Агітація «в законі»
Отже, почалося… Почалося набагато раніше, ніж мало початися. Вони атакують. Вони – красномовні, яскраві, кольорові, дуже нахабні і дуже набридливі. Вони всюди – на перехрестях доріг і над дорогами, на стінах будинків і на ліхтарних стовпах, вони підкараулюють нас навіть там, де ми не очікуємо їх побачити; вони зненацька вистрибують з наших телевізорів, щоб розповісти нам про наші проблеми (більшість з яких вони самі для нас і створили) і запевнити нас, як добре вони нас розуміють; вони нагадають про себе листівками під нашими ногами, концертами на головних площах країни або просто – тим непотребом, який ми виймаємо з наших поштових скриньок… Вони дуже бояться, що ми про них забудемо, тому не можуть і не хочуть дати нам спокій... «Вони» – це головні герої передвиборної агітації, люди-біг-борди, які, до речі, уникають називати свою бурхливу діяльність із «нагадування про себе» передвиборною агітацією, наполягаючи на тому, що все це – звичайна реклама або соціальна реклама.
Для того, щоб ні в кого не залишалося ілюзій з приводу соціальної реклами, наведемо положення Закону України «Про рекламу», в якому дається визначення цього поняття: «соціальна реклама – інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку» (стаття 1).
Очевидно, що рекламування окремих політиків або, навіть, діяльності уряду не є популяризацією загальнолюдських цінностей… Це – політична реклама, яка відповідно до норм чинного законодавства є формою ведення передвиборної агітації. Передвиборною агітацією, в свою чергу, визнається здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або проти певного суб’єкта виборчого процесу (стаття 66 Закону України «Про вибори народних депутатів України»).
До форм ведення передвиборної агітації, крім політичної реклами, закон також відносить: поширення нарисів, відеофільмів, аудіо- та відео кліпів; розповсюдження виборчих листівок, плакатів та інших друкованих агітаційних матеріалів, розміщення друкованих агітаційних матеріалів чи політичної реклами на носіях зовнішньої реклами; проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрації фільмів та телепередач чи інших публічних заходів за підтримки партії (блоку), а також оприлюднення інформації про таку підтримку, - коротше все, що ми спостерігаємо зараз.
Питання про те, хто краще себе рекламує, в кого які технологи і хто більше заплатив, неодноразово розглядалося на шпальтах газет (слід визнати, що більшість статей про політичну рекламу є набагато талановитішими за саму рекламу). Однак це питання – про якість і ефективність передвиборної компанії, – на нашу думку, є другорядним у порівняні з питанням про її законність у принципі. Чи є законним те, що відбуваються? Ці чесні очі і відкриті обличчя, що випромінюють упевненість у майбутньому (нам би таку впевненість!), які ми спостерігаємо безліч разів на день, є безобидним фальс-стартом чи правопорушенням?
Звернемося до Закону України «Про вибори Президента України»: «кандидат на пост глави держави може розпочати проведення передвиборної агітації на наступний день після реєстрації у Центральній виборчій комісії» (ч. 1 статті 57). Висування кандидатів на пост Президента України розпочинається за вісімдесят дев’ять днів до дня виборів (стаття 44).
Чергові президентські вибори призначено на 17 січня 2010 року. Відповідно, процес висування кандидатів має розпочатися не раніше 19 жовтня поточного року. Припустимо, що на наступний день ЦВК отримає від претендента всі документи, необхідні для його реєстрації у якості кандидата на посаду глави держави і того ж дня (це малоймовірно, але припустимо) прийме рішення про реєстрацію. Таким чином, зареєстрований кандидат зможе розпочати передвиборну агітацію не раніше, ніж 21 жовтня, і це у кращому випадку. Отже, майже до кінця жовтня виборці мали право на спокій від кандидатів, точніше претендентів у кандидати на посаду глави держави (кандидатами вони стануть після реєстрації). Але… Положення чинного законодавства сформульовані таким чином, що не дають можливості визнати перегони з «хто похвалить себе краще всіх» передвиборною агітацією.
По-перше, норма про початок передвиборної агітації стосується зареєстрованого кандидата на посаду глави держави і встановлює дозвіл на її проведення. Однак, подібне регулювання призводить до виникнення принципово важливих питань, зокрема: чи можна проводити агітацію стосовно осіб, які заявили про свій намір брати участь у президентських перегонах, але ще не зареєстровані у якості кандидатів на цю посаду; чи поширюються обмеження щодо проведення передвиборної агітації не лише на кандидата, але й на інших осіб – передвиборний штаб, політичну партію, ініціативну групу тощо, які здійснюють передвиборну агітацію за (або) проти певної особи?
По-друге, закон говорить: «Передвиборна агітація у період виборчого процесу [виділено нами – О. Я., А. Ч.] поза строками, встановленими у цій статті, забороняється» (ч. 4 статті 57). Як бачимо, закон пов’язує передвиборну агітацію з виборчим процесом. Відповідно, дії, які мають ознаки передвиборної агітації, але які відбуваються до чи після виборчого процесу, не є передвиборною агітацією.
