MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Зміївський краєзнавчий музей: як не до села, то до лазні

02.11.2010   
Володимир Бацунов
Щоб щось робити з музеєм, треба, по-перше, спитати в громади, по-друге, отримати висновок фахівців музейної справи, які б підтвердили доцільність дій, ну і, по-третє, мета – з якою метою музей виселяють.

Існує в місті Змієві краєзнавчий музей, створений на початку дев’яностих і розміщений в старій будівлі (1839 року). Будівля має два поверхи: на першому – музей, другий займає дитяча спортшкола, а в напівпідвальному приміщенні з 1995 року міститься питно-розважальний заклад. Досить дивне поєднання, чи не так? Але й такого сусідства музей може бути позбавлений – його хочуть виселити. Куди? Розповідає мешканець Змієва Володимир Труш:

– Десь на початку червня, здається, мені дзвонять з музею й кажуть: «Володимире Іллічу, ви підете на мітинґ протесту?» – «Який?»,– питаю.– «Та, музей хочуть переселити в село Соколове (це за п’ятнадцять кілометрів від міста)».– Я кажу: «Ви що, шуткуєте?» – «Та який жарт!». Приходжу, дали мені в руки плакат. Перед будинком райдержадміністрації з плакатами з півгодини стояли, вийшов голова райдержадміністрації Мураєв Євген Володимирович: «Что вы собрались? Кто вас провоцирует?». А прийшли не тільки ті, хто знав музей, прийшли жінки з хору самодіяльності, бо в цьому музеї багато чого робиться… Десь десятки три-чотири зібралося нас. Я слухав, слухав і кажу: «Скажіть, у Вас і зараз така позиція, як і раніше?» – «Представьтесь»,– каже. «Труш Володимир Ілліч, корінний зміївчанин. У Харкові Кернес лісоповал зробив, а Ви краєзнавчий музей хочете знищити». Я після того написав у нашу газету «Зміївський кур’єр» відкритого листа до нього, в якому сказав: «Чому Ви на біле кажете чорне?». А він що? На засіданні райради, на сесії, сказав, і це написали в двох газетах – «Вісті Зміївщини» (це державна) і «Зов» (це його теща випускає), і там було написано чорним по білому: він вже домовився з чехами й словаками про те, що краєзнавчий музей переселять в музей бойового братерства в Соколовому.

 

Пікетування в м. Змієві.
Фото з газети «Время» від 24 червня 2010 року, № 112 (16543)

На захист зміївського музею й підтримку його директора Михайла Саяного піднесли голос директор етнографічного музею «Слобожанські скарби» ім. Гната Хоткевича НТУ «ХПІ», почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців Михайло Красиков, який звернувся до Є. Мураєва з відкритим листом, а також зміївчанин, почесний громадянин міста льотчик-космонавт Ігор Волк, який мешкає зараз у Москві – він надіслав листа Є. Мураєву; І. Волк і раніше підтримував зміївчан.

Розмови про переселення музею до села Соколового в музей бойового братерства, який, насправді, є філією зміївського краєзнавчого музею, почалися в 2003 році. Експозиція соколівського музею присвячена подіям березня 1943 року, коли чехословацький батальйон під командуванням підполковника Л. Свободи, разом з радянськими солдатами, тримав оборону по р. Мож, щоб уповільнити наступ німецько-фашистських військ на Харків. Фактично, цей музей однієї битви аж ніяк не пристосований для зберігання більше двадцяти двох тисяч експонатів, що зараз, здебільшого, зберігаються в запасниках зміївського краєзнавчого. Та й сам переїзд – завжди існує небезпека для експонатів, які можуть постраждати, а те й просто зникнути. Та й хто буде відвідувати музей? Місцеві мешканці та учні соколівської школи?

Мотив виселення музею, що декларується – розширення ДЮСШ. Але справа в тім, що у Змієві планується будування нового спортивного комплексу, в якому й дитячій спортшколі знайдеться місце. І цілком розумно було б стару будівлю повністю віддати музеєві, бо це – культурний осередок, в старі часи там бував Борис Грінченко.

Завдяки протестам від ідеї перенесення музею до с. Соколового відмовилися, але епопея на цьому не скінчилася.

– Зараз – останнє, що мені сказали,– він (Є. Мураєв – В. Б.) шукає біля вокзалу Змієва місце, куди спортшколу виселити, але його задача – звільнити будинок,– веде далі Володимир Труш.

– Хто зацікавлений у цьому будинку?

