MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

«Гордіїв вузол» має розв’язати Європейський суд

05.08.2009    джерело: human-rights.unian.net
Людмила Коваль
Суперечка між українською державою і ПАРЄ щодо призначення судді Європейського суду від України, яка триває вже два роки, здається, наближається до розв’язки. Принаймні, українська сторона, яка ініціювала звернення до Європейського суду з прав людини про надання консультативного висновку щодо тлумачення статей 21 та 22 Європейської конвенції з прав людини, твердо заявила, що виконає рішення Європейського суду.

I.

Ситуація увійшла в «глибоке піке»

Ситуація з виборами судді Європейського суду від України почала входити у «глибоке піке» одразу після виходу в світ Указу Президента України № 869/2007 від 14 вересня 2007 року «Питання добору кандидатур для обрання на посаду судді Європейського суду з прав людини від України», наслідком якого стало відкликання з ПАРЄ першого списку претендентів на посаду судді Європейського суду від України через втрату ним юридичної сили.

Ефект від цього указу можна порівняти зі спробою зупинити з допомогою стоп-крану потяг, що рухається на повній швидкості, адже станом на 14 вересня вже були завершені усі попередні процедури підготовки до виборів судді від України:

– Україна виконала свої зобов’язання і подала список кандидатів на посаду судді Європейського суду (в квітні 2007 року);

– Комітет міністрів затвердив список і передав його до ПАРЄ (в травні 2007 року), тобто теж виконав свої зобов’язання;

– ПАРЄ організувала проведення інтерв’ю з кандидатами і визначила дату.

І раптом… Указ.

17 вересня 2007 року члени підкомітету з виборів суддів були шоковані новиною про відкликання Україною списку кандидатів, яка звалилася як сніг на їхні голови. Саме на цей день було призначено інтерв’ю з кандидатами на посаду судді від України і до Парижу з різних держав спеціально приїхали депутати ПАРЄ, щоб провести співбесіду. Від України на інтерв’ю прийшли два кандидати – Сергій Головатий і Анна Юдківська. Василь Мармазов, посилаючись на поважні причини, до Парижу не приїхав. Чому підкомітету з виборів суддів тільки 17 вересня стало відомо про указ та лист Президента, переданий належними каналами того ж 14 вересня – незрозуміло. Але, не маючи повноважень приймати чи не приймати відкликання списку, підкомітету нічого не залишалося, як провести співбесіду з двома присутніми кандидатами. «Стоп-кран» спрацював. Процедуру виборів судді Європейського суду від України було зупинено, але не за рішенням ПАРЄ, а завдяки самовідводу п. Мармазова та відмові приходити на інтерв’ю п. Шевчука.

18 грудня 2007 року в Україні пройшов другий конкурс кандидатів на посаду судді Європейського суду і його переможцями стали майже ті самі кандидати: Василь Мармазов, Анна Юдківська, Станіслав Шевчук.

Українські експерти попереджали про загрозу конфлікту в ситуації з виборами судді Європейського суду від України у разі підміни правового діалогу політичною мотивацією вчинків сторін. Та хто ж тих екпертів слухає?

Увесь 2008 рік ПАРЄ наполегливо рекомендувала українській стороні доповнити саме перший список третім кандидатом. Україна ж наполягала на розгляді Асамблеєю другого списку.

Мотивація ПАРЄ проста: країна, яка передала їй список претендентів на посаду судді Європейського суду, далі над ним не владна. Подальшу долю списку вирішує ПАРЄ. Держава тільки за виняткових обставин може відкликати список. В України не було виняткових обставин для відкликання першого списку і проведення другого конкурсу.

Політична гра чи юридична казуїстика?

Тут варто пригадати одну досить пікантну подробицю. Членом підкомітету з добору суддів комітету правової політики ПАРЄ є переможець першого українського конкурсу Сергій Головатий, якого, крім того, в січні 2008 року було повторно обрано віце-президентом ПАРЄ і призначено головою Моніторингового комітету цієї організації. У цій ситуації, думаю, не безпідставно, виникає питання, чи не пов’язано небажання Асамблеї визнавати другий список саме у зв’язку з відсутністю у ньому прізвища п. Головатого і чи не є позиція представників ПАРЄ в українському питанні упередженою?

