«Йдеться не про покарання людей»

Апеляційний суд Києва почав розглядати справу про голодомор, яку Генеральна прокуратура та Служба безпеки кваліфікували як геноцид українського народу. СБУ склала список осіб, причетних до органзіації голодомору. Серед них – Сталін, Молотов, Каганович, Косіор, Постишев... Їх вже давно немає серед живих.

Навіщо? Що це дасть? Чи можна взагалі розглядати справу проти мертвих? Сумнів у цьому вже висловила представниця прокуратури.

«Свідомо» поставило ці запитання Володимиру В’ятровичу. Зараз він є начальником державного архіву СБУ. До того – був активістом чорної «Пори», багато років займається дослідженнями історії, зокрема, УПА.

Пане Володимире, за якими фактами відкрито кримінальну справу?

Спершу треба сказати, що дослідження Голодомору почалося не з кримінальної справи. Воно триває вже багато років, а останніми роки активізувалося. Історики, архівісти, науковці знають, що голодомор був, але це історична оцінка. Але виникла потреба дати якусь юридичну оцінку цьому злочину. Адже є документи, факти, які підтверджують, що було вчинено злочин, який може бути кваліфікований як геноцид, як злочин проти людства.

Власне, через це представники різних громадських організацій неодноразово зверталися до органів влади.

Хто саме виступив з ініціативою, після якої відкрили справу?

У травні минулого року ряд представників громадськості, зокрема, народний депутат Григорій Омельченко (БЮТ), Роман Круцик від «Меморіалу», Ігор Юхновський від Інституту національної пам’яті. Це було звернення до СБУ про відкриття кримінальної справи. СБУ, покладаючись на чинний Кримінально-процесуальний кодекс, на статтю 442, де йдеться, що злочин такого ґатунку є компетенцією Служби безпеки, відкрила кримінальну справу за фактом вчинення злочину.

Дотепер тривало слідство. Воно закінчилося наприкінці минулого року. І матеріали передали до прокуратури, і от вже передали їх до апеляційного суду.

Розкажіть детальніше про слідство. Як воно відбувалося? Що саме робили слідчі?

Була створена центральна слідча група в Києві. І були створені такі ж групи у всіх 17 областях, котрі у 1932-33 роках постраждали від голодомору. Загалом – близько 150 осіб входили до цих груп. Завданням було виявлення документів, місць масових поховань жертв голодомору, опитування свідків. Цю роботу було проведено, близько 2 тисяч свідків опитано. Понад тисячу місць поховань виявили, опрацювали дуже велику кількість документів, як в архівах України, так і в інших країнах. Таким чином ми зібрали 330 томів матеріалів. Це документи і свідчення. Також було замовлено цілу низку експертиз. Наприклад, демографічна експертиза дала цікаві результати – так звані кумулятивні втрати, тобто включно з тим, хто могли народитися від жертв голодомору, становили близько 10 мільйонів.

Люди, які давали свідчення, що вони розповідали? Чому вони це роблять?

Вони мають відвертий біль, що їм довелося пережити ці жахи, у більшості з них травма на все життя. Це підсилюється тим, що вони так довго не мали права про це говорити. Ми спостерігали з боку людей, з якими зустрічалися, постійне бажання виговоритися, донести свої історії до загалу.

Хто керував слідством? Чи доповідали про нього керівництву держави?

Безпосередньо займалося слідче управління СБУ. Вже по завершенню слідства була велика нарада за участі генерального прокурора, керівника СБУ, керівника українського Інституту національної пам’яті. Пан Наливайченко ознайомив присутніх з тим, що слідство уже добігає кінця, всі оформлено і ми готові передавати справу до суду.

По допомогу яких країн ми зверталися? Які саме документи вони надали?

До архівних установ в Німеччині, Польщі, Італії та Росії по ці документи. Ми отримали завірені документи з Польщі, з розвідки, яка у 1932-33 роках інформувала свій уряд, що в Україні голодомор. Такі ж документи нам надали Італія та Німеччина. Звертались і до Росії. На жаль, з російського боку співпраці щодо надання цих матеріалів не було.

Наскільки важливі ці документи, які не видає Росія?

Ми не знаємо точно, які саме документи у них є. Але, навіть попри ці складнощі, дана конкретна справа все ж посприяла відкриттю російських архівів, у відповідь на нашу активну роботу. Росія почала невеличкими порціями видавати матеріали. Тенденційно, але матеріали публікують. Було видано збірник «Голод в СССР в 1930-34 годах». Концепція зрозуміла: розширити і географічні рамки (не лише Україна, але Казахстан і Росія), і хронологічні. Добре, що ця інформація з’являється. Це цікаві, корисні документи.

Обвинувачені по справі вже мертві. Як же їх засуджувати, карати?

Нам не йдеться про те, щоб покарати людей, які очевидно вже мертві. Вони зараз на іншому суді і отримують інше покарання. Найважливіше для нас, що суд має дати юридичну оцінку цього злочину. Після цього, зважаючи, що звинувачені мертві, обвинувачення проти них будуть закриті. Але сам факт злочину і його кваліфікація будуть. Це дуже важливо.

Чи були у світі схожі справи?

Так. Навіть у сусідній Росії кілька років тому була кримінальна справа по факту вбивства сім’ї Романових. Проводилося слідство. Воно закінчилося тим, що було з’ясовано обставини і кваліфіковано цю історичну подію як злочин.

Хронологічно і тематично ближчий до нас інша справа, естонська, яка розслідувалася і була доведена до суду. Це звинувачення двох співробітників НКВС, які безпосередньо координували і керували депортацією естонців у 1947-48 роках. Так само проводилося слідство і було висунуто звинувачення.

Який вплив на суспільство матиме визнання голодомору злочином?

Ми не повинні постійно тягнути за собою у майбутнє тягар минулих злочинів. Поки вони не засуджені, поки їм не дано історичну, юридичну оцінку, вони мають можливість повторитися. Я думаю, що для нас хорошим зразком є те, як ставляться до схожих справ євреї, які постійно розслідують справи причетних до Голокосту.

Чи можна спрогнозувати, скільки триватиме суд і якою буде розв’язка?

Це уже поза межами нашої компетенції, СБУ виконала свою роль. Важко передбачити. Але, на мою думку, матеріалу зібрано більше ніж достатньо. Він структурований і, гадаю, багато часу це не повинно забрати.

Віктор Ющенко переймається питанням голодомору. Що буде, якщо Президентом оберуть іншого?

Я думаю, цей процес уже не зупинити, відбулися певні незворотні зміни. Я переконаний, що незважаючи на можливі зміни на політичному олімпі, цей процес дійде свого завершення.

І ще – після рішення суду українським дипломатам буде значно легше просувати визнання світовими державами голодомору геноцидом.

15.01.2010