– Він ні разу не сказав, яка кінцева мета цього, а вже двічі пробує виселити. Поста логіка: йому будинок потрібен. Ніхто офіційно не казав, навіщо це робиться. Я одержав із держадміністрації листа. Так і так, шановний Володимире Іллічу, ми робимо кроки для збереження культури, в музеї немає умов для зберігання експонатів і ми підшукуємо нове приміщення. А немає приміщення чому? Майже закінчили євроремонт в музеї, він заблокував фінансування. Експонати лежать у сховищу не тому, що директор там гноїть їх, а тому, що не закінчений ремонт.

– Умови для зберігання експонатів таки є?

– Є. Там не тільки експонати, там ще триста картин місцевих, українських і радянських художників. На другому поверсі після виселення спортшколи планувалося розмістити постійно діючу виставку художню. А те, що він (Є. Мураєв – В. Б.) мені написав «підшукуємо приміщення нове для нього» – це виявилася колишня лазня на в’їзді в місто. Біля – одна автомийка, через дорогу – друга автомийка, і сюди переселити хоче музей. Але, пробачте мені, це дикунство. І одночасно він почав ганьбити директора музею, шельмувати, що він не працює. Прийшов в музей, ні здоров, ні помагай, взяв книгу відвідувачів, порахував, скільки їх прийшло, це літом було – погано працює, нічого не зробив. А Михайло Іванович Саяний, директор музею, випустив книгу одну «Зміївщина – Слобожанщини перлина», ілюстрована, красива, і другу – «Видатні люди Зміївщини». Багато чого ще робить: пошукові розвідки, до нього постійно приїздять зі всіх шкіл району, привозять класи, дітей, і вони дивляться, знайомляться з історією. Відносно директора я пішов до нього на прийом, але він продовжує його ганити. І я написав звернення офіційне до нього, так і так, ви не те робите, знищуєте культурний осередок району і звинувачуєте безпідставно і дуже некрасиво директора музею, а він так працює (він заслужений працівник культури), написав, що після розмови з Вами в мене склалося враження, що Ви збираєтеся його звільнити з посади, щоб усунути головну перешкоду для заволодіння будинком. Так і написав: це був би хибний шлях, я йому натякнув, що не треба цього робити. І оце він прислав мені такого листа, після того, як одержав листа від Ігоря Волка з Москви. Я пішов до нього другий раз. Одне питання: так чи ні? Чи Ви відновлюєте фінансування, щоб до кінця року закінчити ремонт (це буде означати, що Ви не знищуєте музей) чи Ви продовжуєте його знищувати? А він знов за своє. Я: дякую за увагу, зрозуміло. Отака ситуація. Що я зміг зробити: попросив Ігоря Волка втрутитись, ще я взяв оці матеріали і послав місяці мабуть півтора тому Ганні Герман. Я знаю, хто така Ганна Герман, але вона втратила сина, а я знаю, що це таке. Люди міняються. Я вирішив, що це єдина людина при владі, до якої можна звернутися з таким питанням. Вклав усі матеріали з питання музею і написав про неподобство, що в нас твориться, згадав про побиття людей у Харкові на вулиці Клочківській у грудні 2006 року, коли привезли молодців, які побили людей, а організатори уникнули кримінальної відповідальності, а зараз творять неподобство в Харкові, лісоповал. А у нас місцева влада знищує Гомільшанські ліси, і знищує краєзнавчий музей. Зараз все притишилося в очікуванні виборів (розмова відбувалася 28 жовтня – В. Б.). В музеї повним ходом йде підготовка до виборів, там виборча дільниця.

– Як до цього взагалі ставляться місцеві мешканці?

– Ой, по-різному, Ви знаєте. Але, як казав один німець (пастор Мартин Німеллер – В. Б.): «Спочатку вони прийшли за комуністами, і я мовчав, бо я не був комуністом. Потім вони прийшли за євреями, і я промовчав, бо я не був євреєм. Потім вони прийшли за католиками, і я промовчав, бо я був протестантом. Тоді вони пришли за мною, але на той час не лишилося нікого, хто міг би протестувати». Треба діяти з усіх боків. Гласність – я розумію, що це таке. Пробую зробити ініціативну групу, щоб могла звертатися не одна людина. І треба змусити міську владу відновити фінансування, щоб закінчити ремонт музею. Бо щоб щось робити з музеєм, треба, по-перше, спитати в громади, по-друге, отримати висновок фахівців з музейної справи, які б підтвердили доцільність дій, ну і, по-третє, мета – з якою метою музей виселяють. Кінцева мета завжди мусить бути зазначена на початку будь-якого проекту.

Володимир Труш не має наміру зупинятися, і якщо не вдасться домогтися збереження музею на місцевому рівні, збирається діяти на національному, звертатися до ЗМІ, до Президента, і далі, до європейських установ. Музей мусить залишитися на своєму місці.

 Поділитися