Мотивація української сторони теж проста, але інша. Право представляти і знімати список кандидатів на посаду судді Європейського суду – це суверенне право держави. В Україні були виняткові обставини для того, щоб відкликати перший список.

Якщо залишити за дужками політичну вмотивованість позицій (а це треба зробити, щоб відокремити «мухи від котлет»), то є очевидним, що спір між сторонами зайшовся на підставі різного тлумачення, що ж таке виняткові обставини. Уникнути суперечки можна було б при наявності чіткого визначення поняття «виняткові обставини». Але такого визначення не існує ні в нормативно-правовій базі, ні в документах рекомендаційного характеру.

У правовій прогалині буйно розквітнув «плюралізм» думок.

Українська влада представила ПАРЄ аж дві взаємовиключні відповіді:

– Міністр юстиції п. Лавринович, скориставшись тим, що саме він був головою першої виборчої комісії по добору кандидатів на посаду судді Європейського суду від України, 3 жовтня 2007 року повідомив президенту ПАРЄ про рішення уряду доповнити список кандидатурою Станіслава Шевчука, який, за результатами першого конкурсу, набрав досить велику кількість голосів, але не увійшов до складу трійки. (Тут треба пам’ятати, що п. Шевчук брав участь і переміг у другому конкурсі. Він увійшов у другий список претендентів на посаду судді Європейського суду від України);

– Постійний представник України в Раді Європи вже 10 жовтня 2007 року повідомив про незгоду уряду з рішенням Генеральної Асамблеї стосовно відсутності виняткових обставин для відкликання списку і заявив, що невизнання Асамблеєю суверенного права України на зняття списку уряд розцінює як нехтування вираженням волі держави і спробу втручання у її внутрішні справи.

Відсутність єдиної позиції в «українському питанні» продемонструвала і Рада Європи.

21 грудня 2007 року, у відповідь на представлений Україною другий список, голова Парламентської Асамблеї повідомив, що Бюро ПАРЄ чекає від української сторони доповнення першого списку, а 9 січня 2008 року Комітет міністрів одноголосно проголосував за другий список кандидатів на посаду судді Європейського суду від України, таким чином визнавши його легітимність. Після цього другий список був переданий в Парламентську Асамблею Ради Європи, де він і застряг.

Через «плюралізм» думок у 2008 році українське питання так і не було винесено на сесійне обговорення.

З листопада 2008 року Європейський суд залишився без судді від України. Заручниками ситуації, в першу чергу, стали громадяни України.

Відомо, що Україна посідає четверте місце за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини. Через відсутність судді українські справи зовсім не розглядалися Європейським судом з листопада 2008 року по січень 2009 року. В січні 2009 року від України було призначено суддю ad hoc. Розгляд українських справ відновився, але проблема залишилася нерозв’язаною, тому що роль «одноразового» судді при розгляді справ Європейським судом є мінімальною і – що найгірше – суддя ad hoc не має доступу до тих 90% українських справ, які знаходяться на розгляді в комітеті.

У досить скрутному становищі перебуває і Європейський суд. Його робота ускладнилася через те, що суддя ad hoc не може бути суддею-доповідачем. Крім того, суд ризикує своєю репутацією через те, що майже рік у його суддівському корпусі знаходиться суддя, який не пройшов процедури обрання Парламентською Асамблеєю, як того вимагає ст. 22 Конвенції. (Правила суду передбачають можливість використання судді ad hoc тільки на короткий термін. Від України ж такий суддя виконує свої функції вже більше півроку, і невідомо, скільки ще це буде продовжуватись).

ПАРЄ робить «хід конем»

Тільки у червні 2009 року питання виборів судді Європейського суду від України було винесене на сесійне засідання ПАРЄ. Але розглядалося воно як поважна причина для позбавлення української парламентської делегації її повноважень.