Визначення моменту початку виборчого процесу має принципове значення. На жаль, закон не відповідає однозначно на це питання. Виходячи з аналізу норм, які стосуються стадій виборчого процесу й строків прийняття відповідних рішень, можна припустити, що виборчий процес розпочинається за 89 днів до дня голосування і розпочинається саме з висування і реєстрації кандидатів. Лише після цього й розпочинається передвиборна агітація, яка підлягає законодавчим обмеженням. Іншими словами: немає виборчого процесу – немає передвиборної агітації, немає передвиборної агітації – немає обмежень щодо її ведення… Отже, маємо не «передвиборну», а «передчасну» агітацію або агітацію «в законі».
Без сумнівів, передчасна агітація порушує принцип рівності, оскільки ставить кандидатів на посаду Президента України (точніше, претендентів, – кандидати з’являться після реєстрації у Центральній виборчій комісії) у різні умови: ті, що вже зараз рекламують себе на повну, матимуть перевагу перед тими, які розпочнуть передвиборчу агітацію у строки, визначені законодавством. Але закон не дає можливості кваліфікувати ці дії як порушення виборчих прав. Ці дії взагалі знаходяться за межами правового регулювання, відповідно, за межами правового оцінювання й відповідальності.
Передчасна агітація не є передвиборною агітацією, але разом із тим вона не є рекламою. Поширення на неї законодавства про рекламу є, м’яко кажучи, некоректним. Згадаємо ситуацію зі славнозвісною Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2009 року про заборону недобросовісної реклами голови уряду.
Ми не будемо аналізувати норми матеріального і процесуального права, які були порушені зазначеним рішенням, не будемо розглядати його в контексті права на свободу слова. Зараз нас цікавить припустимість застосування самого поняття «недобросовісна реклама» щодо діяльності уряду.
Відповідно до Закону України «Про рекламу» недобросовісною є реклама, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження.
Діяльність уряду – це не товар і не послуга, якість яких може бути визначена однозначно. В політичній сфері застосовуються відносні, оціночні судження. Політичні оцінки одного й того ж явища можуть бути різними, залежно від політичної позиції. З точки зору політичних опонентів Ю. Тимошенко позитивна політична реклама її уряду може розцінюватися як «недобросовісна» реклама, яка здатна ввести в оману виборців щодо реальної ситуації в країні. Отже, у цьому контексті заборона суду щодо поширення недобросовісної реклами уряду могла бути адресованою не лише політичним опонентам БЮТ.
Якби стосовно передвиборної агітації Закон України «Про вибори Президента України» передбачав не дозвіл – «кандидат на пост Президента України може розпочати передвиборну агітацію», а пряму заборону, наприклад, – «заборонено ведення передвиборної агітації щодо особи, яка не зареєстрована у якості кандидата на посаду Президента України», а обмеження передвиборної агітації не були пов’язані з виборчим процесом, передчасна агітація була б однозначним порушенням законодавства.
Складається враження, що головні «герої» прекрасно усвідомлюють нечесність гри, саме тому й поспішають «сподобатися» виборцям, якнайшвидше створити позитивний образ – народного героя, людини слова й діла, рятівника держави… На війні як на війні, а переможців, як відомо, не судять… Жага влади є нестерпною, а недосконалість законодавства дозволяє уникнути відповідальності, в результаті маємо парадоксальну ситуацію – фактичне порушення виборчих прав громадян формально не є порушенням закону. Приклад неймовірного лицемірства – заради того, щоб завірити електорат, у своїй принциповості, у тому що вони (він-вона-воно) стоятимуть на захисті прав людини, законів, Конституції, політики порушують усе – і права людини, і закони, і Конституцію.
Обмеження щодо ведення передвиборної агітації почнуть діяти 19 жовтня, з початком виборчого процесу. Щоб не порушувати закон про вибори, претенденти мають припинити політичну рекламу, прибрати всі біг-борди, які спрямовані на створення та підтримку позитивного іміджу їх чи негативного іміджу їхніх опонентів, припинити розповсюдження інших агітаційних матеріалів, тобто взяти тайм-аут, перепочити, і… потім розпочати передвиборну агітацію, ставши кандидатами на посаду президента після реєстрації. Протягом цих кількох днів – від початку виборчого процесу до наступного після реєстрації дня – передвиборна агітація буде однозначним порушенням законодавства. Відповідно, органи, які здійснюють контроль за дотриманням виборчого законодавства (ЦВК, Міністерство юстиції, прокуратура тощо), матимуть усі підстави для притягнення осіб, винних у протиправній передвиборній агітації, до відповідальності. Але чи будуть вони це робити? Залишається заспокоюватися тим, що в умовах відсутності правової відповідальності може бути застосована відповідальність політична, якщо виборці не голосуватимуть за кандидатів, які розпочали передчасне полювання за їхніми голосами.
Зазначимо, що ці президентські вибори не останні. За ними – наступні вибори (президентські, парламентські, органів місцевого самоврядування), якість яких залежить від якості виборчого законодавства. Нехай це наївність, але хочеться вірити, що Верховна Рада України зробить висновок з подій, що відбуваються, й все ж таки здійснить системне реформування виборчого законодавства, відмовившись від хибної практики «залатування дірок» в останній момент.
Автори:
О. Н. Ярмиш, д.ю.н.
А. О. Червяцова, к.ю.н.