І кому ж це вигідно?
Коли я дивлюсь на нашу медицину, я згадую старий анекдот: «Сестричко, а може, ви мене в реанімацію відвезете? – Хворий! Не займайтесь самолікуванням! Професор сказав: у морг – значить, у морг!». Це абсолютний вирок стану нашої медичної галузі. Психіатрії зокрема.
Тільки у нас і тільки один раз, але з 1998 року і досі – хворі позбавлені звичайного доступу до транквілізаторів, бо Верховна Рада ухвалила закон «Про обіг прекурсорів і наркотичних речовин» до якого були віднесені майже усі діючі транквілізатори. За цим законом їх треба відпускати за спеціальними рецептами, які потребують особливих умов збереження, особливого дозволу для медичного закладу, і все це під пильним наглядом прокуратури.
На практиці це означає, що медична установа повинна отримати дозвіл на збереження й виписування прекурсорів, завести сейф, де зберігаються особливі рожеві бланки, які є чинними тільки за умови наявності підпису керівника установи. Також це передбачає чисельні перевірки правоохоронних органів. Навіть останньому дурню зрозуміло, що за цим стоїть якась корупційна схема, бо такого немає ніде у світі, включаючи сусідню Росію.
Наркоманів не поменшало, натомість, збільшилась кількість продавців та покупців транквілізаторів на чорному ринку, збільшилась кількість депресивних станів і самогубств, бо при нашому стресовому житті обійтись без транквілізаторів населення не в змозі. Транквілізатори зазвичай призначають не тільки в психіатрії, а і в неврології, гастроентерології тощо. І от населення України майже позбавлено цієї дієвої допомоги. І хто знає, чи не від цього ми маємо таку кількість смертей від судинно-серцевих розладів, інсультів у досить молодому віці.
Але повернемося до психіатрії. Тут, взагалі, суцільний жах, бо, по-перше, далеко не всі заклади такого спрямування мають ліцензію на рожеві спеціальні рецепти. І це можна назвати одним словом – «абсурд». По-друге, якщо велика психіатрична лікарня і має відповідний до норм цього «законодавства» сейф, то він, як правило, знаходиться у начмеда. І у вихідні доступу до нього чергові лікарі не мають. А що це означає на практиці? При важких формах епілепсії з нападами, які переходять в епістатус (безперервний напад), хворого може врятувати інколи тільки ін’єкція сібазону, зроблена у вену. А якщо такий напад трапляється в суботу чи неділю? Залишається сподіватись на Бога і на кмітливість лікарів, бо держава цим законом вже порушила право на життя важко хворих епілептиків.
Кожного разу перелік прекурсорів і наркотиків розширюється. При цьому, чомусь враховуються не хворі, а наркомани, які вживають, на думку авторів цієї абсурдної постанови, якусь речовину. Таким чином, із вільного продажу з аптек зникла марганцовка. Наступним кроком буде, мабуть, заборона води. Бо Н2О наркомани вживають для розведення своїх препаратів постійно.
Останнім предметом уваги нашого МОЗу стада все ж таки не Н2О, а антидепресант «амітриптілін» і ноотроп «ноофен», разом з ветеринарним препаратом кетаміном. Чомусь саме амітриптілін – найдешевший і найефективніший антидепресант, яким могли користуватись і користувались незаможні психічно хворі, яких серед цього соціального контингенту – абсолютна більшість. Чому він був включений до списку прекурсорів – невідомо, але відомо, що амітриптілін зник з психіатричних лікарень і аптек. Це викликало серед психічно хворих та їх родичів просто паніку.
Так як наші можновладці спромоглися одночасно заборонити ще й знеболювальний засіб для тварин – кетамін (я вважаю, щоб примусити всіх ветеринарів бігти за ліцензіями й платити за них великі гроші) – то з цього вийшов великий галас. Ветеринари припинили роботу, господарі тварин почали загрожувати мітингами та акціями протесту. І Кабмін призупинив дію цього розпорядження тільки в його ветеринарній частині.
Звичайно, психічно хворі й їхні родичі на такі протести не здатні. Тому табу на амітриптілін залишилося у силі. Що ж до ноофену, то він – препарат не такий розповсюджений й іншої дії, ніж амітриптілін, до того ж досить дорогий. Тому, мабуть, він не зник разом з аптек і лікарень.
А от зникнення амітриптіліну, сібазону – й інших бензодіазепінів, які наші можновладці зробили недоступними для населення в наше депресивне сторіччя – це можна порівняти з відсутністю антибіотиків.
За даними ВОЗ зараз більшість психічних хвороб або нервових розладів відбувається з депресивним компонентом. Тому залишати людей при їхніх статках без найдешевшого антидепресанта – це злочин як проти хворих, так і проти лікарів, яких держава ставить в такі умови, що вони просто не в змозі виконувати свій професійний обов’язок.
Взагалі – те, що робиться в психіатричних лікарнях – розповсюджено на всю країну. Генералізований дурдом, який ми маємо у вигляді нашої владної вертикалі і парламенту не дає надії на будь-які зміни на краще в медичній галузі. І це жахливо, бо ми маємо таке законодавство, яке з явно корупційних мотивів позбавляє хворих необхідних ліків. Маємо ідіотський закон «Про психіатричну допомогу», за яким хворий може потрапити до лікарні не за станом свого здоров’я, а тільки коли він когось вб’є чи не приб’є. Маємо «Основи законодавства України з охорони здоров’я», яке суперечить Цивільному кодексу. І, як основу, статтю 49 Конституції України, де медицина проголошена для громадян безкоштовною. Тепер питання: ви таке чудо в нашій країні бачили? Ані я сама, ані всі мої знайомі за рідкісними виключеннями – ніколи. Ось і спадає на думку ще один – вже радянський анекдот, коли чиновник розповідає іноземцю, що відсутність харчів і ліків не впливає на гарний стан здоров’я радянських громадян. Іноземець слухає, слухає, а потім питає: «Слухайте, а ви їх ще дустом пробували? Може, допоможе?».
Мені здається, що нас незабаром почнуть травити і дустом.