Некоректність постановки питання по відношенню до парламентарів, які не мають жодних повноважень для відбору кандидатів на посаду судді Європейського суду, є очевидною. Зрештою, не дивно, що ця пропозиція не була підтримана більшістю членів Парламентської Асамблеї. Але сам факт внесення і розгляду питання у такому ключі сприймається не інакше, як спроба тиску на українську сторону або, що ще гірше – спроба вплинути на думку суддів Європейського суду, які, за рішенням червневої сесії ПАРЄ та на проханням Комітету міністрів, мають підготувати консультативний висновок щодо тлумачення статей 21 та 22 Конвенції.

Насторожує і те, що лише після отримання негативного для України висновку авторитетних експертів ПАРЄ почула і підтримала ініціативу міністра юстиції України щодо надання консультативного висновку Європейським судом. Нагадаю, що міністр юстиції України Микола Оніщук двічі (9 липня 2008 року і 28 квітня 2009 року) направляв листи до Голови ПАРЄ, в яких повідомляв про намір України скористатися своїм правом, передбаченим статтею 47 Конвенції, і просив Комітет міністрів Ради Європи подати прохання до Європейського суду щодо надання консультативного висновку з питання про право держави відкликати список кандидатів, представлений у перший раз.

Що стосується змісту резолюції ПАРЄ, то вона містить суцільну критику позиції українського уряду і справляє враження досить упередженого документу.

У резолюції, зокрема, стверджується таке:

– не було виняткових обставин для того, щоб Україна відкликала перший список претендентів на посаду судді Європейського суду;

– відмова української сторони представити третього кандидата суперечить зобов’язанням у рамках Конвенції та представляє серйозне порушення основних принципів Ради Європи, передбачених ст. 3 статуту цієї організації;

– тривале виконання функцій судді Європейського суду від України суддею ad hoc є зловживанням з метою обійти процедуру призначення судді, передбачену Конвенцією, що загрожує втратою авторитету Європейського суду;

– висунення кандидатів і проведення виборів судді Європейського суду з прав людини має вирішальне значення в тому, щоб авторитет Європейського суду з прав людини та довіра до нього не постраждали від ad hoc та заполітизованих процесів при призначенні кандидатів;

– українська влада лише після подання клопотання про позбавлення повноважень парламентської делегації і якраз перед червневою сесією ПАРЄ прийняла рішення проінформувати голову Генеральної Асамблеї про намір України скористатися своїм правом, передбаченим статтею 47 Конвенції, і просила Комітет міністрів Ради Європи подати прохання до Європейського суду надати консультативний висновок з питання про право держави відкликати список кандидатів;

Цих обвинувачень депутатам видалося недостатньо, і вони схвалили поправку до резолюції, згідно з якою ПАРЄ висловила переконання в тому, що блокування українською владою вибору суддів, ненадання третьої кандидатури і призначення судді ad hoc, «ставить під питання виборчу компетенцію Асамблеї, яка передбачена Європейською Конвенцією з прав людини».

Тим не менше, українську делегацію не позбавили повноважень. «Асамблея вирішила не анулювати і, таким чином, підтвердити повноваження української парламентської делегації, розуміючи, що Україна здійснить без подальших затримок усі необхідні кроки для завершення обрання судді Європейського суду з прав людини від України, відповідно до її зобов’язань в рамках Конвенції та Статуту організації, а також відповідно до консультативного висновку Європейського суду з прав людини, коли він з’явиться»,– йдеться у документі.

Після ознайомлення з резолюцією нелегко позбутися думки, що розгляд на сесії Асамблеї питання про вибори судді Європейського суду від України у ключі можливого позбавлення української делегації повноважень був не просто актом залякування, а своєрідним «месиджем», підсиленим юридичним висновком колишнього Голови Європейського суду Люціуса Вільдхабера та судді Калфіша. Тепер важко собі уявити, що Європейський суд з ними не погодиться. І все ж хочеться сподіватися, що ця міжнародна інституція захисту прав людини пройде тест на незалежність та об’єктивність, зміцнивши не тільки свій авторитет і репутацію, але й рівень довіри людей до себе.

