Крадькома

Чи личить міністру юстиції готувати крадіжку? Питання не таке риторичне, як виглядає.

Шановні читачі, почну з того, що мене, як українця, безперечно, не може не хвилювати, як ви («у множині») голосуєте. Себто, яким є загальний результат ваших окремих, індивідуальних електоральних зусиль, адже цей загальний результат формує владу, формує політику і, відтак, може мені подобатися чи не подобатися, але, якщо він не спотворений шахрайством і маніпуляціями, я мушу його прийняти. Або, якщо він є для мене засадничо неприйнятним – зробити висновки щодо свого місцеперебування.

Разом з тим, шановний читачу (в однині), мені нема жодної справи, як конкретно ви проголосували на минулих виборах і як голосуватимете на майбутніх, якщо ви тільки голосували і голосуватимете чесно, у чому я анітрохи не сумніваюся: право голосувати на свій електоральний розсуд, з власної волі, є священним.

Тож чи ви на минулих виборах голосували за А, чи за Б, чи, як я, поставили «хрестика» або «пташку» у графі «не підтримую жодного» – то ваша особиста справа, і так саме має бути на майбутнє. Відповідно до чинного виборчого законодавства ви маєте таке право: право підтримати певного кандидата чи не підтримати жодного, не вбачаючи жодного достойного.

Тому, читаючи подальше, прошу абстрагуватися від політичних вподобань, політичних міркувань і спогадів про минуле: мова про сьогоднішнє та майбутнє.

Сьогодні у нас є право обирати або не обирати (право взагалі не прийти на вибори не розглядаємо, бо то радше не громадянське право, а у кращому випадку більш-менш ідейний ескапізм, у гіршому – побутові лінощі), тобто послати негідних кандидатів під три (чи більше) чорти. І навіть якщо ви вважаєте, що на минулих президентських виборах цим правом інші зле скористалися, не поспішайте зі стратегічними висновками – у майбутньому наявність такого права вам може ще і сподобатися і знадобитися: випадки, як казав мій вчитель, бувають двох видів: всякі і різні.

Для наочности можна перефразувати: якщо ви чимось володієте і воно вам сьогодні не потрібне, зовсім не факт, що воно не стане вам вкрай потрібним завтра. Обставини можуть змінитися.

Або, ще наочніше, так: тим, що ви маєте, напевно ви хочете розпоряджатися самі. А того, хто захоче розпоряджатися вашим поза вашою волею, залежно від ситуації назвете злодієм, грабіжником, шахраєм, чи не так?

Щойно медіапростором пройшла інформація про те, що «Робоча групи при Президентові України з розробки нового виборчого законодавства» (як з'ясувалося, дорогі платники податків, є така) готує на літо цього року проект нового закону про вибори народних депутатів, в якому можливости проголосувати «не підтримую жодного» просто не буде. Радше за все, незабаром такі ж новації ентузіасти ініціюватимуть і для виборів президента.

Те, що в Україні як не вибори, то новий виборчий закон – то інша тема, хоча і споріднена – теж про політичних шахраїв і політичне шахрайство, для яких закон є лише важким тупим інструментом втілення своєї злодійкуватої «доцільности», а декларована і фетишизована «стабільність» в законотворчій (правотворчою це не назвеш) та адміністративній практиці виявляється навіть не нестабільністю, а танком святого Вітта.

Так от. Сьогодні право є. Завтра його не буде. Сьогодні ви можете вчинити так, або так. Завтра – лише так. Чому? Бо так за вас вже вирішили пацани.

При тому, до речі, вони вже навіть вирішили яким буде новий прохідний бар'єр на парламенських виборах, а також якими двома кандидатами система гратиме з нами у наперстки 2015-го року, створюючи ситуацію у стилі «Кучма або Симоненко» чи то «за большевіков алі за комуністов». Все хочуть вирішити без нас.

А позаяк все хочуть вирішити без нас, позаяк наперстки і позаяк, хай їй трясця, «стабільність», то владі та системному «політикуму» аж ніяк не потрібна правова можливість громадянина активно і демонстративно їм заперечити – у спосіб, безперечно, менш радикальний ніж коктейль Молотова чи справжнє (ззовні), а не клоунське (зсередини), блокування ВРУ, але менше з тим. Тому право хочуть вкрасти. Саме вкрасти, адже законно це зробити неможливо.

Відповідно до частини третьої ст.22 чинної Конституції України «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Рішенням №8-рп/2005 від 11.10.05 Конституційний Суд України встановив, що «Звуження змісту існуючих прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей громадянина. Звуження обсягу існуючих прав і свобод означає зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількости благ чи будь-яких інших кількісновимірюваних показників використання прав і свобод громадян».

Можливість голосувати проти всіх кандидатів («не підтримую жодного») можна назвати змістовною характеристикою електоральних можливостей громадянина, можна – кількісновимірюваним показником використання виборчого права (було більше опцій волевиявлення – стає менше), але сенс не змінюється – Конституція таке звуження забороняє. І Лавриновичу і навіть Януковичу.

Колись у Першу світову війну британське командування певний час не видавало пілотам своїх літаків парашути, мотивуючи це необхідністю спонукати бійців не покидати ушкоджений літак, а намагатися дотягти до свого аеродрому. Проте не факт, що жодному авіатору через те не приходила думка відбомбитися по тому штабу (можливо там навіть були якісь свої «робочі групи з розробки»), в якому надто вже світлі голови виробляли такі креативні рішення.

Позбавляючи виборця «електорального парашута», система лише підкреслить свою до нього, виборця, засадничу ворожість.

У мене мало сумнівів, що якщо партія (ПРУ) сказала «нада», то комсомол (Лавринович, його комісія та згодом ВРУ) отвєтіт «єсть!», а судочинство чинитиме потішний суд не на користь громадян, котрі будуть позиватися.

Проте «Бог не фраєр», на будь-яку дію є протидія, а будь-який метелик, розчавлений необережним чоботом, може, як відомо, спричинити у майбутньому дуже драстичні наслідки. Намагаючись позбавити громадян права голосувати проти них всіх і при тому з усіх сил та відведених природою інтелектуальних можливостей протидіючи виникненню та інституціалізації реальної політичної альтернативи, «еліта» штовхатиме незгідних на інші несиметричні відповіді. Наприклад – бойкот, котрий відрізняється від ледачого лежання на канапі усвідомленістю, наявністю певних політичних вимог та перспективами самооб'єднання бойкотуючих.

При тому від бойкоту навіть ближче до революції ніж від голосування «проти всіх». Не хочете революцій – не треба красти. Як гроші, землю, підприємства, так і голоси виборців, так і права. Просто не треба нічого красти.

Між іншим, спостерігаючи за традиційним стилем поведінки тутешніх шахраюватих влад та шахраюватих же індивідів, котрі чомусь вважають себе політиками, я доходжу висновку про подвійний сенс українського слова «крадькома».