MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Боротьба з туберкульозом чи з народом?

14.01.2010   
Інна Сухорукова
Наші можновладці залишились справжніми комуністами: створюють труднощі, щоб їх гідно долати. Але виходить зовсім погано.

29 жовтня 2009 року за № 1285-р Кабінет Міністрів видав розпорядження «Про додаткові заходи з протидії туберкульозу». Приводимо це розпорядження повністю:

«Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям забезпечити утворення у складі протитуберкульозних диспансерів (лікарень) у межах штатної чисельності їх працівників та видатків на функціонування таких диспансерів (лікарень) відділень (палат) для хворих на заразну форму туберкульозу, щодо яких судом ухвалено рішення про обов’язкову госпіталізацію, а також їх охорону»

Це розпорядження, м’яко кажучи, викликає в нас здивування. Справа у тому, що рівно рік тому у Харкові розпочалася одна така «протитуберкульозна» епопея, після якої всі інші заходи можна сміливо назвати блюзнірством.

Рік тому харківська міська влада зухвало і цинічно знищила майже всі протитуберкульозні стаціонари, при цьому вони запевняли громадян , що це робиться виключно для того, щоб винести всі протитуберкульозні стаціонари за місто і, таким чином, врятувати городян від загрози зараження туберкульозом від хворих-бацилоносіїв. (Звичайно, не було збудовано ні одного спеціалізованого приміщення).

Ані лікарі, ані хворі, їх пояснення серйозно не сприймали. Ясно було, що міська влада не хоче витрачати кошти на утримання хворих (всупереч Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» частини 4,5 ст. 5) Та ще й місто розташування 5-го протитуберкульозного диспансеру робить його дуже ласим шматком для продажу: у самому центрі, стара забудова на великій дільниці! Це ж золота жила! Недарма містом гуляють чутки, що все комусь продане.

Було заздалегідь зрозуміло, що хворі, в яких є родина чи помешкання у Харкові, в область не поїдуть. Бо вони знають, що в цих закладах не забезпечені нормальні умови для хворих, погане харчування, а добратися до цих містечок рідним буде зовсім не просто. Тем не менш не тільки міська влада, а й представники обласного управління охорони здоров’я запевняли, що все буде тіп-топ!

Але здоровий глузд, притаманний нашим громадянам, а не владі взяв своє. І більшість хворих нікуди не поїхала: ані в Змійов, ані в Ізюм. (Це зовсім не близькі містечка під Харковом). Таким чином ситуація з епідемією туберкульозу у Харкові вийшла з-під контролю.

І тепер хворі, які раніше були під наглядом лікарів у 4-му, 5-му, 6-му відділеннях міського протитуберкульозного диспансеру, мешкають у себе вдома поряд зі своїми рідними, сусідами, їздять поряд з нами у транспорті, відвідують ті ж магазини та аптеки. Отже у Харкові відкрили новий спосіб «боротьби з епідемією туберкульозу»!.

На жаль, цей «винахід» підхопив і Луганськ!

А хіба ж ми не попереджали про це усіх у владних кабінетах?! Ми направляли листи і Прем’єру, і Президенту, і в ВР, і, звичайно, в Міністерство охорони здоров’я. І ось, нарешті, уряд схаменувся.

Ні, зачинені стаціонари не відкрили, так і стоять вони, старі будинки у центрі міста, як пам’ятники особливої турботи нашої влади про здоров’я своїх громадян. І чутки про їх продаж та перепродаж тільки посилюються.

Отак «бабло» перемагає не тільки зло, а і паличку Коха. Правда, тільки в уяві наших «батьків» міста. Щодо дійсності, то Уряд видав свій наказ про примусове лікування хворих на відкриту форму ТБ тільки за рішенням суду.

Питання – а де лікувати таких хворих, як виконати рішення суду? До відділення в Змійовв, в Ізюмі? Про те, що в області багато ліжко-місць, під час своєї прес-конференції доповіла заступник начальника Управління охорони здоров’я Харківської області п. Сіроштан. Але ж місця в цих закладах обмежені і там знаходяться хворі з області, на яких вони і були розраховані.

Міська влада погодилась передати на баланс області два диспансери, але і всі протитуберкульозні заклади області не можуть вмістити існуючу кількість хворих на відкриту форму туберкульозу.

То кого лікувати примусово? Тих, хто був би радий лікуватись, але не може, бо, крім Ізюму чи Змійову йому нічого не пропонують? А як тоді бути із ст.6 Основ Законодавства України з охорони здоров’я про вільний вибір хворим медичного закладу? Та ж норма міститься і в ст.ст.284, 285 Цивільного Кодексу України.

Наші можновладці залишились справжніми комуністами: створюють труднощі, щоб їх гідно долати. Але гідно, а виходить зовсім погано.

Варто було б Кабміну втрутитись ще рік тому у ситуацію з закриттям тубдиспансерів у Харкові. Закон «Про місцеве самоврядування» виводить з під контролю Мінздраву, тобто Уряду, комунальні медичні заклади, вони майже неконтрольовані. Це абсолютно неможливо в цивілізованих країнах. Навіть там, де є розвинута система приватних лікарняних страхових компаній.

Будь-яка країна, що має здорову владну систему, відчуває, що Міністерство охорони здоров’я зобов’язано керувати і координувати дії усіх лікувальних закладів. Розвал в медицині призводить до таких же страшних наслідків, як і, припустимо, в МВС. Але харківський приклад не змусив Уряд запропонувати зміни до законодавства, звернутись до судів, до прокуратури.

Адже в ст.49 Конституції України проголошено: «Державні і комунальні заклади охорони здоров’я не можуть бути скорочені» і це – норма прямої дії. Отже, важелі впливу у Уряду були. Просто, ніхто не хотів робити щось серйозне. Нікому ці хворі взагалі не були і не є потрібні.

До того ж, як суди будуть визнавати хворих такими, що підлягають примусовому лікуванню? Адже суди у нас тягнуться роками. За цей час можна не один раз вмерти від цієї палички Коха, вже не кажучи про зараження оточуючих. А апеляційний та касаційний перегляд рішення? Теж час.

Припустимо, суд виніс своє рішення про примусове направлення хворого до створеної згідно рішення Уряду палати. Але ж в своєї постанові Уряд наказує протитуберкульозним установам робити це, виходячи з існуючого бюджету і кількості медичного персоналу. То як практично цього хворого помістити у цю палату, якщо міста (ліжка) немає, бо на нього ніхто не прорахував, грошей на ліки і обслуговування теж на нього немає.

Викинути якогось хворого і замість нього розмістити того, хто направлений судом?

Чи, як варіант, візьме санітарка тьотя Вера (або будь яка) швабру і стане на захист палати, як лицар?

То навіщо такі розпорядження?

Країна абсурду. Абсурду, небезпечного не тільки для нашого з Вами життя, а і для існування країни.

 Поділитися