II.

Може й некоректно висловлювати свою думку щодо висновків авторитетних експертів, але не менш некоректним було упереджати висновки Європейського суду думкою впливових осіб. Тому я все ж дозволю собі проаналізувати юридичний висновок колишнього голови Європейського суду з прав людини Люціуса Вільдхабера та судді Калфіша.

Підкомітет із виборів суддів комітету правової політики ПАРЄ 19 грудня 2008 року попросили експертів відповісти на два запитання:

1. Чи буде справедливим не погодитись з відкликанням списку кандидатів, поданим українським урядом, якщо ПАРЄ вважає, що не існує виняткових обставин для відкликання списку?

І якщо так, то

2. Чи в праві ПАРЄ зв’язатися з кандидатом, який зняв свою кандидатуру зі списку, представленого урядом України в ситуації, коли Україна не має наміру доповнювати заявлений список і просити кандидата переглянути своє рішення?

Яке запитання – така й відповідь

Подивившись на запитання, не важко помітити, що вони, по-перше, не торкаються предмету суперечки та не вимагають ані визначення поняття «виняткові обставини», ані з’ясування наявності чи відсутності цих обставин у ситуації, що склалася з українськими списками. По-друге, питання поставлені так, що не залишають простору для будь-яких інших варіантів відповіді, окрім потрібної тому, хто запитує. І не треба бути великим аналітиком, щоб відповісти на ці прості запитання.

Оскільки у першому запитанні стверджується, що ПАРЄ вважає відсутніми виняткові обставини, то відповідь на питання: чи буде справедливим не погодитися з відкликанням списку кандидатів, є очевидною – так. Згідно з додатком до резолюції ПАРЄ1432 (2005) «Асамблея лише у виняткових випадках може погодитися на часткову або повну зміну списку з ініціативи зацікавленого уряду». Якщо ж виняткових обставин немає, то і немає у держави підстав відкликати список.

Позитивна відповідь на друге питання випливає з позитивної відповіді на перше.

Саме такі – позитивні відповіді на запитання представників ПАРЄ і дали авторитетні експерти. Вони погодилися з думкою підкомітету про відсутність виняткових обставин, (цитую) «тому що не існувало жодних нових істотних фактів, що були невідомі перед представленням списку кандидатів». Це пояснення, в принципі, дає можливість зрозуміти, що саме експерти вважають винятковими обставинами. Очевидно, це нові істотні факти, що з’явилися або були виявлені після подання списку.

В українському варіанті таких фактів було відразу декілька:

– були виявлені недоліки першого конкурсу з добору кандидатів на посаду судді Європейського суду від України;

– представники громадськості і Рада суддів висловили недовіру до одного з претендентів;

– з 14 вересня 2007 року в Україні список претендентів втратив свою юридичну силу.

Стаття 3 Статуту Ради Європи говорить: «Кожний член Ради Європи обов’язково повинен визнати принципи верховенства права… відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради…». Відвертість ПАРЄ викликає великі сумніви. Відкрито наполягати на скасуванні указу ПАРЄ, звичайно, не може, бо це буде явним втручанням у внутрішні справи України. Тож вона робить це опосередковано – наполягаючи не на скасуванні указу, а на доповненні списку. Проте представників ПАРЄ можна зрозуміти. Вони, як і ми, так давно спостерігають за правовим нігілізмом українських політиків і їх намаганнями нормативними актами вирішити власні політичні питання, що будь-який їхній крок викликає підозру в його політичній умотивованості.

Представник України у Європейському суді: політик чи силовик?

