чотири рази повторив те саме запитання Андрієві Іллєнку, представникові ВО «Свобода»: «А хто я?» Згідно з програмою цієї партії, «ВО "Свобода" – за Українську Державу, в якій український народ посідатиме належне йому панівне становище».  У програмі не пояснюють, що розуміється під словами «український народ», але з різних інтерв’ю ясно, що йдеться про етнічних українців. Євген Червоненко є українцем єврейського походження. Жодної «національної меншини» він не представляє: він є українцем.  Багато німців єврейського походження загинули в газових камерах, оскільки вчасно не зрозуміли, що для нацистів вони підлягали винищенню як євреї. Можемо сподіватися, що потрібність представників ВО «Свобода» у розділенні українців на своїх та інших, не є такою хворобливою, але запитання резонне. Настільки правомірне, що досі не розумію, чому Савік Шустер та й аудиторія дозволили п. Іллєнку фактично ухилитися від відповіді.

І нехай не кажуть, що «всім і так ясно». Якби було так ясно, якби не побоювалися відкритим текстом говорити, відповідали би на прості запитання та не ховалися би за евфемізмами.  

            Це вже не пустопорожні фрази чи розпливчасті обіцянки, а дещо інше, що може розколоти країну й остаточно закрити всі двері в Євросоюз та демократичну спільноту загалом. Якщо вони дійсно хочуть так розділити свою батьківщину, нехай вони відкрито про це заявляють, без омани.

            Вражала готовність деяких журналістів відразу після перемоги ВО «Свобода» на виборах в облраду на Тернопільщині оголосити появу «молодої сили» в політиці.   Ясно, що лідер партії є відносно молодим, та сама партія є новачком на політичній арені, але від їх програми чим завгодно віє, тільки не новизною. Місцями досить складно вловити різницю між позицією ВО «Свобода» та радянською системою, а свободою взагалі не пахне.

            Показовими є їхні плани для Криму. «Партія – за повернення Криму статусу області, шляхом проведення в Криму Всекримського референдуму з цього питання».

            Не завадило би уточнити, чи вона виступає за повернення, чи за референдум? Адже в демократичній країні це не обов’язково рівноцінні речі. Хоча, враховуючи те, що всі заперечення сприйматимуться як зазіхання на державність, тобто «антидержавну діяльність», можливо, підстав сумніватися в «правильному результату» таки не маємо.

            Нагадує радянську владу та її єдино правильний шлях під мудрим керівництвом Партії не тільки своєрідне розуміння таких понять як «вибори» та «референдум». Ідеологія, мабуть, інша, проте, по-перше, вона є, а по-друге, вона має бути єдиною та фактично державною.

            «Партія вважає за необхідне, щоб українське суспільство досягнуло ідейної, мовної і релігійної єдності: де ідейна єдність формуватиметься на основі ідеї українського патріотизму, мовна – на основі української мови, а релігійна – на єдності всіх традиційних християнських конфесій.»

            До зустрічі в таборах. У кращому разі у вже не зовсім пострадянському співтоваристві колишніх радянських республік.

 «У разі досягнення такої єдності, українське суспільство буде монолітним і сильним і зможе гідно відповідати на виклики часу»

Залежить, як відповісти – якщо поверненням в минулу несвободу, то так.

Не читала політичних програм їхніх товаришів по боротьбі у Франції та інших країнах. Проте підозрюю, що таку сюрреалістичну суміш популізму з найзгубнішими аспектами так званої та нікому не зрозумілої соціалістичної економіки можна знайти виключно в пострадянському просторі. Пустопорожні слова про наміри нагадують пустодзвонство всіх політичних сил, але є нюанси. Рай обіцяють побудувати шляхом націоналізації та контролю над багатьма галузями економіки:

«уряд має проводити протекціоністські заходи щодо вітчизняного товаровиробника.

ВО "Свобода" – за негайну націоналізацію заводів і фабрик, які належать вітчизняним власникам або націоналізацію їхньої частки власності в підприємствах, які були приватизовані незаконним шляхом.».

Наче цього не вистачало, щоб раз і назавжди плюнули та покинули країну всі, хто міг би допомогти підняти українську економіку, читаємо ще про намір перейти «до форм прямого народовладдя» при наполегливому небажанні відкритим текст пояснити, як треба розуміти слово «народ».

            У відповідь на запитання, чи змінилось його уявлення про свободу, Мирослав Маринович сказав наступне: «Що ж до моїх уявлень про свободу, то вони не змінилися. Я надто дорого заплатив за неї, щоб тепер сумніватися в її значенні»

            Він поплатився табором і засланням за свою неготовність терпіти несвободу – особисту, та несвободу своєї країни. 

Усі заплатять надто дорого за розчарування, яке закінчується розколом і розділенням українців за етнічною ознакою, економічною, політичною та суспільною стагнацією та відмовою від свободи.

 Поділитися