Експерти у своєму дослідженні вишукано обґрунтували відкликання першого списку однією причиною – запізнілим бажанням української сторони вилучити з числа претендентів на посаду судді Європейського суду прізвище п. Сергія Головатого. Логіка таких доводів наступна:

– Україна представила список з трьох кандидатів, але коли ПАРЄ вже організувала інтерв’ю з ними і підкомітет з виборів суддів готувався його провести, Президент України відкликав список. Наведені українською стороною причини були не конкретними і ні в якому разі не пов’язаними з новими фактами, які були б виявлені чи з’явилися після моменту подання списку.

– Прізвище Головатого критикували за дії, вчинені раніше. Уряд та Рада суддів повинні були знати про ці дії, представляючи перший список кандидатів.

– Один з трьох кандидатів п. Василь Мармазов не прийшов на інтерв’ю, а пізніше зняв свою кандидатуру. Проте його прізвище було включено у другий список.

– Відкликання першого списку навряд чи було викликано лише порушеннями процедури при проведенні першого конкурсу, тому що проведення другого конкурсу за новою процедурою призвело до відновлення у списку кандидатур п. Василя Мармазова і п. Анни Юдківської. Єдиною відмінністю другого списку від першого була заміна прізвища Головатого на прізвище Шевчука.

Уся ця досить струнка логіка, яка, на думку експертів, доводить небажання української сторони бачити у числі кандидатів на посаду судді Європейського суду від України прізвище Головатого, насправді доводить зовсім інше – зацікавленість ПАРЄ саме в кандидатурі Головатого. Такою зацікавленістю легко пояснюються як постійні зволікання з пошуку будь-яких конструктивних компромісів для вирішення питання, так і останні погрози щодо позбавлення української делегації повноважень, а також «домашня заготовка» експертного висновку, який упереджає розгляд питання Європейським судом.

Саме ця зацікавленість, на мою думку, і є причиною категоричного небажання Асамблеї розглядати будь-який інший список від України, окрім першого.

На моє переконання, представлені вище дві думки щодо зацікавленості сторін у кандидатурі п. Головатого, зрештою, є нічим іншим, як припущенням. А висновки, як відомо, на припущеннях не будуються. Вони будуються на фактах. І цього не можуть не знати авторитетні експерти, як не можуть вони не знати, що для об’єктивних висновків важливою є неупереджена оцінка фактів.

Відсутність суттєвої різниці між результатами першого і другого конкурсу з добору кандидатів на посаду судді Європейського суду від України та наявність у першому списку кандидата, дії якого критикувалися ще у 2005 році, насправді свідчить не про запізніле бажання української сторони вилучити з числа претендентів на посаду судді Європейського суду прізвище п. Головатого, а про невідповідність обох українських конкурсів вимогам демократії, верховенства закону, рівності можливостей. Нагадаю, що одразу після завершення першого українського конкурсу українські юристи жорстко критикували його за непрозорість і порушення процедури. Вони навіть погрожували оскаржити в суді рішення конкурсної комісії. А громадськість просто била на сполох, опинившись перед перспективою отримати у якості судді Європейського суду або політика, або представника силового відомства, що в розумінні громадян України є однаково фатальним. Однак, висновок про невідповідність обох конкурсів аж ніяк не вписувався у коло інтересів замовників експертної оцінки.

Театр абсурду

Далі, поманіпулювавши трохи статтею 31 Віденської конвенції і статтею 22 Конвенції про захист прав людини, експерти заявили про неможливість в українському випадку відкликати список претендентів, який вже було передано ПАРЄ. Їх аргументи були наступними:

Згідно зі статтею 31.1 Віденської конвенції «Договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об’єкта і цілей договору». За прецедентним правом Європейського суду, елемент об’єкта і цілей договору має особливе значення для тлумачення нормоутворюючих договорів, таких як ті, що є інструментами для міжнародного захисту прав людини. Головною метою і об’єктом Європейської Конвенції є належне функціонування системи і механізму захисту. Це надзвичайно актуально для України з урахуванням того, що вона посідає четверте місце за кількістю звернень до Європейського суду. В Суді знаходиться 8 250 заяв від українських громадян. Розгляд цих заяв уповільнено через відсутність судді від України. Отже, послаблено захист прав людини. За цих обставин, застосування статті 31.1. Віденської Конвенції і розгляд питання «об’єкту і мети» Європейської конвенції з прав людини, а надто статті 22, рішуче говорять про те, що останню має бути витлумачено як неможливість відкликання українського списку після того, як його було передано до Асамблеї.

Важко не погодитися з фактом, що відсутність судді від України в Європейському суді негативно відбивається на рівні захисту прав українських громадян. Але не менш важко погодитись з висновком про те, що задля забезпечення захисту прав своїх громадян Україна повинна доповнити перший список тільки через те, що він знаходиться в руках Асамблеї, яка безапеляційно стверджує про відсутність виняткових обставин для його відкликання.

Між іншим вперте бажання ПАРЄ розглядати тільки перший список і ніякий інший, насправді, має ще одну причину (і теж не правову). У квітні наступного 2010 року будуть одразу обирати аж 21 суддю до Європейського суду. І якщо сьогодні дозволити Україні відкликати список без достатніх підстав, то потенційно це може загрожувати нестабільністю квітневих виборів, що в свою чергу негативно позначиться на роботі суду.

Та повернемося до експертного висновку. Зосередившись на аналізі тільки останньої частини статті 31.1. Віденської конвенції, експерти обмежили поле свого дослідження (і, напевно, не випадково). Між тим, перша частина статті 31.1 та стаття 32 цієї ж конвенції говорять про те, що при необхідності підтвердження значення терміну, тлумачення якого залишається двозначним, або призводить до абсурдних результатів, можливим є звернення до додаткових засобів тлумачення. У нашому випаду необхідність залучення додаткових засобів є очевидною, бо різне тлумачення терміну «виняткові обставини» призвело до абсолютно абсурдних результатів:

– в Європейському суді з 2007 року є вакантною посада судді, але його не обирають через суперечку між ПАРЄ і Україною щодо наявності чи відсутності виняткових обставин для відкликання списку претендентів на цю посаду;

– від держави, яка посідає четверте місце з кількості звернень до Європейського суду, працює суддя ad hoc;

– вісім місяців у Європейському суді працює суддя, який, у порушення вимог статті 22 Європейської конвенції не пройшов процедури обрання Парламентською Асамблеєю;

– через ситуацію з виборами судді Європейського суду від України депутати Парламентської Асамблеї погрожують припинити повноваження української делегації, яка не має жодного відношення до процедури добору кандидатів на посаду судді.

Це вже не просто абсурдний результат, а цілий театр абсурду. Так хто ж має розтлумачити термін «виняткові обставини» і припинити увесь цей абсурд? Згідно статті 47 Конвенції про захист прав людини, такі повноваження надані Європейському суду, цитую: «Суд може, на запит Кабінету міністрів, надати консультативні висновки з правових питань, які стосуються тлумачення Конвенції та її протоколів». Якщо так, до чого тут консультативний висновок колишнього Голови Європейського суду, зроблений на прохання підкомітету з виборів суддів комітету правової політики ПАРЄ?

Ну і останнє, на що хочеться звернути увагу. Експерти дали позитивну відповідь на запитання підкомітету з вибору суддів: «Чи в праві Асамблея зв’язатися з кандидатом, який зняв свою кандидатуру зі списку представленого Асамблеї Урядом України в ситуації, коли Україна не має наміру доповнювати заявлений список і просити кандидата переглянути своє рішення?». Свою думку експерти виклали так:

– Підкомітет з виборів суддів зіткнувся з відмовою України надати ім’я третьої кандидатури. Спочатку було запропоновано ім’я п. Шевчука (мається на увазі повідомлення колишнього міністра юстиції України п. Лавриновича про рішення уряду доповнити список кандидатурою Станіслава Шевчука – прим. автора), але він відмовився приходити на інтерв’ю у зв’язку з указом Президента України, що вимагав зовсім нового списку кандидатів.

– Запрошення п. Шевчука на інтерв’ю є доречним. По-перше, тому що у відповідності зі статтею 22 Європейської конвенції прав людини у списку має бути три, а не два кандидати. По-друге, прізвище п. Шевчука можна знайти і у другому списку, так що він, як і раніше, є офіційним кандидатом. По-третє, якщо Асамблея не погоджується на заміну усього списку, вона повинна максимально раціонально і логічно розглядати можливого третього кандидата. Найкращим буде звернутися до п. Шевчука.

Як бачимо, експерти вказують, що Асамблея повинна максимально раціонально і логічно розглядати можливого третього кандидата у разі незгоди із заміною усього списку. Вони вважають доречним запросити на інтерв’ю п. Шевчука – людину, яка своєю відмовою прийти на співбесіду практично продемонструвала відсутність незалежності від виконавчої влади України. Як і другий «відмовник» (п. Мармазов), п. Шевчук увійшов до другого списку переможців. Статус п. Шевчука як офіційного кандидата приваблює експертів. При цьому вони ніби не помічають, що обидва залежних від влади кандидати так чи інакше є фігурантами і першого, і другого списків кандидатів. Об’єктивно це мало б викликати запитання щодо неупередженості, об’єктивності і незалежності обох українських конкурсів. Проте так питання не стоїть. Замовників експертизи цікавить думка експертів щодо того, чи може ПАРЄ проігнорувати волю української сторони. І експерти відповідають – так, може.

Європейський суд ризикує репутацією

Отже, від України існує два списки кандидатів на посаду судді Європейського суду. До першого списку входять Сергій Головатий, Анна Юдківська і Станіслав Шевчук, який відмовляється проходити інтерв’ю в якості кандидата з першого списку (а може, в якості статиста у виборчій кампанії Сергія Головатого?). До другого списку входять Василь Мармазов, Анна Юдківська і Станіслав Шевчук. Двоє з цих кандидатів вже неодноразово демонстрували відсутність незалежності від виконавчої влади.

З приводу цих списків між Україною і ПАРЄ точиться нібито процедурна суперечка, яка насправді вже давно перейшла у відверто політичну.

8 липня Комітет міністрів направив до Європейського суду з прав людини запит про консультативний висновок. Зміст запиту наступний:

 «Депутати

1. Погодилися, у відповідності до статті 47 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, просити консультативний висновок Європейського суду з прав людини з наступних питань:

а) Чи може список з трьох кандидатів, номінованих Високою Договірною Стороною для виборів судді Європейського суду з прав людини від Високої Договірної Сторони та поданий до Парламентської Асамблеї Ради Європи, бути відкликаний та замінений Високою Договірною Стороною новим списком з трьох кандидатів? Якщо так, чи існує обмеження в часі?

б) Чи можуть кандидати на посаду судді Європейського суду з прав людини вважатися номінованими Високою Договірною Стороною в сенсі статті 22 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, якщо список, що містить їхні прізвища, був відкликаний Високою Договірною Стороною?

в) Чи зобов’язана Парламентська Асамблея розглядати список кандидатів, поданий Високою Договірною Стороною, який замінює список, поданий раніше але відкликаний Високою Договірною Стороною?

2. Далі, депутати запросили Суд висловити думку з двох додаткових питань:

а) Якщо один або більше кандидатів із списку, поданого до Парламентської Асамблеї Високою Договірною Стороною знімає свою кандидатуру до голосування по цьому списку, чи зобов’язана Висока Договірна Сторона за Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод подати додаткового кандидата чи кандидатів для того, щоб доповнити список, або вона має право подати новий список?

б) Чи порушують умови, зазначені в параграфах 1 і 2 додатку до Резолюції ПАРЄ 1432 (2005), компетенцію Асамблеї розглядати список, або прізвище в цьому списку, на основі критеріїв, перелічених в статті 21 Конвенції?».

Тож тепер слово за Європейським судом, репутація якого опинилася на кону у політиків.

 Поділитися